Експериментальне дослідження рівня розвитку діалогічного мовлення у дітей дошкільного віку

Висновки

 

В період дошкільного  віку у словнику дітей, крім іменників та дієслів, все більше з’являється прикметників, займенників, числівників, службових слів. Кількісне співвідношення слів різних категорій у словнику дошкільника наближається до їх співвідношення в мові, якою він оволодіває. До п’яти-шести років діти загалом опановують фонетичну будову рідної мови, навчаються вільно артикулювати окремі звуки і поєднувати їх у звукосполученнях. Артикуляційні рухи стають більш довільними й контрольованими. Артикуляційні вади, які зустрічаються в дошкільників, є наслідком або дефектів їх мовних органів, або відсутності коригуючої роботи з ними.

Засвоєння дитиною все  нових і нових слів пов’язане  з розумінням нею семантики кожного кожного слова, удосконаленням морфологічної та синтаксичної структури мовлення, збагачення його складними сурядними й підрядними реченнями. Поява граматично оформлених простих і складних речень означає, що у дітей уже досить багатий словник і вони володіють граматичними формами для вираження головних і другорядних членів речення.

Протягом дошкільного  віку діти роблять значний крок в  оволодінні граматикою мови, структурою простих і складних речень. Спочатку вони опановують непоширені прості й неповні поширені речення, пізніше – повні поширені та складні речення, які складаються з двох, а потім з трьох і більше простих речень з сурядним і підрядним зв’язком. Одночасно збільшується й обсяг простих і складних речень за рахунок збільшення кількості членів речення і граматичного оформлення кожного члена речення.

В цей період відбувається диференціація функцій мовлення. Виконуючи спочатку соціальну функцію  спілкування, мовлення дитини поступово  відокремлюється від її немовної поведінки, стає засобом планування й регуляції нею своєї діяльності. Засобом планування воно стає, коли пересувається з кінця дії на її початок (А. Люблінська, 1971), засобом довільної регуляції – коли дитина навчається виконувати вимоги, які формулює за допомогою мовлення.

Відтворюючи словесні зв’язки, закріплені в попередніх інструкціях  дорослого, а потім модифікуючи  їх, словесно виділяючи кінцеву і  най ближчу мету своєї поведінки, означаючи засоби її досягнення і  підкоряючись цим словесно сформульованим інструкціям, дитина підіймається на новий ступінь регуляції своєї поведінки (О. Лурія, 1979).

У цьому процесі складається  у дошкільників новий вид мовлення, а саме – внутрішнє мовлення, що стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява  внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно логічного мислення, яке виділяється з практичної діяльності. Внутрішнє мовлення – наслідок інтеріоризації голосного мовлення і водночас засіб перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні дії. Потреба в цьому засобі стимулює формування внутрішнього мовлення. Це мовлення виконує психологічно внутрішні функції з опорою на зовнішню діяльність. Такою опорою є практичні перцептивні дії голосне мовлення дитини. Особливо потребує уваги її внутрішнє мовлення на перших етапах становлення. Діти чотирьох-п’яти років успішно розв’язують задачі, які вимагають внутрішніх розумово-мовних дій, якщо при цьому є можливість використати предметні або перцептивні дії. Під кінець дошкільного віку інтериоризовані мовні дії вже значною мірою відбуваються і без опори на зовнішню діяльність.

Дошкільник засвоює  рідну мову практично в процесі  спілкування з людьми, що оточують його. Мовлення стає досконалим засобом  спілкування, який поступово звільняється від зв’язку з предметною ситуацією. Однак, усвідомлення дошкільниками мовної дійсності як такої, що існує поряд з предметною дійсністю, значно відстає від практичного оволодіння мовою.

Отже, аналізуючи результати даного дослідження, можна з упевненістю  стверджувати, що гіпотеза, висунута на початку даної роботи, підтвердилася. А саме, що існує зв’язок між розвитком мовлення й розвитком комунікативної діяльності дітей. Мовлення дітей одного віку, які перебувають на різних рівнях розвитку спілкування, істотно різняться. Мовлення дітей різного віку, які перебувають на одному рівні комунікативної діяльності, приблизно однакова по лексичному складу, складності, граматичній оформленості й розгорненню речень.

Констатуючи зв’язок  між розвитком мовлення і зміною змісту потреб дітей у спілкуванні, не можемо виключати те, що більш розвинуте мовлення забезпечує вирішення більш складних завдань спілкування і сприяє протіканню діяльності спілкування на більш високому рівні. Аналіз проміжних ступенів в розвитку кожної з трьох розглянутих форм спілкування (ситуативно-діловою, внеситуативно-пізнавальною, внеситуативно-особистісною) дозволяє припустити певну спіралевидну циклічність в розвитку мовлення у дітей. Зміни у змісті потреб у спілкуванні чи в мотивах спілкування, які супроводжуються виникненням нових завдань спілкування, спричиняють зміни в мовленні. А це в свою чергу, дозволяє вирішувати більш складні завдання спілкування, пов’язані з його змістом, який дорослий постійно пропонує дитині в умовах нормального правильно організованого виховання.

Виникнувши в спілкуванні, з потреб в спілкуванні і для цілей спілкування, мовлення в своєму розвитку тісно пов’язане з комунікативною діяльністю дитини. Цей дослід показав, що на стадії розвитку мовлення, тепер сама його матерія (лексика і граматика в першу чергу) залежить від змісту потреби дитини в спілкуванні з дорослими. Розвиток потребно-мотиваційних основ спілкування дитини з дорослими за допомогою зміни завдань спілкування тягне за собою опанування дитиною новими, більш складними і ґрунтовнішими сторонами мовлення. Із даних матеріалів видно, як перехід від потреб у співпраці, а потім і в повазі дорослого до потреб, у взаєморозумінні та співпереживанні дорослого веде за собою збагачення мовлення дитини новими лексичними особливостями та ускладнення її граматики. При цьому, дитина величезного різноманіття почутого мовлення оточуючих людей обирає, засвоює те, що необхідне і достатнє їй для вирішення комунікативних завдань, які встають перед нею в зв’язку з особливостями її життєдіяльності на даному етапі розвитку.

Список використаної літератури

 

1. Аматьєва О.П. Що впливає на виразність мовлення? Навчання дітей старшого дошкільного віку інтонаційної та жестико-мімічної виразності мовлення // Дитячий садок. – 2004. - №19.
2. Батуев А.С. и др. Психофизиологические аспекты формирования речи в онтогенезе. Вопросы и предложения // Мир психологии. – 2003. - №2.
3. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском воздасте. Психологические исследования. – М.: Просвещение, 1968.
4. Вашуленко М. Мовленнєвий розвиток дошкільників – запорука їхньої наступної успішності //Дитячий садок. – 2004. - №20.
5. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. – СПб.: Союз, 2004.
6. Возрастная психология: Детство, отрочество, юность: Хрестоматия / Сост. В.С. Мухина, А.А. Хвостов: Учебное пособие для студентов вузов. –М.: Академия, 2003.
7. Вопросы детской и общей психологии / Под ред. Б.Г. Ананьева. – М., 1954.
8. Гавриш Н. Художнє слово і дитяче мовлення // Дитячий садок. – 2005. - №2.
9. Гончаренко А. Сучасні підходи до розвитку мовлення дітей // Дошкільне виховання. – 2004. - №7.
10. Гончаренко А. Щоб дитина заговорила // Дошкільне виховання. – 2005. - №3.
11. Детская практическая психология: Учебник для студентов вузов // Под ред. Т.Д. Марцинковской. – М., 2004.
12. Исенина Е.И. К вопросу о формировании образа-слова // Вопросы психологии. – 1967. - №1.
13. Исенина Е.И. Начальный период развития речи у детей: проблемы и гипотезы // Вопросы психологии. – 1987. - №2.
14. Інноваційна система підготовки дошкільників до оволодіння писемним мовленням // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. - №3.
15. Карпова С.Н. Осознание словесного состава речи дошкольниками. – М., 1967.
16. Кожевникова Т. Школа педагогічної майстерності: Мовленнєвий розвиток дошкільнят // Дошкільне виховання. – 2004. -№12.
17. Колодич О.Б. Сучасні підходи до вивчення мовленнєвої діяльності // Педагогіка і психологія. – 2004. - №4.
18. Кричковська Т.Д. Дитяча психологія: Навчально-методичний комплекс. – Ніжин, 2005.
19. Кричковська Т.Д. Психологія дітей дошкільного віку: Навчально-методичний посібник. – Ніжин: НДПУ, 2001.
20. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Развитие человека от рождения до поздней зрелости: Учебное пособие для студентов вузов. – М., 2003.
21. Леонтьев А.Н. Психология речи (неизданная лекция 1935 года) // Мир психологии. – 2003. - №2.
22. Луценко І. Культура мовленнєвого спілкування: зміст і методи роботи: розвиток мовлення // Дошкільне виховання. – 2004. -№5.
23. Лурия А.Р. Язык и сознание / Под ред. Е.Д. Хомской. – М., 1979.
24. Люблинская А.А. Детская психология. – М., 1971.
25. Мухина В.С. Детская психология. – М., 1985.
26. Пенькова О. Розвиток мовлення у дітей // Психолог. – 2005. -№42.
27. Нещерет О.І. Психологія мовленнєвої діяльності: Навчально-методичний посібник. – Ніжин, 2004.
28. Психология дошкольника: Хрестоматия. Учебное пособие для студ. пед. Заведений / Сост. Г.А. Урунтаева. – 2-е изд. – М.: Академия, 2000.
29. Рубан О. Розвиток зв’язного мовлення. Індивідуальна робота в підготовчій до школи групі // Дошкільне виховання. – 1983. - №4.
30. Стрюк К. Ще раз про розвиток мовлення: Пріоритетні напрями розвитку мовленнєвої діяльності дошкільнят // Дитячий садок. – 2004. - №47.
31. Харченко В. Им нужен собеседник…: О развитии речи дошкольника // Семья и школа. – 1983. - №3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

 

Таблиця 1

Мовне оформлення переказів дітей з різними формами спілкування

Частини мови	Частка різних частин мови ( %)
	в тексті оригіналу	в переказі дітей з  формою спілкування
		ситуативно-діловою	внеситуативно-пізнавальною	внеситуативно-особистісною
Іменник Загальна назва Власна назва	22,9 4,4	58,75 -	18,9 0,6	22,3 4,8
Дієслово зі значенням  дії конкретної, предметної вольової, інтелектуальної емоційної, афективної модальні	16,3 2,4 2,4 1,1	13,75 1,25 - -	33,4 5,9 - 0,6	23,3 3,7 0,5 0,8
Прикметник зі значенням  властивості атрибутивної емоційної естетичної етичної	2,8 3,5 1,3 1,0	1,25 - - -	1,2 0,6 - 2,5	2,6 1,1 0,3 1,1
Займенник вказівний  особовий	2,3 6,8	6,25 -	5,4 9,5	6,0 4,8
Прислівник місця  часу способу дії	4,9 5,0 2,3	7,5 - -	8,2 3,6 -	7,6 3,7 1,1
Числівник кількісний порядковий	1,1 0,8	- -	1,2 -	2,6 0,8
Сполучник	9,2	8,75	5,4	10,0
Вигук	0,4	-	1,8	-
Питальні слова	0,4	-	1,2	-