Філософські погляди Лесі Українки

     Ще  в ранній  період своєї діяльності  Леся   Українка виступає рішучим  противником всякої бездіяльності, споглядальності, філософського індиферентизму.  Наприклад, у листі до М. Драгоманова від 22 серпня 1891 року вона говорить, «що різні громадські рухи, спори, толки, антагонізми»   окремих,    навіть передових людей,  їх симпатії і антипатії здаються їй часто «бурями в склянці води». «А найгірше мені прикро, коли я бачу, як деякі мої товариші і товаришки, замість того, щоб оглянутись навколо себе на   живі  справи,   на  живу  роботу,  звертають  всю свою розумову силу на рішення філософських питань, не маючи ніякого філософського виховання, і через те їхні спори часто бувають похожі на спори «про безсмертя душі», «про причину причин», а часом іменно ці теми служать їм до розмови».   Тимчасом,   продовжує Леся   Українка,   енергія   і пристрасть, що витрачаються на «розв'язання» схоластичних і пустих питань, могли б бути використані куди більш раціонально. «Ці розмови і спори нагадують мені часи «гегельянства» в Росії. І страшно мені, чи не посуваємось ми вже назад». Характеризуючи польських поетів-декадентів, Леся Українка осуджує їх за відхід у «мрії про нірвану» і заспокоєння  «у філософській байдужості    до всього».  Вона критикує особливо таких письменників, як Ян Каспрович, Пшерва-Тетмайєр, часто навіть поета-народника Марію Конопницьку. Вона характеризує «ідеалізм», як пусте мріяння, містицизм, якими пройняті писання польських поетів-занепадників. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 

    Микола  Євшан зазначав: “Творчість Лесі Українки має тому свій стиль, зовсім окрему фізіономію, по якій відразу її пізнаємо. Інтелект, поетична інтуїція, глибока  ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет душі, яка уміє відмежовувати себе від життєвої торговиці і без галасу творити собі високохудожні образи, творити в собі образ вищої людини, вільної людини, - оте все сплелося в творчості Лесі Українку в одну гармонійну цілісність” .

    Життєвий  та творчий шлях постійно змушували письменницю мислити по-новому, відгукуватися на животрепетні проблеми свого часу і вирішувати, зокрема, філософські, етичні, політичні та релігієзнавчі питання в позитивному дусі.

    Таким чином у своїх філософсько-релігієзнавчих, соціально-політичних  і морально-естетичних шуканнях М.Драгоманова і Лесі Українки чітко проступає ідея боротьби за національний розвиток українського народу, на принципах свободи і демократії; по-друге, соціальний, економічний, політичний та духовний поступ України не мислився ними без вивчення й використання позитивного світового та європейського досвіду, без поєднання національного та загальнолюдського; по-третє, основою всіх суспільних перебудов має стати людина як невід’ємна частина й найвище творіння природи.

    У сузір’ї величних імен видатних українців  Лесі Українці належить невмируща слава  невтомного борця за честь і гідність українського народу в їх довготривалій  боротьбі за свободу та незалежність. Саме тому її ім’я назавжди стало символом безкомпромісного служіння вищим ідеалам людського буття. 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури

1. Агєєва В.П. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки постмодерній інтерпретації. – К.: Либідь, 1999. – 264 с.
2. Акулов И.Б. Этические взгляды Леси Украинка: Дис. ...канд.филос.наук. – Дрогобич, 1996.- 277 с.
3. Бичко А. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. – К.: Український Центр Духовної культури, 2000. – 186 с.
4. Білан Т.О. Українська ідея в контексті творчості Лесі Українки // “Дні науки”- Тези наукових доповідей... Київський університет. – К., 1996. – С.59-67.
5. Головаха І. Суспільно-політичні і філософські погляди Лесі українки. – К., 1953. – С.209.
6. Кирпель І. Леся Українка – попереду нас // Слов’янське віче: ХХ століття. – К., 1996. - № 2. – С. 171-185.
7. Леся Українка. Твори, т.ХІІ, стор.22.