Вплив процентних ставок на організовані заощадження населенн

У нашій країні в недавньому її минулому ролі процента по вкладних операціях приділялося  другорядне значення. Монопольне становище  Ощадбанку у відношенні залучення  заощаджень населення, а також нерозвинута  система видів вкладів не сприяли  удосконалюванню процентної політики. У таких умовах процент часто  виконував страхову функцію, а стимулююча роль процента була вкрай низька. У  результаті процент не стимулював населення  до тривалого зберігання коштів в  організованих формах, не брав до уваги  інфляційного стану грошового обігу  і соціальної структури населення. У процентній політиці була відсутня науково обґрунтована диференціація  умов залучення коштів у депозити.

Формування  ринкових відносин в Україні, перетворення в зв'язку з цим банківської  системи, докорінно змінило характер проведення процентної політики. Пряме  директивне встановлення процентних ставок "згори", що існувало протягом більш  ніж шестидесяти років, було замінено економічними методами їхнього визначення на базі встановлюваної НБУ офіційної  облікової ставки. По суті, відбулося  відродження банківської процентної політики, що проводиться самим банком. Демонополізація банківської системи  і децентралізація сприяли розвитку банківської конкуренції і створенню  фінансових ринків.

Банки стали  самостійно визначати рівень процентних ставок, з огляду на вплив цілого ряду чинників: співвідношення попиту і пропозиції на фінансових ринках, державне регулювання рівня процентних ставок, темпи інфляції, загальний  рівень рентабельності господарства, конкуренцію в банківській сфері, прибутковість банку, термін і розмір наданих (залучених) коштів, ступінь ризику даної операції, платоспроможність клієнта, його характер, вид позички, тип банку, його розмір та інші.

В умовах ринку вирішальними чинниками є: співвідношення попиту і пропозиції на ринку банківських послуг, а  також державне регулювання рівня  процентних ставок. При цьому, якщо раніш державне регулювання носило прямий характер, то зараз застосовуються переважно непрямі методи впливу: зміна офіційної облікової процентної ставки; зміна економічних нормативів діяльності комерційних банків, установлюваних центральним банком, включаючи норми  обов'язкових резервів; проведення операцій на відкритому ринку з валютою  та цінними паперами.

НБУ активно  використовує такий важливий важіль грошово-кредитного регулювання як зміна норм обов'язкових резервів. Очевидно, що норми резервних вимог  центральних банків мають не скільки  прямий, скільки непрямий вплив на процентну політику комерційних  банків, тому що банки формують свої депозитні і кредитні портфелі (приймаючи  в увагу процентну політику по депозитних і інвестиційних операціях) з урахуванням норм відрахувань, установлених НБУ. В даний час  у комерційних банків стосовно НБУ  виникають обґрунтовані претензії  в частині визначення норм обов'язкових  резервів і наступного використання притягнутих коштів на рахунки резервування в НБУ.

 Між  терміном надання (залучення)  ресурсів і рівнем процентних  ставок, а також між розміром  надання (залучення) ресурсів  банком існує пряма залежність: чим більше термін (розмір) ресурсів (як по активним, так і по  пасивних операціях), тим вище  встановлювана процентна ставка. Проте така залежність чітко  просліджується лише по пасивних  операціях. Це пояснюється тим,  що банки, намагаючись залучити  клієнтів, створюють для них вигідні  умови вкладення коштів. По активним  же операціям розмір позички,  як правило, не відбивається  на рівні процентної ставки, але  сума коштів, виплачуваних банком  по встановленій ставці буде  рости зі збільшенням розміру  коштів, наданих у позичку.

При розгляді питання встановлення процентних ставок по депозитах населенню варто  враховувати, що він є лише частиною глобальної проблеми формування процентної політики банку, оскільки заощадження  населення - це частина залучених  кредитних ресурсів, а отже, будь-яка  зміна процентних ставок по депозитах  призведе до зміни вартості кредиту.

З огляду на вплив вищезгаданих чинників, банк самостійно визначає рівень процентних ставок із тим, щоб він забезпечував рентабельність його роботи і конкурентноздатність на ринку банківських операцій і  послуг.

З метою удосконалювання процентної політики комерційного банку по депозитах варто виходити, по-перше, із того, що в умовах сформованого напруженого становища зі збалансованістю грошових прибутків і витрат населення, а також наявності значних коштів у тіні необхідно підсилити стимулювання стабільного і тривалого зберігання заощаджень. По-друге, з огляду на зниження купівельної спроможності гривні і, відповідно, знецінення заощаджень населення в умовах інфляції, необхідна індексація

коштів населення  по внескам у банках. При цьому реальна процентна ставка по внесках включає власне процент, що забезпечує збільшення вартості вкладеної суми, і інфляційний процент, що забезпечує зберігання реальної вартості вкладень. По-третє, при удосконаленні процентної політики банку важливо брати до уваги зростання і диференціацію доходів населення. На сучасному етапі створюються передумови для активізації механізму соціального контролю і на цій основі попередження негативного впливу зростання інфляції на заощадження, особливо для пенсіонерів, молоді та інших малозабезпечених груп населення.

Все вищеназване  дозволяє сформулювати принципи, на основі яких повинно здійснюватись оптимальне управління процентною політикою банку:

• рівень процентних ставок по операціям комерційних банків повинен знаходитись у безпосередній залежності від стану попиту на кредитні ресурси. Усіляке зростання попиту повинно визначати ступінь підвищення процентних ставок як по активним, так і по пасивним операціям банку;

• величина процентної ставки повинна бути пов’язана із строками зберігання

коштів на вкладах, а по кредитних операціях – із строком надання позики. Ціллю встановлення залежності процента від строків зберігання є подальше залучення коштів від населення на більш довгі строки;

• розмір процентних ставок повинен враховувати необхідність забезпечення

рентабельності  банківської діяльності, виключити (або обмежити) вірогідність роботи банку в умовах процентного ризику.

• при побудові процентної політики банку важливо  врахувати також індекс

вартості  життя. В нашій країні здійснюється індексація вкладів. У ряді закордонних країн застосовуються вклади, що пов’язані з індексом вартості життя. За такої форми зберігання повертаються володарю з перерахуванням, що здійснено з врахуванням підвищення індекса вартості життя за рік, що минув. Подібна практика мала місце й у нашій країні.

При формуванні ефективної процентної політики банку  ці принципи слід враховувати в комплексі. Разом з тим, в сучасних умовах особливого значення набирає диференціація процента в залежності від строків зберігання коштів та їх розміру. Таким чином, врахування усіх необхідних факторів впливу в процесі формування процентної політики комерційного банку, має бути своєрідним механізмом досягнення адекватності ставки процента за позичками реальним умовам функціонування банківської установи, а також певній ситуації, яка складається у конкретний період часу. Чим більше число таких факторів буде враховано при розробці цінової стратегії банківської установи, тим більшими є можливості для ефективної реалізації кредитного

процесу.

У найбільш широкому значенні відсоткові ставки є ціною або вартістю

користування позиченими коштами. Розвиток економіки насамперед пов'яза-

ний з оцінкою та прийняттям рішень про найбільш ефективні напрями та способи використання ресурсів, у тому числі й грошових коштів. Тому рівень відсоткові ставки – є підставою, критерієм, параметром для прийняття рішень щодо здійснення тих чи інших економічних дій для всіх учасників господарської діяльності. Динаміка відсоткових ставок дає інформацію для здійснення економічних актів купівлі або продажу матеріальних та фінансових активів або здійснення їх конверсії. Оцінка відсоткових ставок визначає доцільність інвестування в реальне виробництво або стимулює спекулятивні операції на ринку цінних паперів. Тому можемо погодитись з тезою, що оцінка економічних процесів визначає економічну поведінку суб'єктів господарювання і характер функціонування економічного життя, економічної реальності.

Відсоткова ставка тісно пов'язана з нормою прибутку та нормою доходу. У практиці економічної діяльності та економічної теорії норма прибутку визначається дуже широко, зокрема, залежно від методики визначення прибутку та капіталу, з яким він зіставляється. Відсоткова величина прибутку до капіталу є нормою прибутку, яка характеризує загальну ефективність використання коштів. Норма доходу є відносною величиною, яка характеризує частку всього доходу до вкладеного капіталу.

Традиційно в українській  економічній науці суть проценту трактується як частина прибутку, яку позичальник сплачує за взятий у позику грошовий капітал. Джерелом проценту є прибуток, який створюється у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. При цьому прибуток

ділиться на підприємницький дохід та процент, які розподіляються залежно

від попиту і пропозиції позичкового капіталу на грошовому ринку.

Для визначення величини проценту використовується відносна величина норма  проценту, яка вимірюється порівнянням  суми прибутку до величини позичкового  капіталу. Норма процента залежить від середньої норми  прибутку, від співвідношення попиту і пропозиції на позичковий капітал на

грошовому ринку, від економічної  кон'юнктури, рівня інфляції тощо.

Для визначення норми процента, яка постійно змінюється під впливом економічної кон'юнктури, у кожний момент часу використовується ринкова

норма проценту. Для характеристики існуючого у певний період часу рівня

доходу на позичковий капітал  використовується середня норма  процента.

Для функціонування банку як фінансового інституту  потрібні значні фінансові ресурси, які умовно можна поділити на власні, залучені та запозичені. Особливістю  таких ресурсів є насамперед те, що, на відміну від підприємства, в якому найбільша питома вага припадає на власні ресурси, які визначають його фінансову стійкість, кредитоспроможність  та інші показники ефективної діяльності, у банківській сфері найбільша  питома вага припадає саме на залучені та запозичені ресурси, управління якими  визначає ефективність функціонування не тільки банку, а й всієї фінансової системи держави. Розглянемо саме залучені ресурси, які найчастіше набувають форми депозитів і від розуміння їх сучасної сутності та ролі залежить подальша робота банку з їх ефективного залучення та управління.

Для більш  повного уявлення економічної сутності депозиту дослідимо різні тлумачення цього терміна.

По перше, звернемося до чинного законодавства, згідно з яким депозит ─ це кошти  в готівковій або у безготівковій  формі, у валюті України або в  іноземній валюті, які розміщені  клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах  на визначений строк зберігання або  без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору .

ВасюренкоО.В. вважає депозит грошима, які передані в банк їх власником для зберігання і залежно від умов зберігання враховуються на певному банківському рахунку.

Ще одне визначення депозиту надано в роботі Косової Т.Д. та Циганова О.Р.: депозитом (внеском) вважаються кошти в наявній і безготівковій формі у валюті України або іноземній валюті, які фізична або юридична особа розмістила на рахунках у комерційному банку на договірних умовах на певний термін (або без його визначення) під відсоток і які мають бути виплачені вкладнику відповідно до чинного законодавства й умов договору.

Підсумовуючи  можна констатувати, що депозит ─  це кошти фізичних або юридичних  осіб, які надаються банку на договірній основі на певний термін та під певний відсоток.

Підходи до залучення грошей змінюються через  сприйняття населенням банків, що є  цілком логічним: як тільки наявність  банківських структур стала сприйматися  як дійсно необхідний та, більше того, зручний і прибутковий спосіб управління грошами, то і депозитний процес був спрямований на розроблення  додаткових стимулів залучення, на освітлення своїх конкурентних переваг та ін. Нині через зміну відносин між  цими учасниками змінюються і підходи  банків для залучення грошей і  вони зосереджують увагу на дещо інших  проблемах.

Зрозуміло, що сприйняття та поведінка людей  цілком залежать від макроекономічних подій та депозитної політики обраного банку, яка, у свою чергу, також відіграє неабияку роль на мікро- та макрорівнях: на першому – формування позичкового фонду, на другому – забезпечення стабільності та стійкості банку, рентабельності, ліквідності, адекватності його діяльності потребам клієнтів і його самого.

Існує безліч підходів, за допомогою яких банк оптимізує депозитну політику застосовуючи різний комбінаційний інструментарій (стимули залучення коштів), який загалом можна диференціювати на такі складові: відсоткову ставку, строк залучення, кількість та якість банківських послуг, ціну послуг (послуга конвертації), швидкість проведення зазначеної процедури, частоту користування даним банківським продуктом.

Не зменшуючи  значущість кожного з наведених  у переліку інструментів (стимулів) та виходячи із загального визначення депозитів для населення, депозитний вклад ─ це банківський продукт, за допомогою якого населення  має можливість розмістити вільні кошти  та отримати винагороду банку у вигляді  відсоткової ставки, найбільша увага  у дослідженні сутності депозитів  приділяється ставці відсотка та строку, на який розміщено депозит.