Поняття та види міжнародного конфлікту

 

ДИПЛОМАТИЧНА  АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

при МІНІСТЕРСТВІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ  УКРАЇНИ

 

Кафедра дипломатичної  і консульської служби

 

 

 

РЕФЕРАТ

з навчального  курсу „ Миротворча та превентивна дипломатія ”

 

 

Поняття та види міжнародного конфлікту

 

 

 

 

 

Виконала:

слухачка 2-го курсу гр. №2

Тарасенко І.В.

 

 

 

Київ–2012

План:

Вступ

1. Поняття міжнародного конфлікту
2. Структура міжнародного конфлікту
3. Види міжнародного конфлікту

Висновки

 Додатки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Функціонування сучасного міжнародного товариства неможливе без протистояння позицій і поглядів, притаманних певним суб'єктам. Тлумачення певних питань, наявних у практиці міжнародних відносин, отримують відмінні оцінки з боку учасників процесу. Логічним наслідком цього є суперечності та конфлікти (рис. 15.4). Ці конфлікти інколи призводили до небезпечних міжнародних криз і збройної боротьби, які спричиняли серйозні та небезпечні наслідки. Декотрі з них виявилися стійкими, тривали упродовж років і десятиліть, інші затихали на певний час і за певних умов починалися з новою силою.

Науковці стверджують, що впродовж останніх 5,5 тис. років людство  жило в мирі щонайбільше 300 років. Протягом цих 55 століть на нашій планеті  відбулося 14,5 тис. воєн (з них дві  світові), у яких загинуло 3,6 млрд осіб. За роки, що минули після закінчення Другої світової війни, у світі відбулося понад 250 воєн, у яких брали участь понад 90 держав, а людські втрати становили понад 35 млрд осіб.

Незважаючи на те, що в  середині XX ст. виникла певна тенденція  до зниження загальної кількості конфліктів на планеті (так, якщо 1989 р. налічувалося 36 крупних збройних конфліктів у 32 районах світу, а 1995 р. їх було 30 у 25), проблему їх мирного врегулювання не знято з порядку денного. Кінець XX і початок XXI ст. ознаменувалися низкою серйозних міжнародних криз, які в сукупності суттєво посилюють міжнародне напруження (Косово, Чечня, Афганістан, Ірак тощо). Хочемо ми цього чи ні, в розвитку світового співтовариства існували й існуватимуть проблеми. Важливо, як їх вирішують. Є способи їх врегулювання: через насильство, збройні конфлікти, або мирним шляхом.

Можна виділити декілька основних причин міжнародних конфліктів: недосконалість людської природи, бідність та нерівність у добробуті народів різних країн, соціально-економічний та політичний лад держави, рівень її культури і цивілізованості, невпорядкованість міжнародних стосунків.

Практика міжнародних  відносин свідчить, що в основі суперечності зрідка лежить якийсь один чинник. Джерелом суперечностей здебільшого є  інтереси певних держав, економічних союзів, а також військово-політичних блоків. Предметом суперечностей часто є території та кордони (о. Коса Тузла, 2003 p.), прагнення посісти домінуюче становище в регіоні, протистояння економічних, політичних інтересів країн, що розвиваються, негативні етнічні стереотипи, релігійні протиріччя.

Отже, нині міжнародні відносини  все ще залишаються сферою розбіжностей інтересів, суперництва, непередбачуваності, конфліктів і насильства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО КОНФЛІКТУ

 

Незважаючи  на незриму присутність конфлікту  в усіх сферах суспільного життя, його точне та недвозначне визначення залишається предметом наукового  пошуку. Частково це пов’язано із багатогранністю  конфлікту та різноманітністю його форм. Іншою і, можливо, більш важливою обставиною, що стоїть на заваді спільному розумінню цього феномену, є принципова відмінність між тими ролями й функціями, якими конфлікт наділяється в рамках різноманітних підходів до вивчення ще більшою мірою різноманітних соціальних процесів.

На початку наукових досліджень конфлікт часто ототожнювали з війною. Сьогодні прихильників таких поглядів значно менше, поза тим це не додає ясності розумінню конфлікту: явище залишається багато в чому terra incognita для науки.

Феномен конфлікту нерозривно пов’язаний із протиріччями. Однак універсальність поняття «протиріччя» знижує його ефективність у науковому аналізі: завжди необхідно визначати контекст, в якому протиріччя виявляють або не виявляють себе як конфлікт. Основна відмінність між протиріччям і конфліктом полягає в суб’єктивному характері останнього, на противагу об’єктивно-суб’єктивним проявам перших. Протиріччя є категорією, яку з часів Геракліта використовують для пояснення мінливості й розвитку; своєрідною рушійною силою прогресу. Протиріччя можна побачити між будь-якими елементами матеріального і нематеріального світу. В цьому проявляється об’єктивність протиріч, їхній «вічний» характер, який, однак, не завжди означає незмінність або статичність. Конфлікт не тотожний протиріччям. Конфлікт передусе позначає взаємодію суб’єктів. Ця взаємодія, звісно, ґрунтується на протиріччях, але самого лише протиріччя або навіть системи протиріч не досить для виникнення конфлікту. Протиріччя, відбиваючись у свідомості суб’єкта, набуває суб’єктивних рис. Пригадаймо, наприклад, дилему «наполовину наповненої склянки», яка так само може бути «наполовину порожньою». Ступінь наповненості склянки не дає об’єктивних підстав для вибору між цими альтернативами. Конфлікт, що виникає при спробі виявити справжній стан склянки, ґрунтується на об’єктивних протиріччях діалектичної єдності категорій «повний – порожній», але ці протиріччя залишаються непомітними та, ймовірно, невідомими, доки не з’являються учасники конфлікту із власними, суб’єктивними оцінками стану речей (в даному випадку визначеності щодо «порожня» чи «наповнена»). Додаткові фактори створюють конфлікт, і цими факторами стають сприйняття та дії суб’єктів конфлікту.

Поняття «міжнародний конфлікт» є політичним за своєю  природою. Сучасні проблеми розуміння міжнародного політичного конфлікту невіддільні від складних питань теорії в сфері міжнародних відносин у цілому. З одного боку, міжнародному конфлікту притаманне традиційне значення міждержавного протистояння, що характеризує, передусім, його форми і методи; з іншого – категорія «міжнародний конфлікт» дедалі більше набуває абстрактних рис і стосується політичних процесів як таких, взаємодії сил у динаміці, процесів міжнародного співробітництва і загального розвитку міжнародної системи. Різним залишається і розуміння поняття міжнародного конфлікту в межах різних теоретичних шкіл та методологічних підходів.

Часто визначення поняття залежить від цілей дослідження  та його методології. Міжнародний конфлікт можна розглядати:

• філософську категорію, що позначає зіткнення однієї сили з іншою;
• наукову категорію, методологічною функцією якої є операціоналізація основних ознак конфліктних ситуацій у світовій політиці;
• категорію соціальної поведінки для позначення ситуації існування двох чи декількох сторін у боротьбі за щось, що не може належати їм всім одночасно;
• можливість або ситуацію;
• структуру;
• подію або процес.

Навіть наведений  перелік можливих тлумачень конфлікту  свідчить про комплексність та системність  цього явища. Для повного і  глибокого розуміння конфлікту його потрібно вивчити в усіх зазначених проявах. Разом із тим звуження та конкретизація поняття, принаймні в рамках окремих дисциплін або навіть окремих досліджень, є необхідними. Для нас ця конкретизація визначатиметься міжнародним характером конфлікту.

Міжнародним конфліктом є конфлікт, який виникає за участі двох чи декількох міжнародних акторів та має міжнародно-політичні наслідки; об'єкт конфлікту при цьому виходить за межі юрисдикції будь-якого з його учасників.

Міжнародному  конфлікту властиві такі особливості:

• учасниками конфлікту можуть бути як держави, так і інші міжнародні актори, здатні переслідувати політичні цілі;
• міжнародний конфлікт може розпочинатися як внутрішній, але його ескалація здатна виводити об’єкт конфлікту за межі юрисдикції його учасників, внаслідок чого конфлікт призводить до міжнародних наслідків;
• розвиток міжнародного конфлікту відбувається в специфічних умовах анархії міжнародної системи, яка зменшує ефективність міжнародно-правових інструментів його вирішення;
• міжнародний конфлікт може приймати різні форми, і часто поняття, що асоціюються із конфліктом, позначають лише один із можливих шляхів його вирішення (наприклад, ультиматум).

Міжнародні  конфлікти нерідко трапляються  у світовій політиці. Деякі вчені  навіть вважають, що без них світової політики просто не існувало б. При цьому держави мають різний досвід участі в таких конфліктах. (табл. 1.1.)

Історично склалося так, що найчастіше міжнародний конфлікт набирав форми війни, внаслідок  чого ці два поняття часто ототожнюють. Насправді ж війна є лише однією з форм міжнародного конфлікту поряд із низкою інших, менш насильницьких.

Розуміння міжнародного конфлікту переважно як війни, а  війни як регламентованого протистояння держав стало характерним як для  політиків ХІХ – початку ХХ століття, так і для дослідників міжнародної політики. Вкоренилися міжнародно-правові підходи, котрі концентрували увагу саме на регулятивних можливостях міжнародного права у питаннях війни: його здатності обмежити її застосування як засобу політики та регламентувати її в разі виникнення. З такого розуміння природи міжнародного конфлікту виникає і пацифізм, наділений передусе політичними рисами. Пацифізм як прагнення до вилучення війни з арсеналу зовнішньополітичних засобів держав є, по суті, не шляхом розв’язання конфлікту, а одним із засобів обмеження можливостей такого розв’язання.

Природним наслідком  таких трактувань стала ідея про  те, що шлях до розв’язання конфліктів лежить через запобігання війн. Розуміння  конфлікту переважно у воєнних  термінах характерне для періоду 1920 – 30-х років, коли особливо активно заохочувалася тема обмеження можливостей держав вести війну, а також встановлювався зв'язок між таким обмеженням і загальним зниженням рівня конфліктності в системі.

Поняття «міжнародний конфлікт» дедалі більше виходить за рамки воєнних дій. Перші спроби на цьому шляху було зроблено ще раніше, зокрема в теорії конфліктів Карла Маркса. Міжнародний конфлікт у Марксовій моделі мав ключовим елементом економічне протистояння, а війна, хоч і була найімовірнішим засобом його розв’язання, втім могла мати місце лише на певному етапі його еволюції. Конфлікту загалом повертається його філософський зміст. Сприяє цьому і виникнення системних ідей в міжнародних відносинах, внаслідок чого конфлікт розглядається як один із різновидів співробітництва елементів міжнародної системи, набуває функціонального значення, що пізніше враховуватиметься в теоріях Георга Зіммеля, Льюїса Козера, Ральфа Дарендофа та ін.

Однак визначальним щодо розкриття змісту й природи  міжнародного конфлікту стало поняття «сила». Внаслідок цього конфлікт розглядався одночасно як результат і як процес взаємодії силових потенціалів акторів на міжнародній арені. Категорія «сила» часто є типовою ознакою застосування політичного реалізму, і дослідження міжнародних конфліктів переважно відбуваються на підставі саме таких теоретичних засад.

Еволюція та ускладнення феномена конфлікту  зумовили врешті перехід від «силового» мислення до з’ясування «інтересу» як способу розкрити природу сучасних міжнародних конфліктів. Застосування поняття «інтерес» дало змогу не просто розширити поняття конфлікт, а й наділити його абстрактними рисами. Для конфлікту міжнародного це означало вихід за межі силової взаємодії. Тепер конфлікт міг існувати не лише у безпосередніх відносинах держав – він набував структурних рис, «розчинявся» в загальній системі міжнародних відносин. Міжнародний конфлікт міг виявитися на економічному, етнічному, ідеологічному, ціннісному, військовому рівнях, причому навіть між державами, що могли і не мати безпосередніх відносин між собою.

Міжнародний конфлікт позначає відмінність прагнень акторів міжнародних відносин, а також їхню конкурентну взаємодію із метою встановлення контролю над неподільними ресурсами, процес і форми такої взаємодії.

Навіть за істотного зменшення протягом останнього часу питомої ваги традиційних міжнародних конфліктів значення міжнародних факторів у нових конфліктах залишається важливим на всіх його етапах – від виникнення до регулювання. Сучасні конфлікти є наслідком посилення взаємозалежності в світі, у них втягнуто все більше учасників, які вимагають дедалі активніших міжнародних процедур для розв’язання.

Поряд із віддаленням поняття міжнародного конфлікту від війни відбувається зближення його із рядом інших, доволі близьких за значенням термінів, встановити відмінності між якими необхідно для подальшої роботи.

До найчастіше вживаних синонімів «міжнародного  конфлікту» належить поняття «міжнародна криза», «насилля» та «конкуренція».

Міжнародною кризою називається специфічна фаза міжнародного конфлікту, яка характеризується високою цінністю інтересів сторін, коротким часом для прийняття рішень, високим рівнем стратегічної невизначеності.

Часто криза  ототожнюється із використанням  військової сили в конфлікті, хоча безпосереднього  зв’язку між ними немає. Однак криза, зменшуючи наявну кількість інформації у сторін щодо дій та намірів одна одної, а також збільшуючи антагонізм в конфлікті, збільшує також і ймовірність переходу конфлікту з латентної фази до фази відкритого протистояння із використанням військової сили. Якщо використання військової сили відбувається в ході кризи, воно нерідко має спонтанний, неорганізований характер і може включати мобілізацію регулярних військ, партизанських сил або визвольних армій, запровадження економічних або військових санкцій, часткову окупацію або порушення статусу демілітаризованих зон, прикордонні інциденти. На відміну від війни, використання військової сили в ході міжнародної кризи не є систематичним. Однак, якщо взяти до уваги тиск часових обмежень, в умовах якого діють учасники кризи, несистематичне використання військової сили здатне спровокувати повномасштабну війну.