Механізм застосування антидемпінгового мита в Україні

     • регулювання (зтримання) потоків певних груп товарів через територію  країни;

     • поповнення Державного бюджету;

     • покриття витрат, пов'язаних з транзитом  іноземних товарів через митну  територію країни.

     Певний  час транзитне мито було досить популярним заходом фіскального характеру і застосовувалось багатьма країнами світу. Але з часом, ураховуючи той факт, що всі держави, як правило, зацікавлені у збільшенні транзиту через їхню територію, оскільки це приносить чималі дивіденди, транзитне мито стало об'єктом міжнародних переговорів і в більшості країн припинило своє існування. Так, відповідно до статті V ГАТГ країни-учасниці даної організації взяли на себе обов'язок щодо свободи транзиту через територію кожної з країн-учасниць, тобто звільнення транзитних товарів від митних та транзитних зборів.

     Тому  даний вид мита сьогодні використовується дуже рідко, як правило, як інструмент "торговельної війни". Більшість  країн віддають перевагу при оподаткуванні  транзиту нарахуванню різного виду зборів: дозвільні, гербові, статистичні і, як правило, нарахування плати за переміщення вантажів через митну територію даної держави [5].

     За  періодом застосування можна виділити такі види мита, як попереднє, постійне та сезонне. Попереднє мито застосовується на період проведення антидемпінгового розслідування. Після розгляду наявності демпінгу воно або відміняється у випадку відсутності реалізації товарів за заниженими цінам, або є підґрунтям для застосування антидемпінгового мита.

     Під постійним розуміють мито, яке не змінюється залежно від часу застосування. Тобто воно є незмінним впродовж періоду дії встановленої ставки мита. Як правило, більшість митних ставок є постійними. Це дає можливість суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності робити довгострокові прогнози і планувати свою діяльність.

     В окремих випадках застосовується сезонне  мито, яке встановлюється на окремі товари та інші предмети на строк не більше чотирьох місяців з моменту  його застосування. В основному застосування сезонного мита має оперативний характер, тобто вирішуються конкретні тактичні завдання. Сезонне мито вважається винятком з преференційних або пільгових режимів, у тому числі угод про вільну торгівлю, митних союзів, виробничої кооперації та інших подібних міжнародних угод, якщо це передбачено такими угодами. Аналіз використання даного інструменту свідчить, що сезонне мито має явно протекціоністський характер, і тому його застосування має бути обов'язково проаналізоване під кутом зору наслідків.

     Відповідно  до Закону України "Про державне регулювання сільськогосподарської продукції", сезонне мито застосовується з 1998 р. відносно деяких видів сільськогосподарської продукції при їх імпорті на митну територію України і має такі особливості:

     • основна мета введення сезонних ставок мита — заборонна, про що свідчать достатньо високі ставки мита порівняно з діючими;

     • запроваджується відносно до невеликої  номенклатури товарів;

     • запроваджується щорічно в подвійному розмірі до розміру пільгових  ставок ввізного мита;

     • термін дії— не менше 60, але не більше 120 послідовних календарних днів протягом строку збирання і закладення на зберігання аналогічної продукції українського виробника.

     За  типами ставок мито поділяють на стале  і змінне. Сталі митні ставки встановлюються державними органами і не можуть змінюватися залежно від обставин. Оскільки розмір мита не залежить від певних параметрів, його інколи називають уніфікованим. Слід зауважити, що більшість країн світу мають митні тарифи з постійними ставками.

     Змінні  митні ставки — це ставки, які можуть змінюватися за певних обставин (за зміни рівня світових і внутрішніх цін, рівня державних субсидій). Прикладом таких тарифів може бути зміна ставок у Західній Європі в рамках єдиної сільськогосподарської політики.

2. Механізм застосування антидемпінгового мита в Україні

     Не  дивлячись на те, що антидемпінгові заходи вже доволі довгий проміжок часу ефективно застосовуються, в  науковій літературі ще й досі точаться дискусії щодо природи та класифікації відповідних заходів. І одним  з головних залишається питання класифікації антидемпінгових мит. Адже один ряд авторів класифікує їх як тарифні засоби регулювання, інші, вказуючи на адміністративний характер процедур встановлення антидемпінгового та інших особливих видів мита – до нетарифних.

      Закон України «Про єдиний митний тариф» (ст. 11) передбачає, що особливі види мита можуть застосовуватися з метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів, незалежно від інших видів мита. До особливих видів мита Закон відносить спеціальне мито, антидемпінгове мито та компенсаційне мито.

    При чому однією з головних відмінностей, через яку названі види мит розглядаються окремо від загальних, є особлива процедура їх застосування. Згідно норм ст. 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф» особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

      Так, антидемпінгове мито застосовується відповідно до Закону України «Про захист національного  товаровиробника від демпінгового імпорту» (далі – антидемпінговий  Закон) у разі ввезення на митну територію  України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику; або у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

    Закон України «Про Єдиний митний тариф» однозначно визначає мито, як один з  видів державного податку. Але щодо того, з яким саме видом податку  ми маємо справу існує декілька точок  зору.

    Наприклад, Л.К. Воронова та Н.П. Кучерявенко розглядають мито в якості «податкових платежів». Існує і більш конкретизований підхід, за якого мито визначається як один з видів опосередкованого податку. Хоча, слід зазначити, що деякі автори, взагалі відносять мито до неподаткових платежів.

    Податковий  характер мита найбільш чітко проявляється при порівнянні його з іншим видом  зборів, які стягуються митними органами – митними зборами, які є платою за послуги митниці, зокрема, за митне  оформлення товарів і стягуються незалежно від обраного митного режиму.

    Таким чином, мито можна визначити як непрямий податок на зовнішню торгівлю товарами. Непрямий характер цього виду податку  пояснюється особливостями суб’єкту його сплати. Формально мито сплачується  особою, що переміщує товари через митний кордон України, або декларантом. Але, якщо товари призначені для подальшої реалізації на митній території України, формальний платник податку «виступає лише посередником між державою та споживачем товару». Саме споживач імпортованого товару виступає реальним платником мита.

    Також слід зазначити разовий характер сплати мита. Адже його сплата пов’язана  із конкретною дією, яка має юридичні наслідки – переміщенням товару через  митний кордон держави згідно правил, встановлених відповідним митним режимом.

    Таким чином, мито має цілий ряд ознак, властивих будь-якому державному податку – суб’єкт оподаткування, об’єкт оподаткування, ставка, тарифні (податкові) пільги. Крім того, законодавством встановлено адміністративну та кримінальну відповідальність за ухиляння від сплати мити, неповну його сплату або порушення строків сплати.

    Подібний  аналіз загальних характеристик  мита дозволяє нам більш чітко  простежити принципові відмінності  між загальними митами та антидемпінговими митами.

    Однією  з ключових позицій в даному питанні виступає проблема класифікації антидемпінгового та інших особливих видів мита. Попри присутність у його назві терміну «мито» існують чималі протиріччя щодо належності даного виду мита до засобів тарифного регулювання. Так, на думку ряду дослідників, із змісту угод СОТ випливає той факт, що антидемпінгові, компенсаційні та захисні заходи, включаючи і відповідні мита, слід розглядати в рамках так званих заходів торгівельного захисту, і відповідно відносити до заходів нетарифного регулювання [17].

    Але, розглядаючи відмінності між  загальними та особливими митами, слід відзначити, насамперед, наявність  специфічної функції або мети застосування особливих мит, яка  і обумовлює особливості їх застосування. Наприклад, в митному законодавстві  цілого ряду країн для характеристики антидемпінгових, спеціальних та компенсаційних мит застосовується загальний термін «захисні мита». Захисні мита є інструментом загальної торгівельної політики і слугують для захисту інтересів товаровиробників у випадку дешевого імпорту з третіх країн. Захисні мита запроваджуються як засіб протидії так званій «несправедливій торгівельній практиці», до якої відносяться демпінговий експорт, субсидування експорту в країнах-експортерах, невиконання країнами-торгівельними партнерами своїх міжнародних зобов’язань [5].

    Враховуючи  вищезазначене, слід підкреслити істотну  відмінність, яка існує між законодавством, що регулює застосування особливих  мит та антимонопольним законодавством, яке регулює суто внутрішній ринок. З одного боку обидва механізми спрямовані на протидію недобросовісній конкуренції на внутрішньому ринку держави.

    По-перше, антимонопольне законодавство орієнтовано  на захист конкурентного середовища як певних умов змагальності у діях суб’єктів господарської діяльності на внутрішньому ринку. В той же час  антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні мита, насамперед, орієнтовані на захист конкретних суб’єктів господарської діяльності.

    По-друге, антимонопольні заходи, як правило, спрямовані безпосередньо проти конкретних підприємств, установ та організацій, які своїми діями порушують правила чесної конкуренції. У випадку з недобросовісною конкуренцією у зовнішньоекономічній діяльності суб’єкти господарювання, що вчинили певні протиправні дії, знаходяться за кордоном, тобто за межами юрисдикції держави, яка або товаровиробники якої, страждають від таких дій. Тому відповідні антидемпінгові, антисубсидиційні або спеціальні заходи спрямовані не проти підприємств-порушників, а проти конкретних товарів, які ввозяться на митну територію, тобто попадають під юрисдикцію держави.

    В цьому аспекті варто зазначити, що дуже часто в роботах, присвячених  багатосторонній торгівельній системи  СОТ, звертається увага на наявність  спільних рис в правовому регулюванні  антидемпінгової та антисубсидиційної  практики. Наприклад, відзначається, що «антидемпінгові та компенсаційні заходи мають багато спільного, в силу чого в ГАТТ їх регламентовано в рамках єдиної ст. VI, і антидемпінгові, і компенсаційні міри призначені для компенсації несправедливо отриманих конкурентних переваг. У випадку антидемпінгу – за рахунок продажу товару по заниженим цінам, у випадку компенсаційних заходів – за рахунок залучення державних субсидій» [11].

    Таким чином, вказані мита покликані не регулювати загальну структуру імпорту  та експорту, а компенсувати конкретні  випадки недобросовісної конкуренції у сфері зовнішньої торгівлі. Оскільки в більшості випадків ця недобросовісна конкуренція полягає у занадто дешевому імпорті, який негативно впливає на механізми ціноутворення на внутрішньому ринку, то захисна функція особливих мит реалізується шляхом компенсації різниці між нормальною ціною товару та заниженою.

      По-перше, мито стягується з товару, який постачається в демпінговому порядку. Тобто, щодо об’єкту обкладення, який є фізичним предметом – товаром, можна однозначно визначити, що антидемпінгове мито є видом податку, а не видом штрафної санкції. Адже санкції можливо накладати лише на фізичних або юридичних осіб, які наділені деліктоздатністю.

      По-друге, метою застосування антидемпінгового мита є «усунення чи попередження демпінгу», тобто нейтралізація дії певних економічних факторів, і в жодному разі мова не йде про міру відповідальності або компенсації шкоди.

      По-третє, антидемпінгове мито в розмірі обмежено демпінговою маржою, тобто різницею між вартістю демпінгового товару та встановленою нормальною вартістю товару, тобто знову ж таки виступає лише інструментом коригування ціни товару, а не інструментом завдання збитків особі, яка здійснює ввезення товару по демпінговим цінам.