Вплив процентних ставок на організовані заощадження населенн

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат 
з дисципліни: «Гроші та кредит»

 

 

На  тему: «Вплив процентних ставок на організовані заощадження населення»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ

 

1. Сутність процесу формування заощаджень населення

2. Процентна ставка та процентна  політика

3. Взаємозв’язок між процентною ставкою та сформованими зощадженнями

4. Захист заощаджень населення та їх залучення до банків

 

Висновки

 

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Перетворення, які відбувались в Україні  у перші роки незалежності, характерезувались  спадом виробництва і, як наслідок, вимушеною неповною зайнятістю та безробіттям  значноїчастини працездатного населення. Недосконалість законодавчих важелів впливу на регулювання процесу майнового розшарування населення призвели до зниження рівня його життя, поглибили розшарування за рівнем грошових доходів та розподілом майна. Більша частина населення стала неспроможною заощаджувати окрім того, грошові доходи громадян тінізувалися. У ринковій економіці змінилась структура грошових доходів населення, основними джерелами яких є: заробітна плата, соціальні трансферти, доходи від власності, доходи від продажу сільськогосподарської продукції, грошова допомога від родичів, доходи від самозайнятості та ін. У структурі грошових доходів населення України найбільшу питомувагу становить оплата праці, частка на якої складає 42,7%. Водночас помітно збільшилася частка, що припадає на пенсії, соціальні допомоги та стипендії (з 38,4% до 39,2%). Дуже непомітними є доходи від власності (дивіденди від акцій та інших цінних паперів, вкладів, доходів від найму нерухомості), частка яких у сукупних грошових доходах становить лише 3%

У ринковій економіці заощадження населення  займають особливе місце серед економічних  явищ, бо перебувають на межі інтересів громадян, держави та фінансових організацій. З одного боку, заощадження є важливим показником рівня життя населення, пов`язаним із його споживанням, доходами та видатками, а з іншого – заощадження являють собою цінний ресурс економічного розвитку, джерело інвестицій та кредитування господарства.

Відсоткові ставки є одним  із фундаментальних економічних  індикаторів постійно є об'єктом  економічного аналізу як основоположників сучасних економічних шкіл, так і  українських економістів.

Відсоткові ставки відіграють важливу роль в оцінці економічної  ситу-

ації та у прийнятті  економічних рішень. Поряд з ринковою ціною відсоткові

ставки є найбільш вживаним інструментом економічної оцінки. Використання відсоткових ставок дає змогу  аналізувати економічні явища у динаміці та, що важливо, зіставляти в часі грошові потоки.

Отже, у своїй роботі я  хочу дослідити зв'язок між процентними ставками та заощадженнями населення та заглибитись у ці економічні категорії. 
1. Сутність формування заощаджень населення

 

В умовах ринкової економіки практично перед  кожною людиною або домогосподарством  постає проблема управління власними фінансами: витрачати чи заощаджувати? Якщо інвестувати, то в яких обсягах  і куди? На жаль, населення України  через недостатній розвиток фінансових ринків має досить обмежений вибір  інструментів капіталізації грошових заощаджень.

Заощадження — частина грошових доходів населення, яка не витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому.

За характером мобілізації заощадження домогосподарств  поділяють на організовані та неорганізовані.

Організовані заощадження — заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких здійснює банківська система або не банківські фінансово-кредитні установи. В Україні поки найдоступнішою формою організованих заощаджень населення є банківські депозити. Тому надзвичайно актуальним завданням у сучасних умовах є стимулювання організованих заощаджень громадян шляхом створення сприятливого економіко-правового середовища для розвитку небанківських фінансово-кредитних установ (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, інвестиційних фондів, кредитних спілок тощо).

Організовані  заощадження домогосподарств поділяють  на:

- вклади у банківських установах;

- вклади у небанківських депозитних установах;

- придбання цінних паперів;

- вкладення  у страхові поліси.

Неорганізовані грошові заощадження населення — заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах.

Перед населенням постійно постає питання, в якому  вигляді Доцільніше зберігати кошти. Домогосподарство усвідомлює, що зберігання коштів у банківських установах  буде обтяжене депозитним ризиком. Депозитний ризик — можливість повного чи часткового неповернення вкладів або  затримка їхнього повернення через  імовірне банкрутство банку. Зниження депозитного ризику можна забезпечити  низкою методів та інструментів, зокрема  шляхом страхування депозитних вкладів, формуванням депозитного портфеля домогосподарства тощо.

Практика  свідчить, що значна частина громадян переконана у потребі диверсифікації своїх вкладів на депозитних рахунках у кількох банках, і хоча роздрібнення вкладів населення створює певні  незручності для вкладників, водночас воно дає змогу знизити ступінь  депозитного ризику. У цьому контексті  домогосподарство цікавлять в основному  такі показники:

— ризик  можливого банкрутства комерційних  банків, у яких домогосподарство зберігає чи має намір розмістити свої кошти;

— публічний  рейтинг банків, у яких домогосподарство розміщує свої заощаджені кошти;

— ставки відсотків  за депозитами.

Перевага  гривневих депозитів полягає  у тому, що вони компенсують вплив  інфляції, проте їх ліквідність, тобто  здатність якнайшвидше перетворюватися  на товари і послуги, на строковому депозиті різко знижується. Така форма  може використовуватися домогосподарствами для отримання прибутку, забезпечення майбутніх потреб, купівлі дорогих  товарів, а також іноді може діяти  мотив звички домогосподарства до заощадження.

Депозити  в іноземній валюті можуть принести як прибуток, так і збиток. Результат  залежить від динаміки валютного  курсу гривні. Ліквідність коштів у такій формі є дещо нижчою за попередню форму заощаджень.

Реальна вартість заощаджень національної валюти в готівковій формі мас тенденцію  до зниження під впливом інфляційного зростання цін в Україні. Істотною перевагою зберігання коштів у готівці  є високий рівень їх ліквідності.

Заощадження у готівковій формі іноземної  валюти мають досить високий рівень ліквідності. Водночас це є досить нестабільним фінансовим активом, що зумовлюється ймовірністю  різкої ревальвації гривні. Така нестабільність є основним аргументом проти заощадження  коштів в іноземній валюті. Навіть якщо курс іноземної валюти до гривні за період залишиться незмінним, домогосподарство все одно втрачає кошти, адже курс купівлі валюти завжди менший, ніж  курс її продажу. Тобто щоб досягти  своєрідного порогу рентабельності, потрібно, щоб наприкінці періоду  курс купівлі іноземної валюти зріс до рівня курсу продажу на початку  періоду.

При прийнятті  рішення про форму заощадження  потрібно враховувати також інфляційний  фон країни і те, що реальна вартість грошей буде змінюватись.

Основними чинниками, що впливають  на ощадну активність домогосподарств в Україні, є такі.

• Очікування домогосподарств щодо динаміки цін і кількості товарів на ринку. Якщо домогосподарство припускає збільшення цін на певні ресурси або їхній дефіцит на ринку, вважається, що воно збільшить поточне споживання, щоб придбати товари за нижчими цінами.
• Очікування домогосподарств щодо змін у поточному доході та загальному фінансовому становищі у майбутньому.
• Відсоткові ставки. Окремі економісти вважають, що реальні процентні ставки не здійснюють значного впливу на динаміку заощаджень, проте деякі вчені відслідковують позитивний зв'язок між реальною відсотковою ставкою і обсягом заощаджень.
• Податкові ставки.
• Розвиток системи державного соціального забезпечення.
• Розвиток страхування внесків. Гарантії держави, як і збільшення фінансової стабільності банківської системи, підвищують привабливість інвестиційних інструментів для домогосподарств і призводять до збільшення обсягів заощаджень.
• Розвиток ринків капіталу. Ринок капіталу виконує подвійну функцію акумулювання заощаджень і видачі кредитів для домогосподарств.
• Демографічні чинники. Відсоткове співвідношення домогосподарств за віковими групами багато в чому визначає ощадну активність домогосподарств для національної економіки в цілому. Крім того, позитивний вплив на ощадну

 

Стан  заощаджень населення відображає процеси  загальноекономічного розвитку України, включаючи соціальні аспекти, а також становлення фінансової і банківської системи. У процесі формування заощаджень населення України за останні роки можна визначити три етапи.

Перший етап (1992-1995 рр.) − глобальне знецінення заощаджень населення у зв'язку з гіперінфляційними процесами в Україні. Масштабне знецінення національної валюти на внутрішньому і зовнішньому ринках, дестабілізація і руйнація економіки на макро- і мікрорівнях вплинули на суттєве зниження рівня заощаджень. У 1980-х рр. рівень заощаджень населення (співвідношення заощаджень до суми грошових доходів) становив 5-7%, у 1990 р. він зріс до 12,2%. – 1991 р. характеризувався підвищенням роздрібних цін і тарифів, частка заощаджень склала 17,2%. Інфляційні процеси 1992 р. призвели до різкого спаду заощаджень, тому вони склали − 6,2%, а у 1995 р. – 1,7%, що становило їх мінімальну межу (рис. 1).

Другий етап (1996 − 1999 рр.) − нестабільність формування заощаджень населення в умовах обмеженої інфляції (10-20%), але продовження економічного спаду і нестабільності курсу національної валюти до іноземних валют. У період грошової реформи і після вперше з'являється реальне зростання заощаджень населення у банківській системі. За 1996-1997 рр. у сукупності заощадження населення зросли у реальному обчисленні у 2,5 раза, а в національній валюті − у 2,1 раза.

Третій етап (з 2000 р.) – позитивні тенденції зростання заощаджень населення на тлі макроекономічної, фінансової і валютної стабілізації. Динаміка реального зростання у 2000 і 2001 рр. ВВП відповідно на 5,9 й 9,1% та промислового виробництва − на 12,4 й 14,2% вплинули на зростання грошових доходів населення у 2000 р. у номінальному вираженні на 40,4% і реальних (з урахуванням інфляції) − на 34,9%, а 2001 р. відповідно на 25,2 і 39,8%, у 2002 р. Частка заощаджень складала 12%. Але після 2002р. темпи зростання доходів і заощаджень почали уповільнюватись і наразі частка заощаджень від загальної суми доходів населення складає лише 3% (рис. 1)

Отже, інфляційні процеси, які відбулися в Україні  у 1992-1995 рр., зруйнували матеріальну  основу формування заощаджень, знецінили  всі види заощаджень населення за попередні десятиріччя і суттєво  знизили їхню роль у формуванні ресурсної  бази комерційних банків. На формування заощаджень в економіці і заощаджень населення впливають різні чинники: державна політика, економічна й демографічна ситуація, мережа кредитно-фінансових інститутів (рис. 2)

 

 

 

Найбільш  питому вагу в структурі заощаджень займають вклади у банківських установах. У наш час вони переживають досить суттєві структурні зрушення. У 2008 р. сума депозитного портфеля складає 309,1млрд. грн., структура депозитів фізичних осіб складала близько 77% – термінові внески, 23% – залишки на поточних рахунках, переважно карткових рахунках. Збільшилась кількість довгострокових депозитів, так з 01.03.07 по 01.03.08 обсяг довгострокових вкладів на термін більше 2-х років зріс на 86,1% – до 14,7 млрд. грн. . Це майже 11% від усіх термінових вкладів населення у банках України. Щодо регіональної структури ринку депозитів населення, то близько 30% всього депозитного портфеля сконцентровано у Києві. Це пояснюється, перш за все, високими доходами мешканців столиці.

Сприятлива  економічна ситуація у державі стимулює розвиток ощадного процесу, а інфляція та безробіття є причиною знецінення і скорочення заощаджень. Грошові  заощадження зростають, якщо зростають  грошові доходи населення і зменшуються  обов'язкові платежі та добровільні  внески, споживчі та інші видатки. Так, наприклад, у 2008 р. із збільшенням середньої заробітної плати значно збільшився розмір термінових внесків у банках.

Кошти населення  формують майже 25% залучених і позичених  ресурсів комерційних банків України. Це, звичайно, невисокий показник. У  банківській системі СРСР вклади населення формували майже 90% залучених  ресурсів.

У банках країн із розвиненою ринковою економікою кошти домашніх господарств є активним ресурсом для здійснення активних операцій.

Поки  що у наших комерційних банках України кошти населення є  другорядним джерелом ресурсів після коштів юридичних осіб. На це впливають чинники, які стримують заощадження і приплив грошей у банківську систему. Серед них:

- незначний  рівень реальних доходів населення, які залишаються після споживчих видатків і є джерелом для банківських депозитів;

- споживчі  видатки збільшуються із зростанням  цін;

- низький  рівень заробітку основної маси населення;

- високий  рівень оподаткування доходів громадян;

- недостатня  довіра людей до банківської  системи, що спричинена банкрутством  багатьох банків і низьким  рівнем компенсації заощаджень;

- недостатній  рівень банківських технологій обслуговування населення у багатьох банках;

- неналежна  довіра до національних грошей, яка спонукає зберігати заощадження в іноземній валют.

 

 

 

 

2. Процентна ставка та процентна політика. Сутність депозиту.

 

Цілі  процентної політики на мікроекономічному  рівні важко визначити однозначно. Здавалось би, найбільш простим визначенням  було б таке, що процентна політика конкретного комерційного банку  служить для забезпечення максимальної в існуючих умовах рентабельності банку, тобто вона повинна бути направлена на максимізацію операційних доходів  та мінімізацію операційних витрат. Однак, очевидно, що банк зобов’язаний піклуватись про досягнення рентабельності не тільки в короткостроковому, але  в довгостроковому аспекті.

Розуміючи це, найбільше далекоглядні банки  прагнуть не до всемірного "витискання" прибутків, а до створення і розширення кола постійної клієнтури, надаючи  допомогу у зміцненні економічного становища клієнтів, розвитку їхньої ділової активності. Більш того, по різних причинах не всі комерційні банки розглядають максимізацію рентабельності в якості єдиної цілі організації своєї діяльності. Тому процентну політику, що проводиться  на рівні комерційного банку, у загальному вигляді можна визначити як стратегію  і тактику банку в області  регулювання процентних ставок, спрямованих  на забезпечення ліквідності, рентабельності і розвиток операцій банку.