Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Января 2012 в 19:47, курсовая работа
За часів існування Радянського Союзу Україна володіла потужним промисловим потенціалом, основу якого складали добре розвинені машинобудування, металургія і металообробка, а також ряд інших галузей. У період з 1992-1999 в українській економіці спостерігалося падіння виробництва у всіх галузях, а реальний ВВП країни скоротився на 55.4%. І лише в кінці 1999 року було відмічено позитивне зростання економіки і з цієї миті економіка України демонструє стійке зростання. У 2000 році ВВП зріс на 5.9%, в 2001 році - на 9.2%, в 2002 році - на 5.2%. Наглядно динаміка ВВП України в процентах у 1990—2010 роках на підставі даних Всесвітнього банку приведена на Рис 1.
Висновки
Сучасне соціально-економічне положення України характеризується істотною структурною деформацією вітчизняного виробництва, посиленням сировинної спрямованості експорту з незначною долею доданої вартості, великою залежністю економіки від зовнішніх джерел енергоносіїв, істотним зменшенням національного багатства з одночасним прискоренням збільшення боргової залежності держави, посиленням диференціації соціально-економічного розвитку регіонів. У країні наголошуються критично низька народжуваність і надмірно висока смертність, підвищення демографічного навантаження на населення працездатного віку, низькі матеріальний рівень і якість життя громадян, зростання бідності, значне поширення практики протиправної діяльності суб'єктів господарювання, пов'язане з украй високим рівнем корупції і зловживань суб'єктів, наділених владними повноваженнями при виконанні ними державних функцій. Зупиняється робота колись передових потужних підприємств, приходять в занепад цілі галузі, практично зруйнована соціальна сфера, приходить в занепад сіло і селянство.
Велику стурбованість викликає світова фінансова криза, безпрецедентна по масштабах і глибині. Найбільш відчутними проявами фінансової кризи в Україні стали: "параліч" платіжно-розрахункової системи і криза банківської ліквідності, зменшення доходів бюджету і валютних вступів при значному накопиченні зовнішньої і внутрішньої заборгованості, прискорений спад виробництва, об'ємів ВВП і інвестицій, скорочення імпорту і експорту, істотне зниження реальних доходів і рівня життя населення. На тлі такого різкого спаду економічної активності вступу до бюджету забезпечувалися значною мірою підвищенням ставок непрямих податків і зборів і за рахунок критичного накопичення державного боргу. Звичним явищем стало неконтрольоване і безпідставне зростання цін на енергоносії, споживчі товари і послуги.
Хоча в Україні на законодавчому рівні проголошений курс на інвестиційно-інноваційний розвиток, ухвалено близько 15 законів і декілька десятків концептуальних підзаконних актів по питаннях розвитку освіти, наукових досліджень, фінансово-організаційної підтримки інновацій, а також розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. № 680 схвалена Концепція розвитку національної інноваційної системи, фактичний стан справ в цій сфері залишається незадовільним.
Низька ефективність державної інноваційної політики пояснюється недосконалістю і фрагментарністю існуючого законодавства, незадовільним виконанням ухвалених відповідних законів. Формування інноваційної інфраструктури відбувається повільно, безсистемно, без належного обґрунтування; при цьому відсутні чіткі розмежування завдань і повноважень у сфері реалізації інноваційної політики між центральними і місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядуванні. Не отримує належної державної підтримки діяльність винахідників, раціоналізаторів, учених, які мають завершені науково-технічні розробки, не створюються центри трансферів технологій. На низькому рівні реалізуються освітній і науковий потенціали, перш за все вищих учбових закладів, у сфері інформаційно-комунікаційних високих технологій, а також інформаційні ресурси системи науково-технічної і економічної інформації, зокрема бази даних по питаннях технологій, науково-технічних досліджень.
Гармонійний розвиток України як суверенної держави, яка просувається до побудови цивільного суспільства і конкурентоздатної економіки на основі демократичних цінностей, неможливе без ефективного і стабільного розвитку кожного її регіону.
Сьогодні, на жаль, місцева влада - як представницька, так і виконавча - має для цього вельми обмежені можливості, особливо фінансові. Надмірна централізація розподілу ресурсів країни, жорсткий податковий тиск, "ручне", часто непрофесійне управління економікою зверху, направлене не на стратегічну перспективу, а на латання перманентних дір, гальмують ініціативу місцевої влади. Істотний негативний вплив на економіку регіонів, як і на рівні центральних органів державної влади, має поширення корупції.
Диспропорції в соціально-економічному і культурному розвитку регіонів, що склалися в процесі централізованого, перш за все галузевого, управління економікою, вимагають невідкладних істотних змін в регіональній політиці. Наявність таких диспропорцій ускладнює проведення єдиної державної політики соціально-економічних перетворень, збільшує загрозу виникнення кризисних явищ на рівні регіонів, що безпосередньо заподіюватиме шкоду правам і інтересам громадян.
Враховуючи це, складовими «стратегії зростання» для України повинні стати розробка і реалізація стимулів економічного зростання в грошово-кредитній і бюджетно-податковій сфері, які безпосередньо впливають на повсякденну діяльність суб'єктів господарювання, зокрема:
- формування податкових стимулів зростання і структурної перебудови і дієздатного бюджету розвитку;
-
розробка і реалізація
-
сприяння створенню
- реалізація заходів щодо
-
розробка і реалізація
-
забезпечення регіональної
Використана
література
Информация о работе Оцінка якості стратегії України за останні 10 років