Міжнародні економічні відносини та їхні основні форми

У своєму розвитку світова валютна система пройшла ряд етапів, серед яких основними є три:

– Наприкінці XIX - на початку XX ст. основою міжнародної валютної системи був золотий стандарт, що забезпечував необмежений обмін національних валют, здійснення багатосторонніх розрахунків, вільний перелив капіталів між країнами, міжнародні платежі, стійкість грошового обігу.

– Розвиток світового ринкового господарства і зростання його суперечностей призвели до відміни (спочатку в період після пер-шої світової війни, а потім остаточно в середині 30-х років XX ст.) золотого стандарту, який не міг уже повною мірою обслуговувати світогосподарські зв'язки. Для міжнародних розрахунків і як резерви платіжних коштів поряд із золотом почали використовувати деякі паперові національні валюти, головним чином долари США і англійські фунти стерлінгів. Цю систему називають золотовалютним стандартом.

– Нині відповідно до Ямайської (Кінгстонської) угоди 1976 р. формується нова міжнародна валютна система - валютний стандарт - на основі "демонетизації" золота, відміни золотих паритетів і офіційної ціни золота.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн, формально він встановлюється через визначення паритетів – співвідношень між грошовими одиницями різних країн – офіційними органами (національними банками чи іншими виділеними для цього фінансовими установа-ми). Реально на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним валютним курсом, а за валютним курсом, який відхиляється від паритету залежно від дійсних попиту і пропозиції на певну валюту.

Розвиток спеціалізації та кооперування виробництва є визначальним чинником інтернаціоналізації господарського життя. Міжнародна спеціалізація виробництва – це відокремлення певних його процесів та їх стадій в різних країнах. Вона полягає у все більшому розвитку його поділу на різних економічних рівнях:макро, мето і мікро.

На макрорівні йде спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів товарів і послуг. Її фундаментом є спеціалізація на мето- і мікрорівнях. На меторівні розвивається процес міжгалузевої міждержавної спеціалізації, а найгрунтовніші процеси спеціалізації відбуваються на мікрорівні, які доходять до внутрішньогалузевої та внутрішньофірмової спеціалізації між окремими країнами. Остання є підґрунтям усього процесу міжнародної спеціалізації виробництва в сучасних умовах.

Різновиди міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва визначаються розвитком міжнародного поділу праці від міжгалузевого до внутрішньофірмового, який саме і є основою стратегічної інвестиційно-виробничої форми МЕВ.

Міжгалузева спеціалізація – це взаємовідносини між державами при обміні продуктів праці різних галузей виробництва у межах загального та деяких форм часткового поділу праці. Така спеціалізація втілюється, наприклад, в обміні продукції промисловості та сільського господарства (загальний поділ праці) або машинобудування та харчової промисловості, тваринництва та рослинництва (частковий поділ праці).

Внутрішньогалузева спеціалізація втілюється в міждержавному обміні продуктами праці в межах однієї галузі виробництва. Водночас вона може розглядатися як прояв одиничного й окремих форм часткового поділу праці.

Класифікація проявів міжнародного поділу праці включає також визначення в його складі предметної, подетальної (повузлової) та технологічної (постадійної) спеціалізації.

Предметна спеціалізація полягає в тому, що підприємства різних країн спеціалізуються на виробництві та експорті повністю завершеного виробу (легкового автомобіля, персонального комп'юте-ра, трикотажного виробу тощо) або напівфабрикату (поліметалевих руд, пластмаси, льону тощо), доведеного до рівня безпо-середнього використання як сировини для іншої галузі промисло-вості (металургійних, машинобудівних, ткацьких підприємств тощо) в інших країнах без додаткової обробки його перед використан-ням.

При функціонуванні подетальної спеціалізації зміна партнера по кооперативних зв'язках потребує додаткових витрат. Водночас подетальна (як і технологічна) спеціалізація висуває на перший план самого виробника (підприємство, об'єд-нання), переносить центр тяжіння міжнародного співробітництва безпосередньо на сферу виробництва, тоді як предметна спеціалізація тяжіє до сфери обміну.

Технологічна (постадійна) спеціалізація виступає як наслідок поділу єдиного технологічного процесу на окремі стадії між підприємствами різних країн. Найсприятливіші умови для розвитку цієї форми співробітництва є в хімічній, металургійній та інших галузях з чітко визначеною коопераційною диференціацією виробництва, на кожній стадії якого створюється чітко визначений напівфабрикат.

Отже, найхарактернішими рисами перетворення спеціалізації і кооперування в стратегічну виробничо-інвестиційну форму МЕВ є такі: здійснення міжнародної спеціалізації і кооперування на стадії власне виробництва поряд із сферою обігу;здійснення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва на основі усіх традиційних і перехідних до стратегічних форм світогосподарських зв'язків; розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва через ТНК, які своєю організаційно-економічною структурою охоп-люють всі стадії виробництва, а не тільки сферу обігу;становлення міжнаціональних економічних об'єднань через між-народні економічні організації, і насамперед регіональну економічну інтеграцію.

Інтернаціоналізація виробництва і обміну, всього господарського і духовного життя людства набуває всесвітньо-історичного характеру. Проте світове господарство розвивається нерівномірно і окремі країни знаходяться на різних етапах (стадіях) інтернаціоналізації.

Інтеграція означає міцний взаємозв'язок, взаємопереплетіння національних економік і формування спільного економічного простору. Вона передбачає вільне переміщення між державами капіталів, товарів, робочої сили, інших ресурсів, їх використання на основі взаємоузгоджених економічних і юридичних норм.

Інтеграційні процеси в сучасній світовій економіці можна поділити на три головних потоки, які охоплюють відповідно три групи країн: з розвиненою ринковою економікою, з перехідною економікою і країни, що розвиваються. Найзагальнішими передумовами всебічного зближення, а потім і інтеграції групи тих або інших країн є спільність економічних інтересів, повна єдність національних господарчих механізмів, рівень і характер соціально-економічного та індустріального розвитку. Велике значення мають також територіально-географічна спільність, політичний устрій держав, етнічні, історичні та деякі інші особливості.

Найвищого ступеня інтеграційні процеси досягли у Західній Європі. Підписанням у 1957 р. Римської угоди про створення Спільного ринку було покладено початок розвитку першого в світі інтеграційного об'єднання шести західноєвропейських країн – ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Голландії, Люксембургу.

Процес ринкової інтеграції почався також і серед країн з перехідною до ринку економікою. Серед них почали виникати перші нові об'єднання типу СНД (12 кра-їн), Балтії (3 країни), Центральноєвропейської асоціації (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Україна) та ін. Унікальною моделлю економічної інтеграції стала організація Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), яка створена у липні 1992 р. і до якої увійшли вже 11 країн – Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і Україна.

Міжнародний туризм в сучасному світі став досить значною специфічною формою МЕВ, яка в своєму економічному вираженні пов'язана з наданням послуг. В багатьох країнах він перетворився в одну з провідних галузей економіки як надійне джерело поповнення бюджету. Іноземний туризм як високоефективне джерело валютних доходів і найвигідніша форма експорту послуг дає змогу успішно вирішувати багато соціально-економічних проблем в тих країнах, які активно розвивають цю галузь. Частка доходів від загальної світової торгівлі туристичними послугами становить близько 7 відсотків. При цьому в абсолютному вираженні вони поступаються тільки доходам від торгівлі на світовому ринку нафтою і нафто-продуктами та автоекспорту, майже вдвічі перевищуючи доходи від торгівлі металовиробами, майже втричі - від торгівлі теле- і радіоапаратурою, більше ніж утроє - від торгівлі зерном і газом. Практика свідчить, що зростання міжнародного туризму є віддзеркаленням розширення зовнішньоекономічних зв'язків у світовій системі.

На всіх історичних етапах міжнародна економічна діяльність та її основні форми завжди мали вплив на економічний стан країни. Отже, і Україна не є винятком, тим більше,що на даний момент її національна економіка переживає велику кризу. Для народного господарства нашої країни характерні такі негативні тенденції як спад виробництва, загальні неплатежі, зростання державного боргу та дефіциту державного бюджету, приховане безробіття, загострення соціальних суперечностей.

На сучасному етапі розвитку України вже створено передумови для її економічного зростання, тому першочерговим є завдання запобігання негативним тенденціям, серед яких активізація відтоку капіталів, вивезення за кордон валютних цінностей, технологій та інформації, підписання фіктивних експортно-імпортних угод.

Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективвного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створенні фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносині України з навколишнім світом на принципово нових засадах

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації зовнішніх економічних зв'язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання народних господарських зв'язків, надання об'єктам зовнішньо-економічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Водночас зовнішня економічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємовигідне співробітництво з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Важливими елементами механізму зовнішньоекономічної діяльності в умовах розвитку ринкової системи господарювання є валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова і митно-тарифна політика. Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічних зв'язків є валютна політика, за допомогою якої здійснюється вплив держави та центрального банку на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.

Сучасна зовнішньоекономічна політика України спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості національної економіки.

Обгрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України підпорядковується раціональному розв'язанню найгостріших проблем оздоровлення економіки – подоланню численних дефіцитів на внутрішньому ринку, прискоренню НТП, нагромадженню валютних ресурсів, поліпшенню якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.

Такою є характеристика основних форм МЕВ, значення і співвідношення яких неоднакове на різних етапах для різних країн та регіонів світу. Їх стрімкий розвиток в сучасних умовах привів до нагальної необхідності регулювання світогосподарських зв'язків.

Отже, розвиток міжнародних економічних відносин є не самоціллю, а одним з перевірених досвідом багатьох розвинутих країн способів, який також є важливим для подолання кризового стану економіки, виведення виробничого потенціалу на сучасний технічний і технологічний рівні, підвищення добробуту народу кожної країни.

Розділ 3. Роль та місце України у системі міжнародних економічних відносин

Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн і відсторонитися від міжнародних відносин. Україна також не є винятком і посідає в світовому співтоваристві і міжнародних зв'язках своє, нехай на сьогодні і скромне, місце.

На всіх історичних етапах розвитку України міжнародна економічна діяльність завжди мала вплив на економічний стан країни. Безпосередня участь у міжнародній економічній системі господарювання завжди сприяє вирішенню в країні національних  економічних проблем внаслідок перегляду й удосконалення розміщення та розвитку продуктивних сил, удосконалення внутрішньогосподарських пропорцій економіки, розширення виробництва товарів і послуг за межі власної країни, зміцнення конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках. Але відсутність досвіду застосування всіх сучасних засобів розвитку та регулювання  міжнародних економічних відносин ще не дозволяє Україні стати рівноправним учасником міжнародних економічних зв’язків .

Наша держава займає геостратегічну роль в Центрально-Східній Європі. За досить короткий період часу, що пройшов з часу проголошення незалежності України в 1991 році, країна, завдяки активній участі у вирішенні загальноєвропейських проблем не тільки утвердилась на міжнародній арені, але й стала одним із регіональних лідерів. Україна - повноправний учасник таких міжнародних організацій і регіональних утворень як ООН, ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, ОЧЕС, СНД, ГУУАМ та ін.

Україна послідовно розвиває міжнародні економічні зв’язки з країнами всіх континентів, спираючись на своє геополітичне положення європейської держави, та на свій потенціал. В основу міжнародної економічної діяльності України було покладено принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв’язків, яким передбачено підвищення ролі валютного регулювання міжнародних господарських зв’язків, надання суб’єктам  широкої самостійності згідно з міжнародною практикою. Це було започатковано Указом Президента України від 19.03.1992 р., відповідно до якого всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності отримали право здійснювати експорт та імпорт товарів та послуг.