Організаційні структури управління в туризм

Організаційні структури управління в туризмі

4.3.1. Поняття  про організаційну структуру  управління 

Ефективність  управління діяльністю залежить від  того, наскільки правильно сформовано організаційну структуру управління та наскільки вона відповідає меті діяльності організації. Організаційна структура — це впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, з стійкими відносинами, що забезпечують їх функціонування та розвиток як цілого. Можна сказати, що структура управління — це не що інше, як оптимальний розподіл роботи, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між членами колективу організації. 

Метою організаційної структури управління є забезпечення стійкого розвитку соціально-економічної  системи через формування, збереження і вдосконалення способів взаємозв'язку та взаємодії системи із зовнішнім середовищем і внутрішньої взаємодії елементів системи. Структура туристичного підприємства: 

— забезпечує координацію  усіх функцій менеджменту; 

— встановлює повноваження та відповідальність керівників усіх рівнів; 

— багато в чому визначає стиль менеджменту, організаційну  культуру й ефективність праці співробітників та підприємства в цілому. 

Складниками організаційних структур є: 

— елементи організаційних структур управління — служби або  органи апарату управління, а також окремі працівники цих служб (органів); 

— організаційні  відносини — відношення (зв'язки) між підрозділами організації, рівнями  її управління, персоналом, завдяки  яким реалізуються функції управління; 

— рівні управління — сукупність прав, обов'язків і відповідальності, характерна для посадових осіб, що займають певне місце в ієрархічній структурі організації. 

Отже, елементами структури управління є окремі співробітники, служби, ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, які поділяються на горизонтальні та вертикальні. Горизонтальні зв'язки мають однорівневий і узгоджувальний характер. Вертикальні зв'язки — це зв'язки підпорядкування, необхідність у яких виникає у випадку ієрархічності управління. 

Зв'язки в структурі управління можуть бути також лінійними та функціональними. Лінійні зв'язки відображають взаємодію між лінійними керівниками — особами, які відповідають за діяльність організації або її підрозділів. Функціональні зв'язки виникають там, де відбувається взаємодія за певними функціями управління. Залежно від домінуючих зв'язків формуються відповідні повноваження: 

— повноваження лінійних керівників — право вирішувати всі питання розвитку довіреної  їм організації або підрозділу, а  також давати розпорядження, обов'язкові для виконання іншими членами організації (підрозділу) щодо реалізації усіх функцій. Це повноваження з планування, організації, мотивування, контролю діяльності персоналу; 

— повноваження штабного персоналу — право планувати, рекомендувати, радити або допомагати, але не наказувати іншим членам організації викопувати розпорядження тощо; 

— функціональні  повноваження — право того чи іншого працівника управлінського апарату  приймати рішення і реалізувати  дії, які зазвичай виконують лінійні менеджери. 

Складники організаційної структури взаємозалежні: зміни  кожного з них (кількості елементів  і рівнів, кількості та характеру  зв'язків і повноважень працівників) викликають необхідність перегляду  всіх інших. Так, постановка нового організаційного завдання (наприклад, робота з новим сегментом туристів, розширення рекламної діяльності, освоєння нового туристичного регіону) передбачає вирішення низки питань: чи потрібно формувати новий підрозділ для його розв'язання; хто буде керівником; яка буде чисельність персоналу відділу; які функції він буде виконувати, кому підпорядковуватися і яке місце буде займати в ієрархічній структурі; якими будуть його взаємовідносини з іншими підрозділами організації. 

Збільшення кількості  елементів і рівнів у структурі управління неодмінно приводить до значного зростання кількості й складності зв'язків, що виникають у процесі прийняття управлінських рішень. Наслідком часто стає гальмування процесу управління, що в сучасних умовах означає погіршення якості функціонування менеджменту організації. 

Туристична діяльність, як відомо, — це організована діяльність з надання туристичних послуг. Ринок туризму характеризується великою кількістю суб'єктів виробництва  і просування туристичної послуги (туристичні підприємства, об'єднання, турагенти, туроператори тощо), між якими існують логічні відносини рівнів управління і функціональних служб. Фактично менеджмент покликаний побудувати таку їх взаємодію, щоб досягти стратегічних цілей туристичної галузі. Організаційна структура управління туризмом дає змогу впорядкувати сукупність взаємопов'язаних елементів усередині будь-якої туристичної організації, туристичного ринку. 

Управління туристичною  структурою передбачає розподіл завдань  між структурними підрозділами і  працівниками, в т. ч. надання їм повноважень для реалізації того чи іншого напряму туристичної діяльності або діяльності із забезпечення функціонування організації. 

Організаційна структура управління в туризмі, так само як і в будь-якій організації, складається з ланок (відділів), рівнів управління та горизонтальних і вертикальних зв'язків між ними. Ланки управління в туристичній організації виокремлюються залежно від її масштабів. У невеликих туристичних організаціях з невеликим штатом управлінські ланки можуть бути представлені навіть окремими спеціалістами. Великі туристичні організації поділяються на структурні підрозділи, орієнтовані на виконання відповідних функцій управління. Зв'язки між такими структурними підрозділами мають горизонтальний характер. 

Рівні управління туризмом представлені сукупністю ланок управління і відображають ієрархічну побудову організації, відношення керівництва і підлеглості. 

Управлінські  завдання менеджерів туризму, які працюють на різних рівнях управління, залежать від посади й спеціалізації. Наприклад, менеджер з роботи із закладами громадського харчування укладає договори з ресторанами, їдальнями, тавернами тощо у певному туристичному регіоні і контролює їх дотримання. У великих туристичних холдингах, які займаються туроператорською діяльністю, менеджер може вирішувати такі завдання в усіх туристичних регіонах, з якими працює організація. 

В організаційній структурі турфірми особливе місце  займає відділ роботи з клієнтами. Це центральна ланка турфірми, для забезпечення роботи якої працюють усі інші підрозділи. В організаційній структурі вона лінійно взаємопов'язана з усіма іншими відділами. 
 

Вертикальна залежність і підпорядкування рівнів управління дають змогу розподілити відповідальність за прийняття і реалізацію управлінських  рішень між працівниками організації. Практика свідчить, що на формування рівнів організаційної структури впливають такі фактори, як масштаб і вид організації, напрями її діяльності, кількість стратегічних бізнес-одиниць, стратегічні плани тощо. 

На вищому рівні  управління директор та його заступники (голова ради директорів (спостережна рада), президент, віце-президент правління) розробляють стратегічні рішення щодо політики організації з розвитку туристичної діяльності, розширення географії маршрутів тощо. Крім того, керівники такого рівня координують діяльність своїх заступників — керівників відділів та інших підлеглих. 

Специфіка єдиноначальності або колегіального управління визначає два підрівні управління — повноважне і загальне керівництво. 

Середній рівень управління забезпечує реалізацію політики функціонування організації, яку розроблено вищим рівнем, і делегує певні обсяги завдань підрозділам і відділам нижчого рівня. Спеціалісти середнього рівня зазвичай відповідають за підбір кадрів для виконання конкретних завдань і за забезпечення їх необхідними ресурсами, здійснюють контрольні функції (своєчасність виконання) і моніторинг результатів з мстою виявлення відхилень від запланованих показників. Наприклад, керівник відділу продажу планує діяльність менеджерів з продажу, встановлює їхні графіки роботи, показники продажу, оцінює результати попередньої роботи, здійснює поточний і кінцевий контроль, проводить навчання і забезпечує необхідну інформаційну підтримку. 

Спеціалістам  середнього рівня необхідно знати  всю специфіку туристичної діяльності, бути хорошими організаторами, мати навички роботи з персоналом. 

На нижчому  рівні управління менеджери виконують  не тільки управлінські, а й виконавчі  функції. Вони займаються виконанням щотижневих і щоденних завдань, безпосередньо контактують з виконавчим персоналом організації і відповідають за інформування безпосередніх виконавців про конкретні завдання. Наприклад, менеджер з реклами займається пошуком підрядних організацій з виготовлення і розміщення реклами, ставить перед ними конкретні завдання, укладає договори, контролює їхню діяльність, відповідає за якість рекламного продукту, раціонально розподіляючи ці завдання між колом підпорядкованих йому спеціалістів. 

У невеликих  турфірмах нижчого рівня управління досить часто немає через малу чисельність персоналу, й управлінці відповідного рівня поєднують у своїй діяльності функції середнього і нижчого рівня. 

До сучасних організаційних структур управління висувають  низку об'єктивних і універсальних  вимог, зумовлених загальноекономічними і організаційними факторами та умовами, дотримання яких дає змогу організації ефективно функціонувати: 

— відповідність  цілям і завданням організації, відповідно, підпорядкування виробничо-обслуговуючій  діяльності та її вимогам; 

— оптимальний поділ праці між органами управління та окремими працівниками, що забезпечує спеціалізацію, творчий характер роботи і раціональне навантаження; 

— взаємозв'язок кожного працівника, на якого покладено  певні повноваження і відповідальність, й органу управління шляхом реалізації вертикальних і горизонтальних зв'язків між ними; 

— відповідність  між функціями й обов'язками, з  одного боку, та повноваженнями і відповідальністю — з іншого (порушення цієї вимоги приводить до дисфункції системи  управління в цілому); 

— адекватність соціально-культурному середовищу організації; 

— надійність, тобто  структура апарату управління повинна  гарантувати достовірність передачі інформації, не допускати викривлення  управлінських команд, забезпечувати  безперебійний зв'язок у системі управління; 

— адаптивність і гнучкість відповідно до змінних  умов зовнішнього середовища (розширення зони туристичного обслуговування, урахування зміни у смаках і потребах споживачів тощо); 

— економічність, тобто досягнення запланованого  ефекту від функціонування структури за мінімальних витрат на управлінський апарат. 

Контрольні запитання  і завдання 

1. Охарактеризуйте  призначення організаційної структури  з погляду менеджменту. 

2. Обґрунтуйте  взаємозалежність складників організаційної  структури. 

3. Які види  зв'язків наявні між елементами  структури управління? 

4. Як виявляються  об'єктивні й універсальні вимоги  до організаційних структур у  менеджменті туризму? 

5. Охарактеризуйте  сутність управлінських завдань  у сфері туризму на різних  рівнях управління. 

6. Розкрийте  зв'язок між внутрішніми змінними: структурою і технологією.

4.3.2. Типи організаційних  структур 

Залежно від  способу здійснення і виду зв'язків  теорія і практика менеджменту визначає два типи організаційних структур управління: ієрархічний (механістична модель) і органічний (органічна модель) (табл. 4.2 та додаток 5).

Ієрархічна структура 

Ієрархічна структура  передбачає: ієрархічність управління, при якій нижчий рівень підпорядковується  і контролюється вищим; наявність  формальних правил та норм при виконанні менеджерами своїх завдань та обов'язків; дух формальної безособовості, з яким офіційні особи виконують свої обов'язки; прийом на роботу згідно з кваліфікаційними вимогами до цієї посади.

Органічна структура