Спелеотуризм

      Досліджувати печери людство почало ще на зорі цивілізації. Для первісних племен печера була і будинком, і захистом від природних стихій. Тому, спелеотуризм - це не тільки спосіб отримання фізичних навантажень, але і «їжа для розуму». Невідомо, що можна знайти в черговий печері - може бути незвичайні природні утворення, а, можуть бути наскальні малюнки. У печерах люди ховалися від загарбників, там же приховували від недоброзичливців безцінні скарби, тому кожен історичний період залишив свій слід в підземних і наземних печерах.
        1920-1950 р.- саме до цього часу належать: перше використання терміну «спелеологія» в Україні (В. Махаєв), перша спроба спелеологічного районування (В. Махаєв, Саггіоді), а також перші кроки на складному шляху охорони карстових печер.

          Перші карстові порожнини українських Карпат були відкриті лише в 50 рр. (геолог В. Славін, зоологи В. Абеленцев, І. Колющев, туристи І. Пташнікова та ін.). У 1963 р. краєзнавець П. Сова вже пише про п'ять сталактитових печер Карпат. У 1963-1967 рр. ймовірні карстові регіони Карпат дослідила Комплексна карстова експедиція (кер. В. Дублянський, Г. Бачинський). Відкрито та описано 15 порожнин, найбільша з яких шахта Дружба (3,7 км, завглибшки біля 40 м). У 1987р. В. Антосяк та ін. говорять уже про 35 порожнин на території Карпатського заповідника (1). В 1990 р. В. Коржик та Б. Рідуш говорять про 100 порожнин різного віку та генезису, загальною довжиною біля 4 км. У 1992 р. І. Турчин описує гравітаційні порожнини на хребті Ключ. Найбільша з них – печера Прохідний двір (520 м). У 1968 р. на шахті № 8 Солотвинського солерудника відкрита перша в колишньому СРСР алергологічна лікарня, а 1976 р. побудоване підземне відділення республіканської лікарні. В їх розбудові посередню участь брав активний спелеолог П. Горбенко.

          Печера «Молочний камінь» у пізньому палеоліті використовувалась як короткочасний табір мисливців, що полювали на печерного ведмедя; карстовий міст вперше описаний послами Івана ІV (1558 р.).

      Спелеологія в Україні - наука відносно молода. Лише в кінці 1950-х pp. туристи і вчені почали комплексно досліджувати таємниці, які зберігали в собі печери і шахти, до цього цей напрямок наукової роботи носив епізодично-описовий характер (на відміну від зарубіжної спелеології).
        На початку і в середині XIX ст. відомості про печери Руської рівнини, Уралу, Криму, Кавказу і Сибіру наводяться в працях М. Кіттари, М. Северина, А. Шренка, П. Кеппена, Г. Абіха та ін.
        На початку XX ст. виділяються дослідження А. Крубера (Крим і Кавказ), А. Козменко (Руська рівнина). Ці роботи подають дані про умови утворення печер, особливості їх мікроклімату і гідрогеології тощо.
       Українська спелеологія до 1917 р. - це спелеологія одинаків, які не мали ні спортивної підготовки, ні спорядження для дослідження складних печер. Тому в літературі є дані лише про легкодоступні печери: Балаганську, Ангарську, Вертебу, Кришталеву на Поділлі; Великий Бузлук в Криму тощо.
           У 1908 р. науковець М. Орлович та інженер Г. Гутковський зробили опис привхідної частини Кришталевої печери в Крив-че на Тернопільщині. На початку 1930-х pp. інженер В. Нехай дослідив ближній район лабіринту і подав його опис та карту в "Путівнику по печері Кривче" 1933 р. Тоді ж був прокладений і частково обладнаний перший в Україні екскурсійний маршрут під землею, який користувався величезною популярністю.
Вертеба - одна з великих лабіринтових печер Західного Поділля. її назва походить від старослов'янського "вертеб", що означає "печера, важкодоступна яруга, балка". Археолог Г. Ос-совський у 1890-1895 pp. і В. Деметрикевич у 1898-1904 pp. у цій печері знайшли велику кількість знахідок предметів матеріальної культури різних епох. Відомий польський археолог Б. Януш у книзі "Археологічні пам'ятки Східної Галичини" (1916 р.) образно назвав печеру "Наддністрянською Помпеєю". Перший опис правої частини печери археологи А. Кіркор і С. Козібродський склали ще у 1844 р.
             У 1876 р. відомості про Вертебу подає краєзнавець Г. Грушецький у книзі "Про печери від Карпат до Балтики". У 1920- 1930-х pp. у Вертебі було прокладено перший оглядовий маршрут для туристів і зроблені перші спроби організації масових екскурсій. Такий вид спелеотуризму як дослідження печер придбав популярність тільки на початку 20-го століття, а особливо затребуваним став з середини минулого століття.  

         Галузь  науки, що займається вивченням печер називають спелеологією, а вчених – спелеологами. [ 1 ] Спелеологія  досліджує  виникнення печер, їх розвиток, форми, мікроклімат, води, органічний світ в минулому та в сьогоденні. Назву «спелеологія» у 1890 році запропонував французький археолог  Е.Рів’єр. Цю назву в своїй роботі згодом використав один із засновників сучасної науки про печери  Е.М. Мартель.

            Спелеологія, як така, виникла на перехресті  інтересів геолого-географічних, біологічних та історичних наук. Тісніше вона пов’язана з карстознавством.     В середині  XX століття хорватські вчені ввели термін «крас» в наукову літературу. Німецькі ж науковці виправили назву на більш милозвучну – «карст» (сама назва «карст» походить від назви плоскогір’я південніше Юлійських Альп). Наразі спеціалісти розрізняють декілька видів карсту: голий, задернований та покритий карст. 

        Коли розчинні породи виходять безпосередньо на поверхню, то це голий карст. Він широко відомий в Криму та Середній Азії. Дощові і талі води, що містять безліч вуглекислого газу, діють на вапняки як слабка кислота. Розширені водою тріщини перетворюються в канали, що відводять воду з поверхні землі вглиб. Саме тут і утворюються печери, колодязі та шахти, що цікавлять спелеологів.

          Задернований карст характерний тим, що на його поверхні розвинений тонкий ґрунтовий покрив.

         Покритий карст – в прямому значенні своєї назви – покритий. Гірські породи, що карстуються вкриті нерозчинними (пісок) або водотривкими породами (глина).

       Відомий радянський геолог Д.С.Соколов [ 1 ] виділяв чотири умови розвитку карсту: наявність порід, що карстуються, їх порові або тріщинні  водопроникні властивості, вода, що рухається та її агресивність( здатність розчиняти породу). Тому для того щоб охарактеризувати карст будь-якого гірського масиву, потрібно мати дані таких наук як стратиграфія, літографія, петрографія, тектоніка, геоморфологія, гідрогеологія, кліматологія, грунтознавство та ландшафтознавство. Проте спелеологія не залишається перед ними в боргу. Комплексне вивчення печер та шахт дає відповіді на низку питань: як утворюються та рухаються підземні води, які їх запаси, мінералізація, хімічний склад, коливання рівнів. 

         Будучи складовою частиною карстознавства, спелеологія виходить за рамки цієї комплексної науки: печери можуть утворюватись не тільки завдяки карстуванню. Вони виникають внаслідок активізації вулканічних процесів(лавові  пузирі), роботи моря(печери прибоя),  розмив льоду, діяльність людини( соляні шахти, катакомби, «печерні» міста та храми). В таких випадках  спелеологія вступає в зв′язок не з карстознавством, а з вулканологією, геоморфологією, археологією. Некарстові печери широко відомі в Криму, Україна.

          Наукові інтереси спелеологів часто перетинаються з інтересами біологів та археологів. В печерах живуть тварини, що належать до кількох типів: простих, членистоногих, молюсків та ін. Специфічні умови життя дозволяють фахівцям виділити печери в окремий біотоп (середовище проживання з більш-менш однорідними умовами для життя).

        Під землею нерідко зустрічаються залишки кісток та сліди існування           ( копроліти (скам’янілі екскременти морських та наземних тварин), подряпини від кігтів)).

           Не менше загадок зберігають печери і для археологів. Протягом багатьох тисячоліть печери використовувались як житло, місця жертвопринесень, поховань, тюрем та так званих «складів» для продуктів харчування.

           Основне завдання істориків – розібратися, з якою метою використовувалась та чи інша печера, яку роль вона відіграла у формуванні культури, побуту людей.  Завданням спелеологів є допомога історикам краще зрозуміти умови проживання людини або тварини під землею, допомогти оцінити ті зміни, що відбулись впродовж віків.

          Спелеологічні дослідження дають змогу деталізувати літологічний розріз карстоутворюючих порід і встановити особливості тектонічної будови району; вивчення гідрогеології карстових порожнин дає можливість визначити закономірності формування, руху і розвантаження підземних вод і вийти на раціональні схеми їх експлуатації.

           Спелеологічні дослідження надають суттєву допомогу і при вирішенні інженерно-геологічних завдань. Вони широко використовуються при проходженні тунелів, при будівництві ГЕС тощо.

            Експеримент, що 1972 року провів відомий всьому світу вчений та спелеолог Мішель Сіфр (нагадаю, він насамоті провів 205 днів в печері Міднайт, США) дозволив детальніше вивчити біологічні (фізіологічні) ритми людини, її психологічний час та фізіологічні процеси.
Проведені  Сіфром біологічні (фізіологічні) експерименти мають певне прикладне значення, насамперед, у галузі космічної медицини.

          З того часу було створено кілька підземних лікарень і клінік, в тому числі і в Україні. Спеціалісти в галузі медицини та спелеології провели низку дослідів у тернопільських печерах - Кришталевій та Озерній. Отримані експериментальні дані свідчать про лікувальні властивості мікроклімату печер і доцільність створення тут алергологічних стаціонарів для лікування хворих хронічними бронхітами, пневмонією, бронхіальною астмою. Так зародився новий напрям медичної спелеології – спелеотерапія.
        Спелеотерапія - це використання мікроклімату печер, шахт для лікування цілого ряду захворювань, один з стародавніх і широко розповсюджених у наші часи методів оздоровлення в багатьох країнах світу. Медики  встановили: спелеотерапія сприяє більш швидкому загоєнню опіків, допомагає лікувати шкірні захворювання, недуги кровообігу. Особливо ефективно допомагає спелеотерапія дітям. Тому великі ставки в світі робляться саме на використання печер в якості підземних лікарень та санаторіїв. [  5  ]

          Вивчення печер починається з дослідження умов їх виникнення, з якими процесами це було пов’язано. Встановлення загальної картини дає змогу детальніше поринути у вивчення та освоєння печер, їх використання. Проте дослідження печер вимагає моральної та фізичної підготовки учасників експедиції, їх повну налаштованість на роботу в незвичних для себе умовах. Тому необхідно створювати необхідні умови для проведення тренувань молодих спелеологів, адже кожен спортсмен має отримати якомога більше знань теоретичних та практичних.

1.3.           Специфіка спелеотуризму  як виду туристсько – рекреаційної діяльності.

         Рекреація – відновлення здоров'я і працездатності шляхом відпочинку на лоні природи, або під час туристичної поїздки з відвіданням національних парків, архітектурних пам'яток, музеїв. До поняття «рекреація» включають: розширене відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини; будь-яка гра, розвага, яка використовується для відновлення фізичних та розумових сил; найбільший сегмент індустрії дозвілля, що швидко розвивається, зв'язаний з участю населення в активному відпочинку на відкритому повітрі, проводиться переважно на вік-енд (у вихідні та святкові дні); перебудова організму і людських популяцій, що забезпечую можливість активної діяльності за різних умов характеру і змін навколишнього середовища; цивілізований відпочинок, що забезпечується різними видами профілактики захворювань в стаціонарних умовах екскурсійно-туристичними заходами, в процесі занять фізичними вправами.

        Пізнавати допомагають природні ресурси, що також мають назву «рекреаційні» -

1)  це об’єкти і явища природного походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого й опосередненого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг; [ 9 ]  

2)  це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти. [ 9 ]

          До ос­новних видів рекреаційних ресурсів належать: 1) узбережжя теплих морів; 2) узбережжя річок, озер та водосховищ; 3) лісові масиви; 4) передгір'я та гірські країни; 5) міста - столичні та історичні центри; 6) міста-курорти або курортні місцевості; 7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані по­за межами населених пунктів; 8) давні міста, ф    ортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.
         Поняття “рекреаційні ресурси ” включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал. 

              Спелеологічний туризм (далі – спелеотуризм),  як вид спортивного туризму, розвивається в світі протягом багатьох десятиліть і у своєму розвитку тісно пов'язаний з карстологією та спелеологією, пошуком та дослідженням печер. Саме завдяки розвитку спелеотуризму, пошуку нових та дослідженню вже відкритих печер в багатьох країнах світу на сьогодні проведено туристсько-спортивну класифікацію та в певній мірі досліджено значну частину відомих печер. Серед особливостей спелеотуризму слід виділити складність маршрутів, що обумовлена різноманіттям рельєфу  печер (колодязі, завали, вузькі щілини, підземні ріки тощо), високу відносну вологість повітря занизької температури, відсутність природного освітлення, високий рівень автономності в процесі експедиції (за наявності глибоких підземних наметових стоянок). Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод. Печери різних регіонів мають свої привабливі риси для спелеотуристів   та   певні   можливості   для   оволодіння технікою і  тактикою спелеологічних походів.   Пошук і дослідження печер триває і нині. Проте, нажаль,  печери знаходять не лише ті, хто їх шукає, але й ті, що зовсім не очікують на таку знахідку. Як відомо, частина найвідоміших печер світу була знайдена випадково – непрофесійними спелеологами чи вченими, а пастухами, дітьми тощо.  

           Спелеотуризм   один з небезпечних видів туризму. Проте на це не зважають справжні екстремали та фанати своєї справи. Вони знову і знову готуються до підкорень глибин нашої планети.    Оскільки саме в наш час спелеотуризм набув неабиякого розвитку в якості особливої форми екотуризму, то в  усьому світі розвивають діяльність спелеогуртки, що розповсюджують інформацію щодо активного використання вільного часу саме в такій активно-екстремальній формі.
          В останні роки спостерігається значне підвищення інтересу до печер. Різке збільшення потоку відвідувачів, яких приваблює краса підземного світу печер та особливо їхні вторинні мінерали, що є унікальними за своєю красою та походженням. Процес популяризації спелеотуризму зупинити майже неможливо та й, мабуть, недоцільно, тому що в кінцевому рахунку головна цінність печер області — цих природних музеїв, і полягає в тому, щоб дарувати людям естетичну насолоду й можливість втамувати споконвічне бажання людини до незвіданого та прекрасного.

        Туристська діяльність є могутнім засобом оздоровлення і фізичного розвитку населення. При сучасній екологічній забрудненості великих міст і селищ, високому рівні шуму та інших травмуючих чинників, а також значному часі перебування людей у закритих приміщеннях суботній і недільний туристський похід є важливим засобом оздоровлення і профілактики різних захворювань.