Експериментальне дослідження рівня розвитку діалогічного мовлення у дітей дошкільного віку

В контрольних дослідах перевірялося припущення про те, що діти з різними  формами спілкування присвоюють різні сторони сприйманого ними мовлення оточуючих. В ході дослідів дітям з різною формою спілкування (незалежно від віку) репрезентувалися художні тексти, в яких були представлені всі аспекти мовлення, характерні для дітей з усіма розглянутими формами спілкування. Перед дітьми ставилося завдання відтворити текст. Аналізувалося мовлення дітей, репродукуючих тексти. Співставлялися особливості лексики, граматики, характер викладу в дітей у відповідності з особливостями тексту. Для визначення завдань спілкування, що вирішуються за допомогою мовлення, співставлявся зміст звернень дитини до партнера з даними спостереження за перебігом діяльності дитини. Була вироблена система категорій аналізу мовлення, що відповідала поставленим цілям. Перевірка надійності аналізу проводилася шляхом порівняння двох паралельно оцінюючих кодировщиків. Був отриманий коефіцієнт реліабельності 0,8.

Достовірність квантитативних даних, виражених у відсотках, була оцінена  за допомогою внесення так званого  критичного відношення.

2.2. Результати дослідження мовлення дошкільників

Аналіз мовлення дошкільників в умовах констатуючого експерименту, дозволив побачити значні індивідуальні розходження, що перекривають вікові особливості вербальної функції в дітей. Так, діти однієї вікової групи розрізняються по співвідношенню використовуваних ними вербальних і невербальних засобів спілкування. Деякі діти у віці 3 років удаються тільки до невербальних засобів, а деякі використають до 70% вербальних. Дошкільники у віці 6-7 років використовують від 22 до 98% вербальних засобів.

Довжина й складність речення також значно варіюють у дітей однієї й тієї ж вікової групи. Деякі діти у віці від 3 років використовують тільки однослівні речення. Інші діти того ж віку вдаються до речень із 5-6 слів. Серед дітей 6-7 років спостерігали дитину, що оперувала короткими реченнями з 2-3 слів, у той же час є діти, які вільно й постійно користуються в спілкуванні більш розгорнутими реченнями.

Особливо варіативна в дітей однієї вікової групи лексична сторона мовлення, а також наявність у ній різних граматичних категорій. У цьому випадку вікові особливості повністю перекриваються індивідуальними. Наведемо кілька прикладів.

Сашко С., 3 роки 1 міс. Використовує перші складні речення. Спостерігаються випадки прямого мовлення. Називає атрибутивні властивості предметів і персонажів (червоний будиночок, товста книга) і естетичні якості (гарна картина). Визначає місце дії. Використовує дієслова, що позначають конкретні дії (дивиться, пішов, грає, танцює), емоційні й вольові стани (сміється, бажає) та ін.

Наташа А., 5 років 7 міс. Вживає тільки прості речення.

У предметах називає  винятково їхній атрибутивні властивість (кольори й розмір). Дієсловами передає тільки конкретні предметні дії (Будує, ставила, дивися).

Максим К.,5 років 6 міс. 64% його речень - складні. У хлопчика великий словниковий запас. Використовує спеціальні терміни. У предметів і персонажів називає не тільки атрибутивні, але й естетичні та етичні властивості (злий, добрий). У діях виділяє їхнє місце, час, спосіб. Запас дієслів великий. У мовленні представлені всі групи дієслів: зі значенням конкретних дій (став, упаде, граю), інтелектуальним (думаю, знаю), вольовим та емоційним (не хочу, не боюся, подобається), модальні дієслова (можу).

Ці приклади показують, наскільки значні розходження в дітей одного віку в мовних проявах. Аналіз дитячого мовлення свідчить, що його індивідуальні варіанти проявляються на тлі інших особливостей життєдіяльності дітей. Мовні особливості співвідносяться з різним ставленням дітей до різних видів діяльності, а отже, до різних аспектів дійсності, що стоїть за ними. Індивідуальні особливості дітей відображаються в предметі їхнього мовлення (діяльність, особистість, предмети, явища), у змісті мовлення або в характері комунікативних завдань, розв'язуваних дитиною в процесі спілкування. Ці розходження носять скоріше індивідуальний, ніж віковий характер. Наведемо приклади.

Сергійко В., 3 роки 2 міс. Приймає тільки ділове спілкування. Чекає від дорослого, насамперед, підкріплення своїм діям і прямої допомоги, а також уваги. Звертається до партнера, головним чином, за допомогою невербальних засобів (62% всіх комунікативних актів) або одне-, двослівних ситуативних речень. Ставить кубики, дивиться на дорослого. Не одержавши підкріплення, бентежиться, боязко посміхається. Одержавши підкріплення («Так, добре!»), бере кубик і кладе його. Звертається однослівно за підкріпленням («Цей?», «Так?»).

Стас П., 3 роки 3 міс. Приймає як ділове, так і пізнавальне спілкування. Крім допомоги й підкріплення чекає від дорослого пояснення того, як діяти, а також пізнавальної інформації. Прикметниками позначає як атрибутивні, так і естетичні властивості предметів і персонажів. Зустрічаються дієслова, що позначають вольові й інтелектуальні дії, а також повинність («Який гарний будиночок буде»; «Дивися, червона башточка в мене»; «А тут більші ворота будуть»; «Я хочу такий великий замок будувати!»; «А як тепер треба?» і т.д.).

Маринка М., 4 роки 8 міс. Приймає тільки ділове спілкування. Будує ретельно, в натхненні. Через невеликі проміжки самостійної діяльності посмішкою звертається до дорослого за підкріпленням своїх дій. При пізнавальному завданні маніпулює книгою без інтересу до її змісту. Питань не задає. На особистісні звертання з боку дорослого відповідає неохоче, лише одне-, двослівними реченнями. Мовлення складається із простих коротких речень. Дієслова позначають тільки конкретні дії. Визначень немає.

Аня М., 4 роки 5 міс. Приймає як ділове, так і пізнавальне спілкування. У першому випадку не проявляє особливого натхнення. У другому жваво й зацікавлено коментує побачене. Задає нескінченно багато питань. При особистісному спілкуванні коротко відповідає на питання, відволікається на пізнавальні теми. У мовленні спостерігаються як прості, так і складні речення, непряме мовлення. У предметах відзначає атрибутивні й естетичні властивості, у діях - їхній час і місце. Поряд з дієсловами, що позначають предметні дії, використовує й модальні дієслова.

Діана Д., 4 роки 7 міс. Приймає всі варіанти спілкування. Але при діловому спілкуванні відволікається на особистісні бесіди. При пізнавальному спілкуванні виявляє зацікавленість, зв'язує побачене із власним досвідом. При особистісному спілкуванні говорить багато, охоче й розгорнуто. У мовленні рівною мірою відзначаються складні й прості речення, непряме мовлення. Представлені дієслова, що позначають як вольові, так і інтелектуальні дії, і дієслова, що виражають емоційні стани й повинності. Називає естетичні й етичні властивості персонажів. У дії уточнює спосіб і час.

Різний інтерес дітей  до видів діяльності (пізнавальної, конструктивної, образотворчої й ін.) побічно свідчить про розходження змісту потреби в спілкуванні з дорослим. Останнє обумовлює рівень розвитку комунікативної діяльності дитини (форму спілкування). Розглянувши особливості мовлення й поводження дітей, спробуємо співвіднести особливості мовлення дошкільників з рівнем їхньої комунікативної діяльності (з формою спілкування). Для перевірки припущень про зв'язок між розвитком мовлення в дітей і особливостями діяльності спілкування (з формами спілкування) визначили форму спілкування в кожної дитини, а також розв'язувані нею комунікативні завдання.

Картина поведінки й спілкування в дітей з певною формою спілкування в різних ситуаціях подібна, незважаючи на великі розходження у віці. Це виражається в показниках зацікавленості, емоційного захоплення, у змісті розв'язуваних мовленням комунікативних завдань, у співвідношенні вербальних і невербальних засобів спілкування, у головному предметі мовлення, у загальному характері використовуваних засобів спілкування.

Аналіз матеріалів показав, що в тих самих ситуаціях у дітей з різними формами спілкування на перший план виступають різні групи комунікативних завдань: у дітей з ситуативно-діловою формою спілкування - завдання, пов'язані з діловими, із внеситуативно-познавальною формою спілкування - пізнавальними, із внеситуативно-особистісною формою спілкування - особистісними мотивами. У дітей з різними формами спілкування відзначалися розходження в межах кожної групи завдань. Так, при конструюванні в дітей із ситуативно-діловою формою спілкування в завданнях, пов'язаних з діловими мотивами, домінують прагнення привернути увагу партнера до предмета діяльності й звернення за допомогою. У дітей із внеситуативно-пізнавальною формою спілкування виступають на перше місце регуляція взаємодії з партнером і звертання за інформацією про спосіб дій і т.д.

Зіставлення досягнутої дітьми форми спілкування, розв'язуваних ними комунікативних завдань і використовуваних засобів дозволяє побачити деякі подібні процеси в їхній комунікативній діяльності. Зі зміною форми спілкування змінюється місце мовлення серед інших комунікативних засобів: спостерігається ріст вербальної активності з переходом дітей від ситуативно-ділової до внеситуативно-пізнавальної і внеситуативно-особистісної форми спілкування. При ситуативно-діловій формі спілкування дитина частину завдань, які стоять перед нею (одержання підкріплення й допомоги) може вирішити за допомогою невербальних засобів. 16,4% всіх комунікативних актів здійснюється за допомогою невербальних засобів (очікуючий або питальний погляд, боязка посмішка й ін.). Вирішення пізнавальних комунікативних завдань, що домінують при внеситуативно-пізнавальній формі спілкування, жорстко вимагає вербальних засобів; невербальні засоби спілкування становлять лише 3,8% всіх комунікативних актів. З переходом дітей до внеситуативно-особистісної форми спілкування підвищується зверненість мовлення до партнера. Якщо в дітей із ситуативно-діловою формою спілкування незвернене мовлення становило близько 60% всіх їхніх вербальних актів, то в дітей із внеситуативно-деловою менше 40%.

Зі зміною форми спілкування змінюється довжина речення: при ситуативно-діловій формі спілкування в середньому 3,1 слова, при внеситуативно-пізнавальній - 3,9, при внеситуативно-особистісній - 4,5 слова. З переходом дітей від ситуативно-ділової до внеситуативно-пізнавальної і внеситуативно-особистісної форми спілкування значно збагачується й лексичний склад мовлення, її граматичний лад, зменшується прив’язаність мовлення до конкретної ситуації.

Аналіз експериментальних  матеріалів дозволив представити цілісні  картини особливостей мовлення в дітей з різними формами спілкування незалежно від їхнього віку.

Перед дітьми, що перебувають на рівні ситуативно-ділової форми спілкування, у контактах з дорослим встають, насамперед, комунікативні завдання, обумовлені діловими мотивами спілкування. У багатьох випадках діти можуть обійтися тут немовними засобами. Мовлення часто вплетене в предметну діяльність і супроводжує її. Мовлення дітей із ситуативно-діловою формою спілкування протягом усього розглянутого вікового періоду має ряд типових рис. Воно складається із простих і коротких речень. Лексика пов'язана з конкретною предметною ситуацією. Це виражається великою кількістю іменників. Прикметники або відсутні, або показують атрибутивні властивості предметів і явищ: кольори й розмір (96,4% всіх прикметників). Прикметники іншого характеру зустрічаються як виняток (естетична оцінка, оцінка фізичного стану). Дієслова фіксують тільки конкретні предметні дії (98% всіх дієслів). Дієслова з позначенням вольової, інтелектуальної дії й слова зі значенням модальності з'являються лише наприкінці розглянутого періоду як виняток. 26,99% дієслів виступають у наказовому способі, виконуючи, як правило, функцію вказівного жесту (дивися!). Займенник в 61% випадків функціонує як вказівний жест (цей, той).

У дітей із внеситуативно-пізнавальною формою спілкування на перший план виступають комунікативні завдання: одержання від дорослого інформації про предмети і явища навколишнього світу, способах дій, регуляції взаємодії з партнером. Ці завдання спілкування вимагають вербальних засобів. Зростає вербальність спілкування. Лексика звільняється від прив’язаності до конкретної ситуації. Розширюється запас слів, пов'язаних з відображенням якостей предметів навколишнього світу. Мовлення стає набагато різноманітніше. Хоча й у цих випадках переважають прості речення (94,6%), у кожної дитини даного рівня розвитку комунікативної діяльності зустрічається, як правило, хоча б одне складне речення. Поряд з атрибутивними властивостями (83,7% всіх прикметників) визначаються також естетичні (11,25%) й емоційні. Склад уживаних дитиною дієслів стає різноманітніше. Частка дієслів конкретної предметної дії падає до 89%. Дієслова, що позначають вольові й інтелектуальні дії, становлять 6,24% всіх дієслів, а слова зі значенням модальності - 3%. Кількість дієслів у наказовому способі знижується на 10%. Змінюється співвідношення вказівних і особових займенників на користь останніх. З 4 років з'являється непряме мовлення.

Для дітей із внеситуативно-особистісною формою спілкування на перший план виступають комунікативні завдання, пов'язані з особистісними мотивами спілкування: це прагнення одержати інформацію про норми відносин між людьми, зіставити свою точку зору з точкою зору дорослої людини й інші, аналогічні завдання. Для дітей характерна найбільша зверненість мовлення до партнера, більша представленість складних речень (14,9% всіх речень) і загальне ускладнення граматики. Прикметники позначають, крім атрибутивних властивостей (69,80%), також естетичні (14,65%), етичні (3,32%) властивості персонажів, їх фізичний (9,3%) і емоційний стан. Зростає частка дієслів вольової й інтелектуальної дії (9,76% всіх дієслів). Дієслів наказового способу стає менше (усього 4,8%), чим при попередніх формах спілкування. Особові займенники становлять тепер 69,7% всіх займенників. Спостерігаються випадки як прямого, так і непрямого мовлення.

Наведені дані свідчать про наявність зв'язку розвитку мовлення в дітей з розвитком їхньої діяльності спілкування. Однак напрямок цього зв'язку може бути двояким. Поряд з висунутою нами гіпотезою про те, що розвиток мовлення в дітей обумовлено становленням їхньої діяльності спілкування, і в першу чергу розвитком змісту потреби в спілкуванні, можна припустити й зворотний зв'язок: розвиток мовлення забезпечує розвиток самої діяльності спілкування й зміну її форм. Для виявлення характеру взаємозв'язку між особливостями мовлення дітей і рівнем розвитку їхньої комунікативної діяльності були проведені контрольні й формуючі експерименти. У них апробувалося припущення про те, що в основі розглянутого зв'язку лежить зміна змісту потреби в спілкуванні в дітей і що розвиток діяльності спілкування веде за собою розвиток мовлення.