Батурин- Гетьманська столиця

Контрольний текст

Методичні вказівки

        З встановленням незалежності  України повертаються із забуття  імена та події, що мали доленосний  вплив на історію України, на  формування національної свідомості. Одне із провідних місць у цьому списку займає Батурин - славна гетьманська столиця Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Кирила Розумовського.

        Тож об'єкт, якому сьогодні  приділяється найбільше уваги  - Національний історико-культурний  заповідник «Гетьманська столиця» в Батурині. До його складу входять пам'ятки історії, архітектури, культури, археології і природи: музей «Будинок генерального судді В.Кочубея», палацово-парковий ансамбль К.Розумовського, Воскресенська церковнопарафіяльна школа, Воскресенська церква-усипальниця гетьмана К.Розумовського, цитадель Батуринської фортеці з її складовими - оборонними спорудами, гетьманським будинком, скарбницею, криницею, пам'ятним знаком жертвам Батуринської трагедії та дерев'яною замковою церквою Воскресіння Господнього, парк «Кочубеївський».

        Довгий час за царською вказівкою  в Батурині було заборонено  селитись, а гетьманську резиденцію  перенесли до міста Глухова. 

        Але 1750 році за гетьмана К.  Розумовського Батурин знову  стає столицею України. В розбудові резиденції гетьмана брали участь відомі архітектори Антоніо Рінальді, Джакомо Кваренгі, Олександр Квасов.

        В цей час в Батурині активно  розвивається промислове виробництво. 

З 1757 року працює завод  воскових свічок, на якому за рік перероблялось до 400 пудів воску.

        1751 року почав діяти цегельний  завод, де працювало 450 найманих  працівників і вироблялось за  рік 3,5 млн. штук цегли. Працював  завод по виготовленню кахлів, лісопильня, яка протягом 1752-1757 років  виготовила більше 50 тис. штук дощок.

        На річці Сейм діяло 44 млини,  працювала суконна мануфактура. 

В 1760 році Кирилом Розумовським розробляється проект відкриття  в Батурині університету, який так  і не був втілений в життя.

        В 1764 р. указом імператриці Катерини ІІ на Україні було скасовано гетьманство і Батурин втрачає статус адміністративного центру України. Саме в Батурині перегорнулась остання сторінка Гетьманщини – Кирила Розумовського примусили скласти булаву – “коли зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам’яті їх і їхню добу”.

        Але все ж 1776 році Кирило  Розумовський повертається до  Батурина, де зводить вишуканий  палац над Сеймом за проектом  Ч.Камерона та Воскресенську церкву, в якій і був похований у  1803р 

        В 1994р.правлынням вже незалежної України   був створений державний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця”, до складу якого увійшло тридцять дев’ять об’єктів – унікальних пам’яток історії, архітектури, археології та природи доби Гетьманщини. Охоронні зони заповідника - 57 га. Державні акти на право постійного користування земельними ділянками оформлені на сім ділянок загальною площею 28,8 га

        Заповіднику „Гетьманська столиця”  належить провідна роль в збереженні  унікальних пам’яток Батурина, в вивченні та популяризації історії Гетьманщини. Заповідник „Гетьманська столиця” є одним із тих ланцюжків, де свято бережуть і намагаються донести до кожного силу і цінності, які має Батурин.

        Дванадцять років поспіль на  території заповідника тривають археологічні розкопки, завдяки яким було розгадано багато таємниць, що приховувала Батуринська земля. Окрім безцінної наукової інформації, археологи поповнили фондове зібрання заповідника тисячами предметів музейного значення. Саме археологічна колекція заповідника стала основою для створення нового музею - археології Батурина.

        Після візиту до Батурина 11 березня  2005 року Президента України Віктора  Андрійовича Ющенка, який вже  п’ять років послідовно відроджує  історію та пам’ятки Гетьманської столиці, розпочалися масштабні реставраційні роботи на пам’ятках Батуринського історико – культурного заповідника „Гетьманська столиця”. За ініціативою та безпосередньою участю співробітників заповідника розробляються проекти: створення мережі музеїв - в палаці гетьмана України Кирила Розумовського буде створено Музеї Гетьманської Слави, де цілком закономірно та історично обгрунтовано буде представлено один із найвідповідальніших періодів історії України - добу Гетьманщини - її становлення, розвиток та ліквідацію; Музей археології Батурина в приміщенні

 З 23 вересня 2008 року  смт Батурин віднесене до категорії  міст районного значення.

Прийом попереднього огляду

Під час руху автобусу

Прийом локалізації  події

Прийом екскурсійної довідки

Прийом екскурсійної довідки

Прийом локалізації  подій

Прийом пояснення

Прийом екскурсійної довідки

Прийом інтеграції

Контрольний текст

Методичні вказівки

        Палац побудований на замовлення  графа К.Г. Розумовського за  проектом та під керівництвом  архітектора Ч.Камерон 1799-1803 р(мал.1)

        Ч. Камерона, того самого, що збудував  Камеронову галерею в Царському  селі під Санкт-Петербургом. Палац який був досить великим, мав два двоповерхових флігеля та на території розташований парк, був створений  у стилі класицизму, триповерховий палац мав восьмиколонний портик грецького іонічного ордера заввишки у два поверхи. До ансамблю входили два двоповерхові флігелі. Усередині пал       ац було оздоблено штучним мармуром, прикрашено грандіозними ліпленими карнизами з гідравлічного гіпсу, паркет.

        У палаці (мал.2,3) ніхто ніколи не жив, приміщення деякий час використовувалося як казарми Київським військово-інженерним управлінням. З часом будівля була розорена.

        Коли Кирило Розумовський (мал.4) помер, по свідоцтвам, лікар, що робив розтин гетьмана був здивований великим розміром серця, тому і забальзамував його окремо, то будівництво палацу було припинено. Кілька разів у XIX-XX робилися спроби реставрації палацу, але, потім палац все-таки було розорено, та ще настільки (люди крали вікна, двері, підлогу), що в 1955 р впала половина головної колонади. Зараз йде реставрація, відтворено палац та один з флігелів.

        У 1927 році склеп було розкрито  на замову активіста рад. влади.  Він же і пограбував нагороди, коштовності, все цінне що було  у склепі. Пізніше ці речі "спливли"  водному з московських музеїв. Місцева влада зачинила склеп.  В якому стані тіло, яке було дуже добре збережено на 1927 рік, невідомо - нащадки Розумовського заборонили відчиняти усипальницю і проводити будь-які наукові досліди. Зараз храм діє. Можна навіть увійти піл склепіння. Частина склепіння - верхня - урна і барельєф - знаходиться у фондах Чернігівського музею, а плита - у Батуринському музеї.

              На сьогодні палац останнього  гетьмана України К.Г.Розумовського практично відреставрований. Палац є єдиним зразком класичної архітектури (мал..5) роботи видатного англійського архітектора Чарльза Камерона в Україні. В ньому створюються експозиції, які мають надати відвідувачу повну інформацію про видатних українських гетьманів, з акцентом на постатях І.Мазепи та К.Розумовського, про історію будівництва та реставрації палацово-паркового ансамблю, а також постійно діюча художня експозиція «Гетьманщина очима сучасних художників». Процес реставрації та відбудови об’єкту просувається досить швидко. Всі конструкції всередині вже готові. Виконано штукатурні роботи, ін’єктування, заміна цегли, протезування, відбувається шпаклювання і оздоблення. У будівлі вже підведені вода, газ, електропостачання, встановлена охоронна сигналізація.

     На першому  поверсі палацу передбачено виставковий  зал, касовий вестибуль, приміщення  для охоронця та екскурсовода. Тут буде представлена виставка, присвячена реставраціям, палацово-парковому ансамблю та Батурину.

        На другому поверсі розташовано  декілька кімнат і два виставкові  зали. У цих залах планується  зробити виставки, одна з яких  буде присвячена Івану Мазепі, а інша – Кирилу Розумовському. На другому поверсі вже настелений паркет, ліпні роботи знаходяться на стадії завершення.

        Третій поверх майже готовий.  Тут також зроблено паркетну  підлогу, тривають малярні роботи.

        У будівлі передбачено ліфт та пандус для людей з обмеженими можливостями.

        Біля палацу запроектована гарна  партерна зона: доріжки, сходи  до річки. На сьогоднішній день  розроблено дендроплан, за яким  дерева, що ростуть на території  палацово-паркового ансамблю будуть максимально збережені.

З обох боків палацу паралельно одне одному розташовані  два двоповерхових  флігелі. Ці будівлі були повністю зруйновані, залишилися лише фундаменти. Археологи  їх дослідили, встановили розміри, локалізували і відбудували. За задумом один з флігелів був побудований для гостей, а другий – для обслуги, у Розумовського було біля 250 чол. обслуги. Нині одне з приміщень буде адміністративним, а в іншому зроблять готель.

        Тож  все ж  таки головною  окрасою і певною мірою символом Батурина вже понад 200 років залишається палац останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Розташований на терасі високого лівого берега Сейму він викликає водночас і захоплення, і сум, і занепокоєння долею цієї унікальної пам’ятки.

Прийом руху навколо об’єкту

Прийом посилення  на авторитети

Прийом інтеграції

Прийом локалізації  подій

Прийом екскурсійної довідки

Прийом панорамного  показу

Прийом пояснення

Контрольний текст

Методичні вказівки

        На високому пагорбі, де ще  недавно стояв один тільки  Пам'ятний Хрест жертвам Батуринської  трагедії, тепер в натуральну  величину відтворена дерев'яна  фортеця (мал.6) з усіма баштами і ходами. На вході до неї викопано глибокий рів, обкладений колодами, як це було за давніх часів. Увійти в Цитадель можна тільки по дерев'яному підйомному мосту(мал.10). На території фортеці, майже на тих самих місцях, де й раніше (відбудова здійснювалась відповідно до археологічних досліджень), наче з попелу постали кам'яні гетьманський палац і скарбниця, дерев'яні церква Воскресіння Господнього(мал.12) і криниця. Навколо постелено зелений трав'яний килим. З розповіді архітектора, Цитадель збудована на палях через наявність тут грунтів, що просідають. Крутий схил, який за 300 років сповз приблизно на 10 метрів, укріплений і забезпечений водовідведенням. На спорудження фортечних стін, башт, захисного рову пішло близько 4 тисяч кубів деревини дуба. Майже готовий до відкриття підземний хід довжиною 50 метрів. Він веде від церкви до підніжжя Цитаделі (мал.13,14).

        Споруджено 1625 на високому березі  р. Сейму(мал.7). З трьох боків( четвертий виходив накрутий берег ріки ) була оточена ровом і земляним валом з дубовим частоколом, який переривався 6 кутовими баштами. В`їзд до фортеці охороняли 2 надбрамні башти. На всіх баштах встановлено 9 чавунних пищалей. Всередині на високому пагорбі стояв "панський двір"(цитадель),оточений ровом, валом і дубовим частоколом.У 1664 польський король Ян Казимир не зміг взяти її приступом. Поступово будівлі старіли, у 1708 генеральний суддя В.Л.Кочубей зазначав, що "Батурин 20 лет стоит без починки и того ради валы около него всюду осунулись и обвалились".        Ключовим містом Батуринськой трагедії 1708 років є Цитадель(мал.8). В результаті розкопок археологи з'ясували, що на цьому місці ще в XII столітті виникло городище, жителі якого контролювали кордони чернігівських земель і переправу на р. Сейм. Після того, як Батурін став гетьманською столицею, на території Цитаделі були зведені гетьманський палац і дерев'яна церква Воськресенськая. У листопаді 1708 року за наказом Петра I було знищено порядку 14 тис. жителів Батуріна і захисників гарнізону

        Ще на початку 2008 років на місці трагедії була звичайна земельна ділянка. І лише в березні почалося відновлення цього унікального історичного і архітектурного пам'ятника(мал.11). Планується створити екскурсійний маршрут по охоронних баштах і підземному ході Цитаделі. У клітях кріпосної стіни  планують створити музейні експозиції Батуринський ремесел і військового арсеналу того часу. Також на території Цитаделі відкриють музей археології і відновлену Воськресенськую церкву.

Прийом попереднього огляду

Прийом екскурсійної довідки

Прийом посилення  на авторитети

Прийом руху навколо об’єкту

Контрольний текст

Методичні вказівки

        Споруджено у 1803 р. як усипальниця  Кирила Розумовського. По свідоцтвам, лікар, що робив розтин гетьмана був здивований великим розміром серця, тому і забальзамував його окремо(мал.15,16).

.        Хрестова у плані, одноапсидна,  однобанна, з дзвіницею над  західним притвором. 9 січня 1803 року  в ній поховано гетьмана України  Кирила Григоровича Розумовського. Це єдиний гетьман України, що покоїться в своїй резиденції.

        Мені розповідали, що склеп  Розумовського був відкритий  й пограбований в 1927 році, але  прах графа все ж залишили  на місці. Елементи надгробку,  роботи Івана Мартоса, розтягнули батуринські безбожники. Зараз місцеві музейні працівники намагаються все то знайти. Одну з мармурових плит склепу знайшли на подвір’ї місцевого жителя, яка слугувала за сходинку.

Пам'ятний Хрест  жертвам Батуринської трагедії(мал.17)

     На одному боці хреста розміщене бронзове розп`яття , а на другому ікона Божої Матері з немовлям(мал.18,19). Це збільшена копія мідної ікони, яку знайшли під час розкопок. На місці згорілої споруди знайшли скелет жінки з розсіченим черепом, що накрила собою дитину. На дорослому скелеті була та іконка, яка стала символом Батуринської різанини.

Прийом опису

Прийом руху навколо об’єкта

Контрольній текст

Методичні вказівки

        Єдина споруда, що вистояла  після захоплення Батурина російським  військом, - будинок Генерального  суду Гетьманщини (мал.20).

Напевне, саме про нього  згадав Т.Шевченко у поемі “Великий льох”:

                                           „... На тім пожарищі

                                                  Одна тільки й осталась

                                                  В Батурині хата...”

        Промовить героїня поеми Т.Шевченка “Великий льох”, яку він написав після відвідин Батурина у 1843р.

        Цей цегляний  одноповерховий будинок з двокамерним  підвалом був споруджений за  гетьмана Дем’яна Многогрішного.  У підвалі, з якого підземний  хід вів, вірогідно до Батуринської фортеці, було розміщено кімнату слідства й камеру тортур(мал.22) . Втім, наприкінці XVII ст. функціональне призначення будинку суттєво змінилося. Він перейшов у власність Кочубея, який оселився тут зі своєю численною родиною. В.Кочубей довкола оселі облаштував великий парк, що займав близько 130 десятин, з мальовничим ставом у руслі Чорної річки, що впадала у Сейм. На сьогодні річечка практично пересохла, а територія парку сягає лише 10 га. До найближчого оточення В.Кочубея належав і канцелярист Самійло Величко – автор славнозвісного козацького літопису. На його честь у 1991р. на будинку було встановлено меморіальну дошку. Саме у цій місцині, чудовій будь-якої пори – у весняному цвітінні, спекотного літа, золотої осені й у час зимового спокою – зустрічались на таємних побаченнях Іван Мазепа та Мотря Кочубей. Небуденна історія їхнього палкого кохання зазвичай викликає особливий інтерес у гостей Батурина. Усі вони прагнуть прогулятися “Алеєю кохання”(мал.23) у парку В.Кочубея, якою потай ходила на побачення до гетьмана красуня Мотря. Алея веде на галявину, де височів кремезний дуб, під розлогими вітами якого і зустрічались закохані. А коли щось поставало на заваді – залишали у дуплі листи – цидули.

        На жаль, час  виявився немилосердним до мовчазного свідка палких зізнань – у 70-х рр. XX ст. від удару блискавки дуб зайнявся і дощенту згорів.   Але навколо галявини розбрелися його побратими, неначе оберігаючи пам’ятне місце у затишному куточку парку. Довгі десятиріччя батуринські музейники і краєзнавці мріяли встановити у парку Кочубея пам’ятник Великому коханню(Мал.24). Ця мрія нещодавно здійснилася. Погожого весняного дня, у травні 2003р., коли усе довкола квітло й зеленіло, пам’ятний знак був урочисто відкритий. І сьогодні цей куточок парку „Кочубеївський” став улюбленим місцем побачень закоханих.

        Що ж до  будинку В.Кочубея, то він перебував  у власності нащадків генерального  судді до 1917р. Старожили згадують, що одразу після революційного  буревію бачили у господі рештки  старого меблювання – письмовий стіл червоного дерева, дубову шафу та навіть крісло В.Кочубея.

        Тривалий час  ця унікальна пам’ятка української  архітектури перебувала у запустінні, в зарослому бур’янами й чагарником  парку. Тільки у 70-х рр. XXст. будинок було відреставровано, і в ньому розмістився Батуринський краєзнавчий музей, на базі якого з 1994 року створювався заповідник

Кочубей.

            Прогулянки по стежці Кохання 

        З реальної  старизни зберігся Кочубєєвський  парк, в якому Мотря Кочубей  зустрічалася з Іваном Мазепою. На жаль, дуплистий дуб, що вкривав гілками таємну любов, не дожив до наших часів, але збереглися зворушливі записки могутнього гетьмана до дівчини. «Моє серденько, мій квіте народжень! Сердечно від того болію, що далеко від міні їдеш, а я не можу очиць твоїх і лічка біленького відіті, через сей лісточок кланяюся. . Моє сердечне кохання, прошу вельми, зволь зі мною побачитися для усної розмови, коли мене любиш…»

        На місці  старого дуба, до якого вела  стежка Любові, в травні 2003 р. встановили камінь Великої Любові, який став місцевою пам'яткою. У цьому ж парку, у відновленому будинку Генерального суду, розмістився краєзнавчий музей. Експозиція на першому поверсі присвячена побуту сім'ї Кочубєєв, а в підвалі відтворені, без зайвих, правда, кривавих подробиць, сцени роботи гетьманського суду XVIII ст Експонати в музеї, як і всюди в Батуріне, новодельниє, але один з них – відновлену «блакитну піч Кочубея», покриту сюжетними кахлями, – не можна не оцінити по гідності. Тут же зберігається ікона XVIII ст. «Ісус Христос Вседержітель» і образ Богоматері, в 1704 р. дарований гетьманом Мазепою церкви міста Жовква і недавно повернений в Батурін львівським колекціонером Тарасом Лозінським.

     Мотря Кочубей та її роман з гетьманом Іваном Мазепою

        Романтична і одночасно трагічна  історія любові гетьмана України  Івана Мазепи і Мотрі Кочубей  (в А. С. Пушкіна вона Марія)  була оспівана десятками письменників, поетів і композиторів. Цей роман  зробив ім'я Мазепи широко відомим  далеко за межами України. За минулі століття імена багатьох авторів, що використали сюжет про Мотре, були забуті, а історія любові молоденької панни і знаменитого гетьмана як і раніше йде на підмостках найзнаменитіших театрів світу.

        Була осінь  1704 роки, йшла Північна війна. Гетьман Іван Мазепа повернувся з чергового походу в свою резиденцію в Батурині . Компанія пройшла вдало. Мазепа за наказом Петра заарештував свого давнього суперника Палея, лідера правобережного козацтва. Хоча це було зроблено під виглядом виконання вимог Серпня II, союзника Петра, але на ділі під контроль гетьмана тепер перейшла велика частина Правобережжя, яку ніхто повертати полякам не квапився.

        Це був величезний  успіх для Гетманщини, яка після  довгих десятиліть Руїни знову  знайшла кордони як за часів Богдана Хмельницького. Настрій Мазепи, якому на той час виповнилося вже 65 років, був відмінне. Старшина, особливо ті, для яких ідеї Гетманщини не були пустим звуком, зустрічали гетьмана із захватом. І сам він, як розумний політик і зріла людина, не міг не усвідомлювати велич подій, що відбувалися. Здійснення заповітних мріянь повинне було наповнювати його душу торжеством. Разом з цим сили потроювалися, а бажання зростали.

... У Батуріне Мазепа найчастіше жив не в своїй офіційній резиденції, «палаці», що розташовувався в замку міста, а в маєтку Гончаріхе , в двох кілометрах на південь від міста. Маєток був обширним. Гетьман будував його із залученням італійських архітекторів. Великий кам'яний триповерховий палац в стилі західного бароко, що дозволяв приймати всю старшину. Саме там розміщувалася знаменита бібліотека Мазепи і колекція західноєвропейського живопису. Палац стояв прямо на високому (до 10 м-коду) березі річки Сейм, звідки відкривався прекрасний вигляд на околиці

        Також були побудовані дерев'яна церква, дерев'яні стіни з бастіонами і земляні зміцнення з ровом (шириною в 8.12 м-кодів), що захищали територію «власного саду» майже в 9 га, розбитого за наказом Мазепи1 . А далі маєток переходив в обширний парк з дібровою, що тягнувся ще на 40 гектар.

        Сусідом Мазепи був Василь  Кочубей . багатий і впливовий  старшина, спершу генеральний писар,  а потім генеральний суддя. Йому дісталася колишня будівля генерального суду (побудоване ще при Д. Багатогрішному), яку Кочубей перетворив на свою резиденцію і оселився там разом зі своєю сім'єю (в А. С. Пушкіна вони жили в Полтаві). От удома починався парк Кочубея в 130 десятини. Затишна дубова алея вела прямо від будинку в глибину парку, туди, де він з'єднувався з парком Мазепи.

        У золоті дні осені 1704 р.  Мазепа, звичайно, не раз бував  в будинку свого кума і сусіда. Стосунки їх, з вигляду найпривітніші і приятельські, насправді були далеко не простими. Обидва вони свого часу служили на Правобережжі, у гетьмана Петра Дорошенко. У 1676 р. Мазепа попав в полон і був силоміць доставлений на Лівобережжі, а Кочубей, навпаки, добровільно покинув Дорошенко. У 1687 р. Кочубей, що був вже тоді генеральним писарем, виступив ініціатором доносу на гетьмана І. Самойловича, безумовно, розраховуючи на гетьманську булаву . Його надії не виправдалися: В. В. Голіцин рекомендував старшині вибрати І. Мазепу. Не дивлячись на тих, що щедрі подарували, які Мазепа отримав для Кочубея в Москві, генеральний писар затаїв злість.

        Значно пізніше, вже в 1708 році, коли йшла «справа Кочубея», Мазепа  писав А. Д. Меншикову: «Кочубей відвічний мій є ворог, який від початку мого клопітливого гетьманства завжди був мені осоружний і різні під мною рови копав, радячись невпинно з враждебниками моїми, які інші вже давно, а інші в недавньому времене повмирали і зникли. Писав він на мене пасквільні підкидні листи, а будучи писарем генеральним, імеючи у себе друк військову і підписуючись за мене часто, оскільки я із-за хирогрічеськой хворобі не всегода можу підписувати листи і уневерсали, видав помилкові деякі, ім'ям моїм рукою його підписані і під друком військовим. За такий злочин велів я його за міцний караул узяти. Потім і удруге він же Кочубей по кріказу моєму узятий же був за караул в ту саму годину, коли близький її родич проклятий Петрік передався до орди Кримською і великий заколот в народі малоруському чинив».

        Ці скупі рядки прочиняють завісу над довгими роками жорсткого суперництва за владу. Суперництва, яке обидві сторони до певного часу старанно приховували.

        Вони навіть поріднилися. Одна  з дочок Кочубея, Ганна, була  заміжній за Іваном Обідовським,  улюбленим племінником гетьмана, якого пророкували в його наступники. Правда, до 1704 р. Обідовський вже загинув на полях Північної війни. Молодша дочка Кочубея, Мотря, була хрещеником Івана Степановича і до моменту описуваних подій ще була дуже юною.

        У 1702 р. у Мазепи померла дружина, тиха і непомітна Фрідрікевіч. Хоча вона не грала жодної помітної ролі в Гетманщине, ніколи не згадувалася в описі офіційних церемоній, але проте гетьман, що славився своєю популярністю в жіночої статі, зберігав їй вірність. По украй мірі жодних фактів романів Мазепи за життя його дружини істориками не виявлено. Тепер положення в корені змінилося . гетьман став вдівцем і завидним женихом . казково багатий, впливовий государ величезного

краї, що відчував підйом життєвих сил і натхнення від досягнутого. Дряхлим старим в своїх 65 років Мазепа зовсім не був.

        Французький посол Жан Балюз,  що побував в Батурині якраз  в місяці, коли розвивався роман  з Мотрею, залишив наступний опис  гетьмана: «Погляд у нього суворий,  очі блискучі, руки тонкі і білі, як у жінки, хоча тіло його сильніше, ніж тіло німецького рейтара, і він прекрасний наїзник».

Таке поєднання чоловічої  сили, залізної волі, ясного розуму, безмірної  влади, багатства з легкістю підкорило  Мотрю. До того ж Кочубєєвна була дівчиною утвореною, такою, що знається на літературі (одним з дарунків гетьмана до неї стане «книжечка»), так що ерудиція, начитаність Мазепи теж надали своя дія. Нарешті, ще один чинник, який представляється дуже важливим: все говорить про те, що Іван Степанович був щиро закоханий. А пристрасть з боку настільки видатної людини не могла не лестити самолюбивості дівчини. До того ж залицявся він дуже красиво.

        Листи Мазепи,(мал.25) що збереглися, до Мотре, його листування з Кочубеєм дозволяють вельми детально відновити події, що розігралися в Батурині в кінці 1704 року. Між гетьманом і дівчиною спалахнув неабиякий роман. Віддання, що збереглися в Батурині, розповідають про старовинний дуб на алеї, що сполучала маєтки Кочубея і Мазепи (у народі вона і зараз іменується «алеєю кохання»), в дуплі якого закохані ховали таємне листування.

        Окрім великої різниці у віці  ситуацію ускладнювало те, що  Мотря, як уже згадувалося,  була хрещеником Івана Степановича  і, за церковними канонами, вони  не могли одружитися. Правда, для всемогутнього Мазепи, найбільшого церковного мецената і особистого друга всієї української і російської духовної ієрархії (і Стефан Яворський, і Феофан Прокопович багато в чому були саме йому зобов'язані своєю блискучою кар'єрою) . це була вирішувана проблема. Інший, не вирішуваною, виявилася позиція батьків Мотрі, які категорично відмовилися давати своє благословення

Велику   роль тут  грала Любов Кочубей, жінка з  сильним, але склочним характером, ім'я  якої не раз згадується в джерелах у зв'язку з конфліктами

Приведемо навіть такий  цікавий факт: у списку дарунків, які прямували з Москви, серед  осіб, що отримали їх, згадується, окрім  гетьмана, його мати, але не згадується дружина  . Любов була дочкою старого  полтавського полковника Жученко, з  дитинства звикла до влади, щоб всі підкорялися її волі. Але тут коса знайшла на камінь. Мотря стояла на своєму. Любов (Мазепа в своїх листах іменує її мучителькою, за транс поводження з дочкою) третирувала Мотрю, по деяких свідоцтвах . навіть била. І все закінчилося тим, що в один прекрасний вечір дівчина втекла до гетьмана.

Скільки вона пробула  у Мазепи . невідомо, але незабаром  він відіслав її назад до батьків  у супроводі стрілецького полковника Григорія Анненкова. Прощаючись у спокої мурованому», Мотря присягнулася, «що хоч так, хоч отак буде, але любов наша не зміниться». Мазепа подарував пошлюблений діамантовий перстень, «краще і дорожче за яке у мене немає». Гетьман цілував «білі ручки» і запевняв, що «якщо живий буду, то тебе не забуду».

       Мотря  була невдоволена вирішенням Мазепи відправити її назад додому. той пояснював, що, по-перше, Кочубеї «по всьому світу оголосили, що я узяв у них дочку вночі силоміць і тримаю у себе замість наложниці». По-друге, гетьман відверто признавався, що якби Мотря залишалася у нього в будинку, «я б не зміг жодним чином витримати, та і Ваша милість теж. Стали б ми з тобою жити так, як шлюб велить».

        Не дивлячись на всю силу  любовного потягу («Моя сердечно  улюблена, най миліша , най улюбленіша  Моторненько!.. Сама знаєш, як я сердечно, пристрасно люблю Вашу милість. Ще нікого на світі я не любив так»), Мазепа поступив благородно, але це йому в заслугу ніхто не поставив.

       Мабуть, найяскравіше художнє зображення  цього епізоду представлене в  опері «Мазепа» П. І. Чайковського. Але те, що відбувалося насправді, було анітрохи не менше драматичний. Кочубей написав гетьманові лист, заявляючи, що віддав перевагу б смерті, чим ганьба, що осягнула його. («О! горе мені мізерному і від всіх що обпльовував»). Він волав, що «надії про дочку моїй майбутній моїй розраді, обернулася в плач», що його покриває «гіркий сором і ганьба» і він не може дивитися в обличчя людські.

       У  відповідь Мазепа тепер теж  вже не соромився. Він писав,  що єдина причина печалі . це  дружина Василя Кочубея. Що слідувало б на неї накласти хорошу узду (і мундштук), як кладуть на кобил. Порівнював Мотрю зі святою Варварою, яка теж бігла від таранення батька . і не в будинок гетьманський, але в менш презентабельне місце . кошару. Радив вирвати з серця бунтарський дух, навіяний жінкою. І з обуренням запитував, про яку розпусту може йти мова? Вперше за все своє гетьманство Мазепа відкрито писав Кочубею, що шістнадцять років прощав і закривав очі на багато його великих «смертей гідна» провина.

        Гетьман палав спрагою помсти («знав би я, як ворогам помститися»), але Мотря заборонила йому це робити. Деякий час вони ще переписувалися (протягом грудня 1704 року). Гетьман посилав дівчині книгу, діамантове кольє. Посередниками в їх переговорах були якась Красунька і Дем’ян. Мазепа радив Мотре, від якої відвернулися всі її рідні, йти в монастир, «а я знатиму, що тоді з вашою милістю робити». Мотря сходила з розуму, як писав сам Кочубей, «плювала» на батька і матір.

        Не менше мучився і Мазепа («Сердечно  від того хворію, що... не можу очей твоїх і личка білого бачити»). До цього часу, мабуть, відноситься одна з двох дум, що дійшли до наших днів, написаних Мазепою. Гетьман володів серйозним літературним даром (про це можна судити як по його любовних листах, так і по думі «Всі спокою щиро прагнуть»), який відзначав ще А. С. Пушкін. Довгий час вважалося, що інших зразків творчості Мазепи не збереглося.  І лише коли автором справжньої статті був введений в науковий обіг «батурінський архів», вивезений в 1708 р. А. Д. Меншиковим, серед уцілілих матеріалів була виявлена дума «Старий з тілом розмовляє», на якою є посліду, що вона була написана рукою гетьмана. Хоча дума уціліла лише в російському переведенні (у оригіналові вона була на польському), вона є унікальним зразком творчості Мазепи і дає уявлення про ті відчуття, які він випробовував у зв'язку з романом з Мотрей. У своїй думі Мазепа міркував про сиве волосся і молоді бажання тіла, про плотські розради і муки пекла.... .

Прийом цитування

Прийом абстрагування

Прийом пояснення

Прийом екскурсійної довідки 

Прийом екскурсійної довідки 

Прийом посилання  на авторитети

Прийом пояснення

Прийом екскурсійної довідки

Прийом абстрагування

Прийом локалізації  події

Прийом локалізації  події

Прийом екскурсійної довідки

Прийом зорового монтажу

Прийом екскурсійної довідки

Прийом зорового порівняння

Прийом пояснення

Прийом екскурсійної довідки

Контрольний текст

Методичні вказівки

        Справжня слава прийшла в Батурин  при Івані Мазепі. За 21 рік гетьманства  Мазепа перетворив містечко на  європейське місто. З Москви  був запрошений архітектор Дмитро Аксамітов, який паралельно вів будівництво в Києво-печерській лаврі. Фортифікаційними справами заправляв Адам Зерникау, що перебудовував оборонні зміцнення в передовій голландській манері. Усередині фортеці на високому березі річки Сейм виросла цитадель (ось це оборона!) з гетьманським палацом і скарбницею. Лише на гроші Мазепи

        У вихорі Північної війни Мазепа  уклав договір з шведським  королем Карлом XII, щоб той в  разі перемоги став гарантом  незалежності України. І коли  Мазепа з військом виступив в Сіверський для Новгорода на зустріч з Карлом, російські війська під командуванням Меньшикова атакували Батурин. Невідомо, чим закінчилася б облога фортеці, не відшукайся в рядах гарнізону зрадник. Рано вранці 2 листопада 1708 р. по підземному ходу нападаючі пробралися в місто, і одночасно по зовнішніх стінах був завданий удару.

        Але на відміну від будинку  В.Кочубея, заміська резиденція  І.Мазепи в урочищі Гончарівка  після загибелі Батурина не  збереглася. З історичних документів  відомо, що тут було зведено палац, церкву, господарські споруди, які зусібіч оточували земляні укріплення та глибокий рів. Археологічні розкопки останніх років дозволяють скласти певне уявлення про цей архітектурний комплекс. На той час в Батурині жив і працював зодчий і богослов Адам Зернікау, відтак можна припустити його участь у будівництві гетьманської резиденції. У 1700р. І.Мазепа приймав тут гостей. “На другий чи третій день, ... полковники і вся старшина з'їхались перед Божою службою до гетьмана на Гончарівку”, - засвідчив у своєму літописі С.Величко. У листопаді 1708р. резиденція зазнала нищівної руйнації.

        У 1878р., коли Батурин відвідав  М.Костомаров, на Гончарівці ще  видно було рештки сплюндрованих  будівель, а наприкінці XX ст. і цих  слідів не залишилось. 1991р. на території заміської резиденції було встановлено меморіальну плиту з портретом І.Мазепи.

Прийом пояснення

Прийом екскурсійної довідки

Прийом локалізації  події