Надзвичайні ситуації воєнного характеру

Необхідно відзначити, що при аварії на АЕС з викидом  осколків ядерного палива (радіонуклідів) місцевість може бути забруднена протягом від декількох місяців до декількох  років.

Ступінь радіоактивного зараження і розміри зараженої ділянки (радіоактивного сліду) при ядерному вибуху залежать від потужності і виду вибуху, метеорологічних умов, а також від характеру місцевості і ґрунту.

Розміри радіоактивного сліду умовно поділяють на зони.

Зона надзвичайно  небезпечного зараження. На зовнішній межі зони доза випромінювання з моменту випадання радіоактивних речовин із хмари на місцевість до повного їх розпаду дорівнює 4000 Р (в середині зони – 10000 Р), потужність дози випромінювання через 1 год після вибуху — 800 Р/год.

Зона небезпечного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 1200 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 240 Р/год.

Зона сильного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 400 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 80 Р/год.

Зона помірного зараження. На зовнішній межі зони випромінювання – 40 Р, потужність дози випромінювання через 1 год – 8 Р/год.

В результаті дії  іонізуючих випромінювань, як и при  дії проникаючої радіації, у людей  виникає променева хвороба. Доза 150—250 Р викликає променеву хворобу першого ступеня, доза 250—400 Р — променеву хворобу другого ступеня, доза 400—700 Р — променеву хворобу третього ступеня, доза понад 700 Р — променеву хворобу четвертого ступеня.

Доза однократного опромінення протягом чотирьох діб  до 50 Р, як і багаторазового до 100 Р за 10—30 днів, не викликає зовнішніх ознак захворювання і вважається безпечною [6].

 

1.3 Особливості вражаючої дії нейтронних боєприпасів

 

 

Нейтронні боєприпаси є  різновидом ядерних боєприпасів. Їхню основу складають термоядерні заряди, в яких використовуються ядерні реакції  поділу і синтезу. Вибух таких  боєприпасів робить вражаючу дію  насамперед на людей за рахунок могутнього потоку проникаючої радіації, в якому значна частина (до 40%) приходиться на так називані швидкі нейтрони.

При вибуху нейтронних боєприпасів площа зони поразки  проникаючою радіацією перевершує площу зони поразки ударною хвилею в кілька разів. У цій зоні техніка  і споруди можуть залишатися непошкодженими, а люди одержують смертельні поразки.

Для захисту  від нейтронних боєприпасів використовуються ті ж засоби і способи, що і для  захисту від звичайних ядерних  боєприпасів. Крім того, при спорудженні  сховищ і укриттів рекомендується ущільнювати і зволожувати ґрунт, що укладається над ними, збільшувати товщину перекриттів, влаштовувати додатковий захист входів і виходів.

Захисні властивості  техніки підвищуються застосуванням  комбінованого захисту, що складається  з водневмістовних речовин (наприклад, полиетилену) і матеріалів з високою щільністю (свинець).

На початку 60-х  років в пресі США почали з’являтися статті, вихваляючі нову ядерну зброю. Наприклад, 26.06.1961 р. газета ‘Washington post and Times gerald’ надрукувала статтю кор. Г.Саймонса, в якій він писав : ‘Нейтронна бомба — це зброя, призначена для вбивства людини. Нейтронну бомбу називають бомбою без поділу, чисто термоядерною бомбою або ‘чистою’ бомбою’.

Нейтронна бомба  грунтується на принципі детонування  водневої або термоядерної бомби за допомогою хімічного детонатора великої енергії. Якби була технічна можливість не застосовувати атомний детонатор, то в результаті вибуху чисто ядерної бомби утворювалась би порівняно невелика кількість речовин радіоактивного розпаду у порівнянні з атомною і водневою бомбами. Але такий вибух дав би потік нейтронів великої енергії, здатних проникнути крізь бетон, залізо, свинець, товстий шар грунту і, звичайно, крізь тканини і тіло людини. Отже, в результаті цього вибуху неорганічні речовини залишаться порівняно незайманими : лише деякі з них ( алюміній, кремній, натрій, марганець, хлор ) стануть радіоактивними на недовгий час [3].

Але насправді  нейтронна бомба не просто вбиває людей. Вона піддає їх мукам і доводить до смерті. Своєю хімічною дією вона іонізує рідину у людському організмі ( а її майже 85 % всього складу тіла ), порушує внутрішні покриви травної системи, викликає пухлини мозку і згубно впливає на кістковий мозок. Агонія, яка передує смерті наступає не так скоро — іноді через 48 годин, а іноді і через декілька місяців.

У чому ж головна  особливість конструкції нейтронної бомби ? Це, по суті, термоядерна бомба, з елементів конструкції якої видалено уран-238 для того, щоб зменшити потужність вибуху і відповідно скоротити  кількість радіоактивних осколків. ‘Батько нейтронної бомби’  — С.Коен. Реакції поділу дають початок реакції синтезу, в результаті чого вивільняється значна кількість швидких нейтронів. Ось чому ядерні заряди підвищеної радіоактивної дії називають нейтронною бомбою. Потужній потік нейтронів буде взаємодіяти зі всіма атомами, які зустрічаються на його шляху в повітрі, будівлях, грунті, рослинності, і перетворювати ці атоми в радіоактивні. Таким чином, окрім осколкової радіоактивності, яка неминуче буде мати місце при будь-якому атомному вибуху, при вибуху нейтронної бомби виникає також і так звана наведена радіоактивність.

 

 

 

 

 

1.4 Ознаки враження організму залежно від дози опромінення

 

 

Під час вибуху атомної бомби поряд із загальними та місцевими радіаційними ураженнями спостерігаються так звані профільні опіки відкритих частин шкіри (обличчя, шия, руки) світловими, тепловими та ультрафіолетовими променями. Ці опіки можуть займати величезну питому вагу в складі комбінованих уражень (до 80 %). Їх клініка та лікування принципово нічим не відрізняються від таких при звичайних термічних опіках.

Під впливом  іонізаційного випромінювання атоми  і молекули живих клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.

Згідно з  одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що виникає під дією випромінювання, веде до розірвання зв'язків у білкових молекулах, що призводить до загибелі клітин і поразки всього організму. Згідно з іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків іонізуючих випромінювань відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо, становить до 70% маси організму людини. При іонізації води утворюються вільні радикали Н⁺ та ОН^-, а в присутності кисню — пероксидні сполуки, що є сильними окислювачами. Останні вступають у хімічну взаємодію з молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в результаті чого утворюються сполуки, не властиві живому організму. Це призводить до порушення обмінних процесів, пригноблення ферментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього організму.

Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини можна  уявити в дуже спрощеному вигляді  таким чином. Припустімо, що в організмі  людини відбувається нормальний процес травлення, їжа, що надходить, розкладається на більш прості сполуки, які потім надходять через мембрану усередину кожної клітини і будуть використані як будівельний матеріал для відтворення собі подібних, для відшкодування енергетичних витрат на транспортування речовин і їхню переробку. Під час потрапляння випромінювання на мембрану відразу ж порушуються молекулярні зв'язки, атоми перетворюються в іони. Крізь зруйновану мембрану в клітину починають надходити сторонні (токсичні) речовини, робота її порушується. Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів, тобто повернення їх на свої місця. Молекулярні зв'язки відновлюються, і клітина продовжує виконувати свої функції. Якщо ж доза опромінення висока або дуже багато разів повторюється, то електрони не встигають рекомбінувати; молекулярні зв'язки не відновлюються; виходить з ладу велика кількість клітин; робота органів розладнується; нормальна життєдіяльність організму стає неможливою.

Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикалами, підвищується, й у них втягуються багато сотень і тисячі молекул, не порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого випромінювання зумовлений не кількістю поглинутої об'єктом, що опромінюється, енергії, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які спричиняє іонізуюче випромінювання.

Також необхідно  відзначити деякі особливості дії  іонізуючого випромінювання на організм людини:

• органи чуття не реагують на випромінювання;
• малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект);
• випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його, спадкоємців (генетичний ефект);
• різні організми мають різну чутливість до випромінювання.
• Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.

Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначається спроможністю організму їх поглинати і накопичувати.

Радіоактивні  ізотопи надходять всередину  організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій), накопичуються в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) тощо.

Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву. За видами ушкоджень їх поділяють на три групи: соматичні, соматико-стохатичні (випадкові, ймовірні), генетичні. За часом прояву виділяють дві групи — ранні (або гострі) і пізні. Ранні ураження бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, y - випромінювання, потік нейтронів.

Гостра форма  виникає в результаті опромінення  великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч  рад ураження організму може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого опромінення дозами, що перевищують ліміти дози (ЛД). Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини та інше.

Лікування радіаційних  опіків І—II ступеня полягає в  призначенні місцевих консервативних заходів: накладанні пов'язок з антисептичними речовинами після обробки опікової поверхні (обмивання стерильними розчинами — ізотонічним натрію хлориду чи 0,25-0,5 % аміаку, зрізування пухирів та висушування поверхні) [4].

При глибоких опіках застосовують оперативне лікування (некротомія, некректомія, пластика дефектів після очищення рани). Поряд із місцевими заходами призначають загальнозміц-нювальну терапію, дезінтоксикацій-ні, імуностимулюючі засоби, симптоматичне лікування, спрямовані на ліквідацію променевої хвороби, а також можливих ускладнень

 

РОЗДІЛ 2

 

2.1 Бактеріологічна зброя

 

 

Бактеріологічна зброя  є засобом масової поразки  людей, сільськогосподарських тварин  і рослин. Дія його заснована на використанні хвороботворних властивостей мікроорганізмів (бактерій, вірусів, рикетсій, грибків, а також вироблюваних деякими бактеріями токсинів). До бактеріологічної зброї відносяться рецептури хвороботворних організмів і засоби доставки їх до цілі (ракети, авіаційні бомби і контейнери, аерозольні розпилювачі, артилерійські снаряди й ін.).

Бактеріологічна зброя здатна викликати на великих територіях масові захворювання людей і тварин, вона  вражаюче впливає протягом тривалого часу, має тривалий схований (інкубаційний) період дії [5].

Мікроби і токсини важко знайти в зовнішньому середовищі, вони можуть проникати разом з повітрям у негерметизовані  укриття і приміщення і заражати в них людей і тварин.

Ознаками застосування бактеріологічної зброї є:

1. глухий, невластивий звичайним боєприпасам звук розриву снарядів і бомб;
2. наявність у місцях розривів великих осколків і окремих частин боєприпасів;
3. поява крапель чи рідини порошкоподібних речовин на місцевості;
4. незвичайне скупчення комах і кліщів у місцях розриву боєприпасів і падіння контейнерів;
5. масові захворювання людей і тварин.

Застосування бактеріальних  засобів може бути визначене за допомогою лабораторних досліджень.

 

2.2 Характеристика бактеріальних засобів, способи захисту від них.

 

 

Як бактеріальні засоби можуть бути використані збудники різних інфекційних  захворювань: чуми, сибірської виразки, бруцельозу, сапу, туляремії, холери, жовтого й іншого видів лихоманки, весняно-літнього енцефаліту, висипного і черевного тифу, грипу, малярії, дизентерії, натуральної віспи й іншими. Крім того, може бути застосований ботулічний токсин, що викликає важкі отруєння організму людини.