Охрана труда

 

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  
імені Володимира Даля

 

Кафедра   «Охорона праці та БЖД»   

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 

з дисципліни   «Охорона праці в галузі»    

 

Студен…………Орлова К.А,…………………       ….……………….

(прізвище, ініціали)                                         (підпис)

 

Група …ЕКз-871………………     Залікова книжка №  …007218………

Керівник  роботи ……………………………………………..

(посада, прізвище, ініціали)

 

 

Дата подання  на кафедру на рецензію  ……………………………………….

Реєстраційний номер …………………………..  Реєстратор ………………...

            (підпис)

 

 

Захищена  з оцінкою ………………………..

 

Викладач  …………………………………………………      …………………

      (посада, прізвище, ініціали)              (підпис)

 

 

Дата …………………………….

 

 

 

 

 

Луганськ

ЗМІСТ

1. Законодавство про охорону праці, що діє в Україні.                                3
2. Основні санітарні вимоги до розміщення підприємства і планування його території                                                                                                                               6
3. Визначення кількості комп’ютеризованих робочих місць оснащених відеодисплейними терміналами                                                                             8

4. Розрахунок системи штучного освітлення методом коефіцієнта використання світлового потоку                                                                          10

5. Визначення втрат, пов’язаних з підбором та навчанням робітника       14

6. Визначення розміру відшкодування збитку потерпілому та його сім’ї  
   у результаті нещасного випадку на виробництві                                               15

7. Визначення економічних втрат підприємства  
   через виробничий травматизм                                                                              18

 

 

 

1. Законодавство про охорону праці, що діє в Україні.

Національним  законодавством України рішення  проблем охорони праці віднесено  до першочергових завдань держави, тому що мова йде про забезпечення конституційних прав громадян на безпечні й нешкідливі умови праці, на збереження життя й здоров'я під час  роботи на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від форми  власності й виду діяльності. З  метою виконання вимог Конституції  України із цих питань створена відповідна нормативно-правова база, що постійно розвивається.

В умовах розвитку ринкової економіки проблема вдосконалення правового забезпечення охорони праці фактично переросла  в проблему нового національного  законодавства, що повинне відповідати  новим суспільно-економічним відносинам, ураховувати досвід розвинених країн  світу, реальності сьогоднішнього дня. Процес кардинальних змін нормативно-правової бази України з питань охорони  праці почався 12 жовтня 1992 року із прийняттям Верховною Радою України спеціального Закону України "Про охорону праці", що набув чинності із дня його опублікування  – 24 листопада 1992 року.

Подальший розвиток цей Закон одержав із вступом у силу з 1 січня 2003 р. нової  редакції закону (Закон України "Про  внесення змін у Закон України "Про  охорону праці" від 18.12.2002 р.).

Цей закон  установлює на законодавчому рівні  єдиний порядок організації охорони  праці в Україні, регулює відносини  між роботодавцем і працівником  з питань безпеки, гігієни праці  й виробничого середовища, визначає участь і повноваження відповідних  органів виконавчої влади в рішенні  цих питань. У Законі враховані  основні вимоги директив Європейського  Союзу, конвенцій та рекомендацій Міжнародної  Організації Праці (МОП) щодо безпеки  і гігієни праці.

Як показує  аналіз, значна частина нещасних випадків із загальної кількості відбулася  з причин, усунення яких не потребує матеріальних витрат, а тільки підвищення технологічної та трудової дисципліни, приведення у відповідність з вимогами нормативних актів організації виконання робіт, контролю з боку безпосередніх керівників, а також підвищення професійної підготовки робітників та їх навчання з питань організації та безпечного виконання робіт. Для зручності використання в тексті коментарі до статей та посилання на взаємозв’язані нормативні документи виділені курсивом.

Розгляд основних положень Закону України "Про  охорону праці" і є завданням  даних методичних вказівок.

Закон України  «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Стаття 1. Визначення понять і термінів

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих  на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець  – власник підприємства, установи, організації або уповноважений  ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує  обов'язки або функції згідно з  трудовим договором (контрактом).

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього  Закону поширюється на всіх юридичних  та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману  працю, та на всіх працюючих.

Слід  зазначити, що трудові правовідносини встановлюються шляхом підписання трудового договору між роботодавцем і робітником, оформляються наказом по підприємстві про прийом на роботу з оговореної у договорі дати. Ця дата і є початком роботи працівника на даному підприємстві, в установі, організації.

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається  з цього Закону, Кодексу законів  про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного  випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" [2] та прийнятих  відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо  міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною  Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Складовою частиною законодавства про охорону  праці є Закон України "Про  загальнообов'язкове державне соціальне  страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Державний контроль за проведенням  профілактичних заходів з боку Фонду  покладено на Держнаглядохоронпраці  України.

Частина друга даної статті закріплює  переваги норм міжнародних договорів  і угод, згода на які дана Верховною  Радою України, над нормами національного  законодавства.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна  політика в галузі охорони праці  визначається відповідно до Конституції  України Верховною Радою України  і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним  захворюванням.

 

 

 

 

2. Основні санітарні вимоги до розміщення підприємства і планування його території

Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного  вибору майданчика для розміщення підприємства та| раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших  будівель і споруд. Вибираючи майданчик для  будівництва підприємства, треба  враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості', умови туманоутворення  та розсіювання в атмосфері промислових  викидів. Не можна розмішувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцю Можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення. Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за функціональним використанням) великого значення слід надават» переважаючому напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило] виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобне^ та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчик* таким чином, щоб у  місцях організованого повітрозабору  системам! вентиляції (кондиціонування  повітря) вміст шкідливих речовиі  у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочу зони виробництв. При розташуванні будівель відносно сторін свУ необхідно прагнути до створення сприятливих умов для  природногі освітлення. Відстань між  будівлями повинна бути не менше  найбільше висоти однієї з протилежних  будівель (щоб вони не затіняли одна одну Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходєі виробничого  процесу. При цьому їх слід групувати  з урахування; спільності санітарних та протипожежних вимог, а також  з урахуванні споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків Згідно з Державними санітарними  правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені — через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані — відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для збереження промислових відходів Для підприємств, що є джерелами  забруднення атмосфери промисловими викидами (залежно від потужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих  виділень тощо), встановлені такі розміри  санітарно-захисних зон відповідно до класу шкідливості підприємств: І клас — 1000 м, II клас — 500 м, III клас — 300 м, IV клас — 100 м, V клас — 50 м. До І, II та НІ класу відносяться  в основному підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі  підприємства по видобутку руди, виробництву  будівельних матеріалів. До IV класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з чавунним (в кількості  до 10000 тон/рік) та кольоровим (в кількості  до 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств  по виробництву будівельних матеріалів, обробці деревини, багато підприємств  текстильної, легкої, харчової промисловості. До V класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики. Санітарно-захисні зони повинні  бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму. На зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих  факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони — 0,8 від  значення нормативу. Велике значення з санітарно-гігієнічної  точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені  ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства. Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.

 

3. Визначення кількості комп’ютеризованих робочих місць оснащених відеодисплейними терміналами

В-1

Розміри приміщення: довжина а=7м, ширина b=4,5м, висота h=3,5м.

Розв’язок:

1. Відповідно  до ДСанПіН 3.3.2.007-98 та НПАОП  0.00.1.28-10. «Правила охорони праці  під час експлуатації електронно-обчислювальних машин» проаналізуємо чи підходить дане приміщення для того, щоб розмістити в ньому комп’ютеризовані робочі місця.

2. Визначимо кількість комп’ютеризованих робочих місць, які можна розмістити в даному приміщенні.

Також врахуємо розміри меблів на комп’ютеризованих робочих місцях, зокрема робочого столу.

У таблиці 1 приведен розрахунок площі та об’єму приміщення, які зайняті устаткуванням.

 

Таблиця 1

Розрахунок площі та об’єму приміщення, які зайняті устаткуванням

Параметри устаткування	Стіл	Крісло	Шафа
Довжина, (м)	1,2	0,45	0,6
Ширина, (м)	0,9	0,45	0,4
Висота, (м)	0,725	0,4	1,8
Займана площа, (м2)	1,08	0,2025	0,24
Займаний обсяг, (м3)	0,783	0,081	0,432
Площа устаткування, яке розташоване  на одному робочому місці Sуст. (м2)	Sуст. = Sстола+ Sкрісла + ½·Sшафи Sуст. =1,08+0,2025+½0,24=1,4025
Обсяг, устаткування, яке розташоване  на одному робочому місці Vуст. (м3)	Vуст. = Vстола+ Vкрісла + ½·Vшафи Vуст. =0,783+0,081+½0,432=1,05

 

2.1. Розрахуємо  площу S_пр. і обсяг V_пр. приміщення:

S_пр. = а · b (м²);

S_пр. = 7·4,5=31,5 м²

V_пр. = а · b · h (м³);

V_пр. = 7·4,5·3,5=110,25 м³

2.2. Знайдемо  максимально можливу кількість  комп'ютеризованих робочих місць,  яку можна розмістити в заданому  приміщенні за умови, що на  одне таке робоче місце повинно  доводитися не менш ніж 6 м² вільної площі та 20 м³ за обсягом, не зайнятим встаткуванням: