Організація страхової справи в Україні. Системи страхування

Розрізняють страхові компанії за формою власності:

–                     акціонерні товариства закритого чи відкритого типу;

–                     товариства з обмеженою відповідальністю;

–                     приватні страхові компанії;

–                     державні страхові компанії.

Створення державних страхових компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринка і монополізації його окремих сфер, що не можуть заповнити інші страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна компанія по наданню екстреної медичної допомоги іноземцям (м. Київ).

Приватні страхові компанії належать одному власнику чи його родині. Засновниками недержавних страхових компаній виступають підприємці, банки, комерційні фірми, промислові підприємства, концерни і біржі. Загальна частина іноземних юридичних осіб і іноземних громадян у статутному фонді страхової компанії не може перевищувати 49%. Мінімальний розмір статутного фонду страховика в Україні встановлений у сумі, еквівалентній 500 тис. ЄВРО, за курсом валюти України на момент заснування. Частина грошових внесків в оплаченому статутному фонді повинна бути не менше 60%.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, кошти, отримані в кредит під заставу, а також нематеріальні активи.

Предметом безпосередньої діяльності страхових компаній може бути тільки страхування, перестрахування і фінансова діяльність, зв’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів і керування ними. Страховики можуть утворювати союзи, асоціації для координації своєї діяльності, захисту інтересів і здійснення спільних програм. Ці об’єднання за законом не можуть займатися страховою діяльністю.

Наприклад, страховики, що займаються страхуванням відповідальності власників транспортних засобів, об’єднані в Моторно-транспортне страхове бюро України, що є юридичною особою і утримується за рахунок коштів страховиків. Страхові компанії можуть входити в Моторне бюро на правах повних чи асоційованих членів. Для забезпечення виконання зобов’язань страховими організаціями – членами МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими в ДТП при Моторному бюро створені централізовані страхові резервні фонди: фонд страхових гарантій і фонд захисту потерпілих. До складу Моторного бюро входять більше 50 страхових компаній, у тому числі такі відомі, як НАСК “Оранта”, АТ УСК “Гарант – АВТО”, АСК “Остер-Київ”, АТ “УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СК”, АТ “Залізничні шляхи”, Залізнична СК “Інтер-Поліс” та ін.

Страховики, що займаються страхуванням авіаційних ризиків і страховики, що займаються страхуванням морських ризиків, об’єднані в Авіаційне страхове бюро і Морське страхове бюро.

Унікальною формою об'єднання приватних страховиків служить англійська корпорація “Ллойд”, де кожен страховик приймає страхування на “свій ризик” виходячи з власних фінансових можливостей.

Виплата страхового відшкодування і страхових сум проводиться страховиком у відповідності з договором страхування чи законом на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката), що складається страховиком чи уповноваженою ним особою.

Аварійні комісари (сюрвейєри) – особи, що займаються визначенням причин настання страхових випадків і розмірів збитку. Вони повинні відповідати серйозним кваліфікаційним вимогам: мати вищу освіту, спеціальний кваліфікаційний стаж практичної діяльності за фахом не менш трьох років.

На підставі проведених досліджень і зібраних документів аварійний комісар складає аварійний сертифікат – документ, у якому вказуються обставини і причини настання страхового випадку і розмір заподіяного збитку. Аварійний комісар несе персональну відповідальність за вірогідність зазначених у ньому зведень.

У разі потреби страховик може робити запити про дані, пов’язані зі страховим випадком, у правоохоронні органи, банки, медичні установи й інші організації, а також самостійно з’ясовувати причини й обставини страхових випадків.

До страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право, що страхувальник чи інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальній за заподіяний збиток.

Для одержання ліцензії страховик подає в Держкомісію з нагляду за ринком фінансових послуг заяву і наступні документи:

–                     копії установчих документів і свідчень про реєстрацію;

–                     довідки з банків про підтвердження розміру сплати статутного фонду;

–                     довідку про фінансовий стан засновників, підтверджені аудитором;

–                     правила страхування;

–                     економічне обґрунтування запланованої страхової чи перестрахувальної діяльності;

–                     інформацію про учасників страховика, главу виконавчого органа і його заступників, копію диплома керівника про вищу освіту, інформацію про наявність відповідних сертифікатів

Держкомфін зобов’язаний протягом 30 днів видати ліцензію чи письмово відмовити з указанням причини відмовлення. Підставою для відмовлення у видачі ліцензії може бути невідповідність поданих документів вимогам діючого законодавства.

Наявність ліцензії підтверджує готовність страховика до здійснення страхової діяльності.

Обов’язковою умовою одержання ліцензії на здійснення обов’язкових видів страхування може бути вимоги по створенню об’єднань страховиків, якщо це встановлено міжнародними договорами, до яких приєдналася Україна, наприклад, Моторно-транспортного бюро.

Страхові компанії зобов’язані дотримуватись наступних умов забезпечення платоспроможності страховиків:

–                     наявність оплаченого страхового фонду і гарантійного фонду страховика;

–                     створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

–                     перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим нормативним запасом.

Гарантійний фонд страховика включає спеціальний і резервний фонди, а також нерозподілений прибуток.

За рахунок прибутку страховики можуть створювати вільні резерви – це частина власних засобів страховика, що резервується з метою забезпечення додаткової платоспроможності.

Запас платоспроможності (нетто-актив) страховика визначається відрахуванням зі вартості майна суми нематеріальних активів і загальної суми зобов’язань, у тому числі страхових. На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності повинний перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності приймається рівним більшої із сум, які розраховуються:

1)     шляхом множення суми надходжень страхових платежів протягом звітного періоду на 0,25. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 90% страхових премій, які виплачені перестрахувальникам;

2)     шляхом множення суми здійснених виплат протягом звітного пери ода за договорами страхування на 0,30. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 90% виплат компенсованих по договорах перестрахування.

Страховик зобов’язаний укласти договір перестрахування, якщо страхова сума по окремому об’єкту страхування перевищує 10% суми сплаченого страхового фонду і сформованих страхових резервів.

Страхові резерви страховика поділяються на технічні резерви і резерви по страхуванню життя. Формування резервів по страхуванню життя, медичному страхуванню й обов’язковим видам страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Страховики зобов’язані формувати і вести облік таких видів технічних резервів по видах страхування (крім страхування життя):

–                     незароблених премій, що включають частини від сум надходжень страхових внесків, які відносяться до ризиків, що не відбулися на звітну дату;

–                     збитків, що включають зарезервовані невиплачені суми страхового відшкодування по відомих вимогах страхувальників.

По страхуванню життя страховики зобов'язані формувати і вести облік таких видів технічних резервів:

–                     довгострокових зобов’язань (математичні резерви);

–                     підметів виплатам страхових сум.

Страхові резерви повинні розміщатися з урахуванням безпеки, прибутковості і ліквідності і диверсифікованості. Для цього вони можуть конвертуватись в наступні активи: кошти на поточних рахунках, банківські вклади, нерухомість, цінні папери держави і приватних емітентів, права вимоги до перестрахувальників, довгострокові інвестиційні кредити (тільки довгострокові резерви по страхуванню життя). Інші види кредитів видавати забороняється, готівка в касі.

Прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестування і розміщення тимчасово вільних резервів, доходів від інших операцій. Прибуток від страхової діяльності розраховується як різниця між доходами від страхової діяльності і витратами страховика на надання страхових послуг.

До доходів страховика відносяться:

–                     зароблені страхові внески по договорах страхування і перестрахування;

–                     комісійна винагорода по перестрахуванню;

–                     частини від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачені перестрахувальниками;

–                     повернуті суми з центральних резервних фондів;

–                     повернуті суми технічних резервів, крім резервів незароблених премій.

До витрат страховика відносяться:

–                     виплати страхових сум і відшкодувань;

–                     відрахування в централізовані резервні фонди;

–                     відрахування в технічні резерви;

–                     витрати на проведення страхування;

–                     інші витрати, що включаються в собівартість страхових послуг.

3. Товариства взаємного страхування

Товариства взаємного страхування – найстаріша форма організації страхового захисту. Правовою формою їхнього існування є, як правило, устав товариства взаємного страхування. Важливою особливістю їхньої діяльності є низькі вимоги до статутного капіталу і неприбутковість діяльності.

Історично склалася практика, коли такі товариства створювалися комерційними фірмами в якості дочірніх. Ця специфічна субординація послужила причиною того, що таке товариство самострахування стали іменуватися англомовним поняттям “captіves”, що в перекладі означає “залежний”. Сьогодні на світовому страховому ринку діє близько 3 тисяч кептивних компаній, які мають у своєму розпорядженні 23 – 24 мільярдів доларів акумульованих коштів.

Взаємне страхування стало міжнародним явищем. Товариства взаємного страхування (ТВС) займають значне місце на ринках розвитих країн усіх континентів. Так, у 2000 року в Північній Америці (37% світового ринку страхування) ТВС займали 57,6% ринку страхування життя і 27% ринку загальних видів страхування в США та 53% ринку страхування життя і 19% ринку загальних видів страхування в Канаді. У Західній Європі (33,9% світового ринку страхування) ТВС охоплюють від 2,8% (Італія) до 48% (Великобританія) ринку страхування життя і від 0,25% (Ірландія) до 52% (Швеція) ринку загальних видів страхування; кількість ТВС складає близько 2000.

Однією з характерних рис ТВС є не тільки їхня здатність до адаптації, але і те, що страхування охоплює великі і середні підприємства і навіть дрібні компанії. ТВС формує страховий фонд за рахунок фіксованих чи непостійних страхових внесків, але їхній розмір завжди має свою границю для того, щоб забезпечувалося повне покриття зобов’язань перед страхувальниками.

Оскільки ТВС не ставлять метою одержання прибутку, то ними практикується повернення прибутку пайовикам, як у виді частини внесеного пайового внеску, так і у формі розподілу надлишків надходжень.

Принципи функціонування ТВС виявляються в особливостях покриття збитку в територіальному чи професійному об’єднанні. У першому випадку вони покривають тільки збиток, зосереджений у визначених географічних межах, в другому вони страхують тільки осіб визначеної професії.

4. Посередницька діяльність на страховому ринку

Просуванням страхових послуг від страховика до страхувальників займаються страхові агенти і страхові брокери.

Страхові агенти – фізичні чи юридичні особи, що діють від імені страховика і за його дорученням відповідно до наданих повноважень. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду.

Страхові агенти не стоять у штаті страхової компанії і утворюють її зовнішню службу. У закордонних країнах діють три основних типи агентських мереж:

-                     Просте агентство. Агентство укладає договір зі страховою компанією, працює самостійно під контролем штатних співробітників компанії. За кожен укладений договір одержує від компанії винагороду.

-                     Пірамідальна структура. Страхова компанія укладає договір з генеральним агентом – фізичною особою, що має право самостійно формувати систему субагентів. Ті, у свою чергу можуть набирати собі субсубагентів, до 4 – 6 таких рівнів продажу. Комісійні розподіляються так: чим вище рівень (чим ближче до вершини піраміди), тим менше ставка комісійних.