Спелеотуризм

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Звичайний наземний світ здається звичним і відомим. Складно когось здивувати настанням дня або ночі, зміною сезонів або зеленню дерев і трави.       Пройшовши підземні, з елементами екстриму, маршрути, можна побачити підземні озера й ріки, почути шум підземних водоспадів, оцінити красу квітів, створених вигадливими за формою кристалами, помилуватися скрупульозно створеними природою сталактитами й сталагмітами, які тягнуться один до одного й місцями з'єднуються й утворять так звані колони.                                         

Пошук і дослідження печер триває і нині. Найбільш цікаві зі спортивної точки зору печери мають класифіковані туристські спортивні маршрути і увійшли до Переліку класифікованих печер України. Всього в Україні на сьогодні класифіковано 157 печер від 1 до 4Б категорії складності, що дає можливість здійснювати спелеологічні походи від I до IV категорії складності включно.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАГАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СПЕЛЕОТУРИЗМУ НА ЗАКАРПАТТІ.

2.1. Характеристика ресурсної бази спелеотуризму на Закарпатті.

          На території Закарпаття відомо близько 50-ти печер. Більшість печер Закарпаття знаходиться на території Тячівського району. Це печери біля сіл Мала та Велика Уголька, а також печери урочища Черлений Камінь, що неподалік від села Нересниця. На території Угольського масиву відомо біля 30 карстових порожнин, входи до яких знаходяться досить високо (100-300 м) над рівнем долини.

          Найбільшою і, мабуть, найгарнішою печерою Українських Карпат є печера  Дружба (Романія). Вхід у шахту розташований на висоті близько 500 м у буковому лісі на околиці с. Мала Уголька. Він знаходиться на дні неглибокої триметрової карстової лійки еліпсовидної форми зі стрімкими обривистими стінами. Загальна довжина всіх досліджених ходів печери Дружба становить 900 м, глибина – 45 м. Температура повітря в різних частинах печери коливається від +5 до +8°С, вологість становить 95%.

         Печери Угольки – це справжні музеї природознавства. Вони різноманітні за своєю морфологічною структурою, за кількістю і видом натічних форм, площею та кількістю поверхів. Висока концентрація порожнин на порівняно малій площі вказує на інтенсивність розвитку підземного карсту в цьому районі.

У відслоєннях на річці Великій Угольці палеоботаніки знайшли відбитки листя магнолії, лавра, пальми, мирта, винограду та інших субтропічних та тропічних рослин, які росли 25 млн. років тому. У печері Молочний Камінь виявлено стоянку первісних мисливців.

          У кількох десятках кілометрів від печер Угольського масиву знаходиться система печер Черлений Камінь, яка має зовсім інше походження і структуру. Система розташована у північно-східному напрямку від с. Нересниця Тячівського району. Печери урочища Черлений Камінь представлені чотирма великими кількаповерховими порожнинами загальною довжиною від 200 до 700 м, глибиною від 24 до 56 м, та кількома маленькими, довжиною від 5 до 25 м. Породи печер Черленого Каменя мають характерне темно-червоне забарвлення, що пояснюється наявністю тривалентного заліза або його оксиду в цементуючій складовій породи. Печери відносно молоді, доказом чого є тип їхньої структури (вони закладені в основному по тектонічних розломах у породі), а також мала кількість натеків та невеликі розміри сталактитів. Походження печер має виражений тектонічних характер, на що вказує наявність довгих прямих паралельних ходів, висота яких сягає трьох-п’яти метрів, хоч подекуди їх розміри неможливо визначити, оскільки деякі тріщини поступово звужуються до непролазних.

        Печера Сифон (сифон – це хід, заповнений водою або рідкою глиною) найглибша в урочищі Черлений Камінь: її глибина сягає 59 м. Верхня частина складається з невисоких залів з великою кількістю каміння, брил, плит, що утворилися внаслідок обвалів ходів. На переході з верхньої до середньої частини печери на стінах з тріщин з’являються сталактити та ребристі вертикальні натеки. Печери системи Червоний Камінь досить перспективні у плані пошуку продовжень ходів.

          У Рухівському районі природні печери невідомі, але є багато старих закинутих шахт. Найцікавішими є Довгоруня та Черемшина, які знаходяться неподалік від села Ділового. Ці шахти є антропогенними утвореннями, але їх вертикальні ділянки мають природне походження.

         У Перечинському районі відомо кілька маленьких тектонічних печерок, розташованих на хребті Санаторія на висоті приблизно 500 м, а також печера на горі Полонина Руна (1497 м).

         У Великоберезнянському районі природні порожнини розташовані недалеко від села Лубня, найбільша з них, завдовжки 138 м, – печера Ролінг Стоунз.

          В Ужгородському районі, на північ від с. Глибокого, є кілька шахт, утворених внаслідок добування залізної руди для анталовецького ливарного цеху в 30-х роках ХХ ст. Печери різні за довжиною – від кількох метрів до 240 м. Очевидно, до нашого часу збереглися не всі штольні, частина з них обвалилася.

        Печери – тонко збалансована екосистема. Тому першочерговою вимогою до відвідувачів є бережне ставлення до їх середовища та унікальних мешканців.

Умовні позначення:

*** – заслуговує на окрему поїздку;

** – цікаве місце для відвідання;

* – є на що подивитись.

2.2. Організація безпеки на маршруті і кадрове забезпечення.

        Головний принцип спелеотуризму - вибір оптимальної тактичної схеми і забезпечення безпеки.

      За ступенем своєї складності печери поділяються на п'ять категорій, кожна з яких, починаючи з другої, ділиться ще на дві підкатегорії. Категорія печери - одна з важливих характеристик при формуванні спелеологічних груп.  Подорожувати в печерах 1-3 категорій складності прийнято групою не менше, ніж з 4-х осіб, а мінімальний склад групи, що досліджує печери 4 і 5 категорії складності, має включати в себе 6 чоловік.

       Перед походом необхідно чітко визначити його специфіку. Від того, що ви збираєтеся робити: зайнятися пошуком печер в певному районі, пройти горизонтальні, вертикальні або лабіринтові печери, підвищити кваліфікацію учасників походу, провести наукове дослідження печери або зробити тренувальний похід, залежить склад групи та її спорядження.  

        Спелеотуризм технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні складних за рельєфом маршрутів в умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості (до 100%) та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод.

Безпека спелеоподорожі значною мірою визначається правильним підбором і підготовкою спорядження.

        Варто звернути увагу, що кожний учасник повинен мати два незалежних джерела світла (один з них - обов’язково налобний). Каска спелеотуриста повинна задовольняти наступним вимогам: вага в зборі не більше 0,5 кг, відстань від амортизаторів до купола шолома - 20-30 мм, ковпак шолома повинен витримувати статичне навантаження 113 кг і опір на динамічний удар - 23 кем, підборідний ремінь повинен витримувати на розтягання 65-70 кг. Все спорядження повинне бути ретельно переглянуто, оновлено й відремонтовано. Неприпустиме використання нестандартного спеціального спорядження (рогаток, шайб, та інших пристосувань для спуска й підйому, шлямбурних гаків), які не пройшли випробувань за вимогами, пред’явленими відповідними Держстандартами. При наявності стандартного спорядження використання аналогічного нестандартного забороняється.

        Під час спуску під землю важливо враховувати той факт, що людина, перебуваючи під землею, відчуває постійний стрес: його оточує темрява, вологість і холод. Напруга, як правило, зникає, коли людина під землею починає діяти: рухатися по маршруту і т.д.

           Через деякий час настає період адаптації і протистояння всім стресових факторів, особливо - дії холоду. Організм починає вирішувати одну проблему: «як не замерзнути», направивши на боротьбу з холодом всі свої сили. Увага в цей момент зазвичай притупляється, і людина під землею може випустити з уваги важливі деталі, наприклад, не зуміє адекватно оцінити якість і стан навішування і ступінь небезпеки наміченого маршруту, «прогавити» небезпеку зриву або загрозу затоплення.

        Щоб відновити сили, витрачені в період адаптації, і сконцентрувати увагу, людині необхідно влаштувати перерву і відпочити від впливу стресових факторів, тобто - піднятися на поверхню або влаштувати привал з освітленням та обігрівом.

       Якщо цим нехтувати, то може наступити стадія виснаження: коли функції організму порушуються, і якщо втратити час, ці порушення стануть незворотними. Спускаючись під землю люди починають відчувати стан підвищеної тривоги і напруги.

       Стрес, випробовуваний людиною в печері, може посилитися і так званим ендогенним отруєнням організму, яке виникає, якщо людині доводиться протягом довгого часу виконувати важку фізичну роботу, не маючи можливості зігрітися. Починається вуглеводне голодування, яке супроводжується відчуттям слабкості, головним болем, нудотою. Тобто, перебуваючи в печері, дуже важливо підтримувати оптимальний тепловий баланс, вчасно відпочивати і раціонально харчуватися.

       Щоб зберегти тепло, вироблене тілом людини, треба вміти використовувати власні механізми терморегуляції і грамотно підбирати одяг: якщо цьому моменту не приділити належної уваги, то тепловий баланс порушиться, і організм буде відчувати переохолодження, тобто гіпотермію.

Спелеотуристу обов'язково треба враховувати той факт, що при різкому переході організму з комфортних умов в холодне середовище температура шкіри може різко знизитися майже до 10 градусів. Цього не станеться, якщо він буде одягнений в сухий вовняний одяг.

        Якщо одяг вологий, виникає ризик переохолодження, яке супроводжується ознобом, що поширюється з поверхні шкіри всередину і охоплює в результаті весь організм. В принципі, людина має певний запас міцності: на якийсь час в організмі включається механізм терморегуляції. Але цей час обмежений, і якщо не вжити заходів, людина може отримати шок, що загрожує летальним результатом.

          Час для прийняття захисних заходів залежить від інтенсивності холоду, так, при контакті з холодною водою без теплоізоляції цей період становить приблизно 10 хвилин. Таким чином, щоб уникнути тривалого переохолодження під землею, перед спелеопоходом треба ретельно підготувати одяг і продумати режим роботи.

       Перша умова: одяг повинен бути сухим. Теплоізоляційні властивості мокрого одягу менше сухого в 23 рази.

      Правило друге: одяг повинен мати кілька шарів. Найкраще зберігає тепло вовняна та поролонова білизна, зверху якого зазвичай надягається комбінезон і, якщо треба, водозахисний костюм.

      Екіпірування туриста повинна враховувати, яка вологість чекає його в печері. Важливість надійної гідроізоляції важко переоцінити: відомий випадок, коли турист, опинившись відрізаним від виходу на поверхню, працював в печері цілу добу, смертельно втомився, але не вимок, і просидів 33 години в темряві на глибині 160 м, а потім зумів самостійно вибратися з печери , провівши під землею в загальній складності 77 годин.

        Щоб відновити нормальний теплообмін, спелеотуриста повинен вміти розігріватися. Найпростіший спосіб розігріву - активний рух. Однак при сильному переохолодженні для розігріву тіла потрібно дуже інтенсивне фізичне навантаження, яке організм в даному випадку може просто не витримати. При глибокому ж переохолодженні вже ніяка фізична активність не допоможе: вона лише виснажує людину, посилюючи його критичний стан.

Ще один засіб розігріти організм - носяться джерела тепла (хімічні або каталітичні грілки), які дозволяють підтримувати стан теплового комфорту. Єдиний мінус подібних пристосувань полягає в тому, що у каталітичних грілок в умовах печери часто бувають збої в роботі.

         Другий нескладний варіант розігріву організму - прийом гарячої їжі.

Для зігрівання організму можна використовувати спеціальні вправи. Так, розігріти ноги і руки можна, якщо закрити очі і повністю розслабити м'язи, представивши при цьому, як ніби м'язи роздуваються, збільшуючись в обсязі, ніби накачується повітрям від верхніх суглобів до пальців. Ту ж маніпуляцію треба виконати і в напрямку знизу вверх. Потім необхідно на кілька хвилин сконцентрувати увагу на кисті або ступні.

        Як показує практика, ця вправа допомагає відігріти замерзлі до больових відчуттів руки і ноги: за допомогою вольового впливу кровоносні судини розширюються і тіло зігрівається. Але такий спосіб схожий з прийомом алкоголю і проблему в цілому не вирішує, тому використовувати його треба лише в крайніх випадках.  

           Фахівці стверджують, що більш корисно підвищувати температуру тіла, концентруючи увагу на сонячному сплетінні. Необхідно дотримуватись головного правила: будь-яка ситуація може стати екстремальною, якщо не бути до неї готовим.

         Якщо ж нещасний випадок стався з  одним або декількома учасниками спелеологічної групи, а сама група не в змозі забезпечити надання допомоги постраждалим та їх транспортування з печери власними силами, то залучаються досвідчені спелеологи і рятувальники. У печерах високої складності необхідно підготувати маршрут для безпечного транспортування постраждалих. Тому після прибуття рятувальники обладнають підземний базовий табір, куди і переправляються постраждалі. Їх переодягають у сухий теплий одяг, надають їм першу медичну допомогу, годують теплою їжею.