Механізм застосування антидемпінгового мита в Україні

      В даному аспекті непоганою ілюстрацією  слугує проведене у 1998 – 2000 рр. в рамках СОТ процедура врегулювання конфлікту між Європейським Союзом та США, яку було здійснено на підставі Домовленості про правила і процедури урегулювання суперечок [8].

      Підставою для звернення з боку ЄС стало  існування в США Антидемпінгового закону 1916 р. (Antidumping act of 1916), положеннями якого, зокрема, визначалося незаконним імпортування в США товару по цінам, суттєво нижчим за їх ринкову вартість, а в якості санкції передбачалося накладення штрафу у розмірі до 5 тис. доларів США, або тюремне ув’язнення на строк до одного року, або те і інше. Крім того, передбачалося, що будь яка особа, якій завдано шкоди подібним порушенням, має право звернутися до суду з вимогою відшкодування цієї шкоди [14].

    В результаті проведеної процедури урегулювання суперечок, здійсненою відповідною третейською групою та апеляційним органом, Орган по врегулювання спорів  СОТ прийняв на своєму засіданні доповідь, в якій, зокрема, встановлювалось, що Антидемпінговий акт 1916 р. порушує вимоги ст. VI (п. 1) ГАТТ, передбачаючи замість встановлення антидемпінгових мит відшкодування збитків, накладення штрафу та ув’язнення, і це є підставою для СОТ вимагати від США приведення цього закону у відповідність з угодами СОТ (Рішення DSB AB-2000-5) [10]. Таким чином практикою СОТ підтверджується той факт, здійснення демпінгового імпорту не тягне за собою юридичної відповідальності у вигляді санкцій, які б вживалися до особи, що здійснює демпінг.

    Ми  можемо говорити про те, що антидемпінгові мита, так само як і загальні, реалізують свої функції (у випадку перших – захисні, у випадку других фіскальні та регулятивні) через механізм ціноутворення. Тобто, як у загальних, так і у особливих мит є ідентичними і спосіб регулятивного впливу, і кінцевий ефект у вигляді підвищення ціни товару на внутрішньому ринку, порівняно із заявленою митною вартістю. Більше того, подібний спосіб регулятивного впливу має як раз податковий характер.

    Як  вже зазначалося, для отримання  чіткої відповіді щодо класифікації антидемпінгових мит як раз і необхідно визначити наявність або відсутність в механізмах їх застосування податкової складової. Адже саме податковий характер заходу, згідно ст. ХІ ГАТТ, є визначальним для віднесення інструменту державного регулювання переміщення товарів через митний кордон до тарифних або нетарифних засобів.

    Аналогічний підхід реалізовано і в Митному  кодексі ЄС, згідно п. 10 ст. 4 якого  під терміном «імпортні збори» розглядаються  «мита і збори, еквівалентні тим, що стягуються при імпорті товарів» [6]. При чому, як зазначає в своїй роботі, присвяченій митному праву ЄС С. Жамкочьян, згідно даного підходу мита є зборами, обов’язок сплати яких виникає з моменту надходження товару в економічний обіг (імпортне мито), або з вибуттям з економічного обігу (експортне мито) Спільноти. Зборами аналогічної дії є всі збори, що стягуються з перетинанням кордону, і які підвищують ціну ввезених товарів [11].

    Знову ж таки найбільш важливим у вищенаведеному визначенні є вказівка на спосіб регулятивного  впливу – через механізм ціноутворення імпортованих товарів. Саме ідентичність даного механізму для всіх тарифних засобів митного регулювання дозволяє застосовувати термін «мита або еквівалентні імпортні збори», тим самим не обмежуючи їх класифікацію певним переліком назв.

    Крім  специфічної мети застосування антидемпінгових мит, ще одним фактором, який відрізняє їх від загальних мит, є процедура застосування, а саме на підставі підзаконних нормативно-правових актів уповноважених на те органів виконавчої влади. Нормативно-правовиий акт про встановлення антидемпінгового мита носить назву Рішення і приймається Міжвідомчою комісеєю з міжнародної торгівлі при Міністерстві економіки України на підставі проведеного антидемпінгового розслідування.

      Наприклад, Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» чітко розрізняє такі поняття як антидемпінгові заходи, які являють собою «попередні або остаточні заходи, що застосовуються відповідно до цього Закону під час або за результатами антидемпінгового розслідування» та безпосередньо антидемпінгове мито, що представляє собою «особливий вид мита, що справляється у разі ввезення на митну територію країни імпорту товару, який є об’єктом застосування антидемпінгових заходів» [8].

      Таким чином антидемпінгові мита виступають лише одним з елементів в системі захисних заходів, які застосовуються у випадку недобросовісної конкуренції з боку інших держав і іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

      Особливості механізму встановлення мита, на нашу думку, не можуть бути підставою для віднесення його до нетарифних засобів регулювання. Наприклад, згідно ст. 2 Закону України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» передбачено щорічне запровадження сезонних ввізних мит у подвійному розмірі до пільгових ставок ввізного мита на сільськогосподарську продукцію певних груп УКТЗЕД, які протягом часу їх дії заміщують ввізні мита та є винятком з пільгових та преференційних режимів. Згідно ч. 3. ст. 2 названого Закону терміни дії сезонних мит встановлюються Кабінетом Міністрів України. Але, не дивлячись на таку процедуру, Закон однозначно відносить сезонні мита до тарифних засобів регулювання імпорту сільгосппродукції (нетарифне регулювання визначається ст. 3 даного Закону).

      На  тісний зв’язок між загальними та антидемпінговими митами вказує цілий ряд норм законодавства.

      Так, наприклад, антидемпінгове та інші особливі види мита «сплачуються незалежно від  сплати інших податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі мита, митних зборів тощо, які, як правило, справляються при ввезенні на митну територію країни імпорту певних товарів». (Ідентичні норми містяться в Законах України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (ст. 28), «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» (ст. 27), та «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» (ч. 2 ст. 16). Важливою в цьому аспекті є застосування фрази «незалежно від інших податків і зборів (обов’язкових платежів)». Таким чином, законодавство однозначно відносить антидемпінгове та інші особливі види мита до категорії податків і зборів. При цьому зазначені мита виступають в якості свого роду надбавки до загального ввізного мита.

      Згідно  норм ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф» [6], у разі, якщо імпорт товару є об’єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.

      Таким чином, встановлення антидемпінгового та інших особливих видів мита тягне за собою відміну тарифних пільг щодо нарахування або сплати загальних мит, які передбачені для відповідного виду товарів або країни. Подібна норма підкреслює взаємовплив різних видів тарифного регулювання.

      Надходження від таких мит не призначені для  покриття конкретних державних витрат. Частина 2. ст. 17 Закону України «Про Єдиний митний тариф» встановлює, що «мито вноситься до державного бюджету України», при цьому не робиться різниці між сплатою різних видів мита. Щоправда необхідно зазначити, що в Законі України «Про державний бюджет на 2006 рік» (ст. 2) в якості джерел формування загального фонду держбюджету визначаються лише «ввізне мито» (п. 11) та «вивізне мито» (п. 43), але, з іншого боку, не передбачалося особливих правил щодо використання надходжень від сплати антидемпінгових мит.

      Крім  того, згідно ч. 5 ст. 24 Закону України  «Про захист національного товаровиробника  від демпінгового імпорту» повернення сум, сплачених понад фактично встановлену величину демпінгової маржі, здійснюється Міністерством фінансів України, тобто здійснюється за рахунок державного бюджету України.

      Слід  також звернути увагу на певні  відмінності, які існують у ставках  загальних та особливих мит. Для  загальних мит законодавством передбачено  три види ставок (ст. 7 Закону України  «Про єдиний митний тариф»): адвалерні (у відсотках до митної вартості), специфічні (у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару) або комбіновані (поєднують обидва види митного обкладення).

      В той же час для особливих мит  передбачено лише два види ставок. Перший – у відсотках від митної вартості товару, може застосовуватися для всіх трьох видів мит – антидемпінгового, компенсаційного та спеціального.

      Інший вид ставки, який може бути встановлено  лише для антидемпінгового та компенсаційного  мита, визначається різницею між мінімальною ціною товару та митною вартістю зазначеного товару. Подібний спосіб визначення ставки є властивим лише для даних категорій мит.

      Розглядаючи питання антидемпінгових мит  слід звернути увагу на одну законодавчу  колізію. Так, Закон України «Про Єдиний митний тариф» (ст. 13) передбачає застосування антидемпінгових мит як щодо ввозу товарів, так і щодо вивозу. В той же час, Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» визначає лише правила проведення антидемпінгової процедури щодо демпінгового імпорту, і відповідно, застосування попередніх та остаточних антидемпінгових мит лише щодо імпорту товарів. Наразі в практиці антидемпінгового регулювання поки що є лише один випадок застосування антидемпінгових мит щодо експорту з України, який стосувався експорту електроенергії [6]. При чому антидемпінгове розслідування в даному випадку ініціювалося саме відповідно до ст. 13 Закону України «Про Єдиний митний тариф». В той же час безпосередня правова регламентація процедури розслідування відсутня, але виходячи із практики проведення відповідного розслідування можна говорити про застосовування антидемпінговими органами за аналогією правил проведення розслідувань щодо імпорту. Таким чином доцільним є врегулювання даного питання на законодавчому рівні, наприклад, шляхом поширення процедур передбачених антидемпінговим Законом, і на розслідування щодо експорту.

      В аналізі подібних та відмінних характеристик  загальних та особливих мит слід звертати увагу на міжнародно-правову складову. Можна, наприклад, звернутися до системи угод СОТ, в процесі приєднання до якої Україна знаходиться. В тому що стосується загальних мит, міжнародно-правові зобов’язання держав-членів СОТ реалізуються в чотирьох напрямках.

      По-перше, це виконання загальних принципів їх застосування. Наприклад, це принцип загального режиму найбільшого сприяння (ст. І ГАТТ 1994) [19], який передбачає автоматичне розповсюдження пільг, наданій одній країні-члену СОТ на всі інші.

      По-друге, і це найголовніше, у прийнятті на себе тарифних зобов’язань, так званих «Розкладів поступок», які складають за результатами тарифних переговорів між країнами-членами СОТ. Згідно норм. ст. ІІ ГАТТ такі Розклади, додані до даної Угоди, є її невід’ємною частиною (п. 7 ст. ІІ ГАТТ), а «кожна сторона повинна надавати торгівлі інших сторін режим не менш сприятливий, ніж той, що передбачається відповідною Частиною відповідного Розкладу, доданого до цієї Угоди» (п. 1. ст. ІІ ГАТТ).

      По-третє, це зобов’язання країн-членів СОТ щодо періодичного проведення багатосторонніх переговорів щодо взаємного зниження тарифів (ст. ХХVІІІ bis ГАТТ).

      Нарешті, четверта група зобов’язань стосується процедурних аспектів нарахування  мита, а саме визначення митної вартості країни походження товару та класифікації товарів в митних тарифах. Остання група зобов’язань на сьогоднішній день реалізується в рамках спільної діяльності Всесвітньої митної організації та СОТ.

      Крім  того, питання загальних мит регулюється  і на двосторонній або регіональній основі. Це стосується двосторонніх угод про вільну торгівлю, яких наприклад Україною підписано з 15 країнами, що передбачають застосування різного роду тарифних преференцій, або угод щодо створення зон вільної або прикордонної торгівлі тощо. Предметом таких угод, зокрема, виступає застосування пільгових ставок мита, тарифних квот тощо по відношенню до товарів країн-учасниць даної угоди [15].Узагальнюючи ці зобов’язання можна стверджувати, що всі вони стосуються, насамперед, ставок мита, а також способів нарахування на основі цих ставок конкретних сум, які підлягають сплаті при ввезенні товарів на митну територію.

      З іншого боку, якщо звернутися до міжнародно-правого  регулювання антидемпінгових мит, то нормами угод СОТ (ст. VI ГАТТ, Угода  про застосування ст. VI ГАТТ 1994) визначаються, насамперед, процедурні питання встановлення таких мит (необхідні умови для застосування, розрахунку демпінгової маржі, і відповідно обмеження її величиною ставки мита, правила проведення антидемпінгового розслідування, перегляду прийнятих рішень, строки дії антидемпінгових заходів, гарантії прав сторін антидемпінгового розслідування тощо). Таким чином міжнародно-правові зобов’язання держав-членів СОТ полягають саме в додержанні процедурних питань встановлення антидемпінгових мит. В той же час щодо встановлення загальних мит ніяких зобов’язань щодо внутрішньодержавної процедури не існує.

      Аналіз  сутності та правової природи антидемпінгових  мит свідчить про те, що не дивлячись  на адміністративний характер механізму  застосування, антидемпінгові мита мають цілий набір ознак, за якими їх можна віднести до тарифних засобів регулювання, зокрема: 1) антидемпінгові мита носять характер податкового платежу, вони не є видом штрафу або плати за послуги; 2) антидемпінгові мита мають ставку, яка виражена у відсотках або у грошових одиницях; 3) регулятивний вплив антидемпінгових мит реалізується через механізм ціноутворення; 4) надходження від антидемпінгових мит зараховуються до державного бюджету.Таким чином можна констатувати, що антидемпінгові мита в цілому відповідають критеріям тарифних засобів регулювання в розумінні системи ГАТТ/СОТ.