Суспільні відносини у Стародавній Греції

ПЛАН.  
 
 

І. Вступ.

ІІ. Основна частина.

1. Суспільні відносини у Стародавній Греції.
2. Економічна думка  мислителя Ксенофонта.
3. Погляди на економіку філософа Платона.
4. Аристотель як засновник економічної думки середньовіччя.

ІІІ. Висновок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

-2-

     Виникнення  економічної думки та її еволюція відбувались паралельно із встановленням людського соціуму і розвитком економіки. В стародавню добу найвищого рівня економічна думка досягла в  античній Греції, мислителі якої дали не лише розгорнуту характеристику полісного рабовласницького  господарства, але й намагались осмислити загальноекономічні   процеси  свого часу.

     Особливістю економічної думки Стародавнього  світу було те, що вона ще не виділилась в самостійний напрям суспільної думки, розвивалась в рамках філософського світосприйняття.  
 

     «Економіка» - слово давногрецького походження , дослівно означає «домоводство». Вперше зустрічається у грецького мислителя  Ксенофонта, в якості назви твору, в якому розглядаються розумні  правила ведення домашнього господарства та землеробства. В цьому творі , крім численних порад по веденню домашнього господарства, містилися  заклики до бережливості, наголошувалося на важливості будівництва корисних будівель, говорилося як обходитись з рабами.

Економічну основу  античного способу виробництва, який існував в формі полісного господарства, була общинна, а потім і приватна власність на землю, праця вільних селян і ремісників із використанням праці рабів, які знаходились в приватній власності. В IV ст. до н.е. в Стародавній Греції намітилась криза полісного господарства, основною ознакою якої стало послаблення зв’язку між   належністю до полісної громади  і земельною власністю. Якщо раніше кожен громадянин обов’язково володів землею  на території полісу, то тепер з’являються безземельні навіть серед заможних людей, яким належало багато майна і рабів-ремісників. Земля стала об’єктом купівлі-продажу, товарно-грошові відносини підривали натуральне полісне господарство.

      Основою добробуту полісу поступово ставала  рабська праця. Однак праця вільних в ремеслі не була повністю витіснена рабською працею. Тільки в каменоломнях і рудниках, на підземних роботах, в нестерпно важких умовах  працювали виключно раби. Водночас деякі види ремісничої і торговельної діяльності, лихварство вважалося принизливим для повноправних громадян. Зокрема зневажалась робота, пов’язана із залежністю від інших осіб, навіть посада управителя чужого маєтку. В той же час одержувати плату чи допомогу від держави не вважалося  ганебним чи недостойним. Заняттями, яких цуралися повноправні громадяни, займались переважно метеки (неповноправні), вільновідпущеники (колишні раби) і варвари (не греки). Їх внесок в розвиток економіки грецьких полісів був дуже великий.

      Розвиток  товарно-грошових  і кредитних  відносин сприяв виділенню прошарку багатих ділків, які нажили величезні багатства, мали сотні і тисячі рабів. Їх економічні інтереси виходили далеко за вузькі межі полісного

-3-

господарства, а  контроль держави та її податки здавались  їм надто обтяжливими. Розквіт економічного життя Греції супроводжувався загостренням соціальних контрастів і внутрішніх суперечностей у полісі.

      Багата  рабовласницька верхівка побоювалась  полісної бідноти, яка посягала на її майно і привілейоване становище. Якщо в Афінах ці суперечності зводились переважно до дебатів у народних зборах, судових процесів і літературної полеміки, то в інших давньогрецьких полісах боротьба між багатими і бідними громадянами часто призводила до кривавих сутичок. Оскільки бідняки були повноправними громадянами полісу, вони вимагали матеріальної допомоги від держави, однак використовували її не на  виробничу діяльність, а на свої споживчі потреби, тому кількість «неімущих» не зменшувалась, а зростала.

      Саме  в період кризи полісного господарства старогрецька економічна думка досягла найвищого злету. В цьому плані найбільше значення мають наукові дослідження Ксенофонта, Платона, Аристотеля. Ідеї цих видатних мислителів виявили великий вплив на наступний розвиток світової економічної думки.  

Ксенофонт.

      Давньогрецький мислитель, воєначальник і державний діяч Ксенофонт (430 – 355 до н.е.) займав високі державні посади в Афінах, був воїном і стратегом. Кілька років служив найманцем у складі 13-тисячного афінського загону  у війську  перського царевича Кіра Молодшого.

      Свої  економічні погляди він виклав насамперед у праці «Економікос».

Він визначав «економікос», тобто «домоводство» («устрій домашнього господарства», як науку, що навчає людей  господарювати. Під «господарством»  Ксенофонт розумів управління майном, а під майном - все, що корисне для людини, чим людина може користуватися, втамовуючи свої потреби. Отже, «домоводство» для давньогрецького мислителя – це наука про управління натуральним господарством, яке Ксенофонт вважав найдоцільнішим устроєм господарського життя.

      Роздумуючи  над сутністю багатства. Ксенофонт  розглядав його з позицій споживача, розуміючи під ним блага (майно), які можна нажити, якщо споживати  так, щоб мати лишки. В праці «Економікос» він описує дбайливого господаря, який дешево скуповуючи занедбані занедбані земельні ділянки, за допомогою рабської праці підвищує їх родючість, а потім перепродує із великою для себе вигодою. Характерно, що це робиться із спекулятивною метою, а земля вже виступає як товар, якість якого поліпшують, щоб якнайвигідніше продати. Втім, Ксенофонт водночас доводив, що багатство надмірно нагромаджувати негідно, його потрібно використовувати для підтримки близьких і друзів, безпеки і слави.

      Основною  сферою економіки Ксенофонт вважав сільське господарство, яке називав  «годувальником громадян», основою добробуту народу. Розвиток землеробства при цьому визначає стан решти виробництва. Поряд

-4-

з тим він  зневажливо ставився до заняття ремеслом, торгівлею, лихварством, фізичною працею, яку вважав заняттям рабів. Так, висловлюючи своє ставлення до ремесла, Ксенофонт писав, що воно «руйнує тіло працюючого, змушуючи його вести сидячий спосіб життя і залишаючи мало часу для турботи про друзів і рідне місто». Рабство для нього було природним станом речей,  а раби – живим знаряддям виробництва.

      В праці «Про доходи» Ксенофонт роздумує над важливими теоретичними проблемами економічної ролі держави. Він радить залучати в поліс побільше неповноправних і вільновідпущеників, звільнивши їх від деяких обтяжливих повинностей (наприклад, служби в війську) і давши певні пільги, зокрема, право забудовувати пустуючи міські території. Далі він  рекомендує поліпшити умови здійснення зовнішньої торгівлі, для чого будувати державні торговельні кораблі і надавати їх в оренду приватним особам. Ксенофонт також пропонує державі скупити якомога більше рабів і  віддавати їх за плату в найми приватним підприємцям, які орендують в держави срібні рудники – головне природне багатство Афін. Увесь твір пронизує думка: держава повинна збагачуватись тими ж способами, що й приватні особи – рабовласники і підприємці. Державна казна повинна використовуватись для підтримки повноправних громадян полісу.

      Ксенофонт здійснив важливий аналіз деяких явищ товарного виробництва. Він першим в історії протиставив розумову працю фізичній, звернув увагу на більшу розвиненість поділу праці в великих полісах і на його залежність від розмірів ринку, цінність життєвих благ визначав їх корисністю. Гроші Ксенофонт розглядав засобом обігу товарів і засобом нагромадження багатства. Справжніми грошима при цьому вважав тільки срібло, яке на його думку, є грошима за своєю природою і , на відміну від золота, не піддається впливові ринкових коливань. 

Платон.

      Великий стародавній філософ Платон (427 – 347 до н.е.) свої економічні погляди виклав в знаменитих творах «Держава» і «Закони». Основною темою його досліджень за умов кризи полісного господарства  були пошуки досконалого державного устрою, концепцію якого Платон побудував на основі поділу праці.

      Кожна людина, міркував філософ, народжується із тільки їй притаманними здібностями і тому повинна знайти свою сферу діяльності, «свою справу», яка найбільше їй підходить. Потреби кожної людини різноманітні і задовольнити їх можна, тільки використовуючи спеціалізовані види праці багатьох людей. На основі цього Платон прийшов до висновку, що поділ праці об’єктивно  об’єднує людей в державу, яка вирішує суперечності між обмеженими індивідуальними можливостями людей та їх безмежними потребами.

     Недоліком будь-якої держави, на думку Платона , є постійна боротьба громадян за свої економічні інтереси і матеріальні блага, що призводить

-5-

до її розколу  на дві держави – «держави багатих» і «держави бідних». Щоб зупинити цю боротьбу, а з нею і розкол суспільства, треба ліквідувати  причини, які, як вважав мислитель, породжують ненаситну жадобу людей до багатства, забезпечити майнову рівність і тим самим соціальну справедливість для вільних громадян. «Конструкцію» такої держави і розробляв Платон.

      Модель  «ідеальної держави» він запропонував в праці «Держава», виходячи з принципу майнової рівності і поділу праці. Під рівністю він розумів такий розподіл сукупного багатства (майна), коли кожна людина одержує свою частку відповідно до своїх природних здібностей, що й забезпечує соціальну справедливість.

      Виходячи з цих міркувань, все повноправне населення «ідеальної держави» Платон поділив на три стани: філософи(правителі), стражі і інші – землероби, ремісники, дрібні торгівці. Рабів і вільновідпущеників він не відносив до громадянського суспільства. Перші два стани повинні управляти державою, а щоб ними не заволоділа пристрасть до збагачення, вони позбавляються будь-якої власності і грошей, повинні утримуватись за рахунок держави, жити і харчуватись в спеціальних таборах, мати спільних дружин і дітей. Їхні потреби мусили задовольняти представники третього стану і раби. Таким чином, для панівних станів в моделі Платона створюються умови, подібні до комуністичного устрою. Тому фантастичні побудови цього вченого часто відносять до соціальних утопій.

      Інший проект «ідеальної держави» Платон виклав в праці «Закони». Він грунтується  на принципах рівності і господарської діяльності самостійності сімейних господарств. У цьому випадку, щоб не ввести людей в спокусу  збагачення, пропонувалось виділити кожній сім’ї окреме житло і рівноцінну ділянку землі. Кількість ділянок повинна бути незмінною, всі вони залишаються в державній власності, не можуть продаватись, а лише переходять в спадок одного з дітей. Вартість однієї ділянки визначала «міру бідності», а «міра багатства» визначалась вчетверо більшою, надлишки мають поступати в державну казну. Розмір державних податків встановлюється, виходячи із розмірів багатства (майна) їх платників. За цим же критерієм всі громадяни поділялись на чотири майнових класи з правом переходу з одного класу до іншого по мірі збагачення чи збідніння. Все це мало забезпечити майнову рівність, справедливість і мир в державі.

      Заслуговують  на увагу теоретичні думки Платона  стосовно деяких явищ товарного виробництва. Зокрема, він поставив питання про  рівність і співмірність товарів. На його думку, спів мірними товари стають завдяки грошам в процесі обміну. Платон запропонував запровадити державне регулювання цін, встановити їх розумний рівень, який забезпечуватиме «розумний» прибуток.

      Досліджуючи суть грошей, старогрецький філософ визначив такі їх функції: міра вартості, засіб обігу товарів і засіб нагромадження. Водночас

саме нагромадження  грошей, як і торгівлю чи лихварство – його джерела,

-6-

Платон називав  недостойними для вільних греків заняттями. Він уперше виділив повноцінні (всезагальні) і неповноцінні (внутрішні, місцеві) гроші.

      Платон  був пристрасним прихильником натурального господарства, тому гнівно засуджував торгівлю, лихварство і кредит, грошові  доходи, які призводять до майнової нерівності і соціальної несправедливості, проти чого він все життя вів теоретичну боротьбу. Водночас, рабство Платон вважав природним явищем, у його проектах «ідеальної держави» воно  зберігається, навіть даються поради по посиленню експлуатації рабів. 

Арістотель.

      Одними  із перших мислителів, які намагались дослідити суть і дію економічних  законів, був великий античний вчений Арістотель(384 – 322 до н.е.)

      Арістотель  народився в грецькій колонії  Стагір в Фракії, його  батько Нікомед  був лікарем і близькою особою до царя Македонії, яка в той період ставала сильною державою. Він 20 років навчався і викладав в Академії – філософській школі Платона, потім відкрив власну школу -  Лікей (Ліцей), був учителем і вихователем Олександра македонського – майбутнього «завойовника світу». Численні праці Аристотеля охоплювали широкий спектр різних галузей знань – логіку і фізику, біологію і психологію, етику і політику, риторику і поетику, які в той час узагальнювались широким поняттям «філософія». Віддав він належне й економіці, погляди на яку виклав в працях «Етика», «Політика», «Афінська політія». Аристотель вважав, що  суспільство розвивається за природними законами, одним із яких є універсальний закон панування і підкорення. З цих позицій він пояснював існування рабства, а рабів розглядав живим майном, яке покликане приносити користь. З Іншого боку, Аристотель пояснював існування рабства із позицій поділу праці  на розумову і фізичну: вільні виконують розумову працю, а раби – фізичну. «Вільний тому і є вільним, що не знає фізичної праці», - пояснював філософ. Однак він був прихильником ліберального рабства з огляду на можливі повстання рабів, засуджував поневолення греків, вважаючи, що рабами повинні бути тільки варвари, тобто населення всіх територій поза межами Еллади (Греції).