Інтегрування України в світогосподарський простір

     4. Рівень інтеграційного об'єднання чи угруповання . Саме на цьому рівні інтеграційне об'єднання виступає як суб'єкт міжнародних економічних відносин, не позбавляючи такого статуса жодну з країн-інтегрантів. [10]

     У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить декілька етапів, кожний з яких передбачає більш широку інтеграцію та має свої особливості (табл.1.2).

     Таблиця 1.2

     Етапи економічної інтеграції

     Зона  вільної торгівлі виникає тоді, коли група країн скасовує обмеження  на взаємну торгівлю, але, разом з  цим, кожна країна-учасниця зберігає свою власну систему тарифів і  квот на торгівлю з третіми країнами. Іншими словами, це зона, в межах  якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Розрізняють повну та промислову зони вільної торгівлі. Промислова зона вільної торгівлі репрезентує незначну ступінь економічної інтеграції і охоплює торгівлю лише промисловими товарами.     Прикладом промислової зони вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

     Митний  союз - це інтеграційне об'єднання, утворюється  тоді, коли країни-учасниці усувають будь-які  обмеження на взаємну торгівлю, а  також вводять спільну систему  тарифів і квот по відношенню до третіх країн. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

     Спільний  ринок - це митний союз з усуненням  будь-яких обмежень на переміщення  товарів, послуг, а також виробничих факторів: капіталу і робочої сили. Створення єдиного спільного  ринку вимагає гармонізації та уніфікації значної кількості законодавчих правил та норм у багатьох сферах діяльності, що потребує формування наднаціональних  органів управління і контролю. Побудова спільного ринку повинна завершитися  створенням дійсно єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної  інтеграції – економічного союзу.

     Економічній союз - складна форма міждержавної економічної інтеграції, що потребує проведення єдиної економічної і  валютно-фінансової політики, створення  системи регулювання соціально-політичних процесів, координацію національних податкових, антиінфляційних, валютних та інших заходів.

     Повна економічна інтеграція (економічний  і валютний союз/політичний союз) - найвища сходинка економічної інтеграції, передбачає проведення єдиної валютної політики, введення єдиної валюти, створення нового інституту - Єдиного Центрального банку, який разом з Центральними банками країн-учасниць створить єдину систему Центральних банків країн, що входять до економічного і валютного союзу. Варто підкреслити: якщо зона вільної торгівлі, митний союз чи спільний ринок здебільшого виникають внаслідок ліквідації обмежень, то створення економічного союзу та економічного і валютного союзу потребує згоди всіх країн-членів на передачу економічного суверенітету до нових наднаціональних установ. [11]

     Таким чином, можна виділити чотири етапи  встановлення і розвитку міжнародної інтеграції:

1. Створення зони вільної торгівлі з відміною митних тарифів та інших обмежень між країнами-учасниками.
2. Створення митного союзу з установленням єдиних тарифів у торгівлі і у русі робочої сили та капіталу.
3. Виникнення економічного союзу, що являє собою начальну фазу реальної економічної інтеграції.
4. Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання.

     Останні два етапи можуть включати у себе певні складові, пов’язані зі специфікою того чи іншого інтеграційного групування. Більшість з існуючих у світі  інтеграційних групувань знаходяться  поки що на стадії формальної інтеграції, тобто проходять перший та другий етапи інтеграційного розвитку. У  цілому послідовний розвиток форм міжнародної  економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціональне  використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання  соціальної політики як внаслідок об'єктивно  зумовленого зниження цін на основні  товари і послуги та створення  нових робочих місць, так і  через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Слід також зазначити, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються потужні  та дійові механізми й інструменти  забезпечення групової економічної безпеки.

     Отже, міжнародна інтеграція мас декілька рівнів свого прояву, а інтеграційний процес проходить у своєму розвитку ряд основних етапів, які було розглянуто вище. 

3. Теорії  міжнародної  інтеграції

      У теорії економічної інтеграції виділяється  ряд напрямків, які відрізняються  перед усе різними оцінками інтеграційного механізму. Це неолібералізм, корпораціоналізм, структуралізм, неокейнсіанство, диріжистські напрямки та ін. [12]

     Представники  раннього неолібералізму (1950 – 1960 рр.) – швейцарський економіст Вільгельм  Репке та француз Моріс Алле під  повною інтеграцією розуміли створення  єдиного ринкового простору у  масштабі декількох держав, функціонування котрого здійснюється на основі дії  стихійних ринкових сил і вільної  конкуренції незалежно від економічної  політики держав і існуючих національних і міжнародних правових актів. Втручання  ж держави у сферу міжнародних  економічних відношень приводить  на їхній погляд до таких негативних явищ, як інфляція, розбалансування  міжнародної торгівлі, розлад платежів.

     Проте, розвиток міжнародної інтеграції, формування регіональних міждержавних союзів при активної участі держав показали неспроможність поглядів ранніх неолібералів. Представник пізнього неолібералізму – американський вчений Бела Беласса вважав, що економічна веде до більш інтенсивної участі держав в економічних справах. Велика увага приділялася еволюції інтеграції, що відбувається на сонові як економічних, так і політичних процесів.

     У середині 60-х рр. виник напрямок корпораціоналізму, представники якого – американські економісти Сідней Рольф і Юджин  Ростоу виявили новий стрижень інтеграції. Вони вважали, що у протилежність  ринковому механізму та державному регулюванню функціонування ТНК  спроможне забезпечити інтегрування міжнародної економіки, її раціональний і збалансований розвиток.

     Представники  структуралізму – шведський економіст  Гуннар Мюрдаль та ін. критично відносилися  до ідеї повної лібералізації руху товарів, капіталу і робочої сили в інтегрованому просторі, вважаючи, що вільне функціонування ринкового  механізму може привести до визначених диспропорцій у розвитку і розміщенні виробництва, поглибленню нерівності у прибутках. Інтеграція розглядалася як глибокий процес структурних перебудов в економіці інтегруючих держав, у результаті яких виникає якісно новий інтегрований простір, більш досконалий господарський організм. На їхню думку, полюсами розвитку інтеграції є крупні фірми, промислові компанії, цілі галузі промисловості.

     У 70-х рр. широке розповсюдження отримали ідеї неокейнсіанства, представники якого  – американський економіст Ричард Купер та ін. – зокрема, вважали, що центральна проблема міжнародного економічного співробітництва полягає  у тому, як захистити різноманітні вигоди широкої міжнародної економічної  взаємодії від обмежень і одночасно  зберегти максимальну для кожної держави ступінь свободи. Неокейнсіанці  висунули два можливих варіанти розвитку міжнародної інтеграції: перший –  інтеграція з наступною втратою  національної свободи, але обов’язковим узгодженням економічних цілей  і політики; другий – інтеграція при умовах якнайбільшого збереження національної автономії. Припускаючи, що жоден з цих варіантів не може бути наведений у чистому  вигляді, вони вважали необхідним їх оптимальне поєднання шляхом узгодження внутрішньої та зовнішньої господарської  політики інтегруючих сторін.

     Різновидом  неокейнсіанського напрямку є диріжизм, теоретики якого також заперечують  вирішальну роль в інтеграційних  процесах ринкового механізму і  вважають, що створення і функціонування міжнародних економічних структур можливо на основі розробки інтегруючими сторонами спільної економічної  політики, узгодження соціального законодавства, координації кредитної політики. Наданий напрямок економічної думки  представлен голландським вченим Яном Тінбергеном.

     Значну  роль у розвитку теорії міжнародної інтеграції відіграли російські економісти. М. П. Шмєлєв пов’язує витоки світових інтеграційних процесів з потребами сучасного міжнародного розподілення праці, розвитком науково-технічного прогресу, поглибленням міжнародної спеціалізації та кооперації господарчих структур окремих держав. Найбільш важливими характеристиками інтеграції він вважає міждержавне регулювання економічних процесів, поступове формування інтеграційного господарчого комплексу з спільними пропорціями і спільною структурою відтворення; усунення адміністративних і економічних бар’єрів, які перешкоджають вільному пересуванню у межах регіону товарів, капіталу і робочої сили; вирівнювання рівней економічного розвитку інтегруючих країн.[12]

     Але, незважаючи на глибину сучасної наукової думки щодо різних аспектів створення  передумов для включення країн в процеси інтеграції, питання визначення напрямків інтеграційної взаємодії і розробки відповідних механізмів залишаються недостатньо дослідженими. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЩОДО УЧАСТІ УКРАЇНИ У СВІТОВИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ 

2.1 Аналіз  показників, що формують ступінь інтеграції України у світовий простір

      Україна є великим і динамічно зростаючим ринком Східної Європи, який характеризується великою кількістю споживачів (46 мільйонів), стратегічно зручним географічним розташуванням, широко розвиненою транспортною інфраструктурою, високим науково-освітнім потенціалом, розвиненими високо- технологічними галузями і наявністю кваліфікованої конкурентноспроможної робочої сили.

    На  основі даних Держмитслужби та Держкомстату, зовнішньоторговельний оборот товарів  та послуг за січень-червень 2010 склав, за попередніми даними, 56,0 мільярдів  доларів і збільшився на 28,2% у  порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Зростання обсягів  експорту за той же період склало 30,6%, імпорту — 25,8%, — мовиться у повідомленні з посиланням на розрахунки Мінекономіки. Як повідомлялося, згідно з чинним офіційним прогнозом, зростання експорту товарів і послуг у 2010 році очікується на рівні 15,1%, імпорту — 14,4%. При цьому за результатами другого кварталу 2010 року, Державна митна служба України виконала план на 75%.

     Обсяг прямих іноземних інвестицій є одним  з показників, який характеризує ступінь  інтеграції України у світове  співтовариство і залежить від привабливості  об'єкта інвестування. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну на 1 січня 2011 р. становив 44 млрд 708,0 млн дол, що на 11,6% більше за обсяг інвестицій на початок 2010 р., та в розрахунку на одну особу становив 978,5 дол. Про це повідомила Державна служба статистики України.