Міжнародний рух капіталу

Глобальну інфраструктуру іноземного інвестування складає взаємодія  таких основних сегментів, як глобальні ринки капіталів, міжнародний валютний ринок, міжнародні ринки акцій, фінанси транснаціональних корпорацій, міжнародні біржі, міжнародні фінансові інститути (банки, інвестиційні та фінансові компанії).

Глобальні макроекономічні  та регулятивні умови стимулювання міжнародної інвестиційної діяльності здійснюють міжнародні економічні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який входить до групи Світового банку. До цієї групи входить також Багатостороння агенція гарантій інвестицій, що надає гарантії для фінансування міжнародних інвестиційних проектів, та Міжнародна фінансова корпорація, яка безпосередньо фінансує міжнародні та національні інвестиційні проекти. Спеціалізоване агентство ООН, Організація з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), здійснює глобальний моніторинг міжнародної інвестиційної діяльності та розробку підходів до його регулювання.

Міждержавні регіональні банки розвитку: Європейський банк реконструкції та розвитку, Латиноамериканський банк розвитку, Азійський банк розвитку, Арабський банк розвитку, Чорноморський банк розвитку та співробітництва — здійснюють стимулювання інвестиційної діяльності шляхом надання пільгових інвестиційних кредитів, здійснення портфельних інвестицій, підтримки приватизації.

На рівні  регіональних інтеграційних угруповань (Євросоюз, НАФТА та ін.) стимулювання міжнародних інвестицій здійснюється шляхом лібералізації руху капіталу, застосування спеціального режиму інвестування для пріоритетних цілей (наприклад, інвестування у відсталі регіони та ін.).

На міждержавному та національному рівнях стимулювання іноземних інвестицій здійснюється шляхом укладання двосторонніх угод про підтримку та взаємний захист інвестицій, запровадження національного (недискримінаційного) або преференційного режиму іноземних інвестицій, регулювання руху капіталу, оподаткування та репатріації прибутків іноземних інвесторів.

Мотиви інвестицій формуються під впливом сукупності факторів, перш за все очікуваної прибутковості та ступеня ризику. Під ризиком у цьому випадку розуміється ступінь ймовірності того, що досягнута абсолютна або відносна величина прибутку в результаті інвестиції виявиться менше очікуваної. Іншими словами, ризик — це ймовірність відхилення досягнутого результату інвестицій від запланованого. Чим вищий очікуваний прибуток, тим більший ступінь ризику його досягнення, і навпаки — за високого ризику здійснення інвестицій очікуваний дохід має бути адекватно високим.

Інвестиції з низьким  ступенем ризику — це прямі інвестиції в країни зі стабільною законодавчою та економічною системами або в державні цінні папери розвинутих країн, такі, як, наприклад, казначейські облігації СІЛА, які вважаються так званим "безризиковим" засобом отримання певного прибутку.

Інвестиції з високим  ступенем ризику — це вкладення  у країни з нестабільною економікою та правовою системою. Такими вважаються ризиковані цінні папери, що є спекулятивними стосовно можливостей отримання прибутку, тому його рівень має бути набагато вищим, ніж забезпечують "безризикові" інвестиції.

Портфельні  іноземні інвестиції — це вкладення  капіталу в іноземні цінні папери — інструменти власності, які дають інвесторові право отримувати відповідний дохід, але не дають реального контролю над об'єктом інвестування.

Прямі іноземні інвестиції (ПП) — вкладення капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство — резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу.

Довготривалий інтерес — це тривале володіння інвестором активами (акціями) компанії, а також участь інвестора у прийнятті стратегічних рішень в управлінні об'єктом інвестування — компанією. Згідно з законодавством багатьох країн 10 % акцій дають інвесторові право участі в управлінні компанією (участь у правлінні, раді директорів компанії). Проте у більшості розвинених країн до прямих інвестицій відносять володіння акціонерами-нерезидентами більш         ніж 25 % голосуючих акцій, що дає змогу не просто брати участь в управлінні, а    суттєво впливати на процес прийняття стратегічних рішень.

Згідно з  визначенням МВФ і системи  національних рахунків ООН до прямих іноземних інвестицій належать як первісне придбання власності за кордоном, так і всі наступні інвестиційні угоди між інвестором та компанією, в яку вкладено капітал.

До складу прямих інвестицій входять:

1) Вкладання компаніями власного капіталу за кордон — формування капі 
талу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвесторові), дочірніх 
підприємств, частка акцій головної компанії в яких більше 50 %, асоційованих 
компаніях (в яких інвесторові-нерезиденту належить 25 % капіталу і більше);

2) Реінвестування прибутку — частка іноземного інвестора в прибутках 
компанії, яка не розподілена як дивіденди і не переказана інвесторові, а вико 
ристана для подальшого збільшення активів компанії;

3) Внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від 
материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій. [1].

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух  капіталу :

1) Інтернаціоналізація господарського життя.

2) Поява можливості вигіднішого додатка капіталу за кордоном.

3) Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.

4) Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і так далі

5) Економія фінансових ресурсів від застосування нижчих митних тарифів і пільгових тарифних заходів в країнах, куди переміщається капітал.

6) Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.

7) Прагнення забезпечити збереження і чистоту довкілля в країнах-експортерах капіталу.

8) Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його ефективнішого застосування за кордоном.

 

Масштаби руху міжнародних інвестицій, їх розподіл в сучасному світовому господарстві.

 

Величина іноземного капіталу, що функціонує за кордоном, величезна. Щорічно міжнародний рух капіталу оцінюється приблизно 0,7-1,2 трлн.долл., в т.ч. прямих інвестицій - близько 0,13-0,24 трлн., портфельних, - 0,12-0,67 трлн.долл. Тільки об'єм накопичених у світі прямих інвестицій складає близько 3 трлн.$. Т. о. картина сучасного міжнародного економічного життя створюється передусім тими компаніями, які не лише активно торгують із зарубіжними країнами, але і активно інвестують там. Це надійний спосіб проникнення і розширення присутності їх на зовнішньому ринку. Компанії США і Японії реалізовують таким чином відповідно мінімум половину і чверть що усієї, що продається ними за кордоном продукції.

Особливості вивезення капіталу в сучасних умовах:

Динаміки експорту капіталу традиційно випереджає динаміку експорту товарів (останніми роками більш ніж в 2 рази).

В загальному об'ємі вивезення  капіталу підвищується роль і доля вивезення державного капіталу (близько 25%). Серед загального об'єму капіталу, що експортується, в країни 90%, що розвиваються, є державним капіталом, а в країни Східної Європи і СНД - 35% (при цьому у вигляді пільгових кредитів - 35%, безвідсоткових кредитів - 65%).

Більше 50% мігруючого капіталу у світовому господарстві належить приватним суб'єктам (корпораціям, ТНК, банкам, інвестиційним, пенсійним, страховим фондам та ін.). У останні десятиліття відзначається тенденція скорочення долі банків з 50 до 25% і одночасний ріст долі капіталів ТНК. Ростуть об'єми приватного капіталу мігруючого між промислово розвиненими країнами (близько 75%)

Збільшення долі прямих інвестицій в загальному об'ємі приватного і державного капіталу (у 90-і роки близько 33 %).

Доля портфельних інвестицій в загальному об'ємі іноземних              інвестицій - 35-40%.

Доля міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій в міжнародній міграції капіталів складає близько 12% і має найбільш швидкі темпи росту.

Росте число інтернаціонального злиття і придбань фірм (близько 79% сукупного  об'єму прямих зарубіжних інвестицій).

Відзначається зрушення в галузевій структурі іноземних інвестицій від оброблювальної промисловості і торгівлі до інвестицій в наукомісткі галузі і сферу послуг (більше 55%).

Створюється система  міжнародного регулювання зарубіжним інвестуванням. Країни члени ОЭСР в 1979 р. прийняли "Декларацію про міжнародні капіталовкладення і багатонаціональні підприємства", де рекомендується надавати інвесторам режим "не менш сприятливий, ніж той, який надається в аналогічних випадках місцевим підприємствам". У 1992 р. Група Світового банку розробила "Рекомендації по режиму для іноземних прямих інвестицій", де головною умовою сприятливого інвестиційного клімату названий однаковий режим для інвесторів в однакових обставинах в умовах вільної конкуренції. У 1994 р. членами Організації Тихоокеанської Співпраці прийнятий "Добровільний кодекс прямих іноземних інвестицій", а ООН прийнятий "Міжнародний кодекс поведінки ТНК".

Відбувається  зміна географічних напрямів іноземних  інвестицій :

1) Переважає міграція підприємницького капіталу між промислово розвиненими країнами, особливо між країнами "тріади" (США, Японія, Зап.Європа) і між країнами Західної Європи. Основні експортери капіталу - США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Швейцарія. Але промислово розвинені країни є і головними імпортерами зарубіжних ресурсів (85-87% усього світового імпорту позикових коштів із зовнішніх фінансових ринків і близько 60% світового імпорту прямих зарубіжних інвестицій);

2) Збільшується експорт підприємницького капіталу з промислово розвинених країн в ті, що розвиваються, але тільки в 18 нових індустріальних країн ЮВА (57,1%) і Латинської Америки (34,4%).

3) Збільшується об'єм іноземних інвестицій між країнами, що розвиваються;

спостерігається повільний  ріст іноземних інвестицій в країни з перехідною економікою.

За даними Організації  економічного співробітництва і  розвитку (ОЭСР) на розвинені країни доводиться близько 90% вивезення і  близько 80% ввезення світового щорічного  об'єму прямих інвестицій. Т. о. рух  прямих інвестицій йде передусім між розвиненими країнами.

Після закінчення II світової війни зарубіжні інвестиції здійснювалися  в основному підприємствами США. Поступово впродовж 70-х і особливо 80-х рр. на зміну їм пришли європейські, а потім і японські компанії. Японія з початку 80-х років стала найбільшим інвестором за кордоном, хоча сама вона приймає дуже мало іноземних інвестицій. Більше половини потоку іноземних інвестицій Європи складають інвестиції усередині самої Європи.

Країни "Третього світу" у міру поліпшення політичної обстановки або міжнародних механізмів захисту від некомерційних ризиків знову стають привабливим місцем розміщення іноземних інвестицій. Значення країн з ринковою економікою, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в міжнародному русі прямих інвестицій невелике, хоча і зростає. Так, країни, що розвиваються, за 1997 р. притягнули 84 млрд. і вивезли 33 млрд. дол. прямих інвестицій (у 1987г.- 14 млрд. і 3 млрд.). Уся Східна Європа - в тому ж році притягнула тільки 6 млрд. дол. прямих інвестицій, хоча і це був помітний ріст. Особливо швидко росте щорічний приплив прямих інвестицій в Китай - 4 млрд. дол. в 1991г., 11 млрд. в 1992г., 26 млрд. в 1993г. і 35 млрд. в 1994г., останні роки - більше 40 млрд.долл. на рік.

Основна частина прямих інвестицій розміщена в оброблювальній промисловості. Падає доля вкладень в добувну промисловість, росте доля вкладень в сферу послуг, включаючи транспорт і торгівлю.

 

Державне  регулювання діяльності іноземних  інвесторів.

 

Діяльність  іноземних інвесторів на заході регулюється  в основному національними законами, постановами і адміністративними  процедурами, обов'язковими для усіх місцевих підприємців, в т.ч. і іноземних. Тому у більшості розвинених країн  взагалі немає спеціальних законів або кодексів для іноземних інвестицій, а є лише деякі адміністративні постанови для них, а також параграфи окремих законів.

Також немає  спеціальних державних органів, що регулюють діяльність компаній з  іноземним капіталом, і немає  валютних обмежень. Проте це не означає, що в цих країнах не існує ніяких обмежень для іноземних підприємців в порівнянні з національними. Подібні обмеження діють у будь-якій країні, правда спостерігається тенденція до пом'якшення і відміни багатьох з них.

Державні  гарантії прав і інтересів іноземних інвесторів в зарубіжних країнах зазвичай оформлені на трьох рівнях:

На рівні  конституцій цих країн, де зазвичай гарантується недоторканість власності  і обмовляється, що її експропріація  можлива тільки по суду, а для  державних потреб - тільки за умови попередньої і рівноцінної компенсації і можливості оспорювати факт експропріації, розміри і терміни компенсації. Ці права традиційно поширюються і на іноземних власників.