Організація технічного обслуговування автомобіля ГАЗ – 3307

5. Організація зберігання автомобілів

Правильно обраний спосіб зберігання автомобілів забезпечує утримання їх у технічно справному стані на території АТП у міжзмінний період та на час вилучення із експлуатації. Є 2 види зберігання автомобілів: короткочасне та тривале (консервація) зберігання автомобілів.

Типовим і характерним для АТП є короткочасне зберігання автомобілів у міжзмінний час. Мета цього зберігання – зберегти справність та працездатність автомобілів, не допустити руйнування їхніх деталей.

Поширені такі два способи короткочасного зберігання автомобілів: у закритих приміщеннях (опалювальних та неопалювальних) та на відкритих майданчиках (з підігрівом, без підігріву, під навісами). Зберігання автомобілів у опалювальних приміщеннях у холодну пору року, на відміну від неопалювальних, повністю захищає їх від будь-яких дій (холоду, снігу, дощу, вітру, пилу, сонячної радіації), але не кожне АТП по різним причинам не може забезпечити саме таке зберігання.

Із всього вище сказаного, можна зазначити, що на цьому АТП краще зберігати автомобілі на відкритих майданчиках, оскільки їхня кількість досить значна та необхідно здійснювати безперервний виробничий процес. Також потрібно обладнати ділянку системою підігріву – паровою, призначеною для легшого пуску двигунів у холодний період. Вона функціонує за рахунок циркуляції води температурою близько 900С.

Це призведе до систематичності та злагодженості виробничого процесу АТП, забезпечити раціональне використання рухомого складу, що позитивно вплине на діяльність АТП.

6. Організація зберігання технічного майна

Технічне майно АТП – це агрегати, запасні частини, акумуляторні батареї, шини, гумові вироби, матеріали, металеві вироби, які зберігаються на складах АТП. За конструкцією виділяємо наступні типи складів: відкриті – метал, вугілля, лісоматеріали; напіввідкриті – труби, пиломатеріали; закриті – запчастини, агрегати; спеціальні – склади палива, мастильних матеріалів.

Вони повинні забезпечувати зручність приймання та підготовки його до зберігання, надійне збереження і швидкість видачі, пожежну безпеку.

Запасні частини й агрегати складають 40-60%, матеріали - 10-12%, шини – 8-15%, паливо – 4-8%, інструменти, спецодяг – 15-28% загальної вартості запасів підприємства.

Запасні частини та матеріали зберігають у закритих складах на багатоярусних стелажах або в шафах, агрегати – на стелажах або встановлюють на дерев’яному настилі підлоги, метали – у прудках на багатоярусних стелажах у горизонтальному положенні, листові метали – у вертикальному положенні, легкозаймисті матеріали та кислоти – у вогнестійкому приміщенні, яке ізольоване від основних.

Для прискорення отримання необхідних матеріалів та деталей створюють проміжні склади (20% від основних).

Склади запасних частин і матеріалів розміщуються поблизу зони ТО і ремонту рухомого складу.

Закриті склади організовують в опалювальних будівлях. Вибираючи місце для технічного майна, враховується, що на нижній полиці стелажів укладаються важкі і важкопересувні деталі, а на верхні - легкі. До полиць стелажів прикріплюються ярлики з назвами майна. Майно, що зберігається в тарі (ящиках), укладається у штабелі на дерев'яних підставках завтовшки 20-25 см. Висота таких штабелів залежить від висоти приміщення, роду майна та міцності упаковки. Між штабелями створюються проходи завширшки 1 м для огляду, маркування, укладання, видачі майна, а також вентиляції. На кожному ящику прикріплюються ярлики, на яких зазначається назва і кількість майна.

В усіх складських приміщеннях заборонене зберігання технічного майна купою або зберігання разом різних за технічним станом категорії майна. Усе воно підлягає точному обліку. На кожен його вид у складі заводиться облікова картка, у якій записується надходження і витрати матеріалу, виводяться залишки. За цими даними регулюється надходження на склади нового технічного майна.

Під час зберігання майна з нього періодично видаляється пил, бруд, волога, провітрюється та просушується, а уражені корозією та цвіллю обробляються, захисне покриття відновлюється змащуванням або підфарбовуванням. Виходячи з цього, маємо наступні нормативи зберігання технічного майна:

Зберігання палива та мастильних матеріалів

Рідке автомобільне паливо зберігається у спеціальних підземних складах, у резервуарах різної місткості. Склади палива обладнані засобами пожежегасіння, розміщені на ізольованій огородженій території і оснащенні обладнанням для заправки автобуса паливом.

Мастильні матеріали зберігаються у спеціальних сховищах, де рідкі оливи тримаються у цистернах, а консистентні мастильні матеріали – у металевих бочках з кришками. Склади мастильних матеріалів розташовані у підвальних приміщеннях під постами ТО автобусів.

Зберігання запасних частин, агрегатів, матеріалів

Запасні частини, агрегати, прилади й електроустаткування зберігаються у закритих опалювальних складах на багатоярусних стелажах, розташованих за агрегатною системою для зручності знаходження. Температура повітря не нижче 50С за відносної вологості 40-75%.

Для упакування використовуються картонні коробки, спеціальна металева, комбінована, дерев’яна тара, полімерні матеріали.

Фарби та лаки зберігаються в неопалювальних приміщеннях у справному герметичному упакуванні з доброю вентиляцією, захищеними від прямої дії сонячних променів.

Балони з киснем знаходяться у вертикальному положенні на дерев’яних пірамідах. Приміщення для їх зберігання обладнане витяжними трубами, ізольоване та віддалене не менш, ніж на 100 м від ін. будівель.

Кольорові метали зберігаються на стелажах роздільно, щоб уникнути хімічної взаємодії між ними.

Зберігання шин та гумотехнічних виробів

Зберігаються в окремому сухому приміщенні, захищеному від сонячної радіації. При зберіганні шин допустиме коливання повітря у межах -300С – 350С і відносній вологості 50-80%.

Шини зберігаються у вертикальному положенні на стелажах або на рівній підлозі, камери – підвішеними на кронштейнах із циліндричними поверхнями, через кожних 3 місяці їх повертають, змінюючи сектор підвісу.

Виконання вимог забезпечує захист технічного майна від дії шкідливих чинників: сонячного світла, тепла, кислот, тривалого контакту з іншими активними речовинами.

7. Організація заправлення автомобілів

Заправка автомобіля – невід’ємна складова його функціонування. Вона здійснюється паливно-мастильними матеріалами, повітрям, охолоджуваними рідинами.

На сьогодні використовують комбіновану систему змазки, коли найбільш навантажені деталі змащуються під тиском, який створюється мастильним насосом, а останні – розбризкуванням мастила. Розбризкування мастила здійснюється КВ та іншими швидко обертаючими деталями. Для подачі рідкого мастила може використовуватися пневматичний насос.

Для подачі інших матеріалів використовуються самонамотуючі на барабани шланги. Барабани при цьому оснащені спіральними пружинами та стопорними приладами для фіксації шлангу певної довжини.

Заправка паливом здійснюється за допомогою паливно-розподільчої колонки, яка, як правило, стаціонарна.

Для розрахунку необхідної кількості колонок на даному АТП маємо наступну формулу:

; (26)

де - експлуатаційна кількість автомобілів;

- тривалість заправки одного автомобіля, хв.;

- загальна тривалість заправки всіх автомобілів (1-1,5 год.);

1 – кількість резервних колонок.

Тривалість заправки одного автомобіля визначається:

(27)

- тривалість підготовчо-завершальних операцій (1,5-2 хв.),

- тривалість власне заправки одного автомобіля (хв.), що розраховується за наступною формулою:

(28)

- місткість паливного баку, л.;

- подача колонки, л/хв.

Маємо:

,

шт.

Заправка автомобілів – складовий елемент забезпечення працездатності АТП, без якого неможливе забезпечення виробничого процесу вантажними автомобілями ГАЗ – 3307.

8. Планування робіт з технічного обслуговування і ремонту автомобілів

Обсяг робіт з ТО і ремонту автомобілів визначається виробничою програмою експлуатації, що є основою для планування всіх видів робіт та визначення штатної чисельності ремонтно-обслуговуючого персоналу.

Технічна служба розробляє плани капітального ремонту автомобілів (річний), ТО (річний, квартальний, місячний, тижневий і добовий), перспективного використання автомобілів (річний, квартальний, місячний), оперативного використання автомобілів (добовий) та ін. Ці плани мають забезпечити своєчасне і безперебійне виконання транспортної роботи, дотримання встановленого порядку відправки автомобільної техніки в ремонт, ритмічну роботу ремонтно-обслуговуючого виробництва АТП, органів постачання, своєчасне одержання автомобільної техніки з автообслуговуючих і авторемонтних підприємств.

Плани профілактичних і ремонтних робіт завчасно погоджують зі службою експлуатації, оскільки вони є основними документами, які регламентують роботу рухомого складу.

Завдання технічної служби – правильне планування використання наявних у АТП автомобілів.

Основні способи опису планів системи профілактичних і ремонтних робіт – це словесний опис, лінійні (стрічкові) графіки, матриці (таблиці), сіткові графіки й аналітичні описи, найпростіший – лінійні графіки, матриці ще мало застосовані, проте розробляються алгоритми для їхньої побудови.

Розрізняють три принципи призначення періоду виконання профілактичних робіт: регламентний, календарний, комбінований.

При регламентному принципі профілактику проводять після досягнення автомобілем певного напрацювання, що вимірюється в кілометрах пробігу або в годинах роботи. У тих випадках, коли автомобіль перебуває на зберіганні (не працює) або коли інтенсивність спрацювання залежить в основному від тривалості зберігання (залежність від напрацювання знехтувано мала), профілактичні роботи проводять за календарними періодами. Інакше кажучи, при календарному принципі період виконання профілактичних робіт залежить від віку автомобілів, а не від напрацювання.

Таким чином, відмінність між регламентним і календарним принципами полягає лише в тому, від якого параметра (від напрацювання чи від календарного періоду) залежать характеристики надійності. Окремі елементи автомобіля спрацьовуються як під час роботи, так і при зберіганні їх. У таких випадках застосовують комбінований принцип.

Профілактику проводять за плановим або мішаним режимами.

Плановий режим полягає в тому, що профілактику здійснюють через певну величину або час експлуатації автомобіля незалежно від кількості відмов, що сталися.

Мішаний (комбінований) режим охоплює планову і непланову профілактику. Останню проводять після відмов, включаючи до неї, крім ремонту, ще й профілактичні роботи.

Плановий режим дає змогу прогнозувати пробіг або час надходження автомобіля на профілактику, планувати обсяг робіт із ТО, цим самим забезпечуючи рівномірне завантаження обслуговуючого персоналу. При мішаному режимі час надходження автомобіля на ТО заздалегідь невідомий, що ускладнює планування робіт ремонтно-обслуговуючого персоналу.

Наявність певної інформації про технічний стан автомобіля, про обсяг перевезень та можливості АТП забезпечують ефективне планування робіт ТО і ПР. Вдало сплановані роботи забезпечать безперешкодну, вдало організовану роботу даного АТП.

9. Техніко – економічне оцінювання прийнятих рішень

Основними техніко-економічними показниками (ТЕП) є показники, які розраховані на 1 автомобіль:

o                   - кількість працівників;

o                   - кількість постів;

o                   - площа виробничо-складських приміщень;

o                   - площа адміністративно-побутових приміщень;

o                   - площа стоянки;

o                   - площа території АТП.

Порівняння ТЕП даного проекту проводимо за допомогою еталонного значення яке береться з відповідної літератури.

На даному АТП такі відхилення:

- кількість робітників на 1 млн. км. пробігу автомобіля (чол.) повинна не перевищувати 5, а в нашому випадку 6.

- кількість робочих постів на 1 млн. км. пробігу автомобіля повинна знаходитися в межах 0,75 – 1,45, а нас 1,7.

- площа виробничих приміщень на 1-н автомобіль м2 повинна дорівнювати 15, а в нашому випадку вона становить 4,9.

Будь –яке збільшення основних фондів (будівництво нових, реконструкція існуючих підприємств) знижує рентабельність. Для її підвищення або, в крайньому разі, підтримування на одному рівні треба, щоб кожна гривня, вкладена в основні фонди, давала віддачу не нижчу від середньогалузевого нормативу. Тому для кожного проектного рішення треба здійснювати економічне оцінювання.

10. Спеціальне завдання

Діагностування – технологічний елемент профілактики та ремонту, основний метод виконання контрольних робіт. Специфічною якістю, яка відрізняє діагностику від звичайного визначення технічного стану, є, перш за все, вияв скритих несправностей без розбирання. Приналежність діагностування до ТО та ремонту виражається технологічним призначенням і ступенем спеціалізації. Перед ТО-2 автомобілі піддаються попередньому діагностуванню Д-2. У разі потреби Д-2 можна виконувати і перед ПР. Мета цього діагностування – дістати більш потужні та економічні характеристики автомобілів, виявити несправності, визначити способи та місце (ТО-2 чи ПР) їхнього усунення. На дільницю Д-2 автомобілі надходять після діагностування за графіком. Після діагностування справні автомобілі повертаються на деякий час в експлуатацію, а через 1-2 дні надходять до ТО-2. Виявлені несправності усувають при Д-2, ТО-2 або на дільниці ПР. Водночас рекомендується виконувати з цим діагностуванням регулювальні операції невеликої трудомісткості та робити заміну дрібних деталей (трудомісткість операцій менш як 10 люд.-хв.). Комплекс діагностування рекомендовано підпорядковувати начальникові відділу технічного контролю (ВТК).