Зміцнення та розширення законодавчої бази з туризму

    Одним з найважливіших напрямів державної політики у  туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та  фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади. Способи та методи впливу, які використовуються сьогодні для регулювання туристичної галузі, далеко не завжди виявляються адекватними сучасним умовам та тенденціям. Тому для зміни ситуації на краще необхідним є вдосконалення механізмів регулювання господарської діяльності з урахуванням досвіду країн з розвиненою туристичною галуззю, формування нових соціально-економічних підходів до стратегії розвитку національного туристичного комплексу і системи управління туристичними процесами як на державному, так і на регіональному рівнях. Виходячи з цього, можна описати підходи до формування стратегії розвитку туризму в Україні з виділенням пріоритетних видів (насамперед, внутрішнього, в'їзного, соціального, сільського) і напрямів державного регулювання розвитку туристичної галузі.

    Аналіз проблем курортної сфери України свідчить про необхідність реорганізації всієї системи та зміни механізмів управління на державному, регіональному та місцевому рівнях. З цією метою необхідно на державному рівні переосмислити роль санаторно-курортних закладів у національній системі рекреації та оздоровлення населення і функції, які вони виконують. Лише зі зміною методологічних підходів держава зможе розробити нові концепції розвитку як самих курортів, так і санаторно-курортного обслуговування населення. У подальшому на базі цих концепцій буде розроблено програму стратегічного розвитку цієї сфери з поглибленням спеціалізації курортів та обов'язковим чітким визначенням прав власності.

 

    Відомо, що самостійний розвиток туристичної галузі без суттєвої державної підтримки, який відбувався протягом останніх десятиліть, призвів до практично монополії комерційних форм та видів туризму. З метою зниження соціального напруження в галузі і в суспільстві в цілому необхідне впровадження державної політики соціалізації туристичної галузі.

     Ці заходи мають стимулювати туристичний та культурний обмін між молоддю та студентами різних країн світу й Україною, сприяти ефективному впровадженню державної політики соціалізації молоді, створити привабливий імідж держави, зробити нашу країну відкритою для світового суспільства. Отже, як вже неодноразово зазначалося, розвиток туристичної галузі є надзвичайно актуальним для України. Унікальний комплекс історичних, культурних та природних пам'яток, значні рекреаційні можливості, які має наша держава, приваблюють дедалі більше туристів, у тому числі й іноземних. Забезпечувати належну віддачу від цього потужного потенціалу, використовувати його для активного відпочинку та оздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, впровадження ефективних механізмів державного регулювання галузі, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів. Виходячи зі світового досвіду необхідно, щоб законодавчі та виконавчі органи забезпечили зацікавлений підхід до розвитку туризму, щоб він став частиною загальнодержавної гуманітарної політики і пріоритетів, враховувався при розгляді інших питань, які мають національне значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

    Останніми роками в Україні прийнято низку державних рішень на зміцнення та розширення законодавчої бази з туризму. Туризм визнано одним з пріоритетних напрямків національної культури й економіки. І це повністю погоджується з світовими тенденціями, які свідчать, що туристична сфера буде індустрією ХХІ століття. Саме на структури Держкомтуризму України покладено організаторські та координуючі функції з виконання державних рішень у цій галузі, опрацювання концепцій її розвитку.

    В період становлення ринкових відносин в Україні туризм як одна з найбільш перспективних та динамічних галузей світового господарства отримав усі умови для інтенсивного розвитку. Об’єктивним підґрунтям стало, з одного боку, відкриття тривалий час закритих державних кордонів, а з іншого - її величезний туристичний потенціал, що містить у собі неповторний комплекс історико-культурних та архітектурних пам’яток, об’єктів, рекреаційного призначення, природнокліматичних ресурсів. Загальна площа цінних з туристично-рекреаційної точки зору природних ландшафтів України становить 9,4 млн. га або 15,5 % її території. Їх одночасна ємність з урахуванням необхідності забезпечення вимог охорони навколишнього середовища та припустимих навантажень перевищує 48 млн. чол.

    Історично склалося так, що організацією туризму в Україні одночасно займається цілий ряд державних установ. Не заперечуючи важливості запровадження таких засобів організаційного регулювання туристичної сфери, як ліцензування та сертифікація, значну увагу яким надано безпосередньо в Законі України “Про туризм”, варто підкреслити, що їх перелік не повинен обмежуватися лише цим.

    Серед великої кількості фірм, що діють на національному туристичному ринку, лише одиниці займаються туроператорською діяльністю в класичному розумінні цього слова. Інші ж виступають в основному як посередники закордонних операторів, додаючи до їх туристичного продукту частину власних послуг. Подолати несприятливу ситуацію можна тільки завдяки появі у вітчизняному туристичному бізнесі потужних компаній зі значними оборотними коштами. І оперативне вирішення проблеми полягає насамперед у

державній підтримці формування об’єднань  підприємств туризму: консорціумів, холдингів, картелів тощо. На жаль, на інституціальному рівні частіше здійснюються заходи, що призводять до погіршення і без того не найкращих конкурентних позицій українських туристичних фірм.

    Важливим чинником впливу держави на туристичну індустрію, особливо в період ринкової трансформації економіки, постає фінансова політика. Нагальна необхідність її реформування обумовлена невпинним зростанням зношеності матеріально-технічної бази туризму. За офіційними даними сьогодні реконструкції підлягає 22377 місць з 60 тис. наявних у готельному господарстві, і це закономірно, адже близько 70% туристичних об’єктів країни були введені в експлуатацію до 1980 р. Самостійно вирішити проблему накопичення достатніх інвестиційних ресурсів окремі підприємства не спроможні, тому провідна роль у цьому процесі, безперечно, має належати державі. Втім очікуваних кроків з її боку практично не спостерігається: пільгових умов оподаткування та залучення іноземних інвестицій не створено, через дефіцит бюджетних коштів пряме фінансування та державне кредитування галузі майже відсутні.

    Реальні перспективи залучення інвестицій у фінансування проектів розвитку підприємств української туристичної індустрії відкриває участь у спільних міжнародних програмах, що обіймають широкий комплекс проблем від навчання нетрадиційних видів туризму. Зараз подібні програми здійснюються такими організаціями, як ВТО, ТАСІS, Світовий банк, спеціалізовані структури ООН, Американська асоціація турагенства (АSТА) та багатьма іншими. Але в Україні необхідної державної підтримки в цьому питанні поки що немає.

    Туризм позитивно впливає на процес диверсифікації економіки, оскільки надає певний обсяг робіт для суміжних галузей системи господарства, які безпосередньо беруть участь в обслуговуванні туристів під час мандрівки. Це стосується роздрібної торгівлі, громадського харчування, готельного

господарства, побутового обслуговування, зв’язку, виготовлення сувенірів та інших товарів туристичного призначення, сільського господарства, будівництва, рекламної індустрії, екскурсійної діяльності, культури та сфери розваг. Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання ресурсів. Зарубіжні туристи платять за туристичний продукт, не вивозячи його з України. Історико-культурні та архітектурні пам’ятки, природний потенціал залишаються на місці. Особливістю туристичних послуг є те, що споживачі (туристи) мають можливість корисно провести своє дозвілля, отримати приємні враження від мандрівки, оздоровитись, здійснити шоп-тури, розширити культурно-пізнавальний кругозір, поєднати навчання з відпочинком, реалізувати свої потенційні можливості у видах туризму спортивного спрямування.

    Отож, значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов’язане із підвищенням його впливу на розвиток міжнародних зв’язків, пожвавлення економічного стану країни та окремих регіонів, можливістю поповнення валютних надходжень. За рахунок проведення послідовної економічної та культурної політики між різними народами світу туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення відносин між державами, дійовим фактором посилення престижу країни в світовому співтоваристві, ділових колах.

    Таким чином, соціальне значення туризму полягає в забезпеченні відновлення життєвих сил людини, раціонального використання вільного часу, підвищення освітнього рівня дітей, підлітків, студентів та інших груп населення. Туризм на сьогодні відіграє важливу роль у житті будь-якого суспільства, чим зумовлюється важливість досліджень у даній галузі. Особливого значення набуває здійснення ефективної політики у галузі туризму, одним з інструментів організації якої є сателітні рахунки. Вони дозволяють детально вивчати роль та значення туристичної галузі у національному господарстві, з’ясувати основні важелі впливу. Звичайно, будь-яка країна має свої особливості, які потребують пристосування, однак сателітні рахунки є загальнометодологічною основою для докладного вивчення туризму та визначення його внеску в економіку країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Закон України  "Про туризм" (15 вересня 1995р.). - К., 1995. 
2. Закон України "Про страхування": Збірник нормативно-правових актів. - Т 2. - Ужгород, 1999. 
3. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1997. 
4. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 1994. 
5. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. -Київ, 2002. 
6. Долішній М.І., Кравців В.С. Карпатський регіон у контексті державної економічної політики: оцінка стану і стратегія розвитку // Економіка України. - 1995. -№ 8. 
7. Дурович А.П. Маркетинг в туризмі. - Мінськ, 2001. 
8. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці: Прут, 1996. 
9. Євдокименко В.К., Садова У.Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура Карпатського регіону: пошуки перспектив розвитку. - Чернівці: Прут, 1995. 
10. Жук П.В., Кравців В.С. Концептуальні основи перспективного розвитку рекреаційної індустрії в Карпатах // Економіка України. - 1993, № 12. 
11. Іванов Ю. Туристична діяльність і оподаткування // Бухгалтерія. -2002.-№20/2. 
12. Іванова И.О. Маркетингові можливості сучасного готельного бізнесу в Україні. - Львів, 1997.

13. Кирилова А.Т., Волкова Л.А. Маркетинг у туризмі. Спб., 1996.

14. Куленко О. Туризм України // Вільне життя. - 2003. - 2 червня.

15. Кульчицький С. Втрачаємо гроші на туризмі і чималі // Діло. - 2003.

16. Олійник О. Туризм в Україні має перспективи // Урядовий кур’єр.

17. Федорченко В.К., Дворова Т.А. Історія туризму в Україні. – К., 2002.

18. http://www.tourism.gov.ua/

19. http://tourlib.net/statti_tourism/bessonova.htm

20. www.sgu.ru

 

Додатки:

Додаток А

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

Від 29 квітня 2004р. №583

Київ

Про затвердження Державної  програми розвитку туризму на 2004 – 2014 роки.

На виконання  Указу  Президента України від 10 серпня 1999 р. № 973 «Про основні напрямки розвитку туризму в Україні до 2014 року» Кабінет Міністрів України  постановляє:

1. Затвердити державну програму розвитку туризму на 2004 – 2014 роки.
2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласним , Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям розробити регіональні програми розвитку туризму з урахуванням завдань Програми, затвердженої цією постановою, та вжити заходів до залучення для їх фінансування коштів місцевих бюджетів та з інших джерел, не заборонених законодавством.
3. Фінансування заходів програми, які здійснюватимуться у 2004 році за рахунок коштів державного бюджету, забезпечувати у межах асигнувань, передбачених Державній туристичній адміністрації за відповідними бюджетними програмами.
4. Державній туристичній адміністрації щороку під час формування проекту Державного бюджету України та Державної програми економічного та соціального розвитку України передбачити асигнування на здійснення заходів Програми.
5. Координацію робіт, пов’язаних із виконанням Програми, покласти на Державну туристичну адміністрацію.
6. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 26 червня 1997 року. №702 «Про Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року.»