Міжнародна економічна інтеграція

Тема  11. міжнародна економічна інтеграція 

План

1. Сутність, головні передумови і цілі інтеграційних процесів у світовому господарстві
2. Етапи інтеграційного процесу й основні типи інтеграційних об'єднань
3. Західноєвропейська економічна інтеграція.  ЄС
4. Північноамериканська економічна інтеграція. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА)

1. Сутність, головні передумови і цілі інтеграційних процесів у світовому господарстві. 

       Розвиток  світових продуктивних сил на сучасному  етапі все більш набуває характеру цілісності та безперервності їх національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя.

       Сучасний  світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

       Міжнародну  економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетіння всіх структур національних господарств.

       За  змістом інтеграція являє собою  переплетення, взаємопроникнення і  зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі  було створено більш 60 інтеграційних  угруповань, що визначалося цілим  рядом передумов. 

        
            Передумови інтеграції:

• близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються;
• географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків;
• спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються.

                Спираючись на зазначені передумови, країни утворюють інтеграційні об'єднання, що, незважаючи на їх численність у сучасній світовій економіці і на різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні.

1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.
2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн Південно-Східної Азії і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.
3. Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.
4. Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.
5. Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більш широкий регіональний ринок. Ця мета була провідною для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари.

       Таким чином, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють між  собою більш сприятливі умови  для торгівлі і для міжрегіонального пересування факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливих, ніж до початку інтеграції, умов  для торгівлі з третіми державами. 

         2. Етапи інтеграційного процесу й основні типи інтеграційних       об'єднань

       Найбільший  розвиток інтеграційні об'єднання різного  типу одержали в другій половині XX ст. Історично інтеграція еволюціонує  через кілька основних ступенів кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. У цілому можна виділити шість етапів, для яких характерні свої особливості і основні типи інтеграційних об'єднань.

           На першому етапі, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди. Вони можуть підписуватися або на двосторонній основі між двома державами, або між вже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною або групою країн. Відповідно до цих угод країни надають одна одній більш сприятливий режим, ніж третім країнам.

       Зона  преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.

       Найбільш  показовим історичним прикладом  такої форми інтеграції є преференційна  система Британського співтовариства (з 1932 р.), що об'єднувала 48 держав.

           На другому етапі інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим на території однієї з держав-членів, але найчастіше обходиться і без нього, погоджуючи основні параметри свого розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.

       Зона  вільної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами.

       Типовими  прикладами є Європейська асоціація  вільної торгівлі (1960 p.), зона вільної  торгівлі «США – Канада» (1988 p.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

       Третій  етап інтеграції пов'язаний зі створенням митного союзу – погодженим скасуванням національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх держав. Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу. Звичайно митний союз вимагає створення вже більш розвинутої системи міждержавних органів, що координують проведення погодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше вони приймають форму періодичних нарад міністрів, що керують відповідними відомствами і у своїй роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.

      Митний  союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу.

      Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), В Європейському союзі (з 1968 p.).

      Коли інтеграційний процес досягає четвертого етапу, країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва – капіталів, робочої сили і технологій. Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили.

            Спільний ринок – це угода між країнами, що передбачає вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили).  Але кожна країна проводить власну економічну політику.

       Передумови  переходу до спільного ринку створює  митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

• розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);
• створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);
• сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

       Ці  економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим  потребують формування наднаціональних  органів управління і контролю. Координація здійснюється на періодичних нарадах (1 – 2 рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, на значно  частіших зустрічах міністрів, що спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат (наприклад, у ЄС – Європейська рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС).

       Побудова  спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу. Це відбувається на п’ятому етапі інтеграційного процесу. В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

       Економічний союз - угода між країнами, що передбачає  об’єднання економік кран на основі спільного ринку та поступову уніфікацію фінансових систем країн-учасниць. Керівництво здійснюється наддержавним органом.

         Ознаками економічного союзу є:

• ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;
• вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;
• жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.

       Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.). На стадіях практичної реалізації плани щодо створення економічного і валютного Європейського союзу.

       Нарешті, на шостому, останньому етапі відбувається повна інтеграція, що припускає проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, що наділяються правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів (наприклад, у ЄС – Комісія ЄС).

       Для досягнення повної економічної інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:

• податкового, що передбачає ідентичні рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;
• стандартизації (наприклад, для консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів, розміру обладнання)
• спільних правил техніки безпеки;
• трудового (правила прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний вік);
• відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;
• антимонопольного;
• правил створення і реєстрації нових фірм;
• монетарного (наявність єдиного Центрального банку, єдиної валютної системи з єдиною валютою);
• відмова в рішеннях, що приймаються відповідними урядовими структурами, від протекціонізму і будь-яких форм преференції щодо національних суб'єктів господарювання.