Международная економика

До групи  зовнішньоторгових  угод з купівлі-продажу результатів творчої діяльності відносяться, перш за все, угоди з торгівлі результатами науково-технічних досліджень та угоди з торгівлі об´єктами авторського права.

Операції  з торгівлі науково-технічними знаннями пов´язані з обміном результатами виробничих, наукових досліджень і розробок, що мають не тільки наукову, але й комерційну цінність. Товарами тут виступають продукти інтелектуальної праці у формі патентів, ліцензій, товарних знаків, промислових зразків, а також технічні та інші знання та досвід, які надаються шляхом продажу технічної документації, креслень, секретів виробництва, які не є патентованими. Наприклад, окремі продукти, які були розроблені в Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона, за ліцензійними угодами були успішно продані за кордон.

Зовнішньоторговельні  операції з об´єктами  авторського права  охоплюють сферу  духовного життя  й конкретизуються  в операціях з  продажу й придбання  прав на переклад і  видання наукової та художньої літератури, постановку театральних  спектаклів, видання  нот і виконання  музичних творів, спільну  постановку кінофільмів, прокат і обмін  кінофільмами й телепрограмами тощо. Як приклад міжнародної торгівлі об´єктами авторського права можна назвати прокат польського фільму «Вогнем та мечем» в Україні або транслювання деяких російських програм на українському телебаченні.

Незалежно від виду зовнішньоторговельної  угоди, всі вони повинні  бути оформлені відповідним чином. Порядок підписання та форма зовнішньоторговельної операції регулюються міжнародним правом і внутрішнім законодавством країн. Відповідно до прийнятого на даний час порядку зовнішньоторговельні операції повинні укладатися в письмовому вигляді.

4. Зовнішньо-торгівельна  політика та її регулювання,  типи зовнішньо-торгівельної політики  держави

Для регулювання своєї  зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Основними типами зовнішньоторгівельної  політики є протекціонізм та політика вільної торгівлі.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку  від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів  щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. Проте існує  небезпека, що національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції, може потерпіти від застійних  явищ, зниження конкурентоспроможності національних товарів, посилення монополізації  на внутрішньому ринку.

Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких перешкод щодо доступу в країну іноземних  товарів. Однак на практиці повністю усунути обмеження у зовнішній  торгівлі ніколи не вдавалося. Прихильниками  вільної торгівлі, як правило, є держави, здатні перемагати у конкуренції.

Протекціонізм та вільна торгівля приходили на зміну одне одному, поступово вдосконалюючись, зокрема  під впливом НТР, тренснаціоналізації  капіталу.

Основними методами регулювання  зовнішньо-економічної політики є: економічні, адміністративні та правові.

Зовнішньо-економічна діяльність переважно регулюється економічними методами за допомогою мита, податків, кредитів, дотацій та пільг.

Державні митно -тарифні  системи регулюють доступ іноземних  товарів на внутрішній ринок і  експортно-імпортні операції в цілому.

Мита бувають фіскальними  і протекціоністськими. Перші мають  забезпечити надходження у держбюджет, тобто суто фіскальну мету. Вони, як правило, невисокі і охоплюють  невелику групу товарів. Протекціоністські  мита застосовуються для захисту  національного виробництва від  іноземної конкуренції.

Залежно від країни походження і характеру відносин з нею  величина мита може бути різною. На товари країн, яким надано режим найбільшого  сприяння, встановлюються мінімальні ставки. Крім того, існують преференційні, пільгові мита. Антидемпінговими митами оподатковуються товари, що продаються за цінами, нижчими за їхню нормальну вартість. Каральні мита мають відверто дискримінаційний характер, спрямовані, як правило, на досягнення певних політичних цілей і ведуть до загострення відносин між країнами.

Класичним інструментом зовнішньо-торговельної політики є митний тариф-систематизований перелік товарів із зазначенням  мита, яким вони оподатковуються. Поширеними є дворівневі тарифи із зазначенням  максимальних і мінімальних ставок.

Митне регулювання зовнішньо-економічної  діяльності здійснюється згідно з законами України про митне регулювання  єдиним митним тарифом України. Товари та інші предмети, що вивозяться за межі України і ввозяться на митну  територію України, обкладаються митом. Ставки вивізного (експортного) мита та перелік товарів, які підлягають обкладанню митом при їх вивозі за межі України суб'єктами підприємницької  діяльності, визначаються Кабінетом  Міністрів України. Систематизоване  зведення ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться  на митну територію України, відображається в єдиному митному тарифі. У  тарифі ставки мита визначають у відсотках  до митної вартості товарів. Таке мито називається адвалерним. В окремих  випадках ставки вказано у встановленому  грошовому розмірі стосовно фізичної одиниці товару-штуки, одиниці ваги, одиниці місткості (мито специфічне ) або у комбінованому вигляді-поєднанні  двох попередніх видів ставок (мито комбіноване ).

Ввізне і вивізне мито нараховується у національній валюті України. Широко запроваджується заходи, що підвищуть ціну імпортних товарів. Це імпортні податки (крім сплати мита), імпортні депозити (попередня застава  імпортером перед купівлею іноземного товару ), численні адміністративні, прикордонні  та інші стягнення з імпорту.

З метою підтримки експорту практикуються його пряме та непряме  субсидування, надання державних  експортних кредитів.

До методів непрямого  державного регулювання зовнішньо-економічної  діяльності належать оподаткування  і кредитування зовнішньо-економічної  діяльності.

До адміністративних методів  регулювання зовнішньо-економічної  діяльності відноситься квотування, ліцензування експорту та імпорту. Перше  означає дозвіл на ввіз іноземних  товарів лише певної кількості на певний період часу. При ліцензуванні імпортер або експортер має одержати від державного органу спеціальний  дозвіл - ліцензію на ввіз або вивіз  товарів.

Квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг) вводяться  з метою встановлення раціональної структури експорту та захисту внутрішнього ринку.За поданням Міністерства економіки  України Кабінет Міністрів України визначає список конкретних товарів, які підпадають під режим ліцензування та квотування, та строки дії цього режиму. Квоти на експорт товарів (робіт, послуг) затверджує Кабінет Міністрів України. Реалізація квот і ліцензування експорту товарів і послуг здійснюються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків України.

Правові методи регулювання  зовнішньоекономічної діяльності в  Україні грунтуються на використанні положень законодавчих актів та декретів Кабінету Міністрів України, що регулюють  зовнішньоекономічну діяльність. До них відносяться: Закон України "Про  зовнішньоекономічну діяльність", Закон України "Про державне мито", декрети "Про оподаткування бартерних (товарообмінних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності", "Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товарів", "Про акцизний збір", "Про  порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами  в Україну", "Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт  і послуг)", "Про єдиний митний тариф України".

Регулювання міжнародної  підприємницької діяльності має  здійснюватись за допомогою певної сукупності методів, форм і конкретних інструментів на різних рівнях просторового поля.

Іноземними інвестиціями називаються конкретні цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними партнерами в об'єкти підприємницької  діяльності з метою отримання  прибутку (доходу) або досягнення інших  цілей, тобто довгострокові вкладення  капіталу в різні галузі економіки  і сфери діяльності. Проте існують  певні варіації стосовно окремих  їхніх видів: різноманітні майнові  та інтелектуальні цінності, цінні  папери, торгові марки тощо.

Вимоги до результатів  діяльності іноземного партнера зумовлюються передовсім цілями країни, що приймає, і визначаються диференційовано  за певними показниками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і професійної спрямованості.

Трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має  включати такі регулюючі заходи: обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням  його у банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного  капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво. Допускається також режим вільного переміщення капіталу.

На національному рівні  система регулювання міжнародної  спільної підприємницької діяльності має включати такі елементи: форми  іноземних інвестицій; вимоги до результатів  діяльності іноземного партнера; трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора; інвестиційні пільги та обмеження; гарантії дотримання прав іноземного партнера.

Важливо зазначити, що серед  методів регулювання міжнародної  спільної підприємницької діяльності (правових, адміністративних, економічних, соціально-психологічних) надають очевидний  пріоритет правовим методам як основі формування і функціонування інших  механізмів управління такою системою господарювання.

5

7. Стан зовнішньої торгівлі України

Особливої ваги набувають  питання подальшого вдосконалення  зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення інтегрування української економіки  в структури світового економічного простору, міжнародного поділу праці, прискореної адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів. У 2003 році Україна здійснювала зовнішньоторгові операції з партнерами із 204 країн світу. За останні роки спостерігалися високі темпи зростання експорту товарів. Упродовж 2000—2003 років експорт товарів зріс на 53,6 %, імпорту — на 60,7 % . У 2003 році експорт становив 23,7 млрд дол. США, імпорт — 24,0 млрд дол. СІЛА.

Протягом останніх років  сталися істотні зміни в географічній структурі зовнішньої торгівлі. Тривав процес скорочення обсягів торгівлі з країнами СНД. Частка цієї групи в загальному товарообігу скоротилася з 44,6 % у 2000 році до 38,8 % у 2003 році.

Найбільшим торговельним партнером країни залишається Російська Федерація, незважаючи на те, що питома вага її у зовнішньоторговельному обороті України зменшилась з 1996 року до 2003 року з 58,1 % до 28 % . Натомість за цей період частка зовнішньоторговельного обороту України та країн ЄС зросла з 12,9 % до 22,5 % від загальної суми, а в абсолютних показниках відповідно з 4,9 млрд дол. до 10,4 млрд дол. США.

Найбільшими торговельними  партнерами України серед країн-членів ЄС традиційно залишаються Німеччина, Італія та Великобританія. Найбільшими торговельними партнерами України серед десяти нових членів ЄС є Польща, Угорщина, Словаччина.

У структурі українського експорту продовжує домінувати продукція  металургійної промисловості, хоча частка цієї групи в загальному обсязі експорту знизилась з 41,9 % у 2002 році до 35 % у 2003 році. За останні роки прискорились темпи зростання експорту машинобудівної промисловості. У 2003 році обсяги експорту останньої збільшились на 38,3 % . Основними  споживачами продукції машинобудування  залишаються країни СНД. Водночас частка європейських країн складає 36,5 % .

У 2003 році серед регіонів України найбільші обсяги зовнішньої торгівлі товарами припадали на м. Київ, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Одеську та Луганську області.

Структура імпорту, в якій більше третини припадає на енергоносії, відображає високу залежність української  економіки, у тому числі й експортно  орієнтованих галузей — хімічної та металургійної — від зовнішніх  джерел постачання енергоносіїв. Частка цих товарів зменшилась з 40 % у 2000 році до 32,8 % у 2003 році.