Філософські погляди Лесі Українки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кіровоградський національний технічний університет 

Центр ЗДО 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з «Філософії»

Варіант № 39

на тему: «Філософські погляди Лесі Українки» 
 
 
 
 
 

Студента  заочника

Група МЕ-10-1СК

Петровська  Тетяна Л.

Викладач  Решетов О.О. 
 
 
 
 
 

Кіровоград 2011

     План

     Стр.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     На теренах нашої держави мало місце довготривале панування марксистсько-ленінських поглядів, тому історія української філософії почала доходити до мас відносно недавно. Через таку ситуацію вітчизняні науковці, аби виправдати саму назву „Українська філософія”, починають відносити до велетнів думок буквально усіх тих, хто мав хоч якесь відношення до історії української, якщо не філософії як такої, то літератури, публіцистики, культури в цілому. Приміром, українськими філософами називають В. Винниченка, Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українку. Виходячи з даного контексту, варто сказати, що Леся Українка принаймні найбільше відноситься до вітчизняної філософії.

     Зважаючи  на ситуацію з українською філософією, де доводиться вибирати краще з гіршого, творчість Лесі Українки дає точне розуміння того, що вона була знайома з ідеями представників класичної світової філософії (Ніцше, Фройд тощо), на відміну від Шевченка, котрий знав хіба що міфи культури Київської Русі і у своїх творах акцентував на емоційному аспекті, мовляв, москалі – погані, а українці – нещасні та чесні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Філософія матеріалізму  в творах Лесі  Українки

     У витлумаченні явищ природи Леся Українка стояла на матеріалістичних позиціях. У чудовому вірші, написаному в період піднесення революції 1905 року («Ось уночі пробудились думки...»), вона цілком виразно висловлюється в питанні про вічність матерії: 

                   Вірю  я в правду свого  Ідеалу,

                   І коли б я тую віру зламала,

                   віра  б зламалась у власне життя,

                   в вічність матерії, в світа буття,

                   власним очам я б не вірила й слуху,

                   я б не впевнялась ні тілу, ні духу.

                   Се  ж бо для віри найвищая міра! 

     Як  бачимо, в цьому вірші міститься  цілком ясне твердження про те, що найвищим критерієм віри в існування зовнішнього світу є визнання вічності матерії, її основоположної ролі щодо явищ духовного характеру.

    В листі до О. Кобилянської  від 13 квітня   1891   року М. Павлик передає зміст  своєї розмови з Лесею Українкою про значення матеріалістичного світогляду для письменника.   Леся   Українка   говорила   йому: «Матеріалістичний світогляд  єдиний   найправдивіший   і  він,   холодний,   але здоровий, мов  холодний  гірський  вітер  серед  спекоти  в долині,   що  вимітає   всяку   нечисть  з-межи людей.   Дух його  могучий,   проймаючий   наскрізь,   і  він   уже   повітав і в штуці — в новіших реальних творах»      Матеріалізм, за переконанням Лесі Українки, властивий не лише людям філософсько-освіченим. У вигляді «наївного реалізму» або стихійного матеріалізму він властивий усім тим, хто не досвідчений у тонкощах ідеалістичних спекуляцій, і є результатом простого безпосереднього погляду на речі як на такі, що існують поза і незалежно від нашого я, від усякого суб'єкта. У статті «Утопія в белетристиці» говориться навіть про «наївно-матеріалістичний ідеал» народних уявлень про «рай» та інші фантастичні речі, а у вірші «Свята ніч» Леся Українка прямо говорить про вічність  неба.

     Отже,  Леся   Українка  переконана,  що  матерія   існує вічно.  Ідеальне є породженням, продуктом матеріального. Більше того, аналіз творів Лесі Українки приводить нас до висновку, що письменниця   вважала матерію активною,  яка в самій собі має об'єктивні стимули вічних перетворень, безперервного руху,   висхідного  поступального  розвитку. Так,  в своїх «Замітках» на статтю Ганкевича «Політика і етика» Леся Українка негативно говорить про  «мертву матерію» і вимагає розгляду першооснови всіх явищ світу як дійової, активної.

     Єдиний  у своїй матеріальній основі світ, на думку Лесі Українки,   підлягає   внутрішньо   притаманним   йому  законам розвитку. Визнання пануючої в природі закономірності виключає допущення всіляких фантазій, релігійних, ідеалістичних  і  містично-спіритичних  вигадок.   Усе  причинно зумовлене, детерміноване:   «нема  причин,  не буде й наслідків» . Про детерміністів Леся Українка говорить, що у них «...світ наладжений так стало, що там для бога місця вже не стало»   

     Стоячи  на матеріалістичних позиціях і всіма  наявними у неї засобами пропагуючи матеріалістичний світогляд, Леся Українка в той же час бореться проти матеріалізму грубого, вульгарного, що виключає визнання дійової сили ідей. Вона рішуче виступає проти опошлення матеріалізму, за використання його як войовничої духовної зброї боротьби проти всього віджилого і реакційного. Вона осуджує вузький і обмежений матеріалізм, нехтування великою силою ідей, якими проймаються люди. 
 
 
 
 

2. Морально-етична  філософія Лесі  Українки

Як відомо, особливість нашої національної філософії – це морально-етичний характер, що сформувався під впливом християнства. На відміну від філософської думки Франції, де філософія носила пристрасний характер, мовляв, нехай людина віддається пристрастям, аби вона зробила щось велике („Философия непосредственного чувства”), або ж німецької педантичної філософії українська – зосереджена на моральному, а не раціональному пізнанні світу. Як вважав Григорій Сковорода, лише серцем можна пізнати істину. Так звана „Філософія серця”. Морально-етичний аспект полягав у філософії боротьби добра і зла. Цей момент, а також момент ніжності й кохання яскраво представлений також у творчості  Лесі Українки.

Морально-етичний  аспект в драмі-феєрії „Лісова пісня” полягає в таких ідеях:

1. людина і природа (авторка розглядає ставлення людини до світу природи. Є люди, що люблять природу, розуміють її, захоплюються нею. Такою постаттю у драмі є дядько Лев. Є знов такі, що їх ніяка краса не промовляє, й вони нівечать її без пощади й без потреби. Є ще й такі, що під примусом зовнішніх обставин задавлюють у своїй душі всякі ідеалістичні пориви, хоч вони є потребою їх душі. Такою трагічною постаттю є Лукаш);
2. зрадництво і відступництво як найтяжчий гріх (Лукаш зраджує кохану Мавку через внутрішні суперечності. Таким чином, письменниця розглядає проблему вибору. Філософія боротьби між добром і злом у внутрішньому світі людини);
3. розуміння прекрасного в людині як вічного, того, „що не вмирає” (спостерігаємо ідеї гуманізму).

    Однак провідною думкою твору є ідея, що ніякі матеріалістичні кличі й доктрини не зможуть усунути з людського життя вродженого в людині гону до краси, до поезії, до висот. Тут вже ідеї Лесі Українки перегукуються з ідеями давніх грецьких філософів на кшталт Платона та Аристотеля про матерію та духовність. Однак якщо названі мислителі розглядали ці поняття в загальному філософському контексті, то Леся Українка переносить їх в реальність сьогодення, на рівень міжособистісних стосунків людей.

    Словом, Леся Українка як ніхто керувалась філософією серця при написанні  своїх мистецько-філософських творів. А значить – принаймні у цьому контексті її можна назвати справжнім українським філософом.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Відлуння класичної філософії в літературних творах Лесі Українки

    Поруч із відлунням марксистської ідеології  в творчості Лесі Українки виразно  виступає інша, протилежна ідеологія  – вчення Фрідріха Ніцше. Ніцшеанство  поетеси найповніше виявилося в  її драматичній поемі „Одержима”. Можливо, що сучасний західний психоаналітик у драмі „Блакитна троянда” знайде комплекс Йокасти (як бачимо, прослідковуються ідеї Фройда). Але, на нашу думку, в центрі „Блакитної троянди” стоїть ніцшеанська проблема влади, – в данім випадку – влади матері над сином. Так само, коли ми, читаючи драму „Камінний господар”, доходимо до розв’язки твору, нам згадується гасло Фрідріха Ніцше: „ Не воля до життя – так я навчаю – лише воля до влади!”. Ремінісценції з Ніцше розкидані по багатьох творах Лесі Українки. Наприклад, в „Оргії”:

                        Відомо, що поганий той школяр,

                        Який  учителя не переважить...

    Це  нагадує афоризм Ніцше: „Погана  нагорода вчителеві, якщо учень його не переважить”.

    Чимало  дослідників убачають в творчості  Лесі Українки значний вплив марксистсько-ленінської ідеології. В дійсності ж ця ідеологія обмежується лише двома-трьома творами поетеси – і то найслабшими: „Осіння казка”, „Три хвилини”. Вже навіть така річ, як „В катакомбах”, не може бути названа марксистською: це радше ніцшеанський волюнтаризм, ніж „класова свідомість раба”.

    А що казати про такі думки поетеси, як фрагмент драматичної поеми „У пущі”, де мова йде про Ричардове заняття скульптурою:

                        ... Ричард молодий, 

                        А тим, що він не любить пиятики,

                        З дівчатами не водиться, то мусить,

                        Чим іншим бавитись –  кров молода.

    Це  ж суто фройдіанський погляд на джерело мистецької творчості – а фройдіанство, якщо вірити радянським енциклопедіям, – це „буржуазна псевдонаука”!

     4. Леся Українка виступає проти…..

     Глибоко чужими Лесі Українці є казки про  можливість загробного життя, їй чужі всякі туманні, містичні пророкування.

     Леся  Українка рішуче виступає проти фаталізму  і релігійно-ідеалістичної думки про наперед установлену гармонію, зверху наперед визначену доцільність у світі і т. д. Так, говорячи про передчасну смерть від сухот свого знайомого   ялтинського   лікаря,   Леся   Українка   зауважує: «Ах,  іще люди говорять про якусь там «доцільність»!». В той же час вона виступає проти суб'єктивно-ідеалістичного тезису про панування в світі чистих «випадковостей». Випадковість має місце і вона відіграє свою роль, але її не можна  переоцінювати — такий є смисл твердження Лесі Українки, згідно з яким  не   можна занадто покладатися «на «випадковість»».

     Аналіз  творів і листів Лесі Українки наочно показує, що письменниці чужою була проповідь суб'єктивізму і сваволі. Вона вважає, що нема безпричинних предметів, явищ, фактів, подій, що як у природі, так і в історії панує необхідний, закономірний зв'язок явищ, а зовсім не хаос і гра випадку. Зокрема, і в історичному житті ми бачимо необхідність, хоча вона і не означає того, що окремій особі лишається тільки сидіти склавши руки. Навпаки, історична необхідність передбачає активну, революційну, цілеспрямовану діяльність людей.

     У цьому ж плані Леся Українка говорить про фантастичні сни і примари. «Сни та примари, — пише вона, — ніколи не бувають і не можуть бути, навіть з чисто фізіологічних причин, об'єктивно-розсудними, діалектично-логічними,— в їх завжди відбивається суб'єктивна, безпосередня вражливість самого «одержимого видивом»; через те в них може бути тільки логіка почуття та несвідомі асоціації ідей».