Инвестиционный проект

підрозділу із самостійною системою керування: цех, ділянка, бригада.  

Частина проекту, що пов'язана з технічними засобами його реалізації, називається інжинірингом проекту. До нього відносять набір  дій з планування й обслуговування виробничого апарату проекту:  

• вибір місця  розташування виробництва з урахуванням  місцевої інженерної й транспортної інфраструктури;  

• вибір і  обґрунтування технології;  

• вибір, придбання  й монтаж устаткування;  

• вибір і  підготовка приміщень для монтажу устаткування;  

• технологічна схема розміщення устаткування у  виробничих приміщеннях;  

• технічне забезпечення системи приймання матеріальних ресурсів і відправлення готової  продукції;  

• підготовка й  освоєння виробничих процесів;  

• забезпечення якості продукції технічними засобами;  

• устаткування складського господарства;  

• організація  транспортних перевезень;  

• підготовка технічних  фахівців для обслуговування устаткування.  

Типове подання  технічних питань у бізнес-плані: перелік і опис необхідного устаткування, опис його переваг, умови роботи й продуктивність устаткування, запланований режим роботи, організація технічного обслуговування і його вартість.  

Особливе значення має етап вибору технології. Прийняте рішення має бути обґрунтоване порівнянням з альтернативними варіантами. Порівняння технологій здійснюється за багатьма критеріями. Зважаючи на те, що зазвичай кращі технології зосереджені у виробників із розвинених країн, до цієї роботи на стадії аналізу і вибору доцільно залучати іноземних фахівців з фірм технічного консалтингу. Це дорого, але результати будуть надійнішими.  

Привабливість іноземних технологій має бути скоригована  на вплив місцевих умов: умови налагодження устаткування, вартість регулярних технічних  оглядів, запчастин, спецпідготовки обслуговуючого персоналу і т. ін. При оцінці технології важлива прив'язка до конкретних умов проекту:

• сировина, що використовується, можливість використання місцевих видів сировини й матеріалів, присутність у регіоні необхідних для даної технології сировини й матеріалів, доступність матеріалів за якістю і ціною;  

• практична  відпрацьованють І перевіренють технології у місцевих умовах, наявний  позитивний досвід використання обраної  технології;  

• стійкість  до морального зносу;  

• безпека праці (потенційна можливість травматизму  персоналу) при даній технології, її екологічна безпека, відповідність  нормам екологічного навантаження на навколишнє середовище;  

• можливість нарощування  потужності (блокова побудова устаткування і технології) приєднанням нових блоків замість повної заміни устаткування більш потужним;  

• сумісність з  існуючим устаткуванням проекту;  

• наявність  у виробника документованих авторських прав на дану технологію (ліцензій, патентів);  

• супроводження (хоча б протягом року) виробником технічної експлуатації устаткування;  

• сумісність з  місцевими умовами: підключення  до інженерних мереж, клімат, виробничий режим;  

• відносна простота в освоєнні технології, можливість швидкого освоєння особливостей технології як з боку її виробничої експлуатації, так і з боку її технічного супроводження (профілактика і ремонти);  

• належна кваліфікація обслуговуючого персоналу, можливості навчання персоналу, відповідність  рівню кваліфікації місцевих трудових ресурсів, що будуть зайняті в проекті;  

• оптимальне співвідношення автоматизованих процесів і ручної праці;  

• оптимальне співвідношення капітальних (вартість устаткування) і  поточних (вартість щоденних витрат на обслуговування технології) витрат при  обраній технології.  

При переході від  технології до устаткування важливими  є юридичні аспекти оформлення контракту  на закупівлю, транспортування й  монтаж устаткування та умови оплати. Ці економічні та юридичні параметри  отримання устаткування можуть істотно  скорегувати чисто технічні переваги. Слід ураховувати вартість експлуатації устаткування та його надійність.  

Проблеми з  устаткуванням можуть значно підвищити  поточні витрати, погіршити якість продукції, як наслідок, проект стає збитковим, хоча на ринку матимемо приклади прибутковості виробництва аналогічної продукції.  

Технічна база проекту щодо продуктивності має  бути узгоджена з маркетинговими прогнозами збуту через виробничий план. Він передбачає розробку деталізованих  за номенклатурою продукції календарних  графіків виробництва і завантаження устаткування. Не варто купувати устаткування більш потужне за обсягами виробництва, ніж це потрібно за прогнозами обсягів продажу. Водночас треба подумати і про можливі резерви потужності, якщо виникне потреба у збільшенні обсягів виробництва. Адже заміна одного устаткування потужнішим може бути дуже невигідна. Варто віддавати перевагу устаткуванню, яке можна нарощувати блоками, не замінюючи вже існуючого, а приєднуючи нові блоки до тих, що працюють.  

Стосовно конкретного  виду устаткування, що вибирається для проекту, слід виокремити такі параметри:  

• термін служби;  

• продуктивність і питома продуктивність (на одиницю  вартості устаткування);  

• технічна надійність в експлуатації (час роботи без  відмови, середня вартість ремонту, частота і вартість профілактичного обслуговування);  

• умови гарантійного і можливість післягарантійного  обслуговування;  

• ремонтопристосованість техніки й можливості забезпечення запчастинами;  

• виробнича  площа, що потрібна для розміщення обладнання, компактність техніки;  

• необхідні  умови для установки (клімат, температура  в цеху, наявність фундаментів, пожежонебезпечність  приміщення чи інженерних мереж, звукоізоляція, вологоізоляція, пилоізоляція тощо).  

Процес визначення оптимальної партії для транспортування супроводжує розробку місячного плану відвантаження готової продукції (вигіднішими є великі партії відвантаження і менші обсяги зберігання на своїх складах). Плани постачань споживачам формуються для кожної позиції номенклатури готової продукції на кожен місяць.  

Система контролю якості продукції вбудовується безпосередньо  у виробничий процес на кінцевих технологічних  етапах перед здачею готової продукції  на склад. До неї входять технічні засоби контролю, спеціальні робочі місця  для контролю якості та засоби мотивації (розподіл відповідальності й механізм стимулювання) якісної роботи для всього персоналу і для кожного робочого місця.  

На основі календарних  планів виробництва розробляються  плани використання персоналу з  деталізацією: для кожного працівника і кожного робочого дня планується обсяг робіт. З урахуванням календарного фонду робочого часу, виробничого персоналу і фактично необхідного на планову виробничу програму місяця визначається продуктивність праці й змінність роботи персоналу (з урахуванням змінності роботи устаткування).  

Для підтримки  технічних засобів проекту в  постійному робочому стані відповідно до технічних рекомендацій з експлуатації устаткування організовується система  технічного обслуговування і планово-попереджувальних ремонтів устаткування. З цією метою розроблюються відповідні плани ТО і ППР у помісячному режимі, що мають бути враховані при плануванні терміну роботи устаткування і змінності роботи для забезпечення календарних планів виробництва.  

На завершення необхідно зазначити, що виробничий план проекту в масштабних багатономенклатурних процесах припускає досягнення високої узгодженості щодо обсягів виробництва, можливостей матеріально-технічного забезпечення, терміну роботи устаткування і фонду робочого часу персоналу. План має бути також оптимальним щодо поточної вартості його обслуговування: мінімізація запасів, максимальне використання устаткування, зростання продуктивності праці, багатозмінність роботи.  

Важливими узагальнюючими показниками організації виробництва є коефіцієнти завантаження устаткування, використання виробничих потужностей, продуктивності праці та фондовіддачі.  

8. Соціальні  аспекти проекту  

Цей розділ забезпечує узгодженість проекту з інтересами груп населення, які відчуватимуть  вплив проекту: працюючи на підприємстві, на якому реалізується проект, споживаючи його продукцію, проживаючи на одній території. Соціальне прийнятною варто вважати таку стратегію проекту, що як мінімум не суперечить інтересам зазначених груп населення і як максимум сприяє додатковому якісному задоволенню соціально-культурних потреб населення регіону і країни в цілому (при відповідному масштабі проекту).  

Завдання розробників  проекту в соціальному плані  можна сформулювати як визначення найважливіших  потреб населення в зоні впливу  

проекту й оцінка можливостей задоволення частини  їх у разі успішної реалізації проекту. Під рівнем життя розумітимемо доходи населення, рівень і структуру споживання матеріальних благ, побутових і культурних послуг. Якість життя можна оцінити через умови праці (і охорону праці), отримання освіти, житлові умови, стан екології, можливості для відпочинку і виховання дітей.  

Найкращою організацією соціального впливу проекту слід вважати наявність у проекті  спеціальних витрат щодо розв'язання проблем забезпечення регіональних соціально-культурних потреб. За таких умов проект не лише не погіршує соціального середовища свого розміщення, а й сприяє його поліпшенню: благоустрій території, поліпшення інженерної й транспортної інфраструктури, додаткові робочі місця, зростання доходів населення, що проживає в зоні проекту, істотна соціальна значущість самої продукції проекту, поліпшення екології регіону завдяки заходам, проведеним у межах проекту. З урахуванням важливості соціальних факторів у житті людей можна вважати аксіомою, що додаткові витрати проекту на формування дружнього соціального середовища більш ефективні, ніж додаткові витрати на залагодження зовнішніх конфліктів проекту з населенням, що виникли внаслідок неврахування соціального впливу проекту на навколишнє середовище. Теза про те, що легше (дешевше) запобігти негативному впливу, аніж потім зменшувати його наслідки, справджується й щодо соціальних проявів проекту.

У процесі соціального  планування проекту досліджується  кілька аспектів.  

1. Наявність  у регіоні трудових ресурсів  належної кваліфікації і якості  для задоволення потреб проекту.  

2. Культурні,  демографічні, національні, соціальні,  професійні й економічні (за доходами) характеристики способу життя  населення в зоні впливу проекту.  

3. Відповідність  проекту місцевому культурному  і професійному рівню населення,  його здатність сприяти позитивним  зрушенням у рівні життя і  професійному статусі людей.  

4. Позитивний (природний  чи спеціально сформований) інтерес  до проекту місцевого населення, місцевих органів влади, громадських організацій і дирекцій підприємств, що вже працюють у регіоні.  

5. Існуючий рівень  профспілкового руху в галузі  та його очікувані організаційні  форми на підприємстві при  реалізації проек-  

ту, можливий вплив  виробничого колективу на процес керування проектом. Іноді активне  протистояння дирекції проекту і  виробничого колективу унеможливлює реалізацію проекту і створює  проблеми як для інвестора, так і  для робітничого колективу, що втрачає  місця роботи в разі збитковості проекту.  

6. Екологічний  образ проекту в очах місцевого  населення, його реальний екологічний  вплив і суспільна думка з  цього приводу. Особливо актуальним  є поняття внутрішнього соціального  середовища проекту: персонал, його  професійна структура, співвідношення виробничого й інженерно-технічного персоналу, кількість нових робочих місць, рівень оплати праці, запланована система стимулювання, мотивації праці, організація взаємодії дирекції й персоналу, рівень їхнього співробітництва чи можливого протистояння, ділові якості менеджерів проекту і базового підприємства тощо.  

Окремим блоком аналізу є технічні аспекти участі персоналу у проекті: заплановані  умови праці, режим роботи, коефіцієнт змінності, система дотримання правил техніки безпеки, можливий травматизм, питання майбутнього розподілу поточного прибутку за проектом й орієнтовний відсоток коштів на соціально-культурні заходи.  

Аналіз впливу проекту на загальний рівень життя  населення може будуватися за такими показниками: демографічні процеси в регіоні, зміна рівня зайнятості, житлові умови, стан установ охорони здоров'я, соціальна структура населення (за рівнем освіти, майновим станом, галузевим розподілом), кримінальні прояви (злочинність, алкоголізм, наркоманія).