Гуманна педагогіка Аманашвілі

Загальними вимогами до всіх гуманістичним моделям виступають створення культурно-виховного середовища, в якій відбувається вільний вибір особистістю способів творчої самореалізації та її культурна саморозвиток, та здійснення соціально-педагогічного захисту, допомоги та підтримки кожної дитини в її адаптації до соціуму і життєвому самовизначенні.

Очевидно, що гуманістична педагогіка спрямована в майбутнє людини, стверджуючи, що все залежить від його власних зусиль і активності, спирається на силу розуму, а не на сферу соціального, зовнішнього по відношенню до людини. Тим самим гуманістична педагогіка стверджує пріоритет свідомості над буттям. У зв'язку з цим гуманізація освіти, як альтернатива, виключає статичний, безособистісний підхід до людини.

Гуманістичний напрямок центровано на людину (головна цінність), культурі та соціумі як взаємопов'язаних детерминантах освіти, спрямованого на підтримку процесів індивідуального саморозвитку і самовизначення дитини. Ці особливості гуманістичної парадигми створили передумови для виникнення в її контексті особистісно орієнтованих Стратегія і моделей освіти. [12]

4. Про сутність освіти в «Школі життя»

Для визначення цілей освіти «Школи життя» слід пояснити зміст базисних понять - Виховання та Освіта, так як дбайливе виховання відкриває шлях до правильного освіти. У теорії гуманно-особистісного підходу до дітей зміст цих понять піддається оновленню: у них відновлюються їх історичні семантичні значення, які більш повно відображають теоретичні аспекти гуманно-особистісної педагогіки, ніж нині існуючі їх смислові змісту. Початковий сенс слова Виховання, по всій вірогідності, укладений у сінкретно його складових. У якості складових виступають «вісь» і «харчування»: у-ос-харчування; тобто, «виховання» сінкретізірует в собі цілісну ідею про харчування осі. Про яку осі йде мова? Якщо виходити з того, що школа є скеляста сходи для сходження (знову: в-ос-ходіння) душі та духовності людини, то саме фундаментальне поняття педагогіки - Виховання - має означати: харчування духовної осі, харчування душі. Тобто, у школі через живлення осі відбувається сходження, становлення того самого головного в людині, що і складає всю суть його особистості - душі і духовності. Таким чином, Виховання не є поняття узкоматеріального змісту про формування окремих зовнішніх якостей моральності; воно є суть прояву, розвитку, сходження внутрішнього, духовно-душевного стану особистості, того стану, який є джерело і спрямовуюча сила всій цілісного життя людини. Слід шкодувати, що цей глибокий сенс виховання не знаходить належного відображення ні в ситуації трактуванні поняття «виховання», ні в самій педагогічній практиці. Виховання, ця головна частина освітнього процесу, витіснене навчанням. Фактично весь освітній процес зводиться до навчання і турботам про нього, і спрямований на вузьку мета - озброїти учнів міцними знаннями, вміннями, навичками, дати їм володіння основами наук. Справа ускладнюється ще й тим, що ці «основи наук» містять в основному узкоматеріалістіческіе, почасти й політизовані знання, і ігнорується їх сприйняття душею і серцем, світлом духу і духовності. Та ще помилково вважається, що знання самі по собі становлять духовність людини. У силу цього виховання значимість самих знань зменшується, а результат виховання спотворюється. Слід чітко уявити собі, наскільки може бути небезпечним для суспільства давати вищі знання про закони світобудови, про закони природи, про склад речовин духовно малорозвинених необлагороженному людині, людині спотвореної душі і озлобленого, Затовстіло серця. Все це є якості сформованого авторитарного освітнього (педагогічного) процесу, який насправді перетворений в навчальний процес. Знання, тим більше вищі знання про будову всесвіту, про закони природи і речовин, про силу психіки можуть облагороджувати людини лише в тому випадку, якщо він приймає, привласнює їх через вже облагороджена серце, цей будинок духу. Розум, осягаючи знання через серце і духовність, досягає того рівня просвітлення, до якого він і був готовий. Розум, який прийняв знання безпосередньо, минаючи шляху серця і духовності, і тим більше, маючи під собою огрублене, запеклий, озлоблені серце і душу, здатний направити людину на творіння зла проти людей, суспільства, держави, людства, проти минулого, сьогодення і майбутнього, проти самого себе.

Таким чином, в-ос-харчування, харчування духовної осі людини, що знаходиться на шляху становлення, має випереджати навчання знанням, воно як би заготовлює ферменти олюднення і облагороджування знань і тим самим прояснює розум. Знання дійсно є сила, але добра чи зла - це буде залежати від якості серця і духовності людини.

Як можна осмислити поняття Освіта? Виховання, як процес харчування духовної осі, вимагає своїх поживних ферментів. Природно, для живлення духовної осі потрібні будуть не звичайні, скажімо, біологічні речовини, а саме духовні ферменти. Такими можуть стати:

- Зразки любові, краси, спрямованості, доброти, відданості, творчості, мужності, майстерності, творення, співчуття, співрадість, співпереживання, розсудливості, моральності;

 

- Знання, осяяні серцем і духом;

- Прагнення до блага за допомогою знань, прагнення до поглиблення в знаннях;

- Знання у вигляді вищих законів природи, Всесвіту, речовин, Гармонії;

- Вищі творіння різних мистецтв;

- Образи людських спілкувань;

- Образи Добромисл, ясномислія, добромисності, відповідальності за свої думки;

- Образи словесності й мови;

- Образи розширеної свідомості, образи цілеспрямованої діяльності;

- Образи, народжені в процесі саморозвитку, самопізнання, самовдосконалення;

- Образи матеріального і духовного плану; образи, народжені світоглядом і вірою. [13]

Важко перелічити всі можливі джерела, які народжують одухотворені образи, тим більше неможливо перерахувати самі образи.

Освіта тому і є процес утворення, що він повністю просякнутий піднесеними і витонченими образами, що живлять душу і серце дитини. Освіта не є ліплення людини з певними якостями без участі самої людини, спрямованого на шляху розвитку, дорослішання і свободи. Освіта є процес харчування душі і серця дитини всіма кращими, вищими, піднесеним, одухотворяє плодами цивілізації. Освітній процес просочений цими образами так само, як просякнуте земний простір повітрям, вони так само необхідні для становлення шляхетної особистості в дитині, як необхідне повітря для життя ту ж дитину.

Для повного розуміння тієї суті поняття Освіта, яку вкладає в нього теорія гуманно-особистісної педагогіки, слід скористатися ще одним штрихом від поняття Просвітництво. Це поняття теж цілком належить становленню духовної сфери людини, допомагати людині сприймати (в-ос-прінімать!) світ більш широким спектром, радіти і захоплюватися (в-ос-хіщаться!) явищами життя. Поняття Освіта та Просвітництво в нинішніх умовах більше обслуговують номенклатурне зміст, вказуючи на адміністративно-управлінську систему (міністерство освіти, міністерство освіти, система освіти, система освіти і т.д.). Однак своїм глибоким змістом вони допомагають розкрити теорію гуманно-особистісної педагогіки, визначити принципову спрямованість освітнього процесу, принципове зміст освіти.

Освіта є більш широке і багатогранне явище, ніж Виховання, Просвітництво, Навчання, Навчання. Хоча кожне з них може функціонувати у більшій чи меншій мірі автономно один від одного, тим не менше, всі вони по суті своїй є складовими процесу освіти (освітнього процесу). Усередині процесу освіти зміст їх як би розчиняється, автономія зникає, і виникає якісно інше педагогічне явище.

З процесом освіти може бути підтверджено існуючий у науковій термінології Педагогічний процес. Процес утворення і Педагогічний процес практично несуть в собі один і той же зміст. Однак безликість і абстрактність формулювання «Педагогічний процес» долається формулюванням «Процес освіти», або ж «Освітній процес».

Виходячи з правил стилістики, в тексті даного Трактату поряд з превалюючим застосуванням терміна «Процес освіти» («Освітній процес») застосовується як еквівалент термін «Педагогічний процес».

«Школа життя» є простір, насичене процесом освіти. Він так само прозорий, як повітря, але так само необхідний для її мешканців, спрямованих до розвитку, дорослішання і свободи, як повітря.

5. Поняття - гуманність вчителя, учня. Ідея гуманізації шкіл

По-перше, гуманність вчителя - позиція, яка виражається в умінні бачити за будь-якими зовнішніми проявами дитини риси живого, але складного людини, що має право на індивідуальність, в умінні не придушити людське професійним, виявити та зрозуміти настрій дітей, дитини, колег, батьків, а також співвідносити свій душевний стан з конкретними обставинами.

По-друге, гуманність учня - внутрішня установка на добрий початок, переважно виражається в залежності від віку дитини спочатку в умінні жаліти, співчувати, допомагати, у підлітків - у строкатій суміші часом суперечливих, як і самі хлопці, цінностей в бажанні спілкуватися зі старшими, в оформленні особистих інтересів і занять, у старших - у повазі до думок і способу життя однолітків, в порядності, повазі душевного світу - свого та інших, самостійності прийнятих рішень, почуттів власної гідності і достоїнств інших, в життєвому самовизначенні (виборі рішень).

У той же час відомо: всі прогресивні освітні системи минулого і сьогодення незмінно будувалися і будуються на визнанні прав учня бути особистістю і розвиватися, в першу чергу, духовно. Духовно - означати гуманно. Адже сама гуманізація не що інше, як зростання віри педагога в потенціали особистості та можливості їх розкриття, збагачення.

Гуманістична концепція бачить головний резерв впливу на розвиток особистості не вдосконалення, зростанні зовнішніх на неї впливів, але в пошуку та реалізації внутрішніх потенціалів, заданих природою і набутих в ході соціалізації в процесі навчання і виховання. [14] При цьому слід зауважити: ніхто, звичайно, не може заперечувати того кращого, що накопичила колишня школа, частіше всупереч господствовавшим ідеологічним схемами, як ніхто не може заперечувати, що це краще стало золотим фондом нашої педагогіки і школи.

Ідеї ​​гуманізації торкнулася школи, викликавши в ній суттєві зміни, які можна оцінювати як тенденції, здатні додати школі новий вигляд. Їх об'єднують спільні риси: повага до дитини і його власному "Я", визнання права учня бути активним суб'єктом навчального та виховного процесу.

Поряд з цим принцип відкритості надає школі новий вигляд і, найчастіше, нову структуру. У цьому випадку зникає жорсткість структури школи, програма стає більш гнучкою, різноманітною та адаптованої до потреб дітей.

Одним з найбільш авторитетних лідерів вільного виховання була М. Монтессорі, яка вважала, що дитина має потенціал саморозвитку, причому потенціал цей безрозміряний і кожен може досягти в житті будь-якої мети і здійснити будь-який життєвий проект. [15]

Гуманістичний клімат школи - важливий і самий важкий для реалізації. Він вимагає від педагогів та інших фахівців, що працюють з дітьми, компетентності, відданості дітям і поставленої мети, захопленості і професійної гармонії. С. Френе відзначає, що необхідно "зрозуміти душу дитини, його психологію. Кожен обере свою дорогу, що відповідає індивідуальним нахилам, смакам і запитам ".

 

Висновок

Очевидно, що гуманно-особистісний підхід до дітей в загальноосвітньому процесі, викладений як система академіком РАО Ш.А. Амонашвілі в трактаті «Школа Життя», є один з можливих варіантів реалізації гуманного педагогічного мислення в практиці школи XXI століття.

«... Гуманне педагогічне мислення, як вічна істина і як стрижень будь-якого вищого педагогічного вчення і спадщини, таїть у собі можливість для постійного оновлення життя школи, для багатогранної творчої діяльності вчителя та вчительських колективів ... Воно «запалює іскри для народження різних і нових педагогічних систем в залежності від конкретних історичних, соціальних, національних і економічних умов ... Гуманне педагогічне мислення перебуває в постійному пошуку свого «моменту істини», через що кордони його більш розширені, ніж кордону відповідної практики »(Амонашвілі Ш.А.).

Саме на межі тисячоліть у Росії настали ці історичні умови, настав «Момент істини». І саме зараз настав час справді Великої дидактики, час торжества мудрості класики.

Безумовно, знайдеться чимало вчителів, які усвідомлюють сьогодні, що це єдиний шлях збереження головного надбання Росії - її підростаючих поколінь.

Поняття Освіта та Просвітництво в нинішніх умовах більше обслуговують номенклатурне зміст, вказуючи на адміністративно-управлінську систему (міністерство освіти, міністерство освіти, система освіти, система освіти і т.д.). Однак своїм глибоким змістом вони допомагають розкрити теорію гуманно-особистісної педагогіки, визначити принципову спрямованість освітнього процесу, принципове зміст освіти.