Гуманна педагогіка Аманашвілі

 

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

На тему:

 

                            “ Гуманна педагогіка Аманашвілі“

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                     

 

 

 

                                                                                                                      Виконав:

 

                                                                                                                      Студент 33СППЗз

 

                                                                                                                      Сліпчук Є.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В даний час сучасне російське початкова освіта набуває розвиваючий характер. Гуманізація освіти - процес довгий і важкий. Для нього характерні принципові зміни в пріоритетах педагогічної діяльності вчителя, його орієнтація на розвиток особистості дитини створення умов для прояву ним своїх індивідуальних здібностей, тобто властивостей, що дозволяють йому активно пристосовуватися до навколишнього середовища.

Початкова школа є вихідною ланкою освіти. Саме тому зміст і методика початкової освіти повинні забезпечувати істотне психічний розвиток кожної дитини, формування у нього таких навчальних умінь, які дозволять без особливих труднощів продовжити свою освіту в середній ланці. У сучасних умовах при переході початкової школи на чотирирічний термін навчання зростають вимоги до вчителя в реалізації цього переходу. Без усвідомленого і грамотного розуміння цієї проблеми неможливо освоєння нових цінностей педагогічної діяльності, головна з яких - допомога дитині у розвитку його особистості: прилучення до кола загальнолюдських цінностей.

Для освоєння гуманістичних цінностей особистісно орієнтованої освіти педагогу необхідно глибоке проникнення у психологічні та медико - фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, що лежать в основі теорій, що розробляють проблеми зв'язку навчання та розвитку дітей.

Ознайомлення з основними тенденціями розвитку початкової освіти, проблемами наступності дошкільної та початкової освіти і підготовкою дітей до школи, до розроблених навчально - методичними комплектами для початкової школи - одна з важливих завдань у системі підвищення кваліфікації.

Останні роки ідеї гуманно-особистісної педагогіки успішно поширюються в Росії академіком РАО Ш.А. Амонашвілі («Здрастуйте діти», «Як живете діти», «Єдність мети», «Роздуми про гуманної педагогіки», «Школа Життя» та ін), який очолив в даний час лабораторію Гуманної педагогіки в Московському міському педагогічному університеті.

Як стверджує Ш.А. Амонашвілі, гуманне педагогічне мислення і заснована на ньому гуманно-особистісна педагогічна система виступають антиподом традиційно затвердилася в радянській школі (і пануючої в російській школі понині) авторитарно-імперативної педагогіки.

Спробуємо проаналізувати і по можливості сформулювати, спираючись на думки видатних вчителів-гуманістів сучасності й скарбницю класичного педагогічної спадщини, короткий уявлення про тих критеріях, які повинні бути закладені в «екологічно чистий, гуманну» загальноосвітню школу XXI століття.

Мета даної роботи: розглянути гуманно-особистісну технологію Ш.А. Амонашвілі.

Завдання курсової роботи:

- Розглянути основні ідеї гуманно-особистісної педагогіки;

- Розглянути історичні корені гуманної педагогіки;

- Розглянути Ш.А. Амонашвілі - продовжувач ідей гуманної педагогіки;

- Розглянути сутність освіти в «Школі життя";

- Розглянути поняття - гуманність вчителя, учня. Ідею гуманізації шкіл.

 

1. Основні ідеї гуманно-особистісної педагогіки

Гуманно-особистісна педагогіка заснована на таких постулатах:

1. Гуманне педагогічне мислення не є відкриття сучасної теорії і практики. Воно засноване на класичній спадщині і знаходить витоки в провідних релігійних, філософських та педагогічних навчаннях.

2. Педагогіка по суті своїй є загальнолюдська форма і культура мислення, тенденції якого закладені в природних функціях людини. Вона розвивається не стільки науковими досягненнями, відкритими наукою закономірностями, скільки рівнем та якістю загальнолюдської культури, витоками духовності і мотивацією діяльності. У цьому благо педагогічного мислення, як постійного джерела творчості й творення. У цьому ж відмінність його від науки в строгому сенсі цього слова.

3. Гуманно-особистісна педагогіка на перше місце ставить виховання особистості через розвиток її духовного та морального потенціалу; сприяючи розкриттю і творення в дитині рис та якостей благородства. Виховання людини шляхетного є провідна мета гуманно-особистісного освітнього процесу.

4. Гуманно-особистісна педагогіка приймає ідеї класичної філософії та педагогіки про те, що дитина є явище в земному житті, він є носій своєї життєвої місії і наділений найвищою енергією духу.

5. Гуманно-особистісний освітній процес будується на розумінні цілісності природи дитини, її рушійних силах, розкритих і науково обгрунтованих сучасною психологією і визначених нами, як стихійні устремління, пристрасті особистості дитини в його прагненні до розвитку, дорослішання, свободі.

6. Суть гуманно-особистісного освітнього (педагогічного) процесу, гуманно-особистісного підходу до дитини полягає в тому, що вчитель, будучи творцем цього процесу, засновує його на русі стихійних пристрастей в дитині; направляє його на повний розвиток сил і здібностей, що виявляються у багатогранній діяльності дитини; націлює його на виявлення та ствердження особистості дитини; насичує його вищими образами прекрасного в людських взаєминах, в науковому пізнанні, в житті (освіта).

Гуманно-особистісна педагогіка, реалізована в «Школі Життя» Ш.А. Амонашвілі, виходячи з реальних умов російської дійсності не заперечує предметного навчання, класно-урочної системи, але прагне збагатити навчальну діяльність «Світлом духовності та знань», перетворити урок в саму «Життя дітей». Звідси і відповідні акценти:

Ось як виглядає основний цикл освітніх курсів початкових класів «Школи Життя»:

1. Уроки пізнавального читання.

2. Уроки пісьменноречевой діяльності.

3. Уроки рідної мови.

4. Уроки математичних уяв.

5. Уроки духовного життя.

6. Уроки осягнення краси.

7. Уроки планування і діяльності.

8. Уроки сміливості і витривалості.

9. Уроки про природу.

10. Уроки про світ наук.

11. Уроки спілкування.

12. Уроки іноземної мови.

13. Уроки гри в шахи.

14. Уроки комп'ютерної грамотності. [1]

Очевидно, що працювати в режимі подібного навчального плану може не тільки вірить в ідеї гуманної педагогіки, а й цілеспрямовано підготовлений вчитель.

7. Гуманне педагогічне мислення вимагає адекватних понять, воно безпосередньо пов'язане з переконаннями особистості, що займається його теоретичним збагаченням чи практичним здійсненням. Ось чому переорієнтація вчителів від традиційно-авторитарних підходів на гуманне педагогічне мислення є найважливіша проблема справи розвитку освіти в сучасних умовах.

8. Гуманно-особистісний підхід до виховання в сучасній російській школі спирається на глибинну мудрість російського менталітету від Сергія Радонезького до В.І. Вернадського; він харчується життєвим джерелом світової педагогічної думки від Конфуція і Сократа до Дж. Дьюї та М. де Монтеня, він несе в собі чистоту ідей сучасних мислителів від Л. С. Виготського і Д.М. Узнадзе до Я. Корчака та В.А. Сухомлинського.

Оволодіння основами гуманного педагогічного мислення - непорушна частина формування вчителя третього тисячоліття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Історичні корені гуманної педагогіки

Гуманне педагогічне мислення будується на фундаментальних припущеннях складових істину для світових релігій і предмет для багатьох духовно-філософських вчень. Суть цих припущень у визнанні реальності існування душі людини в її прагненні до вічного сходженню і вдосконалення.

«Світ людини - це нерозривний зв'язок раціонального та ірраціонального: інтуїції, інстинктів, непередбачуваності або нелогічності поведінки і т.д. Цей духовний світ, ірраціональна сутність людини, принципово нез'ясовні. Можна лише говорити про те, що впливає на його формування. І вона - ірраціональність людини - вкрай індивідуальна, незважаючи на велику кількість спільних рис у людей, - писав М.М. Моісеєв: «Але світ ірраціонального не в меншій мірі впливає на вчинки людини, ніж його судження, засновані на принципах раціоналізму. І що, може бути, найголовніше - найбільшу радість людині, відчуття повноти і красу життя дає якраз ірраціональна складова його світогляду, його життя. І ця найважливіша компонента буття людини не може не бути в центрі уваги освітньої та виховної діяльності суспільства. І ми повинні вчитися на неї впливати так, щоб уберегти людство від деградації »... І звідси М.М. Моісеєв робить висновок «... Ключ, здатний відкрити двері в майбутнє людини, виявиться синтезом розуму і ірраціонального початку закладеного в людях». [2]

«Людина була і протягом всієї історії залишається двоїстим істотою, причетним двох світів - вищого Божественного світу, який він у собі відбиває, світу вільному, і світу природно-природному, в який людина занурена, долі якого він поділяє і який багатьма шляхами діє на людини і пов'язує його по руках і ногах настільки, що свідомість його затьмарюється, забувається вища походження його, причетність його вищої духовної дійсності »(Бердяєв Н.А.).

У своєму трактаті «Школа Життя» Ш. О. Амонашвілі стверджує, що з цих припущень, випливають три постулату Віри Вчителі в дитини:

1. Дитина є явище у нашому земному житті, а не випадковість.

2. Дитина несе в собі життєву завдання - місію.

3. Дитина несе в собі необмежену Енергію Духа. [3]

«Ти все можеш», стверджує педагог, дивлячись в очі дитини. Ось дивно чітко сформульована позиція вчителя «Якщо Всесвіт дійсно безмежна, а природа не має обчислення в своїй творчості, то єдина модель цієї безмежності і цих багатств є дитина». [4]

Щаслива людина, що зумів реалізувати свою місію. Щасливий вчитель, який сприяв реалізації місії своїх учнів.

Дитина живий організм, він пріродоцелостен. Перш ніж говорити про особливості дитини необхідно звернутися до його єдності.

Гуманно-особистісний процес освіти будується на розумінні цілісності природи в дитині.

Внутрішня Космічна енергія - Природа - реалізується в дитині за трьома напрямками в трьох його прагненнях, пристрастях.

1. Пристрасть до розвитку в процесі подолання труднощів. Це закон природи. Він невблаганно діє особливо у молодшому віці. Ось чому так важлива педагогічна організація процесу «календарного плану» розвитку дитини відповідно до її віком «зараз або ніколи».

«Основний факт, з яким зустрічаємося ми при підході до дитини, це - розвиток. Дитина є істота зростаюче і розвивається. Він знаходиться в безперервному процесі зміни. Тому процес розвитку є перше, що доводиться зрозуміти, коли починаєш вивчати дитини ». [5]

2. Пристрасть до дорослості. «Ти вже дорослий», - хоче чути від нас дитина. А чує: «Ти ще маленький»! «Сприяти дорослішанню Дитину з його розвиваються силами - значить робити його дитинство радісним, захоплюючим, емоційно насиченим. І навпаки: сповільнювати цей рух шляхом надання дитині повної волі з тієї уявної логікою, що не можна забирати в нього дитинство, - значить позбавляти його справжнього почуття переживання радості дитинства ». [6]

Мистецтво Гуманної педагогіки полягає в тому, щоб дати відчути дитині, що він дорослий, коли він ще дитина. «Щастя, якщо на шляху дитини зустрінеться хоча б один дорослий, який його розуміє» (Лесгафт П.Ф.).

3. Пристрасть до свободи.

Велике затвердження дитини «Я сам». І тут треба мати на увазі, що якщо процес дорослішання відбувається в прямому взаємодії дитини з дорослим, то пристрасть до свободи несе за собою природне видалення від дорослого. І з цим необхідно рахуватися. Пам'ятаючи, що: «Тільки за допомогою свободи можна підготувати до свободи, тільки за допомогою співпраці можна підготувати до соціальної гармонії та співробітництва, лише за допомогою демократії можна підготувати до демократії» (Френе С.).

Пристрасть до свободи має своє унікальне властивість, яке часто залишається без педагогічного осмислення. Справа в тому, що свобода для дитини не мислиться як хаотична вседозволеність. Самі духовні і природні субстанції в дитині прагнуть «вільної несвободі». Це видно на прикладі рольової гри: - Ти вільний вибрати свою роль, але, вибравши - грай за правилами.

Пристрасть до свободи закладена в дитині, - це основа всього життя суспільства. «Дійсне і радикальне звільнення людства, суспільства, народу, дорослої індивідуальної особистості може бути проведено лише через повне і загальне звільнення дитини або взагалі молодого покоління. Дитина чи молоде покоління - це шлях до прийдешньої свободи всіх. Це природний зародок і зерно всіх свобод »(Вентцель К.Н.).

Ідеї ​​вільного виховання К.Н. Вентцель вперше в Росії намагався реалізувати в 1905 р., створивши сімейні «Школи Життя». «Дитина повинна отримати знання в такій кількості, як він побажає, і тоді, коли відчує в цьому потреба», - стверджував педагог-гуманіст.

У статті «Революція і вимога моральності» він писав про звільнення від рабства душі «Люди все своє життя є знаряддям в чиїхось руках, мислять чужими думками, відчувають чужими почуттями, слухняні чиєїсь волі».

14 квітня 1914 К.Н. Вентцель опублікував свої «Квітневі тези». Перший з них говорить: «Школа не може служити знаряддям для здійснення тих чи інших минущих політичних завдань».