Спелеотуризм

Для захисту від холоду кожного потерпілого поміщають в спальний мішок (найкраще - в два мішки) і, якщо можливо, туди ж поміщають ще двох чоловік для обігріву. Необхідно пам'ятати, що біоенергетика печер шкідлива для людини і навіть незначна травма може привести до летального результату. Тому, чим швидше потерпілий опиниться поза межами печери, тим меншої шкоди буде завдано її здоров'ю.
       Підземні озера і річки долаються на надувних човнах. Якщо нещасний випадок у печері стався на воді, то порятунок постраждалих здійснюється з використанням водолазного спорядження, причому гідрокостюм рятувальника має бути утепленим, а підводне освітлення - потужним.
Значну перешкоду можуть являти собою пошуки заблукалих в печерах людей, особливо якщо ці печери - багатоповерхові лабіринти. Чим більше рятувальників буде задіяно в такому пошуку, тим більше шансів знайти заблукалих людей неушкодженими. Пошук може проводитися:
- По слідах, залишеним постраждалими (хоча далеко не на всіх підземних поверхнях сліди можуть зберігатися), втраченим або спеціально залишеним предметів;
- Із залученням пошукових собак, якщо рівень загазованості це дозволяє;
- З використанням приладів нічного бачення і акустичного пошуку;
- По розподіленим між пошуковими групами ділянкам, коридорах, поверхах печери, шахтам, криниць. Можливо також проведення "вільного" пошуку, при якому одна група рятувальників оглядає поспіль всі ділянки печери незалежно від ступеня їх небезпеки.
           При виявленні потерпілих і надання їм першої допомоги слід якнайшвидше вивести їх з печери. Транспортування потерпілих в залежності від використовуваних для її організації засобів поділяється на ручне, механізоване, в'ючне. Найбільш щадними є механізовані способи транспортування. Ручне транспортування переважно з використанням спеціальних, а не імпровізованих засобів. Потерпілий обов'язково повинен фіксуватися до носилок, оскільки тряска, що виникає при транспортуванні, і втома рятувальників можуть призвести до його падіння з носилок і отримання додаткових травм. Перенесення на руках удвох або навіть вчотирьох може здійснюватися тільки на невеликі відстані, так як йде дуже сильне навантаження на руки рятувальників. В'ючне транспортування є більш швидким, ніж ручне, але головним недоліком є  велика складність  організації.

         Підготовка спортсменів-спелеологів здійснюється на базі клубів, при цьому, як правило, кожен клуб здійснює підготовку за власними авторськими програмами. Багато клубів, як і раніше дотримуються радянської системи підготовки кадрів (ПТП, БТП, СпТП, ВТП), проте, враховуючи, що інструкторів, здатних проводити школи рівня ВТП, в регіонах практично не залишилося, цілком логічно, що такі школи не проводяться. Дана ситуація не кращим чином позначається на рівні підготовленості спортсменів-спелеологів. При підготовці кадрів у спортивній спелеології важливий також і формально-бюрократичний фактор: документи про закінчення спелеошкіл повинні бути дійсні в усіх інстанціях і на всій території України.

          Основними принципами системи підготовки кадрів є:
По виду підготовки - чотирирівнева система навчання: початкової, базової, спеціалізованої та вищої туристської підготовки з випуску учасників спортивних походів I - VI категорії складності, гідів-провідників спортивного туризму та інструкторів спортивного туризму.

За змістом навчальних програм - обов'язковий, єдиний, диференційований по виду туризму і рівнем навчання обсяг знань. По механізму випуску слухачів всіх рівнів навчання - диференційований принцип атестації кадрів, в основі якого закладений облік їх здібностей, спортивного досвіду і рівня засвоєних знань.
За безперервності навчання - цей принцип забезпечується сумісністю програм різних рівнів і можливістю продовження освіти або окремого навчання за програмами більш високого рівня. Все це досягається вимогами, що пред'являються до мінімального досвіду слухачів при навчанні їх на відповідному рівні туристської підготовки. Так для навчання на рівні спеціалізованої підготовки достатньо мати знання в обсязі базової підготовки та досвід участі в поході II категорії складності, а для рівня вищої підготовки - знання в обсязі спеціалізованої підготовки та досвід участі в поході III категорії складності.
За технологією навчання - єдина технологія на всіх рівнях: навчання, набір досвіду, стажування, атестація, присвоєння звань.
        Враховуючи все вищевикладене, пропонується відновити систему загальноукраїнських шкіл підготовки кадрів, особливо спеціалізованого і вищого рівня.

         Діяльність в галузі підготовки кадрів повинна включати:
- Проведення на базі клубів, шкіл підготовки кадрів початкового та базового рівня за єдиною методикою;
- Проведення підготовки кадрів спеціалізованого і вищого рівня   за   єдиною методикою;
- Оформлення кадрових звань (гідів-провідників спортивного туризму   та інструкторів спортивного туризму);
- Залучення      неорганізованих   спелеогруп   в  організований український спелеологічний рух;
- Виховання культури відвідування печер.

Діяльність в галузі проведення змагань повинна включати:

-Організація, підготовка і проведення змагань зі спелеотуризму, підготовка кадрів суддівських категорій, фінансування даних змагань;

-Організація, підготовка і проведення змагань зі спелеотуризму, виконання учасниками та керівниками норм на розряди і звання по спелеотуризму, офіційна реєстрація походів;

2.3. Проблеми розвитку спелеотуризму на Закарпатті.

        Спелеотуризм в останні роки розвивається такими темпами, що це вимагає кваліфіковано поставленої роботи по підготовці кадрів спелеотуристів.

      У зв’язку з вище сказаним виникає потреба у кваліфікованих спелеотуристах, які мали б високу фізичну, технічну й тактичну підготовленість, а також існує гостра необхідність у кваліфікованих тренерах, які б займалися підготовкою спелеотуристів.

       Заняття спелеотуризмом варто починати з 16 років, це пов’язане з тим, що людина із цього віку здатна відповідати за себе й досить фізично й морально розвинена. Вік найбільш активних занять спелеотуризмом – 25-30 років (але бувають і виключення).

         Для спелеолога найбільш важливі такі особистісні якості, як: дружелюбність, цілеспрямованість, сила волі, працьовитість, справедливість.

Серед основних проблем розвитку спелеотуризму на Закарпатті можна виділити наступні:

1) Відсутність координаційної діяльності з боку комісії спелеотуризму ФСТУ, яка не працювала понад десять років, негативно вплинула на розвиток спелеотуризму на Закарпатті.

2) За останні чотири роки проведено три чемпіонати України з техніки спелеотуризму, в кожному з яких приймало участь 7-10 команд з 5-6 областей. Регіональні змагання з техніки спелеотуризму, які проводились за ініціативою місцевого активу спелеотуристів, не керувалися правилами туристських змагань, затвердженими федерацією спортивного туризму України.

3) Заходи по підготовці та підвищенню кваліфікації громадських туристських кадрів проводилися УСА або регіональним активом, як правило, без контактів з ФСТУ.

4) Матеріальна база. Переважно необхідне спеціальне спорядження фінансується за власні кошти або спонсорську допомогу. Кількість та якість спорядження лімітується тільки наявністю грошей.

5) Охорона печер у наш час на Закарпатті належним чином не організована й не здійснюється.

6) відстутність власної місцевої організації, створеної на основі спільних інтересів громадян – прихильників спортивного туризму, в тому числі й спелеотуризму, яка була б територіальним осередком Федерації спортивного туризму України. Головною метою такої організації могло би бути сприяння розвитку спортивного туризму на Закарпатті.

          В Україні з 1992 р. існує Українська Спелеологічна Асоціація (УСА), що має представництва у багатьох містах України та світу.  Кількість активних членів асоціації но 2006 р. становила близько 200 чоловік. Регулярно проводяться зїзди, навчальні семінари, організуються експедиції у карстові райони України та інших країн. Зазвичай у навчальному семінарі приймають участь близько 100 чоловік. При цьому найчастіше відвідуються окремі так звані учбові печери. Певним недоліком спелеологічних досліджень є негативний вплив таких факторів, як присутність людей у печері, організація підземних базових таборів, механічне розширення входів тощо, проте такий вплив спелеологи завжди намагаються зменшити до мінімуму.

      Одним із важливих напрямків діяльності туристів-спелеологів є навчальна робота. Чим більше ми дізнаємося про таємниці підземного світу, тим необхіднішою стає охорона печер як пам'ятників природи.    У   зв'язку з

багатоцільовим використанням печер у   різних галузях    господарства в ряді

карстових областей України (Крим, Поділля, Українські Карпати, Буковина,

Закарпаття) печери взяті під охорону держави і до них обмежений доступ

екскурсантів і туристів.

                 Для  збереження  печер,  які мають  велике наукове  та пізнавальне

значення, вони оголошуються заповідниками,  резерватами,  включаються  до

складу національних  природних  парків.  Охороняються  державою  Червона,

Геофізична, Скельська, Крубера, Миру, Мармурова,  Еміне-Баїр-Хосар  і  ряд

інших печер Криму, всі найбільші печери Поділля і Буковини -Оптимістична, Озерна, Кришталева, Вертеба, Ювілейна, Перлина, Атлантида,Попелюшка, які є пам'ятками природи державного значення.

       Проникаючи у незвідані раніше куточки природи, людина неминуче так чи інакше втручається у середовище, яке формувалося протягом тисячоліть.

          Існує так званий «стихійний туризм». Місцеві жителі та приїжджі нерідко відвідують легкодоступні печери, іноді завдаючи при цьому значної шкоди як самій печері, так і печерній фауні. У печерах використовуються засоби освітлення, що призводять до задимлення печери, накопичується велика кількість сміття. Печерний вандалізм теж має місце. Трапляються непоодинокі випадки скидання у печери неживих тварин. Відвідування печер є також окремою статтею малого бізнесу. Це можуть бути екскурсії як у горизонтальні, так і вертикальні печери.

         Печери надзвичайно вразливі, саме тому у всьому світі печерам приділяють велику увагу, проте нерідко їх охороняють лише яя геологічні пам’ятки природи, часто забуваючи, що печери – це живий організм, і вразливі не лише вони, але і їхні мешканці. Найголовніша проблема – захист печер від несанкціонованих відвідувачів та антропогенного фактору загалом ( органічне забруднення, порушення мікроклімату, турбування ). Тому одна з першочергових задач – обладнання входів у печери захисними ґратами, які обмежують доступ людей і свійських тварин, але не впливають на мікроклімат печер, міграційну активність та життєздатність мешканців печер. Проте, цим проблеми остаточно не вирішуються, оскільки нормальне функціонування печер забезпечується нормальним станом суміжних наземних екосистем.

        Актуальність цієї теми пов’язана з критичним станом та надзвичайно низьким рівнем охорони печерних комплексів, вразливістю їх біотичних угруповань і неможливістю їх відновлення. Україна багата на печерні комплекси і угрупування, проте ніякої політики чи дієвої нормативно-правової бази дотепер не створено, як не знайдено шляхів подолання конфліктної ситуації, пов’язаної з використанням ресурсів природних підземних порожнин у зв’язку з розвитком нетрадиційних форм терапії та екстремальних форм туризму. Окрім того, надзвичайно важливим є те, що стан підземних біот залежний від стану суміжних наземних екосистем і є одним із найбільш чутливих індикаторів загального стану довкілля.

      Отже, основними існуючими проблемами по збереженню печер є:

1.           Територія України включає кілька великих карстових районів, найвідомішими з яких є Закарпаття, Поділля та Гірський Крим. Печери формувались впродовж мільйонів років, їхня біота включає роди і види, які не мають аналогів у наземних фаунах або ж є типовими саме для печерних місцезнаходжень.

2.           Лише близько 50-60 печерних місцезнаходжень мають охоронний статус, у тому числі половина з них – без визначення спеціального статусу самих печер, а друга частина виключно як геологічні пам’ятки природи. За існуючою в Україні концепцією охорони біологічного різноманіття печери розглядаються лише як частина гірських комплексів. Концепція розвитку національної екомережі також не включає печер. Жодна з печер не має статусу об’єкту вищого рівня охорони.

3.           Печери є місцем оселення унікальної фауни, однією з особливостей якої є дуже низька щільність популяцій, надзвичайно тонка структура угруповань. Ці комплекси суттєво залежать від стану наземних угруповань, з одного боку, та від рівня рекреаційного тиску і біологічного забруднення, з іншого боку , що визначає їх надвисокий ступінь вразливості. Ризик втрати різноманіття спелеобіоти є на кілька порядків вищим за ризик руйнування наземних угруповань. Жодний спелеобіотний вид не має  в Україні охоронного статусу, хоча рівень ендемізму у цій частині фауни є найвищим.

4.           Печери стали об’єктом інтенсивного рекреаційного та туристичного навантаження, продовжується фактична приватизація ділянок суходолу, на яких розташовані печери, йде інтенсивне біологічне забруднення печер та руйнація наземних комплексів, що живлять підземні порожнини як органікою, так і водою і повітрям. Формальне заповідання низки підземель у кращому випадку веде до припинення потоку відвідувачів, проте часто і до перекриття основних входів у печери та шляхів надходження органіки, що веде до порушення фізіології печер.