Місцеві податки як джерело формування дохідної частини місцевих бюджетів

- податку на прибуток  підприємств;

- податку на доходи  фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);

- плати (податку) за  землю;

- збору на спеціальне  використання природних ресурсів[Орлюк].

Платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

 а) торговельна діяльність  у пунктах продажу товарів;

 б) діяльність з  надання платних побутових послуг  за переліком, визначеним Кабінетом  Міністрів України;

 в) торгівля валютними  цінностями у пунктах обміну  іноземної валюти;

 г) діяльність у  сфері розваг (крім проведення  державних грошових лотерей).

Ставка збору за провадження  торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний  місяць у відповідному розмірі від  мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту  товарів, пункту з надання платних  послуг та виду платних послуг.[2, ст.№267]

 Платниками збору за місця для паркування транспортних засобів,

  є юридичні особи,  їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які  згідно з рішенням сільської,  селищної або міської ради  організовують та провадять діяльність  із забезпечення паркування транспортних  засобів на майданчиках для  платного паркування та спеціально  відведених автостоянках.

 Перелік спеціальних  земельних ділянок, відведених  для організації та провадження  діяльності із забезпечення паркування  транспортних засобів, в якому  зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування  транспортних засобів, затверджується  рішенням сільської, селищної  або міської ради про встановлення  збору.

При визначенні ставки збору  сільські, селищні та міські ради враховують місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведеного  місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення  транспортних засобів на стоянку, режим  роботи та їх заповнюваність.

 Ставка збору та  порядок сплати збору до бюджету  встановлюються відповідною сільською,  селищною або міською радою[2,ст.№266].

Туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого  зараховуються  до відповідного бюджету.

Платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору,  та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Cтавка встановлюється  у розмірі від 0,5 до 1 відсотка  до бази справляння збору. Базою  справляння є вартість усього  періоду проживання (ночівлі) в  місцях, за вирахуванням податку  на додану вартість[2,ст.№268].

 Установлювати інші місцеві податки та збори не передбачені Податковим кодексом заборонено. Сільські, селищні і міські ради в обов’язковому порядку повинні до кінця 2010 року прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів, визначити об’єкт оподаткування, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи окреслені в статті 7 Податкового кодексу України. У разі не встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиного податку та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності такі податки й збори платники сплачуватимуть за мінімальними ставками та без застосування коефіцієнтів.

 Згідно з пп.12.3.3 Податкового кодексу України копію прийнятого рішення про встановлення місцевих податків та зборів надсилають у 10-денний термін із дня оприлюднення до місцевого органу державної податкової служби. Оприлюднення важливе тому, що за п. 12.5 Податкового кодексу воно є умовою визнання рішення нормативно-правовим актом із питань оподаткування місцевими податками та зборами.

У разі якщо сільська, селищна  або міська рада не прийме рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов’язковим згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів[2].

1.2 Нормативно-правове забезпечення системи місцевого оподаткування

Місцеві податки і збори  – це обов'язкові платежі, суми яких згідно із законодавством України встановлюються органом місцевого самоврядування на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста чи об'єднання сіл) та які зараховуються до її місцевого бюджету.

Першими правовими актами щодо місцевих податків і зборів були Положення про грошові засоби і витрати місцевих Рад від 03.12.18 р. та Декрет ВЦВК і Рад наркому Росії від 09.12.18 р., згідно з яким місцевим радам надавалося право на встановлення 24 видів податків і зборів, 15 з яких могли встановлюватися у містах.

Останнім актом СРСР щодо місцевих податків і зборів був Указ Президії Верховної Ради "Про місцеві податки і збори" (26.01.81 р.), згідно з яким діяло три загальносоюзних місцевих податки: податок з будов, земельний податок і податок з власників транспортних засобів.

Указом надавалися певні  повноваження у сфері місцевого оподаткування союзним республікам на отримання права запроваджувати місцеві збори з громадян за надання їм послуг, пов'язаних з організацією туризму, відпочинку, екскурсій, рибальства, мисливства тощо. Республікам доручалося встановлювати розміри, порядок нарахування і стягнення разового збору на колгоспних ринках.

Механізм справляння місцевих податків і зборів, який існує зараз, запрацював після проголошення незалежності України у 1991 р. Фундаментом законодавчої бази зі справляння місцевих податків і зборів став Декрет №5693, який має силу закону. Саме цим Декретом первісно було визначено види місцевих податків і зборів, їхні граничні розміри, об'єкти оподаткування та джерела сплати.

Нормативно-правовими актами, що нині діють у сфері справляння місцевих податків і зборів, є закон  України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" [4], Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 "Про місцеві податки і збори", Декрет втратив чинність на підставі  Податкового Кодексу N 2755-VI ( 2755-17 ) від 02.12.2010 [6], Указ Президента України від 28 червня 1999 року № 761/99 "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору" [5] та інші нормативно-правові акти. Наразі на розгляді у Верховній Раді знаходиться проект Закону України "Про місцеві податки і збори" (реєстраційний № 3532 від 22 грудня 2008 року), що вже двічі був відправлений на повторне читання.

 

 

 

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

 

2. Роль місцевих податків та зборів у формуванні бюджетів

Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави  і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві  бюджети забезпечують необхідними  грошовими засобами фінансування заходів  економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади і  управління на відповідній території.

Рис.2.1

Через місцеві бюджети  складаються певні фінансові  взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їх території, і населенням даної території  у зв'язку з мобілізацією й витрачанням  коштів цих бюджетів. Між місцевими  бюджетами різних рівнів, а також  між цими бюджетами і державним  бюджетом виникають фінансові відносини  з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного  функціонування кожного бюджету.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи[1].

Частка місцевих бюджетів у перерозподілі валового внутрішнього продукту, а також у зведеному  бюджеті поряд з економічним  і соціальним має важливе політичне  значення. Вона свідчить про участь місцевого самоврядування у розв'язанні актуальних проблем розвитку держави, про певну обмеженість функцій  центральних органів влади. У  цьому зв'язку необхідно враховувати, що однією із важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність  і незалежність органів місцевого  самоврядування. Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає його - відокремленість від державної  влади, повну незалежність і самостійність  покладених-на нього функцій у  межах своєї компетенції.

Серед доходів місцевих бюджетів модна виділити слідуючі види надходжень:

-загальнодержавні податки  і збори;

- місцеві податки і  збори;

- надходження коштів від  приватизації майна;

- дотації та субвенції,  отримані з бюджетів вищого  рівня;

-Інші надходження.

 

 

 

 

Рис.2.2

 Умовно всі ці види  доходів можна поділити на  власні, закріплені та регулюючі.

 Власні доходи –  це доходи, які належать місцевому  органу влади, формуються на  підвідомчій йому території на  основі рішень цього органу. Хоча  перелік власних доходів в  Україні законодавчо не визначений, сюди логічно було б віднести  місцеві податки і збори і  доходи від підприємств комунальної  форми власності. У практиці  взаємовідносин власні доходи  об’єднуються з поняттям “закріплені  доходи”. Закріплені доходи –  це доходи, які повністю або  певною частиною на довгостроковій  основі закріплюються за тим  чи іншим бюджетом. Перелік закріплених  доходів місцевих бюджетів визначається  чинним законодавством. Сюди слід  віднести податок з власників  транспортних засобів та інших  самохідних машин і механізмів, плату за землю, надходження  коштів від приватизації підприємств  комунальної власності, плата  за торговий патент на деякі  види підприємницької діяльності, інші доходи, що зараховуються  до місцевих бюджетів у розмірах, визначених законодавством.

 Регулюючі доходи –  це доходи, які на пайовій основі  розподіляються між усіма ланками  бюджетної системи України. Перелік  регулюючих доходів визначається  законодавством України про бюджетну  систему і про місцеві органи  влади[8].

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами залежить від  функцій, що покладені на регіональні  органи управління, від потенційних  можливостей отримання ними місцевих податків, а також від можливостей  вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.

Податки є головним джерелом місцевих бюджетів. В свою чергу  всі податки, що надходять до місцевих бюджетів, поділяють на дві групи: місцеві податки і надходження  із бюджетів вищого рівня.

Складність формування місцевих бюджетів і особливо при розподілі  і перерозподілі їх витрат на потреби  місцевого спрямування показує, що у більшості випадків місцеві  органи самоврядування фактично не мають  повної самостійності у використанні коштів, що спрямовуються до місцевого  бюджету.

У структурі доходів загального фонду місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) 97,0 % належить податковим надходженням. Їх обсяг  у вересні 2010 року склав 46,9 млрд. грн., що на 12,3 % більше, ніж аналогічний  показник 2009 року (у січні - вересні 2009 року відзначалось зменшення на 1,1 %). Порівняно з даними звітного періоду 2009 року суттєвих змін не відбулося.

Проте саме місцеві податки  та збори з структурі податкових надходжень до місцевих бюджетів мають досить низьку питому вагу. Але в порівнянні із попередніми роками на початку 2011року це й показник значно збільшився з 1,3 до 3,9%.  Це в першу чергу вдалося зробити за рахунок нововведень Податкового кодексу, а саме об’єднання видів податків, що призвело до зменшення витрат на їх адміністрування [Додаток А].

Від місцевих податків і  зборів отримано 614,1 млн. грн., що практично  відповідає обсягам звітного періоду 2009 року. Їх частка у структурі доходів загального фонду місцевих бюджетів продовжила демонструвати спадну тенденцію і склала лише 1,3 %. Якщо брати до уваги структуру надходжень то найбільш питому вагу кожного року мали податкові надходження, саму найбільшу часку вони мають у 2011 році  85,3%, що становить близько 5,5 млрд. грн.[Додаток Б].

Динаміку щомісячних надходжень до місцевих бюджетів можна побачити у додатку В[Додаток В]. Як бачимо, в січні – лютому надходження до місцевих бюджетів значно збільшилися в порівнянні із аналогічним періодом минулих років.