Поняття та види міжнародного конфлікту

Насилля не є  обов’язковим атрибутом ані кризи, ані міжнародного конфлікту. Його використання характеризує форми протікання конфлікту, позначаючи різні шляхи застосування сили його учасниками. Еволюція силових засобів призвела до того, що пряме використання військової могутності поступово змінюється більш витонченими засобами примусу. Разом із цим еволюціонує поняття «насилля», в основі якого міститься застосування сили з метою примусу. Насилля є, скоріше, синонімом поняття «сила», яку можна в загальному вигляді визначити як здатність суб’єкта А змусити суб’єкта В зробити те, чого суб’єкт В за інших умов робити не став би. Однак, якщо поняття сили постійно розширюється, включаючи нові елементи економічного, політичного, інформаційного та, загалом, невійськового характеру, то «насилля» переважно й досі позначає фізичний вплив, який в міжнародних відносинах набуває військових форм.

Конкуренція також є поняттям, близьким до поняття конфлікту, але не тотожним йому. Конкуренція характеризує стан відносин між суб’єктами, але не передбачає несумісності їхніх інтересів. Так, конкуренти можуть діяти під впливом спільних інтересів, або в рамках спільних правил чи норм, сильнішими, ніж протиріччя між ними. Таке інституціолізоване суперництво часто позбавлене конкретного об’єкту, яким сторони не можуть володіти одночасно.

Синонімічні ряди та теоретична плутанина навколо поняття «міжнародного конфлікту» все ж таки не можуть зупинити наукових зусиль, спрямованих на з’ясування природи та закономірностей розвитку цього цікавого явища. Як це часто буває при вивченні складних об’єктів, одним із перших кроків є аналіз його структури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. СТРУКТУРА МІЖНАРОДНОГО КОНФЛІКТУ

 

В сучасній політичній науці існує ціла система методів  – методологічний підхід – в  основу яких покладено виявлення  загальних та стабільних рис принципово мінливих явищ. Методологічний підхід називається системним, а серед  різноманітних методів в його рамках для наших завдань оптимальним є структурний метод. Він дозволяє виявити структуру міжнародного конфлікту та оцінити її значення.

Міжнародний конфлікт, навіть в порівняно простій формі  двостороннього протистояння суверенних держав, є складною соціальною системою. Всім соціальним системам притаманний високій ступінь мінливості, динамічності та відкритості. Це означає, що такі системи активно обмінюються інформацією із середовищем і оновлюються під впливом цього обміну. В цих умовах важливим завданням є встановлення сталих параметрів, що притаманні міжнародним конфліктам в цілому, і на основі яких можна конфлікт досліджувати.

Найважливішими з них традиційно вважають:

• суб’єктів (сторони) конфлікту;
• його об’єкт або об’єктне поле (іноді й предмет);
• відносини між суб’єктами;
• учасників (треті сторони).

Крім того, необхідно  також встановити рамки конфлікту (часові, географічні, системні) та середовище, в якому він розгортається. У такий спосіб стає зрозумілою структура конфлікту та його місце в світі серед інших соціальних відносин.

Коло суб’єктів  міжнародного конфлікту здебільшого  складається із суверенних держав. В сучасній теорії міжнародних відносин тривають масштабні дискусії щодо зміни  ролі держави в міжнародних відносинах. Це віддзеркалює суттєві зміни в колі суб’єктів міжнародних конфліктів.

Монополія держави  на участь у міжнародних конфліктах руйнується. Сьогодні ініціаторами та сторонами конфліктів, що підпадають під наведене вище визначення, можуть бути, крім суверенних держав, національно-визвольні рухи, терористичні угруповання, сепаратистські сили, транснаціональні корпорації та, цілком можливо, окремі індивіди.

Діяльність  терористичних організацій, якщо вона має політичне спрямування, може спровокувати міжнародний конфлікт, а саме така організація виступити його стороною. Однак такий конфлікт у будь-якому разі вимагає участі держави як однієї із сторін. При цьому він може бути як міжнародним, так і внутрішнім із міжнародними наслідками.

Окрім терористичних  груп, недержавними учасниками міжнародних конфліктів можуть бути національно-визвольні та сепаратистські рухи з огляду на транскордонний характер їхніх цілей та втягнення до ініційованих ними конфліктів інших міжнародних акторів.

Транснаціональні  форми деяких конфліктів зумовлюють і активну участь у них міжнародних організацій та інституцій, яка не обмежується створенням коаліцій. Втручаючись у конфлікти з метою їх врегулювання, міжнародні інституції таким чином виступають як їх учасники, а деякі з них є повними суб’єктами конфлікту.

До суб’єктів  економічних міжнародних конфліктів можуть належати також транснаціональні корпорації, вплив і діапазон інтересів  яких постійно зростає.

В цілому справедливим є висновок про те, що звичний  суб’єкт міжнародного конфлікту – суверенна держава – поступається місцем численним конкурентам, які, внаслідок послаблення та ерозії державного суверенітету, набувають здатності до формулювання власних політичних цілей та потенціалу для їх досягнення. Це ускладнює як діагностику, так і типологію міжнародних конфліктів, а також урізноманітнює засоби управління ними.

Наявність двох суб’єктів є необхідною і достатньою умовою початку міжнародного конфлікту. Однак сучасний світ із високим ступенем взаємозалежності рідко створює  ізольовані умови саме для двосторонніх конфліктів. Коло учасників міжнародних конфліктів, як правило, розширюється, і частина з них може стати сторонами конфлікту. Крім того, особливості цінностей, за які сперечаються суб’єкти сучасних конфліктів, робить ці конфлікти «відкритими». Разом із тим залишаються й традиційні двосторонні протистояння, особливо в міждержавних відносинах.

Суб’єкти міжнародного конфлікту характеризуються комплексом інтересів та можливостями їх захисту, тобто, силовими можливостями. Комплекс інтересів обумовлює цілі кожного із суб’єктів, визначаючи таким чином об’єктне поле конфлікту – множину цілей, які не можуть бути досягнуті одночасно. Комплекс силових можливостей впливає на вибір сторонами стратегій дій у конфлікті. Для сучасних міжнародних конфліктів характерною є здатність об’єктного  поля до розширення та здорожчання прямого використання сили, що стимулює суб’єктів конфлікту до вибору більш складних стратегій.

Об’єктом міжнародного конфлікту є матеріальний  або нематеріальний ресурс, стосовно якого інтереси суб’єктів конфлікту є несумісними і повне володіння або контроль над яким не можуть бути досягнуті одночасно всіма сторонами конфлікту.

Об’єктом міжнародного конфлікту може бути територія, політичний вплив, військова присутність, ідеологічний контроль та ін. Як правило, міжнародний конфлікт виникає внаслідок переплетіння декількох різноманітних протиріч, внаслідок якого утворюється система взаємопов’язаних об’єктів – об’єктне поле конфлікту. Деякими дослідниками виокремлюється також предмет конфлікту, як конкретна, специфічно визначена цінність, з приводу якої сторони вступають у конфліктні відносини.

У міжнародному конфлікті сторони переслідують декілька цілей одночасно. Тому об’єктне поле конфлікту, як правило, складається із кількох елементів, серед яких найважливішими є:

• влада (політичний контроль, вплив);
• ідеологічні або культурні цінності;
• територія та інші матеріальні ресурси.

Ці елементи є взаємопов’язаними, і, поширюючи контроль на один із них, суб’єкт конфлікту може розраховувати на зміцнення впливу на інші. Така взаємопов’язаність ускладнює регулювання сучасних міжнародних конфліктів.

Влада є тією цінністю, володіння якою ніколи не буває виключеним і достатнім, тобто  повним. Внаслідок цього влада  провокує конфлікти постійно, виступаючи  «вічним» об’єктом протистояння.

Ціннісні орієнтації – інший важливий об’єкт міжнародного конфлікту.

Особливість боротьби за цінності полягає в тому, що вона не може бути тільки і саме насильницькою. Конфлікт, в об’єктному полі якого акцентовані ідеологічні елементи, виявляє ознаки суперництва, конкуренції, «боротьби за свідомість». Більшою мірою це стосується протистояння політичних ідеологій, коли основним завданням сторін є демонстрація переваг власного способу життя та недоліків альтернативного, меншою мірою – релігійного протистояння. Серед різновидів ціннісних конфліктів – також конфлікт ідентичностей, зокрема національні та етнічні конфлікти. Тут зачіпається самооцінка та самовизначення людини або соціальної групи, внаслідок чого поділ на «свій-чужий» стає яскраво вираженим, що прискорює розвиток конфлікту.

Реальним об’єктом міжнародних конфліктів виступають матеріальні ресурси.

В сучасних міжнародних  конфліктах, звичайно, об’єктами можуть бути всі зазначені групи ресурсів. Особливого значення все ж таки набувають територіальні конфлікти, тобто конфлікти, в яких основним об’єктом виступає територія. Територія одночасно є місцем розміщення армій та озброєння, важливим економічним та геополітичним ресурсом. Це збільшує її політичну цінність і робить найбільш «популярним» об’єктом конфліктів, особливо між новими або «слабкими» державами.

Відносини між  суб’єктами конфлікту являють собою  практичну взаємодію їхніх стратегій. Вона охоплює різні сфери дво- та багатосторонніх відносин, але  нерівномірно. В залежності від фази конфлікту та його об’єкту, відносини між сторонами концентруються переважно в одній або декількох суміжних сферах. Лише масштабні конфлікти («тотальні») зачіпають всі сфери відносин між сторонами.

Система відносин будується не лише між сторонами, але також і між учасниками конфлікту. Під учасниками маються на увазі не безпосередні суб’єкти конфлікту, а різного роду треті сторони: посередники, третейські судді, миротворці, арбітри тощо. Ключовою відмінністю учасників від суб’єктів конфлікту є відсутність прямої зацікавленості перших в розподілі об’єкту конфлікту. Вони, тим не менш, є зацікавленими в його результатах або в його врегулюванні з різних причин. З метою попередження негативних наслідків конфліктів останнім часом використовується гуманітарна інтервенція.

Становлення структури  конфлікту шляхом виокремлення його суб’єктів, відносин між ними, об’єктного поля та учасників дає змогу протиставити конфлікт середовищу, в якому він розгортається, становити його межі й рамки, з’ясувати, що є конфліктом і що ним не є. Інколи це виявляється складним завданням. Характер сучасних суб’єктів міжнародних конфліктів не завжди дає змогу побачити участь тих чи тих елементів суспільства в конфлікті. Високий ступінь взаємозалежності учасників міжнародних відносин заважає чітко розмежувати конфлікт та інші форми взаємодії. Держави-конкуренти в одній сфері можуть бути партнерами в інших. Об’єкти конфліктів стають настільки багатовимірними, що сторони плутаються в їх визначенні. В той же час міжнародним конфліктам притаманне наслідування структурних ознак тієї системи міжнародних відносин, в якій вони розгортаються. Отже, зрозуміти конфлікт без контексту неможливо. Структурні особливості міжнародної системи екстраполюються, «продовжуються» на конкретні глобальні, регіональні та локальні конфлікти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОНФЛІКТУ

 

Труднощі типології  пов'язані з рядом обставин:

1. конфлікти ставляться до категорії соціальних явищ, границі яких явно не простежуються;
2. будь-який конфлікт має безліч сторін, аспектів і можливих граней, що не дає можливості створити єдину класифікацію й однозначно відрізнити один тип конфлікту від іншого;
3. сутність конфлікту найчастіше неможливо визначити навіть по закінченні часу: завуальованість справжніх джерел, причин і мотивів учасників;
4. суб'єктивність дослідника.

Типологія міжнародних  конфліктів являтиме собою теоретичну класифікацію, в основі якої лежатиме побудова моделей, виявлення спільних і відмінних рис між ними, що повною мірою узгоджується із принципами використання системної методології.

Традиційно всі типи конфліктів розрізняються за такими критеріями:

• за суб’єктом: міждержавні конфлікти, національно-визвольні рухи, терористичні угруповування, сепаратистські сили, транснаціональні корпорації, окремі індивіди;
• за об’єктом: матеріальні цінності, конфлікт цінностей тощо;
• за кількістю учасників: багатосторонні та двосторонні;
• за географічним показником: регіональні, локальні, міжконтинентальні, глобальні;
• за тривалістю: короткострокові, довготривалі;
• за рівнем насильства: військовий чи мирний;
• за сферою відносин: економічні, політичні, військові, інформаційні;
• за якісним характеристиками протистоянь: конфлікти з нульовою сумою » і «конфлікти з ненульовий сумою».
• за методом ведення війни: з дотриманням правил та без.

Традиційні міжнародні конфлікти – це більшість конфліктів ХХ століття.

Внутрішні конфлікти (внутрішньогрупові та міжгрупові) – суперництво всередині єдиної етнічно-релігійної спільноти, а міжгрупові конфлікти – це суперечки між клановими або релігійно-етнічними групами.

Для виникнення цього конфлікту має бути наявність  таких чинників: