Актуальні проблеми туризму

Розвиток корпоративного духу здійснюється сьогодні й у нас, як правило, на приватних фірмах. Основа межа, яку переслідує приватизація - це витіснення з психології людей  почуття відчуженості й заміни його почуттям господаря.

Отже, розглянута нами функція  менеджменту "організація" висвітлює  організаційну діяльність менеджера  з позицій примату "людського  фактора". Це, зокрема, проявляється в делегуванні повноважень при  організації діяльності, тобто передачі прав на нижні ешелони управління. Від цього значною мірою залежить ефективність керівництва. Недоліки в менеджменті часто обумовлюються, з одного боку, небажанням керівників делегувати свої повноваження, а з іншого - небажанням підлеглих брати на себе відповідальність.

З позицій сучасного  менеджменту делегування повноважень  виходить з таких принципів:

а) діапазону контролю обсягів робіт та кількості підлеглих;

б) співвідношення прав та обов'язків, тобто делегування нижчестоящим ешелонам не лише обов'язків, а й  прав;

в) звітності або інформування підлеглими свого керівника про результати.

 

93.  Функція менеджменту “планування”.

Під плануванням розуміють  відносно відокремлений вид управлінської  діяльності, який визначає перспективу  та майбутній стан організації. Залежно  від спрямованості та характеру завдань, що вирішуються, розрізняють три види планування: стратегічне, тактичне та оперативне.

Стратегічне планування полягає здебільшого у визначенні головних цілей діяльності фірми  та орієнтоване на визначення запланованих кінцевих результатів, при цьому враховуються способи і засоби досягнення поставлених цілей, а також забезпечення необхідними ресурсами. Стратегічне планування охоплює період в 5-10 років, впливає на функціонування всієї системи управління і має віддалені наслідки.

Тактичне планування здійснюється на основі стратегічного  і є інструментом виконання стратегічних планів. Цей вид планування стосується в першу чергу умов господарських  операцій: виробничих потужностей, фінансування, інвестицій, середніх термінів збуту, персоналу.

Оперативне планування здійснюється на нижньому рівні організації - це планування конкретних дій на короткотривалий  період. Для цього виду планування детально розробляються засоби та способи  вирішення завдань, використання ресурсів, а також впровадження нових технологій.

Розглянемо деякі з  планів.

Стратегічне планування містить встановлення цілей організації, аналіз середовища та стану організації, оцінку стратегічних альтернатив та вибір стратегії. Планування реалізації стратегії є логічним продовженням стратегічного планування та спрямоване на розробку способів її реалізації.

Найбільш прикладне  значення має схема процесу стратегічного  планування (рис.7.1), запропонована Месконом, Альбертом і Хедоурі, яка містить  такі етапи:

Кінцевим результатом  стратегічного планування мають  бути конкретні рішення і показники (рівень прибутків та витрат, обсяг  реалізації тощо).

Стратегічне планування визначає цілі і терміни їх досягнення. Але для цього важливо знати, як реалізувати стратегію. Тобто існує необхідність її планування, яке здійснюється:

- з використанням адміністративних  важелів (тактики, процедур, правил, політики);

- за допомогою економічних  важелів (шляхом формування бюджету, застосування системи показників).

Необхідність якісного перетворення української економіки  на принципово нових основах спонукає широко використовувати бізнес-планування для поліпшення ринкового функціонування вітчизняних підприємств.

Опанування технікою бізнес-планування є актуальним завданням. Підприємства повинні чітко уявляти  потребу на перспективу у фінансових, матеріальних, трудових та інтелектуальних  ресурсах, джерел їх отримання, а також  уміти розраховувати ефективність використання ресурсів у процесі роботи.

Сьогодні бізнес-планування є універсальним інструментом прогнозування  майбутнього та ефективним інструментом менеджменту, який має застосовуватися  не тільки з метою залучення фінансових коштів, а й при керуванні розвитком підприємства, розробці реалістичних виробничих програм, планів злиттів, поглинань та ін. Використання цієї універсальної процедури дозволяє значно підвищити конкурентоспроможність підприємств, скоротити тривалість прийняття управлінських рішень, упорядкувати виробничі й фінансові цикли.

Загальносвітова практика бізнес-планування є галуззю, в якій менеджмент, планування, макроекономіка, маркетинг, фінансовий і економічний  аналіз, соціальна й особистіша психологія, системний аналіз, високі технології взаємозалежними. Закордоном воно давно стало окремою галуззю людських знань, у якій є свої напрями, школи, багаторічні напрацювання, теоретичні й практичні методики. Ефективне використання цих знань дозволяє успішно організовувати новий і розширювати наявний бізнес, розробляти цілі організації, способи їх досягнення, мінімізувати ризики.

Бізнес-планування особливо необхідне, якщо підприємство вирішило:

o освоїти нові ринки  (продукцію, послуги);

o відкрити нові напрями  діяльності;

o отримати доступ до  кредитної лінії;

o розширити або модернізувати  виробництво;

o взяти участь у  спільному підприємстві.

Бізнес-планування є процесом написання бізнес-плану, в якому  можуть брати участь дві зацікавлені  сторони: інвестор, який прагне оцінити ефективність вкладення коштів, і виконавці (в особі консультантів або персоналу підприємства).

У першу чергу це необхідно  інвестору, бо від цього залежить доля його капіталу. Саме тому повинно  відбуватися за особистої участі інвестора. Було б неправильно просто замовити написання бізнес-плану консультанту або повністю довірити це персоналу підприємства й дистанціюватися від самого процесу. Слід зазначити, що бізнес-план є:

o моделлю проекту й  тверезою оцінкою реальних можливостей;

o необхідний для залучення  інвесторів і/або одержання кредиту;

o інструментом управління  проектом.

Основні переваги, одержувані підприємцем від бізнес-планування:

o можливість чітко  обміркувати й оформити свої  ідеї, перевірити їх життєздатність  на папері шляхом розрахункову;

o можливість уникнути  безлічі помилок і непотрібних витрат, заощадити гроші, час і нерви;

o можливість набагато  краще зрозуміти механізм роботи  підприємства і діяти в ринковому  середовищі ефективніше;

o після завершення  процесу написання бізнес-плану  він служитиме чітким алгоритмом  дій.

Початкове бізнес-планування потребує значних коштів, зусиль і часу для збору й опрацювання інформації, зате наступне фінансове планування підприємства буде набагато простішим, тому що достатньо своєчасного періодичного внесення доповнень до поточного плану й адекватного реагування на ринкову ситуацію.

Бізнес-план містить  такі розділи:

o вступ;

o характеристика продукції  (послуг) та аналіз ситуації у  сфері майбутньої діяльності;

o оцінка ринку збуту  та конкуренції;

o стратегія маркетингу;

o план виробництва;

o організаційний план;

o юридичний план;

o оцінка ризику та  страхування;

o фінансовий план;

o екологія.

Після завершення розробки план має бути перетворений у логічну  послідовність цілеспрямованих  дій. Ефективність його визначається двома  параметрами: ступенем прийняття виконавцями та якістю і професіоналізмом. Тільки при високих значеннях цих параметрів на нього можна покладати певні надії.

 

94.  Цивільно-правова та інші види відповідальності суб’єктів туристичної діяльності.

За неналежне   виконання   своїх   зобов'язань   туроператор, турагент,  інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову  та іншу відповідальність,  визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора,  турагента  чи іншого   суб'єкта  туристичної  діяльності  не  може  перевищувати

фактично завданих замовнику  збитків з їх вини. Спори майнового   характеру   між   суб'єктами    туристичної діяльності   та   споживачами  туристичних  послуг  вирішуються  у встановленому  порядку з дотриманням вимог цього Закону. За порушення   встановлених   законодавчими   актами   правил здійснення  господарської  діяльності  до суб'єктів господарювання органи  державної  влади  та   органи   місцевого   самоврядування відповідно  до  своїх  повноважень  та  в  порядку, встановленому законом, застосовують заходи організаційно-правового або майнового характеру,   спрямовані  на  припинення  суб'єктом  господарювання правопорушення та ліквідацію його наслідків.

 

74.  Роль та значення Всесвітньої туристичної організації (ВТО).

79.  Структура ВТО

95.  Цілі та завдання ВТО. Напрями діяльності ВТО

96.  Штаб-квартира ВТО. Офіційні мови ВТО. Фінансування ВТО

Розвиток міжнародного туризму стає все актуальнішим. За оцінками Всесвітньої організації  туризму (World Tourism Organization), кількість іноземних туристів у 2010 році подвоїться, і з однієї держави в іншу подорожуватиме понад мільярд осіб. За таких умов неминуче виникнуть проблеми і труднощі, пов'язані з перетинанням кордонів і виконанням прикордонних та інших формальностей. У цьому зв'язку особливо гостро постає питання про регулювання туризму в рамках не тільки окремо взятої країни і сусідніх з нею держав, а й світового співтовариства загалом. Значну частину цієї роботи і проводить ВТО як основна міжурядова організація в галузі туризму, яка представляє інтереси майже 150 країн - дійсних членів; 7 територій - асоційованих членів, а також понад 400 членів, що приєдналися (членів Ділової Ради ВТО).

Датою "народження" ВТО вважають 2 січня 1975 року: (цього  дня набули чинності її статутні норми і правила. ВТО утворилася в результаті реорганізації створеного у 1925 році Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО).

Статут ВТО - це міждержавний договір, ратифікований 51 державою, офіційні туристські організації яких були членами МСОТО.

У 1977 році ООН і ВТО  уклали Угоду про взаємне співробітництво, причому, як зазначено в тексті договору: "ООН визнає ВТО відповідальною за прийняття таких заходів, що можуть виявитися необхідними для розв 'язання проблем у сфері туризму".

Співробітництво ООН  і ВТО здійснюється в галузі обміну відповідними рекомендаціями, інформацією  і документами, проведення спільних консультацій і зустрічей, координації  роботи, двостороннього представництва на засіданнях органів, співробітництва з питань статистики.

13 грудня 2005 р. Генеральна  Асамблея ВТО затвердила нове  скорочення своєї організації  (WTO - UNWTO).

Цілі  та завдання. Згідно з п. 1 ст. 3 Статуту, основна мета ВТО - "сприяти розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії".

Напрями діяльності ВТО:

o співробітництво з  метою розвитку туризму - рекомендації і допомога урядам з широкого кола питань, що стосуються туризму, у тому числі генеральні плани і техніко-економічні обгрунтування, визначення потреби в інвестиціях і передачі технологій, а також маркетинг і просування туризму;

o розвиток людських  ресурсів - базова структура для організації системи освіти і професійної підготовки в галузі туризму, короткострокові та заочні курси, а також розширена мережа центрів освіти і професійної підготовки ВТО;

o довкілля - ВТО сприяє  забезпеченню сталого розвитку туризму і вживанню практичних заходів для розв'язання екологічних проблем;

o якість розвитку туризму  - ВТО працює над усуненням  бар'єрів на шляху розвитку  туризму і стимулює лібералізацію  торгівлі туристськими послугами,  а також вживає заходів з  охорони здоров'я туристів та їхньої безпеки;

o статистика, економічний  аналіз і дослідження ринку  - ВТО є основним центром збору,  аналізу і поширення даних  з туризму з понад 180 країн  і територій. ВТО постійно спостерігає  й аналізує тенденції розвитку  туризму в світі;

o комунікації і документація - відділ ВТО по зв'язках з  пресою і комунікаціях діє  як видавничий підрозділ. У  центрі документації ВТО зосереджена  значна кількість джерел інформації  і різноманітних даних у галузі  туризму.

Важливими напрямами  діяльності ВТО є спрощення туристських обмінів і формальностей; визначення й узгодження законодавчого порядку регулювання туризму, також у виникненні надзвичайних обставин (епідемій, стихійних лих тощо).

ВТО - єдина міжурядова організація, відкрита для оперативного туристського сектору (приватних турфірм). У документах вказано, що "ВТО діє як важливий форум для зустрічей представників урядів і туристської індустрії з метою обговорення і вирішення питань, що представляють взаємний інтерес".

Отже, ВТО, не будучи спеціалізованою установою ООН, має, однак, чинні угоди з цією найавторитетнішою міжнародною організацією і низкою її спеціалізованих установ.

Структура. Найвищим органом ВТО є Генеральна асамблея, що скликається на чергові сесії кожні два роки.

Дійсні й асоційовані члени можуть бути представлені на сесії не більш ніж п'ятьма делегатами, один із яких виконує функції голови делегації. Члени, що приєдналися, призначають на сесію до трьох спостерігачів зі складу Комітету членів, що приєдналися.

Статутом ВТО передбачено також скликання надзвичайних сесій генеральної асамблеї на прохання виконавчої ради або більшості дійсних членів організації.

Генеральна асамблея може розглядати будь-яке питання  і розробляти рекомендації з нього. До її функцій, зокрема, входить:

- обрання президента і віце-президентів;

- обрання членів виконавчої  ради;

- призначення генерального  секретаря (за рекомендацією виконавчої  ради);

- обрання ревізорів;

- затвердження фінансового  регламенту ВТО;

- визначення загальних  напрямів управління організацією;

- затвердження положень  про персонал секретаріату ВТО;

- затвердження загальної  програми роботи ВТО;

- затвердження бюджету  ВТО і керівництво фінансовою  політикою організації;