Автор работы: Пользователь скрыл имя, 08 Декабря 2011 в 20:02, курсовая работа
Метою даної роботи є дослідження правових засад діяльності фінансових установ та обґрунтування пропозицій щодо їх вдосконалення.
Основними завданнями, що поставлені для досягнення зазначеної мети, є:
визначити види фінансових установ за законодавством України, проаналізувати специфіку їхньої діяльності;
дослідити становлення державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні та сучасний стан нормативно-правової бази, що регламентує діяльність окремих видів фінансових установ;
виявити та проаналізувати актуальні проблеми у сфері правового регулювання діяльності фінансових установ;
обґрунтувати пропозиції щодо вирішення основних проблем з урахуванням іноземного досвіду у цій сфері.
Об’єктом дослідження даної роботи є правовідносини, що виникають у сфері діяльності фінансових установ.
Предметом дослідження є механізм правового регулювання діяльності фінансових установ в Україні.
ВСТУП………………………………………………………………….……………4
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ В УКРАЇНІ……………………………………………………………….…6
Особливості організації фінансової установи………………..……………6
Основні засади побудови системи оподаткування…………………..……8
Правові основи функціонування фінансових компаній…………………13
РОЗДІЛ 2. ПОДАТКИ, ЯКИМИ ОПОДАТКОВУЮТЬСЯ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ………………………………………………….………………………….19
Оподаткування фінансових установ податком на прибуток підприємств………………………………………………………………………………19
Оподаткування фінансових установ податком на додану вартість……..23
РОЗДІЛ 3. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОПОДАТКУВАННЯ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ…………………….…………...28
Актуальні питання та специфіка оподаткування фінансових установ та фінансових послуг……………………………………………………………………….28
Зарубіжний досвід оподаткування фінансових установ та можливості його застосування в Україні…………………………………………………………….32
ВИСНОВОК………………………………………………………………………..35
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
Завдання № 1………………………………………………………………………37
Завдання № 2………………………………………………………………………43
Завдання № 3……………………………………………………………………....47
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………...……………..54
ДОДАТКИ
Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Амортизація основних фондів і нематеріальних активів — це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення валового доходу платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.
Амортизації підлягають витрати на:
Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду:
А (а) — Б(а) X Н(а) групи / 100 %,
де А (а) — сума амортизаційних відрахувань звітного періоду;
Б(а) — балансова вартість групи на початок звітного періоду;
Н(а) групи — норма амортизаційних відрахувань відповідної групи основних фондів.
Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду визначається за формулою:
Б(а) — Б(а - 1) + П(а - 1) - В(а - 1) - А(а - 1),
де Б(а - 1) — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;
П(а - 1) — сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;
В(а - 1) — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;
А(а - 1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.
Поділ основних фондів на групи визначений п. 8.2.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та передбачає різні ставки нарахування амортизаційних відрахувань залежно від приналежності основних фондів до тієї чи іншої групи.
Варто зазначити, що облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурному компоненту та загалом по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи. Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансового вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.
Групи основних фондів:
Квартальні норми амортизації:
Основну ставку податку встановлено в розмірі 25 % до об'єкта оподаткування.
Крім того, передбачено й інші ставки оподаткування.
Так,
за оподаткування страхової
Податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законодавством для квартального податкового періоду. Платники податку у строки, визначені законодавством (протягом 40 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу та протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року), подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових періодів за його наявності. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року — повну.
Форми
декларацій з цього податку встановлюються
Державною податковою адміністрацією
України за узгодженням з комітетом Верховної
Ради України, що відповідає за проведення
податкової політики[9].
Платниками податку в бюджет є суб’єкти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, а також імпортують товари (супутні послуги). При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 300 000 грн. або юридична чи фізична особа добровільно вирішила сплачувати податок на додану вартість.
Об’єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку, суб’єктами господарювання:
Не вважаються об'єктами оподаткування такі операції, здійснювані суб'єктами господарювання:
Згідно із Законом «Про податок на додану вартість», застосовуються дві ставки оподаткування: 20 % і нульова.
Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до таких операцій:
Не дозволяється застосування нульової ставки ПДВ до операцій, пов’язаних з вивезенням (експортом) товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ці операції звільнені від оподаткування на митній території України.
Таким чином, застосування нульової ставки оподаткування ПДВ до перелічених вище операцій уможливлює включення до суми податкового кредиту ПДВ, сплаченого на придбані товари (роботи, послуги), що були використані для продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються за нульовою ставкою.
Підставою для включення ПДВ до податкового кредиту є податкова накладна, що передається покупцеві продавцем товарів (робіт, послуг). Податкову накладну складають у двох примірниках у момент виникнення податкових зобов’язань продавця. Оригінал податкової накладної передається покупцеві, а копія залишається в продавця.
Податкова накладна є важливим розрахунковим і податковим документом. У разі звільнення від податку на додану вартість у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідні законодавчі документа.
Слід звернути увагу на дату виникнення права платника податку на податковий кредит.
Вона залежить від виду операцій, що здійснюються, форми розрахунків.
Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету суб’єктом господарювання — платником податку, визначається як різниця між загальною сумою його податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту, що сформувався протягом того самого періоду.
Якщо за результатами звітного періоду сума податкового кредиту перевищує суму податкових зобов’язань платника ПДВ, різниця підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.
Податкове зобов’язання — загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з законодавством.
Податковий кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно законодавством.
Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету або сума податкового кредиту, що відшкодовується з бюджету, визначається на підставі податкової декларації за звітний період. Відшкодування з бюджету податкового кредиту платнику ПДВ має бути здійснене після подачі звіту протягом визначеного законодавством періоду (крім оподаткування за нульовою ставкою).
На вимогу платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована до суми наступних платежів з ПДВ або інших податків, які зараховуються до державного бюджету.
Информация о работе Особливості оподаткування фінансових структур