Міжнародний рух капіталу

Вступна частина

 

В межах світової економічної  системи між національними ринками  та їх суб’єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини.

Капітал є одним  із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух  капіталу є однією з основних форм міжнародних економічних відносин. В загальному вигляді міжнародний рух капіталу означає переміщення капіталу у товарній чи грошовій формі між суб’єктами міжнародної економіки з метою його оптимального використання, тобто отримання прибутку чи підприємницької вигоди. [1]

Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу:

I - етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII - початку XVIII ст.  до  кінця XIX ст.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії).

II - етап вивозу  капіталу (з кінця XIX - початку XX ст.  до середини XX ст.).  В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих   відносин  процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем. 

III - етап міжнародної  міграції капіталу (із середини 50-60-х років XX ст. по дійсний час). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвинені країни, але і багато країн, що розвиваються  та  постсоціалістичні країни. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух  капіталу:

1. Інтернаціоналізація господарського  життя. 

2. Поява можливості більш вигідного  оподаткування капіталу за кордоном.

3. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому  ринку  і відсутність умов його ефективного використання.

4. Прагнення власників капіталу  застосувати його там, де існують  низькі ціни на сировину; на  матеріали; на енергію; на транспорт;  на напівфабрикати і т.д.

 

5. Економія фінансових ресурсів  від застосування більш низьких  митних тарифів і пільгових  тарифних мір у країнах, куди  переміщається капітал. 

6. Можливість стабільного постачання  національних  підприємств імпортною  сировиною. 

7. Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища  в країнах-експортерах капіталу.

8. Існування різних шляхів і  форм міжнародного руху капіталу  і його більш ефективного застосування  за кордоном.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв  в  насиченні внутрішнього  ринку  такою кількістю капіталу, коли його застосування на  національному  поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за  межі   національної  економіки.  В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних , політичних, культурних  та   інших   відносин  між країнами.

Серед  інших  причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності  економічної і політичної ситуації  в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх  економічних, політичних  та   інших  інтересів на території  тієї  чи  іншої  країни. [2]

З  іншого  боку, завжди є країни,  в  яких відчувається дефіцит інвестиційних  ресурсів, капіталу  в  грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології  в   національне  виробництво, підвищити його  науково-технічний  і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову  в  напрямі експорто орієнтованих  та  високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на  ринку  праці.

Основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності  в  обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій.

 

Сутність і  основні форми міжнародного руху капіталів

 

Оскільки капітал за своїм економічним змістом є  сукупністю чи системою виробничих відносин (або відносин економічної власності), що базується на експлуатації найманої праці, то експорт капіталу означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних виробничих відносин. Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення капіталу в підприємницькій і грошовій формах.

Якщо капітал вивозять з розвинутішої до менш розвинутої капіталістичної країни, то цей процес супроводжується формуванням більш  зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, капіталу), більш досконалих форм виробничих відносин. У такий спосіб відбувається процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації — загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати й у разі вивезення в країни СНД та Східної Європи, але в сучасних цивілізованих формах і в розмірах, які не загрожують економічному суверенітету.                                                                                                                                                                                                                                                                                              

Головними суб'єктами вивезення  капіталу на сучасному етапі є  ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу — привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших (політичних, військових тощо) переваг.

Вивезення капіталу — система економічних відносин, що виникає у процесі вивезення за кордон ТНК, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, отримання інших переваг. [3]

Вивіз капіталу у товарній формі означає експорт машин, обладнання, напівфабрикатів матеріалів.

Вивіз капіталу у грошовій формі – це вивіз валюти та валютних цінностей: валюти іноземних держав, грошових документів у іноземній валюті (чеків, векселів, депозитних сертифікатів), цінних паперів (акцій, облігацій), дорогоцінних металів (золота, срібла, платини). [1]

Класифікація форм міжнародного руху капіталу відбиває різні сторони  цього процесу. Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за кордоном в наступних формах представлених у рис. № 1.

 

Рис. № 1 «Класифікаційні ознаки міжнародного руху капіталу»

 

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються  на: державні (офіційні) й недержавні (приватні).

Державний капітал – це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за корн до або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій.

До  них належать: державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомог, які надаються однією країною. Іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал – це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів.

Це – інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське  кредитування тощо.

У першому випадку  джерелом капіталу є засоби державного бюджету. А у другому – власні або залучені кошти приватних фірм. У першому випадку рішення про переміщення капіталу за кордон приймає уряд спільно з парламентом, а у другому – уряд має право його регулювати і контролювати.

За характером використання капітал поділяється на:

Підприємницький та позиковий.

Згідно з цим основними  формами вивезення капіталу є:

1)вивезення підприємницького  капіталу;

2)вивезення позикового  капіталу.

Підприємницький капітал – це засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

Залежно від ступеня  реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств  розрізняють прямі й портфельні інвестиції. За фінансовим визначенням інвестиції – це всі видатки активів (засобів), вкладених в господарську діяльність для отримання доходу.[4]

Позичковий  капітал — грошовий капітал який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики. [5]

Вивіз позичкового капіталу – це форма вивозу капіталу, коли капітал віддається у позику під відсотки та у формі придбання інструментів боргу (облігації).

Основні форми вивозу позичкового капіталу:

1) Міжнародний  кредит – це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків;

2) Пільговий  кредит – це міжнародний кредит, який надається на: пільгових умовах; на довгостроковій основі; за заниженими відсотковими ставками; безвідсотковий кредит або кредит, який надається без умови оплати за використання кредиту.

3) Міжнародні  облігації – це цінні папери (інструменти боргу), які емітент продає за посередництва міжнародних фінансових інститутів міжнародним інвесторам, а останні мають право періодично отримувати відсотки від номінальної вартості облігацій та пред’явити їх емітенту у визначений час для відшкодування вартості, а також продавати за ринковою вартістю на вторинних ринках. 

В сучасних умовах вивіз капіталу характеризується такими особливостями:

1) Посилення  міграції приватного капіталу  між промислове розвиненими країнами. В сучасних умовах на ці країни припадає 75 % усього експорту приватного капіталу;

2. збільшення частки прямих іноземних інвестицій. Так, до початку 90-х років 
   XX ст. вони становили приблизно 33 % усіх приватних іноземних інвестицій;
3. зниження обсягів прямих іноземних інвестицій у 2001—2002 рр.;
4. стабільне зростання обсягів інвестицій до країн Центральної та Східної Європи.

В умовах глобалізації невпинно збільшується міжнародний рух факторів виробництва та капіталу. Тенденції останніх років показують, що випереджальне значення щодо темпів економічного зростання та міжнародної торгівлі мають темпи зростання міжнародного руху капіталу, який виступає найбільш мобільним фактором глобалізації. [1]

За  економічним визначенням інвестиції – це витрати на створення. Розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та зв'язані з цим зміни оборотного капіталу.

Іноземні  інвестиції – це капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої. [4]

Прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Непрямі портфельні інвестиції — інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

Портфельна інвестиція передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій. [6]

 

 

 

Фактори динаміки міжнародних інвестицій:

1) Посилення диференціації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах, що впливає на темпи і структуру міжнародної торгівлі та інвестицій;

2) поширення інновацій  та високих технологій, що стає  вирішальним фактором інвестування  та змін структури глобальної  економіки. 

3) Розвиток економічних  інтеграційних союзів, що призводить до збільшення взаємного руху товарів та капіталів у рамках інтеграційних угруповань;

4) Багатосторонні угоди,  які сприяють іноземним інвестиціям;

5) Стимулювання інвестицій  на регіональному та багатосторонньому  рівнях.

Глобальне середовище іноземного інвестування охоплює: динаміку глобальної макроекономіки (фактори та темпи світового економічного зростання), фінансові ринки, валютні ринки, світову торгівлю, конкуренцію, а також умови іноземного інвестування, зумовлені глобальними, регіональним та національними регуляторами.