Моделі зовнішньої торгівлі та їх застосування на практиці

Спеціалізація на випуску товару Y буде вигідною до тих пір, доки співвідношення витрат в країні не зрівняється із співвідношенням цін на світовому ринку (т. S₂) (Х = Y). Виробництво для зовнішнього ринку вигідне до т. S₂.

Подальше  збільшення виробництва товару Y буде супроводжуватися ростом витрат заміщення, що перебільшать ціни світового ринку і зроблять експорт товару Y невигідним.

Таким чином, зростаючі витрати заміщення  встановлюють межі спеціалізації і  максимальна вигода від зовнішньої торгівлі досягається шляхом часткової спеціалізації. Країна виробляє не тільки товар Y, але і деяку кількість товару Х, тому нерідко виникає конкуренція між імпортом (товаром Х з інших країн) та імпортозаміщуючою продукцією, що виробляється вітчизняними виробниками (виробництво товарів Х, що залишається).

Теорія порівняльних переваг показує, що можливості споживання можуть бути розширені і за рахунок міжнародної торгівлі.

Спеціалізація країн на виробництві товарів, по яких вони мають порівняльні переваги зумовлює приріст суспільного добробуту  двох країн, і світової економіки  в цілому.

Приріст більш  значний, якщо економіки не знаходяться на межі виробничих можливостей, але має місце й коли економіки знаходяться на межі виробничих потужностей.

 

 

4. Теорія зовнішньої  торгівлі Хекшера-Оліна, можливості  її застосування.

 

Уперше в  економічній теорії вплив забезпеченості факторами виробництва на розвиток міжнародної торгівлі проаналізували два шведських економісти Елі Хекшер та Бертiл Олiн у 20-30-х ХХ ст.

Модель міжнародної торгівлі Хекшера-Оліна базується на важливих вихідних припущеннях:

1. Все світове господарство складається з двох країн, причому кожна з них виробляє два товари, використовуючи два однорідні в масштабах світового господарства фактори виробництва. Кількість факторів незмінна, а кожна країна по-різному забезпечена ними.
2. Виробництво в кожній країні базується на однаковій технології, тобто виробничі функції обох країн ідентичні.
3. Виробництво обох товарів у кожній країні характеризується незмінним ефектом масштабу.
4. Товари характеризуються різною факторомiсткiстю, але факторомiсткiсть кожного товару завжди незмінна при всіх співвідношеннях цін на виробничі ресурси.
5. Смаки та уподобання споживачів в обох країнах однакові.

6.   Економіка  обох країн характеризується  досконалою конкуренцією.

7. Фактори виробництва повністю мобільні в межах кожної країни, але не можуть переміщуватись у міжнародних масштабах.
8. Транспортні видатки дорівнюють нулю.
9. Відсутні будь-які перешкоди на шляху руху товарів між країнами, ціни та обсяги виробництва визначаються під впливом суто ринкових сил без будь-якого втручання з боку держави (уряду).

Слiд зауважити, що відсутність того чи іншого обмеження  може привести до того, що реальна структура  зовнішньої торгівлі певної країни суттєво  відрізнятиметься від теоретичних  висновкiв.

Теорія Хекшера-Оліна виходить з того, що різниця в порівняльних перевагах пояснюється:

1. у виробництві різних товарів різні фактори використовуються в різних співвідношеннях;
2. забезпеченість країн факторами виробництва неоднакова.

Теорія Хекшера-Оліна: країна буде експортувати ті товари, виробництво яких базується на інтенсивному використанні відносно надлишкових факторів виробництва, і відповідно, імпортувати товари, виробництво яких характеризується інтенсивним використанням відносно дефіцитних факторів. Таким чином, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори виробництва і імпортуються дефіцитні фактори, тобто пересування товарів із однієї країни в іншу компенсує низьку мобільність факторів виробництва в масштабах світового господарства.

Відносна забезпеченість країни факторами виробництва визначається наступним чином: якщо співвідношення між кількістю даного фактора та іншими факторами в країні вище, ніж в іншому світі, то цей фактор вважається надлишковим для даної країни, якщо навпаки – дефіцитним.

Так, якщо в  країні А 2 одиниці товару Y коштують 1 одиницю товару Х, то це можна пояснити тим, що дана країна має відносно більшу кількість факторів, що використовуються при виробництві товару Y. Ці фактори будуть тут відносно дешевші, і, відповідно, будуть нижче витрати виробництва товару Y в країні А. Саме різниця в відносній забезпеченості факторами виробництва і ступеню їх використання у виробництві товарів Х та Y пояснює експорт товар Y з країни А й імпорт товарів Х із інших країн, де його випуск дешевше з аналогічних причин.

Практика  не повністю підтверджує висновки теорії Хекшера-Оліна. Але в останні десятиліття структура забезпеченості розвинутих країн (особливо європейських) необхідними виробничими ресурсами відносно вирівнюється, що повинно було згідно з теорією Хекшера-Оліна знизити стимули до торгівлі один з одним. Однак, цього не виходить. Наприклад, центр важкості в міжнародній торгівлі переміщується саме до торгівлі між промислово розвинутими країнами, тобто країнам з приблизно однаковою забезпеченістю факторами виробництва. Причому в світовій торгівлі зростає частка взаємних поставок східних промислових товарів. Це не відповідає теорії Хекшера-Оліна.

Практичним  пошукам у цілях підтвердження  або спростування теорії Хекшера-Оліна сприяла поява у 50-х роках “парадокса Леонтьєва”.

В. Леонтьєв показав, що у 1947 році США були капіталонадлишковою країною, експортували не капіталоємку, а трудоємку продукцію, хоча згідно теорії Хекшера-Оліна, результат повинний бути протилежний. Подальші дослідження, по-перше, підтвердили наявність у США даного парадоксу у післявоєнний період, по-друге, показали, що капітал не самий надлишковий фактор в країні, а вище знаходяться ще земля та науково-технічні кадри. І у цьому випадку теорія Хекшера-Оліна підтверджується: США виявилися чистими експортерами товарів, у виробництві яких інтенсивно використовують ці фактори.

Доповнення до теорії Хекшера-Оліна:

1. принцип розкрупнення факторів виробництва – деталізація складу основних факторів виробництва. В якості окремих факторів, здатних забезпечувати відносні переваги галузям або фірмам, стали виділяти, наприклад, труд різної кваліфікації, якість управлінського персоналу, різні види капіталу.
2. врахування економії на масштабах (зниження витрат на одиницю випуску при нарощуванні обсягу виробництва).

Альтернативною  теорією міжнародної торгівлі є теорія міжнародної конкуренції М. Портера. В 1991 році американський економіст М. Портер запропонував новий підхід до аналізу розвитку міжнародної торгівлі.

В сучасних умовах значна частина світових товарних потоків пов’язана не з природними, а з отриманими перевагами, які цілеспрямовано сформовані в ході конкурентної боротьби. Виходячи з цього, що на світовому ринку конкурують фірми, а не країни, М. Портер показує, що фірма створює і утримує конкурентні переваги та яка роль держави в цьому процесі.

Теорія міжнародної конкуренції  М. Портера виділяє детермінанти, що формують середовище, в якій розвиваються конкурентні переваги галузей та фірм, оскільки, головним чином, змінюються умови формування конкурентних переваг, усувається залежність конкурентоспроможності галузей від наявності основних факторів виробництва – це:

1. фактори виробництва певної кількості та якості;

2. умови внутрішнього попиту на продукцію даної галузі, його кількісні і якісні параметри;

3. наявність споріднених та підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на світовому ринку;
4. стратегія і структура фірм, характер конкуренції на внутрішньому ринку.

                                               ФВ

 

 

                             СФ                              П

 

 

 

                                               

                                                СП галузі

 

Ці детермінанти конкурентних переваг утворюють систему, взаємно посилюючи та обумовлюючи розвиток один одного. До них ще можна додати два фактори: дії уряду та випадкові події.

Важливу роль у процесі формування конкурентних переваг галузей національної економіки грає держава, однак ця роль різна на певних етапах даного процесу. Це можуть бути цільові капіталовкладення, заохочення експорту, пряме регулювання потоків капіталу, тимчасовий захист внутрішнього виробництва; непряме регулювання через податкову систему, розвиток інфраструктури ринку, інформаційної бази для бізнесу в цілому, фінансування наукових досліджень, підтримка освітніх закладів і т.д.