Проблема людської діяльності у філософії Л. Фейєрбаха

  Проте в релігії відображається, згідно з Фейєрбахом, не лише почуття залежності. Воно є основою релігії, але не вичерпує всього її змісту. В релігії  відображається також і бажання  людини бути незалежною, вільною, щасливою. Прагнення до щастя, вважав Фейєрбах, є глибинною основою релігії. В релігії людина, віддаляючись від  себе та зосереджуючись на Богові, постійно знову повертається до самої себе. Людина є початком, серединою і кінцем, завершенням релігії.

  Отже, метод Фейєрбаха привів його до висновку, що ключ до розуміння релігії слід шукати в природі людини, в її потребах, інтересах, бажаннях, прагненнях. Звідси випливає: "Таємниця та істинний смисл теології є антропологія". Антропологія, гадав Фейєрбах, є  прихованим смислом релігії. Адже, по-перше, релігія викликана такими почуттями  та переживаннями, як страх, радість, захоплення, любов.

  Сутність  релігії прихована в людському  серці, яке відрізняється від  тверезого та холодного розсудку і прагне вірити та любити. По-друге, об'єкт релігії, її образи створюються  фантазією. Без цих гносеологічних засобів людина не змогла б створити уявлення про Бога. Психологія, на думку Фейєрбаха, є матеріалом, а гносеологія формуючою силою релігії.

  Фейєрбах  пропонує такі основні принципи пояснення релігії:

  а). людина вірить у богів не лише тому, що має фантазію та почуття, а також і тому, що їй притаманне прагнення бути щасливою;

  б). вона вірить у досконалу істоту тому, що сама хоче бути досконалою;

  в). людина вірить у безсмертну істоту тому, що сама не бажає помирати. Класична релігія, на думку Фейєрбаха, паралізує прагнення людини до кращого життя у реальному світі. І він пропонує людству "нову релігію", засновану на почутті, сердечному ставленні людини до людини, яке досі шукало свою істину у фантастичному відображенні дійсності через посередництво одного чи кількох богів, а тепер знаходить її в любові між "Я" і "Ти".

  Фейєрбах  постійно протиставляє релігійному  наперед визначенню (приреченню) та смиренню практичну активність людей. Не в релігії, а в практичній діяльності, у матеріальній і духовній творчості, у творенні людина долає ті різноманітні незручності, які стоять на її шляху до справжньої свободи.

  Така  своєрідна критика релігії переросла  у Фейєрбаха в критику філософського  ідеалізму, яка завершилась переходом  до матеріалістичних тенденцій. Фейєрбах був глибоко переконаним, що критика  релігії не може бути достатньо повною і послідовною, якщо вона не поширюється  на ідеалістичну філософію. Він переконливо  показав органічний зв'язок релігії  та філософського ідеалізму. Фейєрбах звертав увагу перш за все на гносеологічну  спільність ідеалізму та релігії. Логічне  джерело того й іншого, на його думку, полягає у відриві мислення від  чуттєвого буття. За допомогою абстрагування  людина утворює загальні поняття  та категорії.

  Ідеалізм  відриває ці поняття від їхньої чуттєвої основи і перетворює на самостійні сутності. Те ж саме, на думку Фейєрбаха, відбувається і в релігії. Бог  у монотеїстичних релігіях, гадає  він, теж є загальним поняттям, відірваним та протипоставленим світу. Основний недолік ідеалізму, особливо гегелівського, Фейєрбах вбачає в ототожненні  мислення та буття. Єдність буття  та мислення, на його думку, є істинною і має смисл лише в тому випадку, коли основою, суб'єктом її буде людина. Фейєрбах розглядав свою філософію як завершення і разом з тим подолання вчення Гегеля. Якщо Гегель відривав розум, мислення від людини, її чуттєвої діяльності та потреб, то "нова філософія", або "філософія майбутнього". Фейєрбаха виходить з того, що реальним суб'єктом розуму є саме людина. Людина ж у свою чергу є продуктом природи. Фейєрбах весь час підкреслював значення природи в життєдіяльності людини. Природі людина зобов'язана своїм походженням та існуванням. Людина є частиною природи і може існувати лише в природі, завдяки їй. Саме це значення природи для людини, підкреслює філософ, і було причиною того, що природа стала першим предметом релігії, першим богом людини. Фізичні явища, що оточують людину, лише тоді стають об'єктом шанування, обожнення, коли набувають для людей культурно-історичної значимості.

  В розумінні природи Фейєрбах був  послідовним матеріалістом, розглядав  її як цілісний організм. Він вчив, що у світі немає нічого, окрім  матерії, яка рухається, природи, породженням  якої і є людина. На відміну від  Гегеля, що зробив предметом своєї  філософії абстрактний дух, Фейєрбах поклав в основу своєї філософії  людину і природу. "Нова філософія", на його думку, перетворює людину, включно  з природою як базисом людини, на єдиний, універсальний, найвищий предмет  філософії. Керуючись антропологічним  принципом, Фейєрбах не враховував того, що людина, будучи частиною природи, є  в той же час продуктом суспільного  життя. Людська природа тлумачиться  Фейєрбахом переважно як біологічна. Окремий індивід для нього  є не історично-духовним утворенням, як у Гегеля, а ланкою у розвитку людського роду. Історичний процес здійснюється, на думку Фейєрбаха, не під управлінням світового духу, а лише під впливом змін у релігії  та моральній свідомості людини. Продовжуючи  матеріалістичні традиції, Фейєрбах вніс значний вклад і в теорію пізнання. Він розвиває лінію матеріалістичного  сенсуалізму. Реальний світ, за Фейєрбахом, є дійсністю, що чуттєво сприймається, і саме завдяки чуттєвому сприйманню лише і можливе його пізнання. Антропологічний  принцип Фейєрбаха в теорії пізнання виражається утому, що він по-новому інтерпретує поняття "об'єкт". На його думку, поняття об'єкта спочатку формується в досвіді людського  спілкування. Першим об'єктом для будь-якої людини є завжди інша людина. Фейєрбах заперечує існування об'єктів, принципово недосяжних для чуттєвого сприймання, виступаючи тим самим проти агностицизму. Вихідним у процесі пізнання Фейєрбах вважав відчуття, які дають людині безпосередньо і опосередковано всі відомості про об'єктивний світ. Проте все це здійснюється не без участі мислення. Отже, висуваючи на перший план досвід як першоджерело знання, Фейєрбах підкреслював взаємозв'язок чуттєвого споглядання та мислення в процесі пізнання. При цьому завдання мислення він вбачає у тому, щоб збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого досвіду, усвідомлювати і розуміти їх прихований, безпосередньо не проявлюваний зміст. Фейєрбах розумів, що мислення має опосередкований характер. Яким же чином встановлюється істинність наших понять? На думку Фейєрбаха, це здійснюється шляхом порівняння понять з даними чуттєвого досвіду. Таким чином, чуттєве споглядання виявляється у Фейєрбаха критерієм істинності мислення, тобто мислення має узгоджуватись з чуттєвим сприйманням. Хоч Фейєрбах і розумів органічний взаємозв'язок відчуттів та мислення, чуттєвого та раціонального, він досить часто робить суперечливі висновки. Незважаючи на всі недоліки, властиві філософії Фейєрбаха, безперечним досягненням її є те, що вона відтворила матеріалістичні принципи і тим самим справила значний вплив на розвиток філософської думки. Філософська система Фейєрбаха стала вихідним пунктом формування і становлення марксистської філософії. 
 
 
 
 
 
 
 

                                                     Висновки

  Отже, сутність основних положень філософії Фейєрбаха можна звести, до наступного:

  1) Природа, буття, матерія – основа, реальність, котра з необхідністю  породжує мислячий дух, розум.  Природа, матерія, існує незалежно  від мислення, свідомості і будь-якої  філософії. Свідомість є продуктом  матерії, а не навпаки.

  2) Природа – основа, на якій діє людина як частина природи;

  3) Природа – джерело усіх наших  знань. Якби не було природи,  то наше пізнання не мало  б ні спонукань, ні матеріалу,  ні змісту. Початок пізнання –  відчуття. “Моє відчуття суб’єктивно, але його основа або причина об’єктивна”. Пізнання цим не закінчується. “Відчуттями читаємо ми книгу природи, але розуміємо її не відчуттями, а розумом”. Людське пізнання – безмежне. “Те, чого ми ще не пізнали, пізнають наші нащадки”.

  4) Не “абсолютний дух” повинен бути предметом філософії, а “людина, включаючи і природу”. Це – єдиний, універсальний і вищий предмет філософії”;

  5) Релігія є заблудженням людини. Вона свого власного змісту. “Божественна сутність є не чим іншим як людською сутністю, яка об’єктивується і розглядається як окрема сутність”. “Людина об’єктивує свою сутність і в цьому полягає таємниця, сутність релігії”, “Бог є відособлена, виділена, суб’єктивна, своєрідна сутність людини”, “Бог – це відокремлене від людини його Я”. “Людина втілює в релігії свою власну потаємну сутність”;

  6) Релігію необхідно подолати. В  результаті подолання релігії  необхідно: на місці віри поставити  – невіру; на місце релігії  – освіту; на місце Біблії – розум; на місце неба – Землю, на місце Христа – людину. Однак Фейєрбах не ставить питання про подолання релігії як форми свідомості. Він намагався надати філософії характер релігії, тобто створити нову релігію, але без бога.

  Фейєрбах у своєму вченні перебільшував роль форм суспільної свідомості у розвитку суспільства. Він вважав, що періоди розвитку людської історії “відрізняються один від одного лише перемінами в релігії”. Однак це не відповідає істині. Християнство існує вже понад 2000 років, а людство у своєму розвитку пройшло вже кілька епох (періодів) – рабовласництво, феодалізм, капіталізм, пост капіталізм тощо, хоча релігія (християнство) не зазнала до корінних змін. Докорінні зміни мало матеріальне виробництво, яке і зумовило подальші суспільні зміни.

  Фейєрбах не зрозумів ролі матеріально-предметної діяльності людей як критерію істини в процесі пізнання, замінивши його сумнівним категоричним судженням, що “істинно те, що відповідає сутності роду; невірно те, що йому суперечить. Іншого закону для істини не існує”.

  Критикуючи  справедливо гегелівську філософію, протиставляючи йому свою матеріалістичну  концепцію природи, Фейєрбах абсолютно не зрозумів діалектику Гегеля – саме те, що є найціннішим у його вченні. Він просто відкинув її, як раціональну містику. Маркс у своїх “Тезах про Фейєрбаха” звинувачував його в тому, що, нібито, Фейєрбах розглядав людину абстрактно, лише як біологічний вид, а не як суспільну істоту, продукт історії. Однак це не зовсім справедливо по відношенню до Фейєрбаха. Філософ неодноразово наголошував на тому, що людина не лише творіння природи, а й продукт історії. “Людина, – писав Фейєрбах, – яка виникла безпосередньо із природи, і була лише чисто природною істотою, а не людиною, а продукт культури, історії”.

  Людвіг  Фейєрбах великий своїм палким захистом матеріалізму, його змістовною розробкою, критикою релігії і ідеалізму, своїм гуманізмом, непохитною вірою в людину, її розум, людяну мораль. В чому виявляється гуманізм філософії Фейєрбаха?

  Він виявляється насамперед, в тому, що Фейєрбах поставив людину в центрі своєї філософії.

  В обґрунтуванні ним моральних  принципів людини, якими повинні  бути: примноження добра, чиста совість, любов до людини, її прагнення до щастя та її благо. Сутність цих принципів  відображає таке судження Фейєрбаха: “Добрим і моральним є лише той, хто виключно і єдино, абсолютно і безумовно має своїм принципом і критерієм благо людини”; і далі: “Чиста совість є не що інше, як радість з приводу радості, котра принесена іншій людині”; “Моя моральна вимога до людей обмежується виключно тим, щоб вони не робили нічого злого”; “Доброчесність – це власне щастя, котре, однак, почуває себе щасливим тільки у зв’язку з чужим щастям” .

  Гуманізм  Фейєрбаха виявляється, далі, у постановці питання про необхідність освіченості  людини, набутті нею знань, щоб  потіснити віру; у перетворенні самої  філософії в релігію, де б у  центрі стояв не Ісус Христос, а людина. Такі головні основні положення  і принципи філософії Людвіга  Фейєрбаха. Його вчення стало одним  з теоретичних джерел марксистської  філософії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаних джерел

  1. Подольська Є.А. Філософія. Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів. – К.: Інкос, 2006.

  2. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник для студ. вищих закладів освіти. –К.:Либідь, 1993.

  3. Мозговий Л. І., Бичко І. В., Додонов Р. О. та ін. Філософія. Кредитно-модульний курс.- К.:Центр учбової літератури, 2009.

  4. Кирилюк Ф.М. Філософія.-К.: Центр учбової літератури, 2009.

  5. Рессел Бертран. Історія західної філософії / Юрій Лісняк(пер.), Петро Таращук (пер.). – К.:Основи, 1995.

  6. Надольний І.Ф. Філософія. Підручник. – К., 1997.