Социальное страхование

ВСТУП

 

«Соціальне страхування - гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Необхідність соціального  страхування зумовлена такими причинами:

- наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

- наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному  аспекті соціальне страхування  є способом реалізації конституційного  права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Соціальне страхування покликане  виконувати такі функції:

- формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі;

- забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

- скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

- сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Система соціального  страхування складається з двох видів:

- перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездатності працівників;

- другий має гарантувати матеріальне забезпечення громадянам, котрі втратили працездатність або не мали її.

Матеріальною  основою для виконання цих  завдань виступають певні фонди  з характерними для них напрямками використання коштів.

Метою соціального  страхування є забезпечення рівноважного функціонування суспільства без струсів і потрясінь, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей, надання кожному можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут.

Завданням політики соціального страхування є поліпшення життя людей шляхом підвищення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.

Предметом соціального  страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення. Об’єкт соціального страхування - майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

Значний внесок в розробку теоретичних основ  та практичних питань соціального страхування  розробили вчені-дослідники Захаров  А., Бадир Р., Любимов Б., Федоров О., Ачаркан В.А., Синиціна Т.А., Воблий К., Вігдрочик В., Вальян Е., Оленов С., Зак А. Дослідженням специфіки соціального захисту населення присвячені спеціальні дослідження вітчизнянх вчених, таких як Б. Надточій, В. Яценко, М. Папієв, І. Сахань, І.В. Басанцов, С.І. Юрій, М.П. Шаварина, Н.В. Шаманська, Н.Нужна, С. Березіна, В. Гордієнко, Б. Зайчук, О. Палій.

 

1. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО  СТРАХУВАННЯ. ЦІЛЬОВЕ ПРИЗНАЧЕННЯ  ФОНДІВ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ.  ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ І ІНСТРУКТИВНІ МАТЕРІАЛИ.

 

Нова система економічних і соціальних відносин, зумовлених переходом до ринку, породжує потребу у розвитку страхування як засобу захисту виробництва, майна, добробуту громадян. Економічна природа виникнення і змісту страхування пов’язана з передачею зацікавленими особами за певну плату іншій (юридичній) особі, як правило, страховій організації ризику можливого збитку і подальшого відшкодування фактичних збитків при настанні страхового випадку такою особою учасникам страхування. Страхування завжди передбачає акумулювання коштів багатьох осіб (учасників страхування) у спеціальних цільових фондах, які управляються юридичною особою, що має на це право. Тому страхові відносини завжди складаються з приводу умов формування і використання коштів цільового страхового фонду.

Як уже зазначалось, страхування - це система економічних відносин. Будь - які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох суб'єктів.

У страховій справі страховик та страхувальник - головні суб'єкти.

Страховики - юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.

Страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (ст. 4) визначає об'єкти страхування  як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

- з життям, здоров'ям, працездатністю  та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

- з володінням, користуванням  і розпорядженням майном (майнове  страхування);

- з відшкодуванням страхувальником  заподіяної ним шкоди особі  або її майну, а також шкоди,  заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Конкретизація видів страхових послуг, пропонованих страховиком страхувальникові, визначається правилами, які встановлює сам страховик, котрий має право займатися тільки тими видами страхування, які визначені  в ліцензії.

У статті 17 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" зазначено, що правила страхування підлягають реєстрації уповноваженими органами і  мають містити:

- перелік об'єктів  страхування;

- порядок визначення  розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

- страхові ризики;

- винятки із  страхових випадків і обмеження  страхування;

- строк та  місце дії договору страхування;

- порядок укладення  договору страхування;

- права та  обов'язки сторін;

- дії страхувальника  у разі настання страхового випадку;

- перелік документів, що підтверджують настання страхового  випадку та розмір збитків;

- порядок і  умови здійснення страхових виплат;

- строк прийняття  рішення про здійснення або  відмову в здійсненні страхових  виплат;

- причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

- умови припинення  договору страхування;

- порядок вирішення  спорів;

- страхові тарифи  за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

- страхові тарифи  та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

- особливі умови.

Цільове призначення  фондів соціального страхування.

Публічні фонди  грошових коштів соціального призначення  мають цікаву історію виникнення, а правовий статус цих фондів у  різних державах визначається по-різному і часто ґрунтується на історичних традиціях та пануючих правових доктринах. У відповідності до законодавства різних країн, публічні фонди соціального призначення можуть визначатися як:

1) державні бюджетні  фонди спеціального (цільового) призначення. Прикладом таких фондів є Фонд соціального захисту інвалідів в Україні;

2) державні позабюджетні  фонди спеціального (цільового) призначення.  Прикладом таких фондів є фонди  соціального страхування в Російській  Федерації: Пенсійний фонд Російської  Федерації, Фонд соціального страхування Російської Федерації, Федеральний фонд обов’язкового медичного страхування, Державний фонд зайнятості населення Російської Федерації;

3) фонди обов’язкового  соціального страхування, кошти  яких не є державною або  муніципальною власністю. Прикладом таких фондів є такі фонди соціального страхування в Україні, як: фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонд державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності.

В Україні існує  всього шість фондів соціального  призначення, які мають різний правовий статус та є різними видами публічних фондів. Три фонди належать до публічних фондів соціального (суспільного) призначення з недержавною формою власності, а саме:

1) фонд загальнообов’язкового  державного соціального страхування  на випадок безробіття;

2) фонд соціального  страхування від нещасних випадків  на виробництві та професійних захворювань;

3) фонд соціального  страхування з тимчасової втрати  працездатності.

Четвертий фонд соціального призначення – Фонд соціального захисту інвалідів  – є державним бюджетним фондом цільового призначення відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” та ст. 29 Бюджетного кодексу України. Тому ми відносимо його до публічних державних бюджетних фондів, а не до фондів коштів соціального призначення, які не є державною чи комунальною власністю.

П’ятим фондом соціального призначення є Пенсійний фонд України, який сьогодні належить до публічних позабюджетних державних фондів цільового призначення. Але до 2009 р. Пенсійний фонд України буде реорганізовано у новий вид фінансової установи. Так, сьогодні згідно з чинним законодавством України Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що:

1) здійснює керівництво  та управління солідарною системою  загальнообов’язкового державного  пенсійного страхування,

2) провадить  збирання, акумуляцію та облік  страхових внесків,

3) призначає  пенсії та готує документи  для їх виплати,

4) забезпечує  своєчасне і в повному обсязі  фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших  соціальних виплат, які згідно  з законодавством здійснюються  за рахунок коштів Пенсійного фонду України,

5) здійснює контроль  за цільовим використанням коштів  Пенсійного фонду України.

Діяльність  Пенсійного фонду України спрямовується  та координується Кабінетом Міністрів  України. А голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України в установленому законодавством порядку.

Але відповідно до пункту 12 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування” Пенсійний  Фонд України буде перетворено у неприбуткову самоврядну організацію, управління якої здійснюватиметься Правлінням фонду на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавців. До складу правління ввійдуть по п’ять представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців. Представники від держави призначатимуться Кабінетом Міністрів України, а представники від застрахованих осіб та роботодавців будуть обиратися (делегуватися) і відкликатись відповідними сторонами самостійно. Отже, у майбутньому Пенсійний фонд України також буде різновидом публічних фондів соціального призначення, кошти яких не є державною чи комунальною власністю та мають цільове призначення – задоволення суспільного інтересу у функціонуванні соціального страхування за віком.

Ще одним (шостим) фондом, який можна розглядати як фонд соціального призначення, в Україні є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов’язкових відрахувань комерційних банків згідно з законодавством України і який розглядався нами вище як позабюджетний державний фонд.

Розглянувши всі  існуючі сьогодні в Україні публічні фонди соціального призначення  відзначимо, що наведений нами перелік  найближчим часом не буде вичерпним. Ще один новий вид публічних фондів вже з’явився у країнах СНД  та інших країнах, які провели пенсійну реформу і обрали так звану трирівневу пенсійну систему, і скоро має з’явитися в Україні. Новий очікуваний вид публічних фондів соціального призначення та, відповідно, новий вид публічних видатків, ми детально розглядаємо у наступних підрозділах роботи. Виходячи з економічної суті публічних фондів грошових коштів соціального призначення, можна виділити два типи цих фондів: солідарні та накопичувальні фонди. Розглянемо детальніше усі види та типи перелічених вище публічних фондів грошових коштів соціального призначення.