Контрольна робота з "Філософії"

Міністерство  освіти і науки  України

Національний  педагогічний університет

ім. М. П. Драгоманова

Інститут  філософської освіти та науки

кафедра філософської антропології  
 
 
 

Контрольна  робота

З навчальної дисципліни «Філософія»

(варіант  № 3) 
 
 
 

              Виконала:  

                               Студентка  ІІ-го курсу

                                                        Групи _____2-Т(з)_______________

                                                        Спеціальність ___туризм_________

                                      Головнюк Світлана Анатоліївна 

           Перевірив:    

                                                                   (Доктор) Кандидат філософських наук

                                                        (професор) доцент кафедри________

                                       (Прізвище, ім’я по-батькові)  

Київ  – 2011 р.

І. Теоретична складова:

1. Якими є  основні види взаємовідношень  філософії і науки?

2. Яким є співвідношення  чуттєвого, раціонального та ірраціонального  у пізнанні?

3. Що являють  собою такі елементи структури  духовного світу людини: свідомість,несвідоме  і підсвідоме, надсвідоме? 

1.Якими  є основні види  взаємовідношень  філософії і науки? 

Місце науки  у світі культури може бути встановлене  через набір відносних систем координат, тобто відносно інших  феноменів культури. При цьому  головним об'єктом аналізу є характер і спосіб взаємодії між наукою і філософією, наукою і релігією, наукою і правом і т.п.

В рамках підручника з філософії науки відношення між наукою і філософією представляють  особливий інтерес. Історія взаємовідносин цих двох явищ духовної культури пройшли  фактично через всі логічно можливі  форми. Були часи, коли наука фактично була частиною філософського знання, і були часи, коли філософія зазнала  примусового онаучування. Крім цих  двох крайніх форм можлива велика кількість перехідних варіантів. Частина  з них вже реалізувалася історично.

Головною проблемою  останнього століття було встановлення того, де саме проходить межа між  наукою і філософією. Складність цього  розрізнення пов'язана з цілою  низкою факторів. По-перше, з історичною традицією, де домінувала ідея наукової філософії. По-друге, зі схожістю форм представлення результатів наукового  і філософського дослідження: теоретично організована система знань. По-третє, з наявністю такого явища як філософські науки.

В останні десятиліття  полеміка навколо проблеми взаємовідносин між наукою і філософією стала  менш гострою. Це пов'язано і зі зміною умов спілкування у світовому  інформаційному просторі - плюралізм  поступово перетворюється в норму. Але вирогідно, що головною причиною стало різке звуження соціальної бази теоретичного конфлікту. З одного боку Радянський Союз, оплот наукової філософії з чіткою ідеологічною платформою, вже став історією. З  іншого боку, філософія і наука  перетворилися у високоспеціалізовані професіональні сфери діяльності, і  людей, які однаково засвоїли обидва види діяльності, небагато. Це призвело до того, що філософія науки перетворилася  в досить самостійний культурний феномен, куди відкритий вхід з обох боків. Крім цього, у світі виникли  нові проблеми, розв'язання яких вимагає  інтегративної участі як вчених, так  і філософів, наприклад, проблеми екології. У цих умовах ступінь компетентності філософії і науки встановлюється не на загальному рівні, а стосовно конкретного предмета, ситуативно.

2.Яким  є співвідношення  чуттєвого, раціонального  та ірраціонального  у пізнанні?

У процесі пізнання досить чітко проглядаються дві  сторони --чуттєве відображення і  раціональне пізнання.  
Пізнання є різновид духовного виробництва, результатом якоговиступає знання в різноманітних своїх формах. У процесі пізнаннязадіяні практично всі здібності людини, серед яких такінайважливіші, як почуття і розум, що знаходяться в тісній єдності один зодним, так і з іншими людськими здібностями.  
З питання про роль, місце та співвідношення чуттєвого і раціонального впізнавальному процесі в історії філософії існували два прямопротилежні точки зору - сенсуалізм і раціоналізм. Сенсуалістивважали, що вирішальна роль у процесі пізнання належить органам почуттів,а відчуття і інші форми живого споглядання визнавалися єдинимджерелом і засобом досягнення істини. Сенсуалістамі були представникияк матеріалізму (Гоббс, Локк, Фейєрбах та ін), так і ідеалізму (Берклі, Юмта ін.)  
Раціоналісти спираючись перш за все на успіхи математики, прагнулидовести, що загальні і необхідні істини не виводяться безпосередньо зданих чуттєвого досвіду та його узагальнення, а можуть бути підкреслені тількиз самого мислення. Такі погляди розвивали Декарт, Лейбніц, Гегель та ін  
Хоча в рамках обох названих концепцій було висловлено чимало вірних іглибоких ідей, в цілому вони були обмежені, однобічні. Сенсуалізмабсолютизував чуттєве пізнання, приймаючи (або зовсім відкидаючи) рольмислення. Раціоналізм же заперечував дослідне походження загальності інеобхідності як найважливіших ознак достовірного знання і надмірноперебільшував значення мислення - аж до відриву його від реальності.  
Розвиток філософії, науки та інших форм духовної діяльності людейпоказує, що насправді будь-яке знання є єдність двохпротилежних моментів, сторін - чуттєвого і раціонального. Вононеможливо ні без одного з них. Органи почуттів доставляють розумувідповідні дані, факти. Розум їх узагальнює і робить певнівисновки. Без органів почуттів немає роботи розуму, а чуттєві дані в тійчи іншій мірі завжди осмислені, теоретично навантажені, регулюютьсярозумом.  
Чуттєве пізнання здійснюється за допомогою органів чуття - зору,слуху, дотику та інші, що в людини є «продукти всесвітньоїісторії », а не лише біологічної еволюції. Органи чуття - цеєдині «ворота», через які в нашу свідомість можуть проникативідомості про навколишній світ. Будучи моментом чуттєво-предметноїдіяльності (практики), живе споглядання здійснюється в трьох основнихвзаємозв'язаних формах. Це відчуття, сприйняття і уявлення, кожна зяких є суб'єктивний образ об'єктивного світу.  
Відчуття являють собою відображення у свідомості людини окремих сторін,властивостей предметів, що безпосередньо впливають на органи чуття.  
Відчуття поділяються на зорові, слухові, відчутні, смакові таін відчуття, як правило, виступають як компонент більш складногообразу - сприйняття.  
Сприйняття - це цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живомуспогляданні в сукупності всіх своїх сторін, синтез даних окремихвідчуттів.  
Представлення - це узагальнений чуттєво-наочний образ предмета,впливав на органи чуття в минулому, але не сприймається вданий момент. Сюди відносяться образи пам'яті (Спаська башта Кремля), образиуяви (русалка, кентавр) та ін У порівнянні зі сприйняттям вподанні відсутній безпосередній зв'язок з реальним об'єктом. Цезвичайно розпливчастий, усереднений, нечіткий образ предмета, але вже в ньомуздійснюється елементарне узагальнення з виділенням деяких загальних ознак івідкиданням несуттєвих.  
Для живого споглядання в цілому характерно відображення зовнішнього світу внаочній формі, наявність безпосередній (без проміжних ланок) зв `язкулюдини з реальною дійсністю, відображення переважно зовнішніхсторін і зв'язків, початок осягнення внутрішніх залежностей на основіпервинного узагальнення чуттєвих даних. Ще раз повторимо, що немає  
«Чистої» чуттєвості, вільної від впливу мислення. Значення чуттєвоговідображення в розвитку пізнання надзвичайно великий, навіть якщо враховуватитенденцію значного зростання ролі мислення, абстрактно -ідеалізованих об'єктів в сучасній науці.  
Раціональне пізнання найбільш повно і адекватно виражене у мисленні.  
Мислення - що здійснюється в ході практики активний процес узагальненого таопосередкованого відображення дійсності, що забезпечує розкриття наоснові чуттєвих даних її закономірних зв'язків та їх вираження в системіабстракції (понять, категорій та ін.) людське мислення здійснюєтьсяу тісному зв'язку з промовою, а його результати фіксуються в мові якпевної знакової системи, яка може бути природною абоштучної (мова математики, формальної логіки, хімічні формули ітощо).  
Мислення людини - не чисто природне його властивість, а вироблена в ходіісторії функція соціального суб'єкта, суспільства в процесі предметноїдіяльності і спілкування, ідеальна їх форма. Тому мислення, його форми,принципи, категорії, закони і їх послідовність внутрішньо пов'язані зісторією соціального життя, обумовлені розвитком праці, практики. Самерівень і структура останньої обумовлюють в кінцевому підсумку спосібмислення тієї чи іншої епохи, своєрідність логічних «фігур» та зв'язків накожному з її етапів. Разом з розвитком практики, її ускладненням івнутрішньої диференціацією змінюється і мислення, проходячи певнірівні (етапи, стану тощо).  
Виходячи з давньої філософської традиції, висхідної до античності, слідвиділити два основних рівня мислення - розум та розум. Розум --вихідний рівень мислення, на якому оперування абстракціями відбуваєтьсяв межах незмінною схеми, заданого шаблону, жорсткого стандарту. Головнафункція розуму - розчленування та обчислення. Мислення в цілому неможливобез розуму, він необхідний завжди. Розум - це буденне повсякденнежитейське мислення, чи те, що часто називають здоровим глуздом. Логікарозуму - формальна логіка, яка вивчає структуру висловлювань ідоказів, звертаючи основну увагу на форму «готового» знання, а нена його утримання.  
Розум (діалектичне мислення - вищий рівень раціонального пізнання, дляякого насамперед характерні творче оперування абстракціями тасвідоме дослідження їх власної природи (саморефлексія). Тільки нацьому своєму рівні мислення може осягнути сутність речей, їх закони іпротиріччя, адекватно висловити логіку речей у логіку понять. Головназавдання розуму - об'єднання різноманітного аж до синтезупротилежностей і виявлення корінних причин та рушійних сил, що вивчаютьсяявищ. Логіка розуму - діалектика, представлена як вчення проформування і розвиток знань у єдності їх змісту і форми.  
Процес розвитку мислення включає в себе взаємозв'язок і взаємопереходіврозуму і розуму. Найбільш характерною формою переходу першого в другійє вихід за межі сформованої готової системи знання. Перехідрозуму в розум пов'язаний насамперед із процедурою формалізації і переходуу відносно стійкий стан тих систем знання, які булиотримані на основі розуму.  
Форми мислення - способи відображення дійсності за допомогоювзаємопов'язаних абстракцій, серед яких вихідними є поняття,судження та умовиводи.  
Поняття - форма мислення, що відображає загальні закономірні зв'язки, істотнібоку, ознаки явищ, які закріплюються в їх визначеннях. Поняттяповинні бути гнучкі і рухливі, пов'язані між собою, єдині в протилежності,щоб правильно відобразити реальну діалектику об'єктивного світу.  
Судження - форма мислення, що відображає речі, явища, процесиНасправді, їх властивості, зв'язки і відносини. У формі судженнявідображаються будь-які властивості і ознаки предмет. Поняття і судження є  
«Ланками» для побудови умовиводів, які представляють собоюмоменти руху від одних понять до інших, виражають процес отриманнянових результатів у пізнанні. Умовивід - форма мислення, за допомогоюякої з раніше встановленого знання виводиться нове знання.  
Слід мати на увазі, що раціональне (мислення) взаємопов'язане не тільки зчуттєвим, але й з іншими - внераціональнимі - формами пізнання. Великезначення в процесі пізнання мають такі фактори, як уява,фантазія, емоції та ін Серед них особливо важливу роль відіграє інтуїція --здатність прямого, безпосереднього осягнення істини безпопередніх логічних міркувань і без доказів.  
Своєрідно тлумачили співвідношення раціональної і ірраціональної,інтуїтивною і дискурсивної сторін пізнання російські філософи - інтуїтивіст.  
С. Л. Франк, вказував на нерозривний зв'язок раціонального з протилежноюйому моментом - ірраціональним, «верховенство справжнього знання) віддаєостанньому. Пізнання як єдність чуттєвого і раціонального тіснопов'язані з розумінням, що є основним поняттям герменевтики --одного з найбільш впливових напрямків сучасної філософії.  
Сильна сторона сенсуалізму про підкресленні ролі чуттєвого пізнання якнайважливішого джерела первинної інформації. Слабка - в переоцінцічуттєвого знання, в спробі звести весь процес пізнання до різнихкомбінаціям чуттєвих даних, принизити і звести нанівець роль мислення. Упідсумку сенсуалізм завжди пасував перед питанням про природу загальних понять,перед математичними істинами і т.д. Ці слабкості сенсуалізму активновикористовував раціоналізм (від лат. ratio - розум) (Р. Декарт, Б. Спіноза,  
Лейбніц), принижували у свою чергу роль чуттєвого знання і відводиввирішальне місце розуму, відірваному від почуттєвого відображення. Якщосенсуалізм у своїй однобічності зупиняє пізнання на півдорозі, начисто досвідчених даних, то раціоналізм відриває розум від його живильнимгрунту, від емпіричних фактів і тим позбавляє пізнання тієї бази, на якійєдино може будуватися успішна робота пізнає світ розуму. Такимчином, лише в єдності почуттєвого відображення і раціонального пізнання,емпіричного і теоретичного пізнання реальний шлях до розуміння істини. 
 
 

3.Що  являють собою  такі елементи  структури духовного  світу людини: свідомість,несвідоме  і підсвідоме, надсвідоме?

Свідомість.

Свідомість як компонент стану людини . Свідомість - особливий рівень, форма, спосіб функціонування (стани) людини, його психіки. Умовою досягнення (наявність) цього рівня є стан пильнування. Тому один з шляхів конкретизації  опису свідомості грунтується на протиставленні стану пильнування  стану сну. Людина не може істинно  стверджувати про себе "я сплю", оскільки сам факт висловлювання  цього твердження означає зворотне. У цьому сенсі з логічної точки  зору стан сну заперечує наявність  у суб'єкта свідомості. Людині, звичайно, може снитися сон, що він спить. Це, здавалося б, свідчить про те. що і до сновидінь прикладені істиннісні оцінки (коли людина в сновидінні бачить, що він спить, то це сновидіння істинне, коли ж людина в сновидінні бачить що-небудь інше, то таке сновидіння помилкове). Проте це твердження неспроможне, оскільки в стані сну неможлива интерсубъективное  взаємодія (ще одна вимога, виконання  якої передбачається в стані свідомості).

Порівняльна характеристика станів сну і пильнування цікава не лише в плані феноменологічному, але і з точки зору виділення  тих мозкових структур, які в першу  чергу мають відношення до забезпечення свідомої діяльності, функціонуванню свідомості як особливого психічного механізму.

Вивчення рефлекторної активності спинного мозку, під час  сну не вказує на які-небудь зміни. Функції  вегетативної нервової системи в  стані сну не зазнають скільки-небудь значних змін. Нервова регуляція  процесів дихання, кровообігу, травлення, обміну речовин, виділення залишається  в межах тих же коливань, що і  в безсонному стані, хоча відправлення самих вегетативних функцій здійснюється, як правило, в порівняно слабкішій  мірі. Під час сну істотно знижується газообмін, дещо зменшується температура  тіла. Але функціонування гладких м'язів, автономне по відношенню до свідомої регуляції, під час сну навіть посилюється. Кровоносні судини продовжують свої скорочення, кишковик зберігає перистальтику. Багато людей, наприклад, після інтенсивної роботи або щедрої їжі вважають за краще заснути. На тваринах же доведено, що їжа, прийнята перед сном, перетравлюється краще, ніж в стані пильнування. Видільні органи - бруньки, шкіра - під час сну також посилюють свої функції.

Для стану сну  специфічно, як правило, відсутність  довільних рухів, зниження сприйнятливості  органів чуття, відсутність логічного  зв'язку в змісті сновидінь. В той  же час відомо, що деякі птахи  сплять, стоячи на одній нозі. зберігаючи рівновагу тіла. Перевтомлені люди (солдати під час маршу) можуть спати на ходу. У сомнабулическом  стані люди здійснюють такі складні  рухові акти, що вони не зможуть їх навіть відтворити в безсонному стані. Оскільки відомо, що центральним органом, що забезпечує координацію рухів, являється  мозочок, то такого роду факти дозволяють стверджувати, що в стані сну його функціонування не знижується. Усе  це так чи інакше вказує, що анатомічним  субстратом свідомості є кора великих  півкуль головного мозку. Сплячому доступні усі види відчуттів, у нього  певною мірою зберігаються мнемические  функції. Є свідчення, що під час  сну здійснювалися відкриття.

З повсякденного  досвіду відомо, що усунення зовнішніх  дій на органи чуття грає важливу  роль в настанні сну. Кожен охочий заснути уникає різкого світла, шуму, сильних нюхових, смакових і дотикових  вражень. Тільки монотонні і звичні враження сприяють засипанню. Сонливий стан, передування засипанню, звичайно супроводжується позіханням: глибоким і повільним вдиханням широким  ротом і повільним видиханням. Позіхання, як правило, супроводжується  потягуванням усього тіла внаслідок  інстинктивного бажання усунути  місцеві застої крові і выравнить  її неправильний розподіл. При проведенні психологічних обстежень, а також  в умовах лабораторних досліджень психіки, важливе значення має контроль за станом обстежуваного (випробовуваного). При цьому враховуються як об'єктивні (экстроспективные) аспекти поведінки, так і суб'єктивні (інтроспективні) показники. Як приклад останніх можна привести шкали з опитувача Уэссмена і Рикса, в системі яких стан пильнування може бути охарактеризований як стан життєрадісної, бадьорої, енергійної і спокійної упевненості у своїх силах.

несвідоме і підсвідоме.

Несвідоме. Окрім процесів, котрі контролюються людиною і є свідомими, є дії, котрі здійснюються несвідомо і нею не контролюються. 
Несвідоме – це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутності явної причини, свідомого контролю і регулювання. Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д. Несвідоме – це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова – це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб’єкта. 
Проблема несвідомого завжди була предметом гострої дискусії між вченими, різними філософськими напрямками. Одні філософи (матеріалісти) стверджували, що психічні процеси, котрі здійснюються несвідомо, мають фізіологічну, матеріальну обумовленість. У поведінці людини, її духовно-практичній діяльності провідну роль відіграє свідомість, а не інстинкти (несвідоме). Інші (З.Фрейд та його учні), навпаки, у діяннях людини пріоритет віддавали несвідомому. 
За Фрейдом, наприклад, поведінка, характер, культура людини визначається вродженими емоціями, інстинктами, потягами – несвідомим. Несвідоме, на думку вченого, є головним і первинним регулятором людської діяльності, глибинною основою психіки, що визначає все свідоме життя людини. Виходить так, що свідомість людини є другорядним, вторинним регулятором її поведінки, вчинків; що людина у своїй практичній діяльності керується емоціями, хотіннями, потягами та інстинктами. Такий підхід до співвідношення несвідомого і свідомості є перебільшенням значення першого, його абсолютизація, що не має достатньої підстави. 
Ніхто не заперечує, що емоції, інстинкти відіграють важливу роль у діяльності людини, однак не настільки ж, щоб вона підпорядковувала їм свою волю, розум, свідомість. 
Підсвідоме. Підсвідоме – це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам’ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, підсвідоме – активний психічний процес, котрий має прямий зв’язок з свідомістю. Що ж торкається несвідомого, то між ним і свідомістю існує неперехідний бар’єр, навіть антагонізм – несвідоме не може стати свідомим. Підсвідоме – важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки. 
Структура свідомості. Свідомість людини – складне і багатогранне явище. Свідченням цього є її структура. Враховуючи вищевикладене, до неї необхідно включити такі елементи: а) психічне (несвідоме, підсвідоме); б) самосвідомість (оцінка самого себе, самоконтроль); в) мислення (абстрагування, пізнання, мова); г) цілепокладання (постановка людиною цілей, передбачення їх результатів, прогнозування); світогляд (синтетичний показник рівня свідомості). 
Отже. Свідомість – це вища форма відображення дійсності, котра властива лише людям і зв’язана з їх психікою, членороздільною мовою, абстрактним мисленням, цілепокладанням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. 
Таким чином, проблеми, які ми розглянули, не мають однозначного вирішення та трактування. Вони складні, багатогранні, важкодоступні для наукового з’ясування. Як у філософії, так і в науці, вони розглядаються в основному на рівні припущень, наукових гіпотез та релігійних концепцій.

Надсвідоме.

     Надсвідоме- рівень психічної активності особистості під час виконання творчих завдань, який не піддається усвідомлено-вольо-вому контролю.

     К. С. Станіславський першим запропонував розглядати цей рівень як вищий етап творчого процесу, що відрізняється  як від свідомих, так і від несвідомих компонентів.

     Надалі  П. В. Симонов інтерпретував надсвідомість  як механізм творчої інтуїції, за якого  відбувається рекомбінація колишніх вражень, але на вищому психічному рівні.

     Результатом взаємодії вражень є художні  образи, наукові відкриття, які не усвідомлюються суб'єктом (творцем), але мають об'єктивно (реально) значимий зміст. Отож навряд чи можна погодитися, що «надсвідоме», яке більшою мірою є «несвідомим», можна віднести до «нижчого» рівня психіки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІІ. Практична (тестова) складова:

4. Хто вважається родоначальником філософської антропології - філософського вчення про людину?

а) Конфуцій; б) Кант; в) Арістотель; г) Ф. Аквінський; д) Сократ; е) Платон; є) Цицерон; ж) М. Шелер.

Відповідь: д) Сократ.

5. Хто з видатних  вчених є представником кожної  із названих теорій походження  держави?

а) патріархальна  теорія; б) договірна теорія; в) психологічна теорія; г) теорія насильства.

Гумільов; Руссо; Арістотель; Гроцій; Петранжицький; Гоббс.

Відповідь: а) патріархальна теорія-Арістотель.

б) договірна  теорія- Гроцій, Гоббс, Руссо.

в) психологічна теорія- Петранжицький.

г) теорія насильства- Гумільов.

6. Які із стародавніх  пам"яток належать до давньоіндійської  філософської літератури?

а) Веди; б) "Книга  перемін"; в) "Книга історії"; г) Брахмани; д) Упанішади; е) "Книга  пісень"; є) Сутри; ж) книга мертвих; з) "Лунь-юй".

Відповідь: а) Веди. 
 
 

Міністерство  освіти і науки  України

Національний  педагогічний університет

ім. М. П. Драгоманова

Інститут  філософської освіти та науки