Аналітична психологія Карла Густава Юнга

Підбираючи докази, Юнг  робить посилання на працю Фрейда „Дитячі пригадування Леонардо да Вінчі”, в якій наводяться факти з висловлювань Леонардо про двох його матерів, а також на спогади Беивенуто Челліні, в яких той розповідає про своє подвійне походження. Юнг бачить у цьому „міфологічний мотив”. Адже й багато героїв різних сказань мають двох матерів (земну й небесну). Ці факти начебто виходять за межі особистих пригадувань і породжують думку, що в людині, крім особистих споминів, існують великі первісні картини, як їх ще задовго до виникнення аналітичної психології назвав німецький історик культури Я.Буркгардт.

Юнг наполягає на спадковості  людських уявлень, що панували в далекі стародавні часи. Доказ убачається в тому факті, що певний матеріал саг, їхні мотиви повторюються в ідентичних формах повсюдно. У стані психічної хвороби людина може відтворювати картини, добре відомі зі стародавніх текстів. Чимало таких фактів Юнг наводить у своїй книзі "Мандри її символи лібідо".

Так Юнг підходить  до свого іншого відкриття — ідеї про найглибший шар несвідомого, в якому дрімають загальнолюдські, первісні образи, що отримали славнозвісну назву архетипів колективного несвідомого, або домінанти.

3. Архетип колективного  несвідомого

К. Г. Юнг описав значну кількість архетипів та їхніх  символічних проявів. Архетипи та символи сполучаються певним чином. Архетип виступає сенсоформою, загальним значенням, тоді як символ є його безпосередньою реалізацією. Будь-який ряд символів не вичерпує всієї змістовності архетипу. Символ завжди представляє лише аспект, грань архетипу.

Розглянемо основні архетипи описані К. Юнгом.

Самість – втілення цілісності та гармонії, регулюючий центр особистості. Символізується мандолою (колом). Самість, я сам - найбільш важливий архетип  у теорії Юнга. Вона є поняттям більш  високого порядку ніж «Его», включає його в себе. Самість являє собою серцевину особистості, навколо якої організовані й об'єднані всі інші елементи. Самість включає в себе як фізіологічні так і психічні аспекти людського буття і знаходиться частково на рівні свідомості, але більша її частина існує на рівні несвідомого. До цього рівня відноситься:

А) зміст несвідомого, що тимчасово залишаються несвідомим і може бути відтворений у довільному порядку (пам'ять);

Б) зміст несвідомого, що не піддається довільному відтворенню, проявляється в спонтанних проривах надсвідомих змістів у свідомість;

В) зміст, що взагалі не може бути усвідомленим. Третя група  є гіпотетичною; її існування логічно  виводиться з фактів, що стоять за другою групою. У неї входять змісти, які або ще не прорвалися в середину свідомості, або ніколи не прорвуться в неї .

Коли досягнута інтеграція всіх аспектів душі, людина відчуває внутрішню  єдність, гармонію й цілісність. Таким  чином, у розумінні Юнга, розвиток самого себе - це головна мета людського  життя. Основним символом архетипу самості, або самого себе, є мандала і її численні різновиди (абстрактне коло, німб святого, вікно-розетка). За К. Юнгом, цілісність й єдність Я, символічно виражені в завершеності фігури. Мандали, можна виявити в снах, фантазіях, міфах, у релігійному й містичному досвіді. К. Юнг думав, що релігія є великою силою, що сприяє прагненню людини до цілісності й повноти. У той же час, гармонізація всіх частин душі - складний процес. Повної врівноваженості особистісних структур, він вважав, досягти неможливо. До цього можна прийти не раніше середнього віку. Більш того, архетип "себе", самості не проявляється доти, поки не відбудеться об'єднання й гармонізація всіх аспектів душі, свідомих і несвідомих. Тому досягнення зрілого Я вимагає сталості, наполегливості, інтелекту й великого життєвого досвіду.

Тінь – несвідома  протилежність того, що людина стійко стверджує в своїй свідомості (Сатана, Гітлер, Садам Хусейн). На противагу  тій ролі, що виконує в нашому пристосуванні до навколишнього  світу маска, архетип тіні представляє подавлену темну, дурну й тваринну сторону особистості. Тінь містить наші соціально-неприйнятні статеві й агресивні імпульси, аморальні думки й пристрасті .

Тінь являє собою  моральну проблему, що кидає виклик особистісному его в цілому, тому що жодна людина не в змозі усвідомити свою тінь, не приклавши серйозних зусиль морального характеру. Її усвідомлення припускає визнання реальної присутності темних аспектів власної особистості. Акт подібного визнання – суттєва умова самопізнання, для здійснення якого потрібно перебороти власний опір. Психотерапевтична робота з тінню полягає в усвідомленні індивідом власних проекцій, що є складним процесом, вимагає багато зусиль та тривалої праці, але сприятливим в усвідомленні тіні, є той аспект, що вона піддається людині, що має значний ступінь самокритичності. К. Юнг вважав, що усвідомити тінь на рівні власної особистості можливо, але проблема з’являється тоді, коли мова йде про неї як про архетип, так як людині страшно і тяжко «зазирнути в обличчя абсолютного зла» .

Але тінь має й позитивні  властивості. К. Юнг розглядав тінь, як джерело життєвої сили, спонтанності й творчого початку в житті  індивідуума. Згідно

К. Юнга, функція Его полягає  в тому, щоб направляти в потрібне русло енергію тіні, приборкувати пагубну сторону нашої натури настільки, щоб ми могли жити в гармонії з іншими, але в той же час відкрито виражати свої імпульси й насолоджуватися здоровим і творчим життям.

Аніма – несвідома  жіноча сторона особистості чоловіка. Вона представляється наступними символічними образами: Жінка, Діва Марія, Мона Ліза. Анімус – несвідомий чоловічий бік особистості жінки (Чоловік, Ісус, Дон Жуан). В архетипах аніми й анімусу знаходить вираження визнання К. Юнгом вродженої андрогінної природи людей. Аніма представляє внутрішній образ жінки в чоловікові, його несвідому жіночу сторону, у той час як анімус - внутрішній образ чоловіка в жінці, її несвідома чоловіча сторона. Ці архетипи засновані, принаймні частково, на тім біологічному факті, що в організмі чоловіків і жінок виробляються й чоловічі, і жіночі гормони. Цей архетип, як вважав К. Юнг, еволюціонував протягом багатьох століть у колективному несвідомому як результат досвіду взаємодії із протилежною статтю. Багато чоловіків, принаймні певною мірою, "фемінізувались" у результаті багаторічного спільного життя з жінками, а для жінок є вірним зворотне.

К. Юнг наполягав на тому, що аніма й анімус, як і всі інші архетипи, повинні бути виражені гармонійно, не порушуючи загального балансу, щоб не гальмувати розвиток особистості в напрямку самоздійснення. Іншими словами, чоловік повинен виражати свої фемінні якості поряд з маскулінними, а жінка повинна проявляти свої маскулінні якості, так само як і фемінні. Якщо ж ці необхідні атрибути залишаються нерозвиненими, результатом буде однобічний ріст і функціонування особистості .

Усвідомити аніму, чи анімус, на думку К. Юнга, дуже складно, на багато простіше прийняти тінь, так як виховання та суспільство дає людині розуміння того, що вона не ідеальна і в її особистості є тіньові сторони. У випадку аніми, чи анімусу потрібно, переборювати певні моральні перешкоди у вигляді марнославства, амбіцій, зарозумілості, роздратування, однак у випадку проекцій до них додаються й інтелектуальні ускладнення, та проблеми змісту проекцій, з яким погано зрозуміло що потрібно робити. Крім того, К. Юнг зважає на сумніви, які виникають під час аналізу цих речей, стосовно того, чи не надто людина втручається в справи природи, витягаючи на світло свідомості речі, які, можливо, краще було б залишити в спокої .

Тінь може бути усвідомлена  тільки через взаємини з партнером, аніма ж й анімус - тільки через  відносини з партнером протилежної статі, тому що лише всередині таких взаємин починають діяти їхньої проекції. Визнання аніми чоловіком створює тріаду, одна третина якої трансцендентна: тріада складається з чоловіка-суб'єкта, протилежного йому суб'єкта-жінки та трансцендентної аніми. У жінки ситуація зворотна. Відсутнім четвертим елементом, що перетворив би тріаду в тетроду, у чоловіка буде архетип Мудрого Старця, а в жінки - Хтонічної Матері. Всі чотири елементи разом утворюють наполовину іманентну й наполовину трансцендентну тетраду - архетип, що К. Юнг назвав шлюбним кватерніоном. Цей шлюбний кватерніон є вихідною схемою не тільки для самості, але також для структури первісного суспільства з його крос-кузенними шлюбами, шлюбними класами й поділом поселення на чотири квартали. З іншого боку, самість є образ Бога (її важко відділити від нього) .

Маска – соціальна  роль людини, що бере свій початок з  суспільних очікувань та навчання в  ранньому дитинстві (театральна маска). Походить від латинського слова "persona", що позначає театральну маску, личину) - це наша публічна особистість, тобто те, як ми проявляємо себе у відносинах з іншими людьми. Маска позначає безліч ролей, які ми програємо відповідно до соціальних вимог. У розумінні К. Юнга, маска слугує меті справляти враження на інших, або приховувати від інших свою справжню сутність. Маска як архетип, необхідний нам, щоб ладити з іншими людьми в повсякденному житті. Однак, К. Юнг попереджав про те, що якщо цей архетип здобуває занадто велике значення, то людина може стати неглибокою, поверхневою, зведеною до однієї тільки ролі й відчуженою від щирого емоційного досвіду.

Крім того, К. Юнг виділяє  серед основних архетипів, архетип  Мудреця (персоніфікація життєвої мудрості та зрілості (Пророк)) та Бога (кінцевий прояв психічної реальності спроектований на зовнішній світ).

Всі ці архетипи мають  значення лише в своїй реалізації у вигляді символів. Людина може мати безкінечну кількість інформації стосовно символів певного архетипу, але як що ця інформація не є результатом  її цілеспрямованої праці по усвідомленню, вона не дасть результатів. К. Юнг писав, що використання образів немає сенсу, як що людина не розуміє їхнього значення. Визначальне роль грають не самі образи-означення, а їхня взаємодія з людиною, її ставлення та переживання цих образів.

4. Психологія свідомого  та несвідомого

Історія релігії, за Юнгом  — це історія зміни символічних  образів, які виражають архетип. Із часом вони відмирають, тому що не виражають його адекватно, а лише у формі свідомості. Якщо християнство, історично чуже природі германських племен, не було би їм до вподоби, вони легко його відкинули б, особливо тоді, коли престиж римських легіонів підупав. Але християнство залишилося на новому для нього грунті, оскільки відповідало архетипному взірцеві.

Юнгові архетипи виступають своєрідним першодвигуном в історії людської культури. Але цим вона позбавляється своєї власної історії. У кращому разі вона лише так чи інакше перелицьовує первинно дане.

Аби подати переконливий досвідний матеріал та посилити свою аргументацію щодо існування архетипів, Юнг часто звертається до марень ченців та інших релігійно екстатичних осіб. З багатьма подробицями він описує, як один чернець залишає свій дім, сім'ю, живе тривалий час на самоті і дивиться в глибину темного дзеркала, пізнаючи страшне й чудесне первісного досвіду.

Вода як найбільш використовуваний аналітичною психологією символ несвідомого є предметом сновидінь. її дзеркало дає людині можливість побачити свій власний образ. Воно не улещує, а правдиво відображає того, хто в нього дивиться, а саме — те обличчя, яке ніколи не показують світові, а прикривають Персоною — маскою актора. Дзеркало лежить за цією маскою і показує справжнє обличчя. Для людини це є першим випробуванням її сміливості, бо зустріч із самою собою належить до того неприємного, якого прагнуть уникнути.

Юнг неодноразово вказує, що зустріч з архетипом приводить  людину у стан панічного страху. Людина боїться зустрічі з самою  собою, бо це зустріч зі своєю тінню, що, за Юнгом, становить один із центральних  архетипів — несвідомий негативний бік людської природи. Характеристики, якими наділяється цей архетип, нагадують абстрактне уявлення про субстанцію, в якій розчиняється конкретний зміст усього існуючого в світі. Мова йде саме про ідею архетипу, а не про архетипне з'явлення, що має певні чуттєві риси, взяті з усвідомленого людського досвіду.

У книзі "Про свідоме  й несвідоме " Юнг, розкриваючи  архетип тіні, показує, що він майже зливається з усім тваринним змістом людської психіки: це має пояснити "тіньовий" бік людської історії. Такі міркування своїм абстрактним натуралістичним підходом нагадують однобічні вирішення давніх суперечок: добра чи зла, вільна чи не вільна тощо людина за своєю суттю. Юнг кваліфікує людську природу як споконвічно злу.

Читач творів Юнга потрапляє в якусь розріджену атмосферу символів, що їх Байрон назвав "образами без облич". Тінь — це тіснина, це вузькі ворота, які ніхто не обмине при спробі спуститися в глибоку криницю. Проте людина прагне пізнати саму себе, "вийти за ворота". Те, що за воротами, — це на подив безмірна далина, сповнена нечуваної невизначеності. Тут немає нічого внутрішнього чи зовнішнього, нічого верхнього чи нижнього, нічого тут і нічого там, нічого мого і нічого твого, нічого доброго і нічого злого. Це світ води, в якому все живе перебуває у завислому стані. Тут починається царство "симпатікус" — душі всього живого, де я нероздільно є тим і цим, де я впізнаю іншого в мені і інший впізнає мене як себе. Колективне несвідоме — це менш за все якась відгороджена система особистості, це об'єктивність, що охоплює весь світ і відкрита для всього світу. Я тут є об'єктом усіх суб'єктів на протилежність моїй буденній свідомості, де я завжди виступаю суб'єктом, що має об'єкти. "Загублений в самому собі" — ось вдалий вираз, що характеризує цей стан, стверджує Юнг.

Тут ми бачимо спробу, може, й не до кінця усвідомлену самим  автором, інтерпретувати колективне несвідоме  як своєрідну субстанцію, підняти  несвідоме до рівня провідної  філософської категорії, наповнити  її насамперед афективним змістом, перед яким свідоме відчуває біологічний страх і шукає захисту. Це й не дивно, бо картина колективного несвідомого, щойно накреслена, дуже схожа на філософський абсолют, в якому важко знайти резон переходу до індивідуального, своєрідного, неповторного. Так само в Юнговому несвідомому ніяк не можна знайти необхідності переходу до стану свідомості. Юнг лише констатує антагонізм несвідомого й свідомого, вказуючи, що останнє бореться за своє існування перед постійною загрозою ліквідації. Так поводить себе субстанція Спінози щодо своїх атрибутів та модусів, виявляючись як абсолютна міць, а модусам залишається тільки прагнути самозбереження.