Механізм застосування антидемпінгового мита в Україні

     • тарифи країн, що розвиваються, де рівень мита, як правило, досить високий через  високі національні витрати на виробництво товарів та бажання захистити свій ринок від конкуренції іноземних товарів. Відповідно до розмірів митних ставок ці країни можна поділити на три групи: для першої характерні ставки, які не перевищують, як правило, 50 % мита для більшості товарів (Ангола, Нігерія, Болівія, Чилі, Сінгапур, Філіппіни, Тонга); до другої групи належать країни з більш високими ставками мита — 50—100 % (Алжир, Лівія, Танзанія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Іран, Індонезія, а також Південна Корея); в третій групі ставки митного тарифу перевищують 100% (Єгипет, Ботсвана, Марокко, Колумбія, Пакистан, Індія, Сирія, Таїланд, Туреччина).

     Мито  — це вид державного непрямого  податку, який справляється з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей і предметів, що перетинають кордон у визначених державою пунктах під контролем митних служб. Незалежно від виду мита воно включається до ціни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що суттєво впливає на фінансовий стан підприємств, тим більше, що даний вид податку не залежить від фінансово-господарської діяльності платника. Наприклад, при дії імпортного мита на період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам імпортованих товарів відволікаються (іммобілізуються) оборотні кошти імпортерів [5].

     Механізм  застосування митного тарифу складається  з декількох елементів: товарна  класифікація об'єкта оподаткування, методи оцінки вартості оподатковуваних товарів, методи визначення країни походження товарів, процедура застосування митних ставок. Тому ефективне застосування митного тарифу не обмежується простою зміною рівнів митних ставок. Досягнення певних цілей— протекціоністських чи фіскальних— можливе за умови маніпуляції всіма елементами митного тарифу.

     Нині  відсутня єдина методика класифікації митного тарифу, яка б давала змогу  сприймати митний тариф не як окремий  інструмент державного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності, а як систему заходів, яку використовує країна у сфері міжнародних економічних відносин. І тому кожна країна світу використовує свою систему застосування різних видів мита в різній послідовності.

     Основними критеріями, які дають можливість чітко класифікувати види митного тарифу, мають бути: мета і функціональність застосування; вплив на економіку; походження; напрям руху; спосіб нарахування; принцип обмеження; механізм дії; період застосування; спосіб застосування митних ставок; типи митних ставок.

     Залежно від мети і функціональності застосовуються такі види мита:

     • фіскальне, встановлюється для забезпечення надходжень коштів до бюджету країни від зовнішньоекономічних операцій. Основна мета його встановлення має  винятково економічний характер. Фіскальну функцію мито може виконувати в різних формах: і як експортне, і як імпортне, і в формі застосування транзитного мита;

     • протекціоністське мито спрямоване на захист національного виробника  і явно дискримінаційне відносно ввезення товарів іноземного виробництва, тому застосовується здебільшого у формі імпортного мита;

     • преференційне, що передбачає особливі переваги держави щодо розміру ставок, які надаються іншим державам здебільшого з торговельно-політичними  цілями.

     Інколи  за даним критерієм мито поділяють на фіскальне, протекціоністське та заборонне. На нашу думку, за суттю заборонне та протекціоністське мито виконують однакові функціональні завдання, а саме: блокування товаропотоку до певних країн або з певних країн. Тому при використанні протекціоністського мита відбувається виконання і функції руйнації міжнародних торгових відносин, тобто заборонної.

     Аналіз  застосування митного тарифу з огляду на товарну спрямованість дозволяє виявити такі тенденції: протекціоністське  мито застосовується відносно товарів, які створюють значну конкуренцію вітчизняним виробникам, фіскальне застосовується відносно товарів, які виробляються в країні, але є достатньо конкурентоспроможними з товарами іноземного виробництва, преференційне поширюється на ті товари, які не виробляються у державі, і, відповідно, створюються сприятливі умови для їх імпорту.

     Якщо  проаналізувати використання митного  тарифу під кутом зору напряму  руху товаропотоків, то можна простежити певну закономірність. Фіскальне  мито застосовується для всіх видів товаропотоків незалежно від напряму: експорт, імпорт чи транзит. Преференційне мито використовується як при експорті, так і при імпорті товарів.

     Митний  тариф існував ще за часів, коли централізована держава починала зароджуватись. У  той час він мав в основному фіскальний характер, оскільки головна мета полягала в поповненні державної казни. Протягом розвитку суспільства значення митного тарифу як інструменту фіску поступово зменшувалось, зростала роль його як ефективного засобу проведення торговельної політики.

     Починаючи з XX століття намітилась тенденція  до зниження митних тарифів, послабилась  їхня роль у формуванні доходів держави, тобто почала домінувати регулятивна  функція. При цьому відчувалася  значна потреба в більш деталізованій  диференціації митних ставок залежно від товарних груп і конкретних виробів з урахуванням потреби в імпорті, рівні національних і світових цін. Така диференціація митних тарифів потребувала наукового обґрунтування, дослідження об'єктивних визначальних факторів. Одним з об'єктивних факторів, який почав відігравати домінуючу роль, став розвиток міжнародного поділу праці, що потребував послаблення протекціоністських заходів, які перешкоджали розширенню світо господарських зв'язків.

     Спеціалізація національних економік, утому числі  предметна, подетальна і технологічна, потребувала диференціації зовнішньоторговельної політики країн за групами, видами продукції і стадіями технологій, обґрунтування мита за виробами і групами виробів з урахуванням зовнішніх і національних умов виробництва та реалізації.

     Відповідно  до теорії міжнародної торгівлі спеціалізація  країни на світовому ринку з певного  виробництва експортної продукції  дає можливість не тільки реалізувати  конкурентні переваги країни, але  й імпортувати товари, які економічно недоцільно виробляти.

     Інтернаціональні  витрати виробництва формуються на підставі національних витрат виробництва  на товари, що експортуються на світовий ринок і мають конкурентні  переваги щодо певних умов виробництва. Певні переваги забезпечують відносно низький рівень національних витрат виробництва спеціалізованої продукції, і відповідно, нижчий рівень національних цін порівняно зі світовими. Дана різниця між національними і світовими витратами та цінами визначається відносно стійкою різницею в національних умовах виробництва продукції в різних країнах і є об'єктивною основою формування митного тарифу.

     Мито  — це вартісна категорія. Воно є  основним фактором, який підвищує ціну конкретного імпортного (експортного) товару при його надходженні на національний ринок країни і дає змогу національним виробникам підвищувати загальний рівень цін на вітчизняні товари та отримувати додатковий прибуток.

     При розробці ставок національних митних тарифів мають враховуватись  такі критерії визначення номінального мита:

     • різниця між внутрішніми (оптовими) та світовими цінами;

     • інтереси національних виробників та споживачів;

     • можливість заміни імпортної продукції  вітчизняною;

     • інтереси збереження прямих зв'язків, виробничої кооперації;

     • заохочення або стримування імпорту  товарів залежно від ступеня їхньої обробки;

     • сприяння виробництву товарів експортного  призначення через систему пільг  на імпорт сировини та компонентів;

     • доцільність обмеження імпорту  окремих товарів або підвищення прибутків Державного бюджету від  оподаткування імпорту;

     • можливість маневрування рівнем мита в ході міждержавних та торговельних переговорів для отримання зустрічних поступок[5].

     Таким чином, у контексті вартісної  категорії митний тариф можна  розглядати як інтернаціональну диференційовану  ренту, яка виникає на базі стійкої різниці в національних витратах виробництва різних країн, що обумовлені різною ефективністю функціонування національних економічних систем. Залежно від порядку встановлення розрізняють:

     • автономне мито, яке встановлюється державою самостійно, тобто без будь-яких обов'язків перед іншою країною, і застосовується до будь-яких предметів і товарів незалежно від їх походження. Величина мита може бути змінена відповідно до інтересів країни без узгодження з країнами-партнерами. Даний вид мита, як правило, досягає значних розмірів і є об'єктом дискусій на дво- або багатосторонніх переговорах для отримання поступок в обмін на зниження ставок автономного мита. Предметом таких переговорів є перелік товарів, до яких застосовуються митні тарифи, їх структура, розмір митних ставок, порядок їх застосування. В результаті виникає конвенційне або договірне мито;

     • конвенційне (договірне) мито встановлюється на базі двосторонньої або багатосторонньої угоди з іншими державами, або  угоди про створення митного союзу, і тому воно не може бути змінене державною владою в односторонньому порядку. Воно не змінюється впродовж тривалого часу, що має велике значення для аналізу тих митних бар'єрів, з якими експортер стикається на ринку інших країн. Конвенційне мито вилучається з митного тарифу, коли угоди, за якими воно було представлене, призупиняють свою дію.

     На  ранніх етапах формування митно-тарифної політики, як правило, митний тариф  є автономним. Це пов'язане з тим, що:

     по-перше, через відсутність концепції  реалізації зовнішньоекономічної стратегії країна не може визначити пріоритетність застосування тих чи інших регуляторів зовнішньоекономічних відносин;

     по-друге, основи регулятивності формуються передусім  на національному рівні, а потім  у міру інтегрування на базі міжнародного законодавства;

     по-третє, першочерговими завданнями стають проблеми пошуку джерел формування бюджету та захисту національного ринку, тобто  мито виконує фіскальну та протекціоністську  функції, а вже потім регулятивну;

     по-четверте, автономне мито встановлюється з метою максимізації митних ставок не стільки з причини фіску, скільки створення сприятливих умов для проведення майбутніх торгів у сфері регулювання торгових бар'єрів у вигляді митних тарифів.

     У подальшому, з розвитком інтернаціоналізації господарського життя, механізм застосування митного тарифу набуває договірного характеру. Цьому передують такі тенденції:

     • знижується роль національного законодавства, зростає роль міжнародного, і в  першу чергу тих законодавчих актів, які спрямовані на зняття торговельних обмежень;

     • реалізація експортного потенціалу країни на світовому ринку нерідко  залежить від рівня протекціонізму відносно товарів даної країни, а  пониження даного рівня можливе  тільки за умови певних поступок країни у напрямі лібералізації умов здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

     На  перших етапах формування митно-тарифної політики України (1991—1993 та 1994—1996 рр.) митний тариф мав автономний характер, а в подальшому в міру запровадження  двосторонніх та багатосторонніх договорів мито набуло конвенційної спрямованості. Так, у січні 2002 р. Україна знизила ставки ввізного мита на текстильні вироби. Це рішення було прийняте на основі домовленості з Європейською комісією з уніфікації митних ставок. В іншому випадку існувала загроза поновлення системи квот відносно імпорту текстилю з України, яка була відмінена у березні 2001 року.

     За  напрямом руху товарів застосовують вивізне (експортне), ввізне (імпортне) і транзитне мито.

     Оскільки  експортне та імпортне мито досить детально буде розглянуте в наступних розділах навчального посібника, доцільно акцентувати увагу на транзитному миті, яке застосовується тільки в деяких країнах світу. Воно встановлюється відносно товарів, які переміщуються через територію країни до інших держав. Основні причини застосування транзитного мита — це: