Міжнародна економічна інтеграція

    Економічна  природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і наступність  у становленні та розвитку форм міжнародної  регіональної економічної інтеграції.

Форми міжнародної регіональної економічної 

інтеграції

 

       Для створення економічного інтеграційного угруповання двох чи кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови. З політико-правової точки зору принципове значення мають сумісність політичних устроїв та основного законодавства країн, що інтегруються. Ключовими щодо економічних умов інтеграції є такі критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсні та технологічні потенціали; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема національних ринків товарів, послуг, капіталу та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних  взаємозв'язків країн і т. ін.; важлива також інфраструктурна та соціально-культурна сумісність. При цьому процеси формування економічних інтеграційних угруповань країн мають яскраво виражену регіональну специфіку.

       Слід  зазначити, що економічні інтеграційні угруповання країн можуть формуватися  різними шляхами:

• «знизу-догори», у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв'язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв'язки активно підтримуються на державному рівні, водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед, між США та Канадою;
• «згори-донизу», коли з різних політичних та соціально-економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції.

    Переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угруповань, які вже функціонують. Зокрема, таким шляхом ідуть сьогодні країни Східної Європи, які ставлять за мету інтеграцію до Європейського союзу. Те саме можна сказати про Мексику, її причетність до формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Слід зауважити, що для становлення та розвитку конкретних форм міжнародної регіональної економічної інтеграції характерним є взаємозв'язок згаданих щойно шляхів

Шляхи формування міжнародних  регіональних інтеграційних

угруповань 

    В цілому послідовний розвиток форм міжнародної  регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне  використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.

    Водночас  вирішуються важливі питання  соціальної політики за рахунок об'єктивно  зумовленого зниження цін на основні  товари та послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

    Отже, регіональна інтеграція зумовлена, насамперед, потребами розвитку продуктивних сил, які дедалі переростають національно-державні межі, що призводить до неухильного поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення взаємозалежності національних господарств. Незважаючи на гостру конкуренцію і міждержавні суперечності, взаємозв'язок національних процесів відтворення стає дедалі тіснішим, відбувається зближення національних економічних і політичних структур, складається господарський регіональний комплекс, формується нова культура спілкування між націями. 
 
 
 

3. Західноєвропейська  економічна інтеграція.  ЄС 

       Друга половина минулого століття пов'язана  зі створенням та поглибленням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули самих довершених форм. Найбільш розвинуте у світі інтеграційне угруповання — Європейський Союз, який пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу, розширив своє членство з 6 до 27 країн.

       Інтеграційний процес у ЄС йшов двома напрямками -- всередину і вшир.

       Інтеграція  вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу й асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 27 держав Західної, Центральної та Східної Європи:

      1957 р. – Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія;

     1973 р. – Великобританія, Данія,  Ірландія;

     1981 р. – Греція;

     1986 р. – Іспанія, Португалія;

     1995 р. – Фінляндія, Австрія,  Швеція.

     2004 р.– Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія, Болгарія,

Румунія, Словакія, Латвія, Литва, а також Мальта і Кіпр.

         2007 р. – Болгарія, Румунія

    Кандидати в члени ЄС: Македонія, Туреччина, Хорватія

       Інтеграція  всередину означає формування регіонального господарського механізму Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.

       Європейський  Союз був створений як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) у 1967 р. після злиття таких регіональних організацій як

• Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС),
• Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)
• Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).

       З 1 січня 1994 р. на основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС отримало назву Європейський Союз (ЄС).

       У процесі свого розвитку ЄС пройшов  еволюційний шлях, якому відповідають чотири етапи:

     Перший  етап. Початком західноєвропейської економічної інтеграції можна вважати 9 травня 1950 pоку, коли Голова Ради Міністрів Франції Робер Шуман та його співвітчизник Жак Моне запропонували створити Європейську федерацію, що ґрунтується на економічному об'єднанні. Як початковий крок передбачалась інтеграція саме в гірничо-металургійних галузях, де традиційно велась жорстка конкурентна боротьба, насамперед між ФРН та Францією. А вже 8 квітня 1951 року був підписаний Паризький договір про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС), який набув чинності 23 липня 1952 р. Згідно з даним договором почала діяти перша інтеграційна структура у післявоєнній Європі до якої належало шість країн – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина. Фактично це об’єднання означало утворення першого європейського спільного ринку, хоча і галузевого.

       Другий  етап (1958 – 1966 рр.) пов'язаний з підписанням країнами  цієї самої "шістки"- Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина – у 1957 р. Римських договорів про заснування:

• Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)
• Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).

       Мета  Євроатому – розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір

       Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) створювалось з метою поступового об'єднання національних ринків в єдиний "спільний ринок", що означало:

• скасування обмежень в торгівлі – мита, квот тощо;
• запровадження загального  митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;
• усунення перешкод щодо вільного переміщення осіб, капіталовкладень та послуг;
• здійснення загальної політики щодо транспорту та сільського господарства;
• здійснення відповідного зближення законодавств країн-учасниць

       Здійснення  зазначених заходів передбачалося  протягом 12 років у три етапи  і мало завершитися остаточним створенням "спільного ринку". Створення Валютного союзу спочатку не передбачалося

       Третій  етап (1968—1986 рр. )- формування митного союзу

       У 1967 р. сталося злиття трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в Єдине Європейське Співтовариство і у 1968 р. було утворено Митний союз шести країн Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС-6) з відповідними угодами про таке:

• відміну митних податків і зняття кількісних обмежень взаємну торгівлю;
• введення єдиного митного тарифу для інших країн;
• проведення єдиної зовнішньоторговельної та сільськогосподарська політика політики.

З часом  до Співтовариства приєдналися:

      1973 р. -  Великобританія, Данія, Ірландія  - (ЄЕС-9).

          1981 р. -  Греція - (ЄЕС-10)

          1986 р. -  Іспанія та Португалія - (ЄЕС-12).

       До  цього ж етапу відноситься  і початок інтеграції у валютно-фінансовій сфері: у 1972 р. було введене спільне  плавання валют деяких країн-членів ЄС у визначених межах (+2,25 – «валютна змія»), а з 1979 р. почала функціонувати європейська валютна система, яка базувалася на розрахунковій валютній одиниці - ЕКЮ

       Четвертий етап (1987 – 1992 рр.) – створення "спільного ринку"

       У 1986 році приймається Єдиний Європейський Акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення Єдиного внутрішнього ринку. Згідно з цим, починаючи з 1987 pоку:

• усуваються митні формальності, які ще залишилися (огляд товарів, перевірка документів);
• усуваються відмінності в технічних стандартах;
• відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень;
• нівелюється різниця в рівнях і структурі оподаткування;
• усуваються ліміти на послуги (транспорт, зв'язок, фінанси);
• усуваються валютні обмеження, що залишилися;
• усуваються обмеження щодо прийняття громадян на роботу.

       З розвитком ЄЕС сформувалась відповідна інституційна структура наднаціонального регулювання, органами якої є:

• Рада Міністрів  - законодавчий орган;
• Європейська Рада, до складу якої входять голови урядів країн-учасниць;
• Європейське політичне співробітництво – комітет, у склад якого входять міністри закордонних справ;
• Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган;
• Європейський Парламент – контролюючий орган;
• Економічна і соціальна Рада - консультативний орган;
• Суд Європейського Співтовариства – вищий судовий орган;
• Контрольна палата ЄС