Інвестиції та заощадження в Україні

      Рис. 1. Взаємозв’язок між національним доходом, заощадженнями та інвестиціями (за умовами зростання заощаджень).

      Якщо припустити, що незалежно від обсягу доходу можливості інвестування з року в рік залишаються сталими, то лінія II буде характеризувати незмінний обсяг інвестицій (така ситуація передбачає певний рівень абстрагування з метою спрощення побудови відповідних моделей).

      Динаміка  та характер процесу заощадження  зображені лінією SS. Із графіка видно, що при зростанні національного  доходу У крива заощаджень SS піднімається вгору. Далі у точці перетину кривих заощаджень SS та інвестицій ІІ економічна система знаходиться у рівновазі. Якщо ж, наприклад, система буде рухатись у напрямі зростання національного доходу правіше точки К, то лінія заощаджень SS пройде вище кривої інвестицій II. Зростання заощаджень зменшить споживання. Уповільниться процес реалізації товарів і послуг, зростуть товарні запаси. Скоротиться обсяг виробництва, зросте безробіття. Це призведе до зниження рівня національного доходу (рух вліво), і система повернеться до рівноваги у точці К.

      Припустимо, що відбулося зрушення кривої інвестицій II вгору І'І'. Тоді точка економічної рівноваги К переміщується в точку К' в якій відбиваються приріст заощаджень і приріст національного доходу. Із графіка видно, що приріст національного доходу більший, ніж приріст інвестицій. Коефіцієнт перевищення зростання доходу над інвестиціями Дж. М. Кейнс назвав мультиплікатором. Суть мультиплікатора полягає в тому, що в умовах ринкової економіки збільшення обсягів інвестицій сприяє зростанню розміру національного доходу, проте це зростання відбувається швидше, ніж зростання інвестицій.

      Мультиплікативний ефект поширюється також на заощадження. Якщо крива заощаджень переміститься вгору, то точка рівноваги К' зміститься вліво від точки К, що є свідченням падіння рівня національного доходу. Це пояснюється тим, що зростання схильності до заощадження веде до скорочення споживання. Останнє ж спонукає підприємців відмовитись від інвестування капіталу у виробництво, оскільки можливості реалізації звужуються. Скорочення інвестицій призводить до скорочення національного виробництва і національного доходу [5, с. 215].

      Викладене свідчить про те, що мультиплікатор діє двояко. З одного боку, зростання інвестицій сприяє мультиплікативному зростанню національного доходу, а з другого — скорочення інвестицій призводить до різкого зменшення національного доходу. Рівновага ж в економіці може забезпечуватись і при низькому рівні інвестицій, але при значному рівні безробіття або при високому рівні інвестицій порівняно із заощадженнями, але при інфляційному зростанні цін.

      Досліджуючи розглядувані залежності, Кейнс довів, що рівновага між інвестиціями та заощадженнями у точці їх перетину досягається у процесі саморозвитку економічної системи без будь-якого втручання держави в економічне життя суспільства. Проте, на його думку, рівновага у цій точці  не відповідає потребам суспільства, оскільки вона передбачає наявність значного рівня безробіття. Суспільство ж повинно дбати про те, щоб створити такі економічні передумови, за яких рівень інвестицій зростав би, а точка рівноваги між інвестиціями  та заощадженнями наближалась до точки, в якій створюється національний доход, достатній для забезпечення повної зайнятості. Створити такі передумови, на думку Кейнса, здатна тільки держава за допомогою впливу на сукупний попит через державні витрати, які характеризують попит держави.

      Ефект, отриманий від державного інвестування економіки, розглядається в економічній  теорії як мультиплікативний ефект. Як зазначав Дж. М. Кейнс, мультиплікатор означає, що зростання загального обсягу інвестицій приводить до зростання обсягів національного доходу на величину, яка в К разів більша, ніж приріст інвестицій. Математично цю залежність можна відобразити так: 

      К=  

      Дія мультиплікатора припиняється тоді, коли приріст заощаджень зрівнюється з приростом доходу.

      Для того щоб побороти затухання, необхідно певним чином стимулювати інвестиційний процес. Цю проблему вирішує акселератор — коефіцієнт, який відбиває взаємозв'язок між інвестиційним і споживчим попитом. Математично цей зв'язок можна зобразити так: 

      де  а — коефіцієнт акселерації; Il —  зростання нових інвестицій у  періоді t; Уl, — величина доходу за період t; Уl-1 — величина доходу за період, що передує періоду t; Уl — Уl-1 — приріст доходу за період t.

      Акселератор, як і мультиплікатор, може діяти  двояко: з одного боку, приріст споживчого попиту стимулює інвестиційні витрати, а з другого — падіння темпів зростання попиту на споживчі товари призводить до загасання інвестиційного попиту.

      Економічною наукою доведено, що для певного  періоду часу можна знайти таке поєднання  процесів мультиплікації та акселерації, яке і забезпечить незагасаюче  зростання [6, с. 19].

      На  взаємозв'язок процесів інвестування і заощадження значний вплив мають такі чинники, як очікування споживачів (покупців) і виробників (продавців), тип ринкової конкуренції, сприятливість ринкової кон'юнктури, фаза економічного циклу тощо. Крім суто економічних явищ та процесів, існують безліч соціальних, політичних, морально-психологічних, демографічних, природних та інших аспектів, дія яких позначається на особливостях руху складових національного доходу. Все це, врешті-решт, відбивається на темпах економічного зростання, стабільності макроекономічної рівноваги. Наприклад, у західній економічній думці широко відома модель зростання Солоу, що виявляє механізм впливу заощаджень, збільшення населення і зростання науково-технічного прогресу на рівень життя та його динаміку. «Золоте правило» моделі зростання Солоу визначає оптимальну норму заощаджень, за якою встановлюється стан стійкого зростання економіки з максимальним рівнем споживання на кожного робітника, або максимальний рівень споживання на ефективну одиницю робочої сили. Правило виконується за передумови про рівність граничного продукту капіталу та обсягу вибуття капіталу (амортизації). «Золотому правилу» відповідає така норма заощаджень, за якої формується стійка капіталооозброєність, але за умови максимізації капіталу. Саме завдяки моделі Солоу стало можливим дослідити вплив на економічне зростання різних модифікацій виробничої функції, технічного прогресу, зміни норм заощаджень та оподаткування, а згодом – врахувати неоднорідність і «вік»  капітальних благ та зміни грошової маси.

      Це  свідчить про те, що на сучасні макроекономічні процеси значно впливають взаємопереплетені соціально-економічні, техніко-організаційні, природно-демографічні, морально-психологічні та політичні аспекти [7, с. 33].

       Розділ 2. Аналіз структури та динаміки національних заощаджень та інвестицій та їх вплив на ВВП. 

      Заощадження є однією з ключових категорій  в макроекономічній науці. Саме всебічний  аналіз  динаміки  заощаджень  покладено  в  основу  одного з найпослідовніших  підходів до вивчення країн з  перехідною  економікою.  

      Сучасна  аналітична економія  визначає  національні заощадження  як   ту частину використовуваного доходу, що не витрачається на споживання. У простій моделі закритої економіки основна тотожність національних рахунків має таке тлумачення: потоки грошових коштів, які надходять на фінасові ринки (заощадження),     повинні бути зрівноважені з потоками коштів, що виходять з фінансових ринків (інвестиції). Заощадження приватного сектора, що дорівнюють сумі  заощаджень  домогосподарств  (особистих заощаджень)  та  заощаджень фірм (ділових підприємств),   визначають як різницю  використовуваного доходу та   споживання.  Державні заощадження – це  різниця  між доходом  та  видатками  держави  на закупівлю товарів і послуг. Якщо надходження перевищують  видатки,  то кажуть  про  профіцит бюджету, у протилежному разі  є бюджетний дефіцит. Додаючи приватні    і    державні заощадження,   отримують національні заощадження [8, с. 10].  

      Науковці   пропонують   широкий   спектр  пояснень  причин   тих значних труднощів, з  якими  зіткнулася   Україна   на   шляху реформування економіки. Один  з найобгрунтованіших  підходів  до аналізу  проблеми  сформулював  П. Конвей [9, с. 33]. Згідно з його теорією, першоджерелом  більшості    проблем  перехідного    періоду    у пострадянських  країнах  є  нестача  заощаджень, опосередкованих через формальні   фінансові   ринки.   Ця нестача  заощаджень, відповідно, зумовлена   різким   зменшенням  купівельної   спроможності   населення після  розпаду  СРСР   та надто  низьким  рівнем  розвитку  фінансових ринків у цих  країнах. 
    Перш  ніж  аналізувати  розвиток  економічної  ситуації  в  Україні після  відновлення незалежності, треба згадати  про  успадкований стан  економіки. Крім  уже  розглянутого  грошового  надлишку,  другим вкрай  негативним чинником був значний фіскальний дефіцит. У 1987-1989  pp.  дефіцит  бюджету СРСР становив 7,5%  ВНП, а державний борг сягнув   43,4%  ВНП [9, с. 35].  Ще один важливий чинник –  негативний  шок продуктивності, тобто зниження  обсягу виробництва і продуктивності праці  у вітчизняній економіці. Реформи,  яких  потребувала  Україна, можна  розділити  на  дві принципово  різні  групи – реформи  першого та  другого  покоління. До першої  групи варто  зачислити ті з  них,  які  безпосередньо пов'язані  з  поняттям  «переходу».  Стосовно  пострадянських держав цей термін набуває  ширшого розуміння. Йдеться передусім  про політичний перехід  до  незалежної  держави,  що  потребує  створення відповідного інституційного  та  законодавчого  середовища.  У    царині економіки необхідний перехід від стану однієї з складових  господарського механізму  до повноцінної економіки, інтегрованої  у  світову  систему;  і,  нарешті, перехід від  державної  власності  та адміністративного   розподілу  ресурсів  і  товарів до   приватної власності та лібералізованих цін.  Унаслідок  проведення цих  реформ першого  покоління  повинні  бути створені усі необхідні  інститути незалежної держави з ринковою економікою. 
     Зміст  реформ  другого  покоління  полягає  в  обмеженні  ролі  уряду як   безпосереднього учасника на фінансових  ринках,  їхнім  результатом  стало  економічне   зростання,  зумовлене ефективнішим   використанням  інвестиційних  ресурсів [9, c. 35].    

      Нині  в Україні вже створено відповідне правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера регулюється законами «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження». Ними передбачено державну гарантію захисту інвестицій, незалежно від форм власності; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, і моральної шкоди, завданих внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора; повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів із цих інвестицій у грошовій чи товарній формі у випадку припинення інвестиційної діяльності; застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб’єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, створених за участю інвестицій незалежно від форм і часу їх внесення. Крім традиційно привабливих для інвесторів галузей економіки – металургії, машинобудування, хімічної та харчової промисловості, – дедалі цікавішими для інвесторів стають автомобільна промисловість, побутова електроніка, високі технології, вітроенергетика, сонячна енергетика, виробництво біопалива. Така тенденція сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, оскільки інвестиції спрямовуються на оновлення основних фондів і впровадження нових технологій виробництва. Світовий банк, у складі якого – Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна асоціація розвитку, Багатобічне агентство з гарантій інвестицій і Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних суперечок, оцінює інвестиційні потреби України в 100 млрд. дол. США [10, c. 24].  

      Розвиток  інвестиційних процесів має особливе значення для України, її економічного розвитку та розширення ринкових можливостей. У народному господарстві склалась ситуація, коли потреба у фінансових ресурсах зростає швидким темпами, а можливість забезпечення цими ресурсами самими підприємствами недостатня. За цих умов зростає необхідність детального національних заощаджень.

      Для визначення стурктури і сладу заощаджень та інвестицій в Україні проаналізуємо період з 2001 року по 2006 рік, за який розглянемо яка тенденція зміни цих показників прослідковувалась протягом цього часу, і яким чином вона вплинула на ВВП (валовий внутрішній продукт).

      Як  вже було вище зазначено, національні заощадження приватного сектору поділяються на заощадження домогосподарств та підприємств. Спочатку розглянемо динаміку змін накопичень нашого населення (табл. 1).

      Таблиця 1. Доходи, витрати та заощадження населення України, млн. грн. 

      Як  видно з наведеної таблиці  заощадження за даний період помітно зросли. Дана тенденція з погляду нагромадження коштів, потенційно придатних для інвестування, є позитивною. Також за цими даними можна прослідкувати дію психологічного закону, який вивів Кейнс: зміна доходу впливає на зміну витрат але не тими самими темпами, що і зміна доходу. Отже, звідси можна зробити висновок, що частина приросту доходу йде на приріст заощаджень. Тепер подивимось як зміна доходу відобразилась на зміні заощаджень: 2002 рік – дохід збільшився на 14,6%, а заощадження зросли на 60,2%; 2003 рік – дохід зріс на 14,2%, але заощадження зменшилися 4,8%; 2004 рік – прибуток домогосподарств зріс на 21,4%, заощадження – на 48,5%; 2005 рік – доходи населення збільшилися на 28%, а збереження населення – на 30,7%; 2006 рік – надходження зросли на 20,4%, а заощадження – на 15%. Якщо проаналізувати темпи зростання надходжень домогосподарств і їх заощадження, то у середньому за ці роки виходить, що збільшення доходів призводило до збільшення заощаджень у 1,5 рази. Ці аналітичні дані є дійсним підтвердження психологічного закону Кейнса [11, c. 26].