Міжнародні економічні відносини та їхні основні форми

37

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії факультетів управління та маркетингу

Курсова робота

на тему: «Міжнародні економічні відносини та їхні основні форми»

Виконала студентка:

              денної форми навчання

              1-го курсу

              спеціальність - «6504»

              група № 9

              Іванченко А.В.

              Науковий керівник:

              Сацик В.І.

Київ 2009

Зміст

Вступ                             3

Розділ 1. Міжнародні економічні відносини у світовому господарстві.              5

1.1. Еволюція міжнародних економічних відносин                             5

1.2. Сучасне середовище міжнародних економічних відносин               11

Розділ 2. Форми міжнародних економічних відносин у сучасній

системі світогосподарських відносин                             18

Розділ 3. Роль та місце України у системі міжнародних економічних

              відносин               32

Висновки              40

Список використаної літератури               43

Вступ

На початку третього тисячоліття помітно зростає значення міжнародних економічних відносин у господарському розвитку окремих держав. Визначальними чинниками цього всесвітньо-історичного процесу є науково-технологічна революція, яка втягує всі без винятку країни в систему всесвітнього поділу праці; глобалізаційні проблеми сучасності, що детермінуються необхідністю об’єднання зусиль світового співтовариства для їх розвитку.

Міжнародні економічні відносини стають нині невід’ємною складовою національного господарського поступу. Вони дедалі більшою мірою визначають темпи і пропорції сучасного виробництва, формують обличчя економіки ХХІ ст.

Становлення і розвиток міжнародних економічних відносин (МЕВ) – це результат поступової інтернаціоналізації господарського життя, формування економічної основи цивілізації.

МЕВ в своїй цілісності мають дві взаємозумовлені і взаємозалежні сторони. З одного боку, їх характеризує тип власності на засоби виробництва, що визначає специфіку міжнародної торгівлі, виробничого, науково-технічного співробітництва різних країн, їх валютно-фінансових та кредитних відносин. З іншого боку, вони є загальними відносинами міжнародного поділу праці й обміну економічною діяльністю у формі виробничої та науково-технічної кооперації, еквівалентного обміну результатами праці, управління співпрацею.

Ця тема є досліджуваною відомими вченими-економістами: А. Кирєєв, В. В. Козик, А. С.Філіпенко, В. М. Козменко, С.Я. Боринець, І.В. Багрова, М.Г. Нікітіна, І.В. Бураковський.

Отже, дослідження міжнародних економічних відносин на сучасному етапі є досить актуальною темою.

Метою курсової роботи є: визначення суті міжнародних економічних відносин, а також надання характеристики основним формам міжнародних економічних відносин та оцінки місця України в системі міжнародних економічних відносин.

Виходячи з мети  курсової роботи сформовано наступні завдання: показати форми МЕВ у яких вони проявляються, і у яких формах можна розвивати співробітництво з іншими країнами; дослідити передумови виникнення і фактори розвитку форм МЕВ; охарактеризувати МЕВ у різних аспектах середовища існування, насамперед у політико-правовому та економічному; а також провести дослідження щодо визначення місця та ролі України у системі міжнародних економічних відносин та показати яким чином будуть розбудовуватися МЕВ в умовах сучасного фінансово економічного становища.

Об’єктом дослідження є система міжнародних економічних відносин, оскільки вона є одним з найважливіших показників економічного розвитку країни.

Предметом дослідження є специфіка функціонування, особливості розвитку МЕВ у світовому господарстві.

Досліджуючи дану тему було з’ясовано, що сучасні міжнародні економічні відносини склалися в результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового включення національних економік у загальну систему світових господарських зв'язків.

При написанні курсової роботи використовувались такі методи як: дедукція та індукція, економіко-математичний, порівняльний, системно-структурний, статистичний, синтез, аналіз.

В ході написання курсової роботи були використані різні джерела, такі як: підзаконний нормативно-правовий акт – постанова Верховної Ради України; наукова література та праці вітчизняних та іноземних економістів.

Розділ 1. Міжнародні економічні відносини у світовому господарстві

1.1. Еволюція міжнародних економічних відносин

Виникнення і розвиток більш-менш сталих форм обміну і торгівлі,тобто зародження первинних економічних відносин пов’язують з неолітичним періодом людської історії. Він дістав назву новий кам’яний вік (близько 8-3 тис. років до н.е.). Головним трансформаційним зрушенням історичного масштабу став перехід від привласнювального  до відтворювального господарства. Його особливість полягає в тому, що на відміну від попередніх 30 тис. років історії людства,протягом яких воно використовувало лише дари навколишньої природи, люди, зрештою, навчилися обробляти землю, вирощувати хліб, розводити тварин. Усе це  принципово видозмінювало  весь їхній життєвий устрій, означало якісний стрибок у структурі соціальних і економічних відносин.

Внаслідок освоєння культури землеробства та одомашнення  тварин почали формуватися родоплемінні групи. Більшість із них займалися  землеробством, інші віддавали перевагу скотарству.

Виокремлення скотарів, спосіб життя яких набув кочового характеру, від землеробів, є першим Великим поділом праці в людському суспільстві, який, передусім, сприяв розвиткові обміну продуктами праці між цими двома спільнотами на світанку історичного поступу.

Особливого значення в цей час набуло використання міді, що радикально вплинуло на всю систему ремісницького виробництва, яке також відділилося від землеробства, що ознаменувало другий великий поділ праці.

Таким чином, перший і другий  великі поділи праці становили основу розвитку обміну й торгівлі у стародавньому світі.

На території сучасної України неолітичний період пов’язують насамперед із Трипільською культурою мідного віку, визначальними рисами якої були:

–   зародження патріархальних відносин;

–   виникнення регулярного міжплемінного обміну;

– утвердження стабільних зв’язків із прогресивними формами балкано-дунайської матеріальної культури.

Трипільська культура з’явилися на історичній арені на початку ІVтис. до н.е. й проіснувала близько 1500 років. Племена її носіїв освоїли весь Правобережний Український Лісостеп і частково Лівобережжя в Середньому Подніпров’ї.

Тут переважав міжплемінний обмін: за хліб і худобу трипільці отримували від мешканців скотарських поселень коней, запозичили в них деякі технології керамічного способу виробництва. На ранньому етапі своєї історії трипільці підтримували господарські зв’язки з Дніпро-Донецьким населенням. На середньому і на початку пізнього етапу вони здійснювали обмін із племенами культури Гумельниця, з носіями культур Середньостогівської спільноти.

Транзитне положення трипільців, розгалуження річкових та сухопутних транзитних шляхів сприяли налагодженню регулярної торгівлі зерном зі степовими общинами Північно-Причорноморської рівнини, Карпатського басейну та Центральної  Європи. Трипільські племена вели інтенсивний обмін із кавказькими народами.

За часів античності відбувалося поглиблення суспільного поділу праці, зростання міст, що стимулювало спеціалізацію виробництва й обміну, збільшення обсягів торгівлі, розширення її територіальних рамок.

Центром античних економічних відносин, їх головною системо- утворювальною ланкою було Середземномор’я. В цій частині світу внаслідок взаємодії різноманітних чинників було досягнуто найвищого рівня політико-економічного та інтелектуального розвитку. Все це позначилося й на торговельно-економічних зв’язках країн Середземноморського басейну, які відігравали ключову, домінантну роль у системі міжнародних економічних зв’язків.

В економічному житті даної цивілізації ключову роль відігравали торгівля на далекі відстані, фінанси та великі міста. Зростанню торгівлі значною мірою сприяли завоювання Александра Македонського, внаслідок яких була створена величезна торговельна зона міжконтинентального характеру.

На території Вавилонської та Ассирійської держав існувала мережа комерційних і виробничих центрів, які утворили певну систему торговельних взаємовідносин, що поширювалися на весь цивілізований світ.

Загалом, основний обсяг зовнішньоторговельних операцій за античної доби здійснювався у межах Середземномор’я. Зовнішньою  фактично залишалася лише торгівля з деякими народами Середнього Сходу, окремими регіонами Європи, Індією та Китаєм.

Розвивалася спеціалізація виробництва, що підвищувало конкурентоспроможність експорту й створювало можливість за рахунок експортних доходів збільшувати обсяг імпорту.

До VI ст. до н.е. у міжнародних економічних зв’язках переважали бартерні розрахунки. Однак із появою в Лідії монет ситуація поступово змінилася. Металеві гроші  почали широко використовуються як у внутрішній, так і в міжнародній торгівлі. Одним із найважливих досягнень у античності була інституціоналізація економічних відносин, формування договірно-правової бази міжнародних комерційних оборудок. [19, с. 48]

В епоху Середньовіччя форми міжнародних господарських зв’язків розвивалися нерівномірно. В ранньому Середньовіччі господарство мало переважно натуральний характер, роль обміну була незначною. Найбільшого розквіту торгівельні відносини сягнули під час зрілого (класичного) періоду унаслідок якісних зрушень в аграрному секторі, розвитку міської економіки,поглиблення поділу праці.

Пізнє Середньовіччя характеризувалось ускладненням економічних процесів у Європі внаслідок кризових явищ у сільському господарстві та поширення епідемічних хвороб, що загальмувало розвиток міжнародних торгово-економічних стосунків.

Важливу роль у налагодженні торговельно-економічних стосунків Середньовіччя відіграла Ганзейська Ліга, яка об’єднувала купецтво усього Європейського континенту. Суттєве місце у середньовічній торгівлі належало ярмаркам, які досягли найбільшого розквіту у Франції (Шампань), Німеччині та Англії.

Міжнародні економічні відносини в період зародження та зростання індустріальної цивілізації зумовили спеціалізацію окремих європейських країн. Зокрема, Німеччина поставляла на світовий ринок сільськогосподарську техніку, вироби хімічної промисловості; Франція – текстиль, шовкові та суконні тканини; Італія – взуття, чорні метали. З усіх секторів європейської економіки найдинамічнішим у період ХV-XVIIIст. була торгівля.

Особливостями цього періоду були: по-перше – активний розвиток великого машинного виробництва, що створював необхідні ресурси для розвитку міжнародних відносин; по-друге – відбувалося поглиблення міжнародного поділу й кооперації праці, формувався профіль спеціалізації країн; по-третє – на рубежі XIX-XXст. дедалі виразніше проявлялася тенденція до інтернаціоналізації виробництва й обміну внаслідок зростання його масштабів, з одного боку, та диверсифікації форм міжнародного економічного співробітництва – з іншого.

Форми організації торгівлі були різноманітними і варіювалися залежно від характеру товарів. Розвивалося торговельне партнерство, засноване на письмовому контракті, створювалися торговельні компанії, які мали свої зарубіжні представництва. Засновувалися торговельні палати, було запроваджено інститут консульств, завдання яких полягало в підтримці вітчизняних ділових людей за кордоном.

Протягом XVII-XIX ст. була створена розвинута система світової торгівлі, що спиралася на міжнародний поділ праці як базову структуру світового господарства. У подальшому МПП стає однією з основних форм міжнародних економічних відносин.

У період між двома світовими війнами розвиток світової торгівлі значно уповільнився. Це стало наслідком величезних збитків,завданих воєнними діями, труднощів післявоєнної відбудови економіки.

Під час Першої світової війни відбулися істотні структурні зрушення у зовнішньоторговельних потоках, що були зумовлені впливом науково-технічних, технологічних, виробничих, споживчих та інших чинників.

Пропорції міжнародного обміну формувалися на основі нових суб’єктів та напрямів торгівлі, що з’явилася в цей період. Відбулася зміна лідерів світового експорту готової продукції. Зростала роль Японії та Канади.