Загальні збори акціонерів

     I. ВСТУП

     Акціонерним товариством є комерційна організація, статутний капітал якої розділений на певну кількість акцій, що засвідчують зобов'язальні права учасників товариства (акціонерів) по відношенню до товариства. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства", статтями 4, 5, 8 і 9 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

     Акціонерне товариство  – одна з найбільш складних організаційно-правових форм юридичної особи. Його діяльність регламентується Законом України "Про господарські товариства"          Зазначені вище документи припускають можливість існування кількох органів управління, внутрішнього і зовнішнього контролю органів загальних зборів, між якими існують проблеми розподілу компетенції, встановлення порядку прийняття рішень, можливості дії від імені товариства,визначення відповідальності за завдані збитки.Через ці органи АТ здійснює свої функції, як юридична особа.

     Закон "Про акціонерні товариства" запроваджує низку обов'язкових вимог до органів акціонерного товариства, залишаючи при цьому за акціонерами право вибору оптимальної, з їхньої точки зору, для товариства структури органів управління та раціонального розподілу повноважень між ними. В АТ можуть створюватися такі органи управління:

      -Загальні збори акціонерів;

      -Наглядова рада;

      -Одноосібний виконавчий орган  (генеральний директор, директор);

      -Колегіальний виконавчий орган  (виконавча дирекція, правління);

       Органом внутрішнього контролю  за фінансово-господарською і  правовою діяльністю АТ є ревізійна  комісія. 

     Вищим органом управління товариством  є загальні збори акціонерів, через  участь в якому власники акцій, що мають право голосу, реалізують своє право на управління справами товариства. Однак це не означає, що воно всесильне. Збори акціонерів можуть розглядати і приймати рішення тільки з тих питань, які віднесені регламентуючими документами до його компетенції. Перелік цих питань не може бути розширений на розсуд самих акціонерів.

     В Україні діє трьохрівнева система управління: загальні збори акціонерів - наглядова рада - виконавчий орган (одноособовий чи колегіальний).

     Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів.

       У зборах акціонерів приймають  участь різні акціонери, яких  за складом можна розділити  на три групи: 

      1.Акціонери, які купують акції  з метою перепродажу, отримання  доходу, яких з компанією їх  пов'язує чисто грошовий інтерес.  Це дрібні акціонери, кожному  з яких належить невелика частка  власності.Єдина турбота такого  акціонера полягає в тому, щоб  ця частка принесла йому якомога  більше грошей. При можливості  збільшення доходу він продає  акції і вкладає гроші в  більш вигідні цінні папери.

      2.Акціонери-працівники підприємства (включаючи адміністрацію, інтереси  якої можуть розходитися з  інтересами решти персоналу). Інтереси  працівника підприємства, як правило,  не замикаються на дивіденді. Йому зовсім не байдужа доля підприємства, від якої залежить його заробітна плата, отримання низки соціальних пільг і навіть соціальний престиж. Спонукальний мотив працівника являє собою поєднання мотивів грошової винагороди і солідаризації з цілями фірми. Разом з тим працівники-власники акцій швидше власники і розпорядники, ніж відповідальні власники. У масі своїй вони не здатні дати об'єктивну оцінку діяльності керівництва АТ. Тому при прийнятті рішень вони керуються не розрахунком, а емоціями.

      3.Великі акціонери, які купують  акції з підприємницьких міркувань. Один і той же інвестор в одних випадках набуває підприємство (або ряд підприємств) з тим, щоб розвивати виробництво, в інших - налагоджує управління, санує підприємство, а потім продає, в третіх - купує пакет акцій з метою перепродажу.

     Вплив зазначених категорій акціонерів на рішення, прийняті зборами, різна залежно  від розподілу між ними акцій.

     II. ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ АКЦІОНЕРІВ

     В акціонерному товаристві проводиться  два види зборів. По-перше, АТ зобов'язане щорічно проводити річні загальні збори акціонерів. Воно проводиться в строки, що визначаються статутом товариства, але не раніше ніж через два місяці і не пізніше ніж через шість місяців після закінчення фінансового року товариства.

     Річні збори скликаються Наглядовою радою товариства з визначеним нею порядком денним.

     На  річних зборах вирішуються питання  про обрання наглядової ради, ревізійної комісії (ревізора) товариства, затвердження аудитора товариства, а також розглядаються і затверджуються (або не затверджуються) річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків, розподіл прибутків (у тому числі виплата (оголошення дивідендів) і збитків.

       Проведені крім річних зборів є позачерговими. Такі збори проводяться за рішенням наглядової ради товариства за його власною ініціативою, на вимогу ревізійної комісії (ревізора), аудитора товариства, а також акціонера (акціонерів), що є власником не менше 10% голосуючих акцій на дату пред'явлення вимоги.

     У вимогах про проведення позачергових зборів повинні бути сформульовані  питання, що підлягають включенню до порядку денного зборів, із зазначенням  мотивів їх внесення. Наглядова рада не вправі вносити в таку повістку які-небудь зміни.  

     1. Компетенція зборів

     Збори є вищим органом управління товариства. Однак це не означає, що його компетенція  безмежна. Межі компетенції зборів визначаються колом питань, яке воно вирішує.

     Межі  компетенції зборів визначаються також  і тим, що воно не вправі скасовувати  або корегувати рішення Наглядової ради та виконавчого органу товариства, його директора і правління (дирекції), прийняті ними рішення, якщо вони прийняті відповідно до наданих їм Законом і статутом товариства повноваженнями.

       Збори не вправі розглядати  і приймати рішення з питань, не віднесених до його компетенції  Законом. У цьому перевага сучасного  законодавства, що ліквідувало один з найбільших недоліків раніше діючого законодавства, в якому було відсутнє чітке розділення компетенції між різними органами АТ. Однак найчастіше на практиці дана норма порушується. За вкоріненою традицією загальні збори у багатьох випадках носять формальний характер, на них вирішуються переважно виробничі та соціальні питання і в меншій мірі фінансові.Тим самим змішуються функції управління виробництвом і капіталом, порушується розподіл компетенції між органами управління, знижується ефективність роботи.

       Певна компетенція загальних зборів акціонерів, безумовно, повинна бути відображена в його статуті з тим, щоб кожен акціонер у будь-який момент міг з нею ознайомитися, а на зборах не виникали диспути про те, вправі чи ні вони вирішити те чи інше питання.

     При включенні до статуту положень про  повноваження загальних зборів можуть виникнути деякі проблеми, у зв'язку з чим за доцільне висловити ряд  міркувань, які можуть бути враховані  при приведенні статуту товариства у відповідність до вимог Закону про акціонерні товариства.

     По-перше, значна частина питань, що вирішуються  загальними зборами акціонерів, вноситься  на його розгляд Наглядовою радою, якщо інше не передбачено статутом товариства. Збори, схваливши пропозицію Наглядової ради, приймають тим самим на себе відповідальність за результати прийнятого ними рішення. Після того, як рішення ухвалене, Наглядова рада залишається як би осторонь від такої відповідальності.

     У зв'язку з цим товариство зацікавлене в тому, щоб забезпечити відповідальний підхід органів управління, їх посадових осіб, які забезпечують підготовку питань та беруть по них на своєму рівні рішення. Виходячи з цього доцільно в статуті записати положення про те, що Наглядова рада несе відповідальність за внесені на розгляд зборів пропозиції.

     Факт  встановлення певних вимог і санкцій  до членів Наглядової ради оголить існуючу проблему, зробить її предметом уваги і додатково позначить права рядових акціонерів, що мають не менше 1 відсотка акцій і голосують на річних зборах при виборі членів ради директорів.

       Однак тільки відобразити в  статуті саму цю проблему недостатньо. З метою забезпечення винесення на рішення зборів добре і всебічно опрацьованих пропозицій доцільно регламентувати порядок підготовки проектів рішень зборів, відбивши його у статуті або будь-якому внутрішньому документі товариства.

     У найзагальнішому вигляді такий  механізм полягає в тому, що проекти  рішень по визначеному колу питань підготовляються за участю правління  товариства, його директора. Якщо ж на розгляд зборів виносяться неузгоджені рішення, то правління, директор повинні дати письмовий висновок з обгрунтуванням своєї позиції, мати можливість висловити свою думку з даного питання.

       По-друге, до компетенції Наглядової ради віднесено схвалення угод з майном товариства в досить великих розмірах, що у випадку, якщо такі угоди виявляться невдалими, може принести товариству великі збитки, навіть привести його до банкрутства.Тому акціонерам слід подумати про те, щоб захистити себе в цьому плані від різного роду несподіванок.

       Можливість банкрутства підприємства багаторазово збільшується в результаті вступу у різного роду виробничо-комерційні відносини, у тому числі з іноземними партнерами.Часто причина банкрутства тут криється не тільки в некомпетентності і невігластві в комерційній діяльності, а й безвідповідальності і халатності відповідальних працівників, які розробляють взаємні договірні зобов'язання сторін, їх повної нездатності прорахувати хоча б на найближчу перспективу наслідків прийнятих ними рішень.

       Небезпека банкрутства властива будь-якому акціонерному товариству, якщо його акціонери не зможуть самостійно вберегти свої майно і грошові кошти від розкрадання. У зв'язку з цим загальним зборам акціонерів доцільно взяти під свій контроль ті дії адміністрації, які пов'язані з розпорядженням значними коштами, хоча можливостей для цього, треба прямо сказати, небагато.

     З цією метою, зокрема, можливо передбачити  правило, згідно якому в річному  звіті Наглядової ради, рішення по якому приймають річні збори, повинна бути дана повна інформація про операції з майном товариства в минулому фінансовому році та їх результати.

     Необхідно також використовувати можливості, хоча й дуже обмежені, в частині  участі загальних зборів акціонерів у прийнятті рішень про вчинення значних правочинів від імені  товариства.

     Так, рішення про укладення великої  угоди, предметом якої є майно, вартість якого становить від 25 до 50% балансової вартості активів товариства, приймається Наглядовою радою товариства одноголосно. Якщо ж згода про укладення такої угоди в Наглядовій раді не досягнуто, за її рішенням це питання може бути винесено на рішення загальних зборів акціонерів. Враховуючи, що члени Наглядовї ради з різних причин не схвалюють деякі угоди, але в той же час виносять питання про них на рішення зборів, вони тим самим покладають на збори відповідальність за прийняте рішення, наслідки якого можуть бути для товариства дуже негативними. Разом з тим, прийняти правильне рішення масі недосвідчених у фінансових справах рядових акціонерів значно складніше, ніж фахівцям членам ради директорів.

     Тому  бажано по можливості обмежити число  таких рішень, а також можливість "протягнути" на зборах вигідне комусь рішення. У цих цілях доцільно передбачити в статуті, що в подібних ситуаціях рішення приймається кваліфікованою більшістю учасників зборів.

     Особливо  обережними акціонерам необхідно бути при прийнятті зборами рішення  про схвалення угоди, предметом  якої є майно, вартість якого складає  понад 50% балансової вартості активів  товариства. В даному випадку товариство ризикує втратити відразу половину свого майна, що практично означає його банкрутство. Зауважимо, що відповідно до Закону тільки збори вправі вирішувати такі угоди більшістю в 3 / 4 голосів акціонерів - власників голосуючих акцій, присутніх на зборах.