Особливості оподаткування фінансових структур

    Реорганізація та ліквідація фінансових установ відбуваються з дотриманням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.

    Фінансова установа зобов'язана вести облік  своїх операцій та надавати звітність  відповідно до вимог законів та нормативно-правових актів державних органів з  питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, які визначають особливості ведення бухгалтерського обліку та складання звітності фінансовою установою залежно від виду фінансових операцій та специфіки діяльності кожної фінансової установи.

    Державні  органи в межах їх компетенції  мають розробити спеціальні методичні положення та рекомендації з метою забезпечення оптимального та ефективного бухгалтерського обліку у фінансових установах та його своєчасність[1].  

2. Основні засади побудови системи оподаткування

    Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з  появою держави. Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують.

    У спеціальній літературі автори називають  різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки  виконують дві основні функції  полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

    3 підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції є досить складним процесом і, на думку авторів підручника «Фінанси підприємств» за загальною редакцією А. М. Поддєрьогіна, залежить від правильного вирішення таких питань:

• встановлення об’єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.
• визначення джерел оплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, оплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).
• встановлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків.

    Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).

• встановлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.
• надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об'єктів оподаткування.
• застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання.

    Штрафні санкції застосовуються за таких  порушень:

• неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації;
• несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі;
• приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку.

    При цьому регулююча функція податку  залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати. У  процесі реалізації регулюючої функції  податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської  діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів.

    Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

    Законом України «Про систему оподаткування» визначені принципи побудови системи оподаткування:

• стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;
• стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
• обов'язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
• рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;
• рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, у т. ч. нерезидента) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
• соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;
• стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
• економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
• рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
• компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;
• єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
• доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

    Основи  вітчизняної системи оподаткування  закладені Законом України «Про систему оподаткування» та передбачають два види податків та зборів (обов'язкових  платежів), що справляються на території  України — загальнодержавні та місцеві  податки та збори (обов'язкові платежі).

    Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у  тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

    Ставки  податків і зборів (обов'язкових  платежів) встановлюються Верховною  Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до Законів України « Про оподаткування » і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

    Порядок зарахування податків і зборів (обов'язкових  платежів) до Державного бюджету України  і місцевих бюджетів та державних  цільових фондів встановлюється Верховною  Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону та інших законів України.

    Платники  податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:

• вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;
• подавати до державних податкових органів та інших державних органів, відповідно до законів, декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);
• сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;
• допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

    Фінансові установи виконують доручення платників  податків і зборів (обов'язкових  платежів) на перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів у встановлений законом термін.

    Фінансові установи зобов'язані подавати органам  державної податкової служби на їх письмовий запит відомості про  наявність і рух коштів на поточних та вкладних (депозитних) рахунках платників податків — клієнтів цих установ у порядку, встановленому законом[7]. 

3. Правові основи функціонування фінансових компаній

    У країнах з розвиненими ринковими  відносинами небанківські фінансово-кредитні установи представлені здебільшого  лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги.

    Зростанню ролі спеціалізованих небанківських  фінансових установ на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три фактори: зростання доходів населення, розвиток ринку цінних паперів, конкурентоспроможність надання таких послуг небанківськими фінансовими установами у порівнянні з банками. Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумулювання заощаджень населення, надання кредитів через  облігаційні позики корпораціям  і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, надання  іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

    Становлення ринкової економіки в Україні  сприяло створенню національного  фінансового сектору, що характеризується наявністю розгалуженої інфраструктури, у якій мають місце спеціалізовані фінансові установи – фінансові  компанії.

    Відповідно  до визначення, наведеного в Положенні  про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи  фінансових компаній, затвердженому  розпорядженням Державної комісії  з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.12.2003 №152, фінансовими  компаніями слід вважати фінансові  установи, які надають фінансові  послуги, державне регулювання яких відповідно до чинного законодавства  віднесено до компетенції Державної  комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, окрім тих  установ, які надають послуги  у страховій діяльності, діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення, кредитних  установ, у тому числі кредитних  спілок та ломбардів.

    Фінансові компанії надають виключно ті фінансові  послуги, які зазначені в додатку  до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи встановленої форми, а також  ті, надання яких можливе лише за умови отримання відповідних  ліцензій/дозволів органів державної  влади, що здійснюють державне регулювання  відповідних ринків фінансових послуг.