Регіональна структура світового господарства

Принципи  функціонування ринку праці: 1. Кожен індивід має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудовою найму за власним вибором, за ціною на основі контракту між робітником і наймачем. 2. Роботодавець сам вирішує скільки і яких робітників йому наймати. 3. Робочі місця створюються і регулюються державою. Складовими елементами ринку праці є працездатне і зайняте населення. Працездатне населення - це особи, які за віком і станом здоров'я можуть працювати у різних сферах народного господарства.

Зайняте населення — це частина працездатного  населення, яка безпосередньо працює і одержує дохід. Елементами ринку  праці є попит на працю, пропозиція праці, ціна. Попит залежить від потреб роботодавців, від якості праці, від  попиту на продукцію фірм. Із збільшенням  ціни праці зменшується потреба  роботодавців у найманих працівниках. Пропозиція праці формується особами, які бажають працевлаштуватися. Пропозиція праці залежить від: рівня  з/п, величини податків, авторитету профспілок, культури і релігії. Пропозиція показує, що із збільшенням ціни на працю  зростає кількість бажаючих працевлаштуватися.

До складу фондів підприємства входять основні  та оборотні фонди обігу, резервні й страхові фонди. Основні фонди - це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, тривалий час зберігають повністю або частково свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного   ФОНДУ.   Основні  фонди  включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди -це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі (будівлі та споруди виробничого призначення, передавання обладнання, силові та робочі машини, транспортні засоби). Вони поділяються на активну частину - силові та робочі машини, устаткування, прилади і пасивну частину - будівлі, споруди, інвентар, які впливають на виробничий процес. Виробничі основні фонди - це засоби праці, які не беруть участі у виробничому процесі, а задовільняють побутові і культурні потреби (житлові будинки, об'єкти охорони здоров'я. . . ) Оборотні фонди - це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою частину продуктивних фондів, які використовуються у кожному циклі виробництва і їхня вартість повністю переноситься на виготовлення продукт. О. Ф. Складають 3 групи: виробничі запаси; незавершене виробництво; витрати майбутніх періодів. Фонди обігу - це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу виробництва. Щоб забезпечити своєчасне й повне оновленім основних вир. фондів запроваджуються норми амортизації, що враховують фіз. і моральний знос. Амортизація — це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зносу їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступною відтворення засобів праці. Перенесена вартість являє собою частину продукції, яка після реалізації надходить п-ству у вигляді частини виручки, що зараховується на амортизаційний фонд - це фонд грошових ресурсів, що утворюються за рахунок амортизації. відрахувань і призначається для повного

відновлення о. ф. Фізичний знос - це матеріальне  зношування машин, обладнання; будівель і споруд в рез. поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї споживчої вартості. Моральний знос - це втрата засобами праці частини вартості через  конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно  від фізичного зносу.

 В умовах переходу до планомірної ринкової економіки  значно зростатиме армія безробітних, похитнеться впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні  держави, підприємств.

 Соціальна політика - це комплекс соціальне - економічних  заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих  на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і ін.

 Основні принципи соціальної політики такі:

 1) захист рівня життя населення шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення компенсації;

 2) надання допомоги багатодітним сім 'ям;

 3) надання допомоги у разі безробіття;

 4) проведення політики соціального страхування, встановлення мінімальної плати для працюючих:

 5) розвиток освіти, охорони здоров 'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

 6) проведення  активної політики, спрямованої  на здобуття кваліфікації.

 Відповідно  до статті 25 Декларації прав людини сучасна  правова держава повинна гарантувати  право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї, і  право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості та ін. Випадків втрати засобів  для існування з незалежних від  людини обставин.

 Щоб забезпечити такий захист, держава  мусить насамперед у законодавчому  порядку встановити основні соціальні  гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

 Крім  держави соціальний захист населення  забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники - їхні профспілкові організації. 
 

1.3 Регіональна структура світового ринку товарів та послуг.

    У сучасну епоху світовий ринок відіграє роль ефективного економічного механізму у використанні переваг міжнародного поділу праці, в розвитку інтернаціоналізації господарського життя для задоволення різноманітних потреб суспільства в обміні, розподілі га споживанні матеріальних та духовних благ.

    Нерівномірність економічного розвитку країн світу  пов’язана з розбіжностями природно-ресурсного потенціалу, забезпеченістю сировиною, енергією, трудовими ресурсами, рівнем науково-технічного розвитку, ємкістю  внутрішнього ринку, залежністю від  зовнішнього ринку.   Конкурентна  боротьба на світовому ринку, характер торговельної експансії,  концентрація  виробництва, накопичення і перелив  капіталу ведуть до постійних змін в економічному потенціалі країн  та регіонів, що відбивається на розвитку регіональних ринків товарів та послуг. Якщо після другої світової війни  світовим торговельним лідером товарів  та капіталів виступали США, то на сучасному етапі розвитку виділяються  три центри   світової торгівлі: США, Західна Європа, Японія, які  концентрують 80% загального її обсягу (відповідно 13%, 46% та 8% світового товарообігу). У 70-80-ті роки за обсягами розвитку експорту та нагромадження капіталу на душу населення виділились нафтодобуваючі країни Близького Сходу - ОПЕК. Так, в Саудівській Аравії ВВП (валовий  внутрішній продукт) на душу населення  становить 24 тис. дол., вона випередила за цим показником Японію (22 тис. дол.) та США (20 тис. дол.) Регіон виділяється  як експортер капіталу.

    Пануюче положення за обсягами світового  товарообігу, який становить 3661 млрд. дол. (46,4%) та показником товарообігу на душу населення - 7249 дол. посідає Західна  Європа, де проживає 9,2%  світового  населення.   Половину  західноєвропейського товарообігу формують країни - ФРН, Франція, Великобританія, Італія з високим  рівнем економічного потенціалу, ємким  насиченим внутрішнім ринком, високими експортними квотами товарів та послуг. Завдяки розвитку регіонального поділу праці та економічній інтеграції в країнах ЄС створено єдиний внутрішній ринок на принципі "чотирьох свобод" - вільного пересування товарів, капіталів, робочої сили та послуг. А в країнах ЄС створено ефективну модель експортно-імпортних потоків, які поглинають 70% товарних ресурсів. У регіоні створено Європейську валютну систему, діє  могутній  ринок позикових  капіталів,  розвинуто пряме інвестування   виробництва  експортних  товарів.   Наукомістке виробництво експортних товарів зумовило розвиток ринку послуг, на якому ведеться обмін технологіями, патентами, ліцензіями, ноу-хау, а також послугами інжинирингу, консалтингу, лізингу, франчайзингу.

    У країнах ЄС переважає пасивне  торговельне сальдо, за винятком ФРН  з третіми країнами. Це пояснюється  залежністю економіки європейських країн від імпорту нафти, природного газу, кольорових, дорогоцінних, рідкісних  металів (50% загального обсягу імпорту), а також зерна, тропічних та субтропічних товарів.

    Друге місце за рівнем розвитку світової торгівлі посідає Північноамериканський  ринок (МАРТА), який охоплює 20% світового  товарообігу, має більш як 3100 дол. товарообігу на душу населення. Інтегратором американського ринку є США, які  концентрують 70% обсягів торгівлі капіталомісткими та наукомісткими товарами, з розвинутим ємким внутрішнім ринком товарів  і капіталів. США мають 100 млрд. дол. дефіциту в торгівлі товарами та понад 100 млрд. дол. дефіциту в торгівлі капіталом. Торговельний дефіцит пояснюється  високою купівельною спроможністю населення, капіталоємкістю національної економіки, збільшенням витрат на НДДКР, торговельною політикою країни, яка  приваблює іноземний капітал, створює  вигідні умови для розміщення філій ТНК, в основному японських  та західноєвропейських високотехнологічних  компаній, які насичують американський  ринок електронною технікою, телекомунікаційними    засобами    зв’язку, робототехнікою, транспортними засобами, лазерною технікою, контрольними приладами. США одночасно має неперевершені обсяги прямих інвестицій за кордоном - 450 млрд. дол. (в 1991 р.), які направляються в ЄС (224 млрд. дол.), Латинську Америку (77 млрд. дол.), Японію (23 млрд. дол.), Австралію (15 млрд.), Гонконг (6 млрд. дол.), країни ОПЕК (11 млрд. дол).

    На  Азіатські регіональні ринки  припадає 27,8% світового товарообігу, де проживає 59,4% населення планети, що зумовлює відносно низький показник товарообігу на душу населення - 659 дол.

    Однак, у регіоні виділяється Японія - третій центр світової торгівлі, яка  має усталене активне торговельне  сальдо, +106 млрд. дол., з активною політикою  торговельної експансії та вивозу капіталу в США та Нові індустріальні країни Азії.

    Малі "азіатські дракони" - Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Південна Корея демонструють безпрецедентні темпи зростання  експортного виробництва електронної  техніки та розвитку зовнішньої торгівлі. Вони не перевершені у світі за показниками товарообігу на душу населення - 10-15 тис. дол. Значне місце  в розвитку світової торгівлі посідають  країни ОПЕК - світові експортери нафти  на Близькому Сході - Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Іран, Ірак. У регіоні  функціонує Арабський спільний ринок  товарів, капіталів та банківських  послуг (Арабський валютний фонд, Ісламський банк розвитку, Арабський фонд економічного та соціального розвитку).

    Недостатній рівень розвитку мають регіональні  ринки Африки, які спеціалізуються  на експорті товарів субтропічного  і тропічного землеробства (какао, арахісу, цитрусових, фініків, бананів), а також  мінерально-сировинних товарів.

    Найбільш  розвинутий Арабський спільний ринок  країн Магребу має перспективи  внутрірегіонального обміну машинобудівними  та хімічними товарами, експортує в "треті країни" нафту, газ, фосфати, залізну руду. метали.

    Проблеми  розвитку Євразійського ринку пов’язані  з виходом країн з перехідною економікою до світового ринку. Основними  проблемами його розвитку є низька конкурентоспроможність виробництва  експортних товарів, неконвертованість  національних валют, нерозвинутість ринкової інфраструктури.

    Політична нестабільність, незакінченість економічних  реформ, дезінтеграція економічного простору СНД утруднює торговельно-економічні зв'язки і формування нової моделі експортно-імпортних потоків країн  СНД з країнами Східної, Центральної  та Західної Європи, а також з  азіатськими та іншими регіональними  ринками. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ТЕСТИ

1. Сучасне світове господарство - це:  
   а) поступальний розвиток економіки усіх країн на ринкових засадах шляхом раціонального використання ресурсів;  
   б) система відносин органічно поєднаних національних господарств, що взаємодіють завдяки наднаціональному господарському механізму на основі інтернаціоналізації технологічного способу виробництва;  
   в) система економічних законів, яка управляє розвитком всесвітнього господарства;  
   г) міжнаціональний механізм регулювання світового економічного співробітництва.  
   2. Об'єктивні засади функціонування світового господарства:  
   а) різне географічне положення країн та особливості їх розвитку;  
   б) національні традиції і культура, звичаї, історична спадщина;  
   в) політичний устрій, державна політика, спосіб суспільного життя;  
   г) міжнародний поділ праці, світовий ринок, інтернаціоналізація суспільного виробництва.  
   3. Інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації і кооперації країн у виробництві та обміні благ, називається:  
   а) міжнародною;  
   б) загальною;  
   в)частковою;  
   г) одиничною.  
   4. Світовий ринок як передумова виникнення сучасного всесвітнього господарства представляє собою:  
   а) місце, де відбувається купівля-продаж товарів різних країн;  
   б) механізм дії закону вартості у глобальному просторі;  
   в) розвинуту сферу товарного обміну, що грунтується на міжнародному поділі праці;  
   г) самостійне функціонування національних ринків окремих країн, які співробітничають між собою.  
   5. Структуру світового господарства утворюють такі основні групи країн:  
   а) розвинуті держави із соціальною ринковою економікою;  
   б) країни, що розвиваються в напрямі ринкового господарства;  
   в) країни з перехідною економікою;  
   г) усі відповіді правильні. ,  
   6. Існують дві протилежні доктрини у галузі міжнародного обміну  
   а) імпорт і експорт товарів та послуг;  
   б) фрітредерство і протекціонізм;  
   в) торговельний і платіжний баланси країн;  
   г) усі відповіді правильні.  
   7. Забезпечення певних гарантій щодо належної економічної безпеки країни дає політика:  
   а) реекспорту та реімпорту;  
   б) позбавлення можливості споживати ті блага, які не виробляє своє господарство;  
   в) захисту інтересів національного виробника (протекціонізм);  
   г) свобода торгівлі (фрітредерство)  
   8. До характерних нині тенденцій розвитку світового господарства можна віднести:  
   а) розширення сфери дії принципів ринкової економіки;  
   б) включення у світогосподарський процес абсолютної більшості країн планети;  
   в) посилення координації господарської діяльності та співробітництва між державами;  
   г) усі відповіді правильні.  
   9. Процес глобалізації, що активно розвивається на рубежі ХХ-ХХІ століть, означає:  
   а) виший ступінь інтернаціоналізації суспільного життя;  
   б) зростаючу взаємозалежність й поступове просування до однорідності господарства різних країн;  
   в) втягування усього світу у відкриту систему економічних, політичних та культурних зв'язків на основі інноваційних, комунікативних та інформаційних технологій;  
   г) усі відповіді правильні.  
   10. Вищим проявом глобалізації є міжнародна економічна інтеграція, тобто:  
   а), процес поступового зближення і взаємодії національних господарств, спрямованих на створення єдиної світової (наднаціональної) економічної системи;  
   б) Європейський союз та інші міжнародні організації (у межах світового господарства зараз налічується близько ста інтеграційних угруповань);  
   в) транснаціональні корпорації— міжнародні за характером своєї діяльності, але національні щодо контролю над ними;  
   г) виникнення транснаціонального монополістичного капіталу, просування за кордон підприємницької діяльності.  
   11. Що не віщує небезпеку для країн із слабкішою економікою від глобалізації:  
   а) діяльність монополістичного транснаціонального фінансового капіталу;  
   б) загострення конкуренції на міжнародних ринках;  
   в) використання переваг і нових можливостей на основі поглиблення світового поділу праці;  
   г) посилення зовнішнього впливу на національну культуру, поступове розмивання духовних цінностей окремих народів.  
   12. Цивілізаційна глобалізація повинна зводитися до:  
   а) фритредерської комерціалізації усіх сфер людської діяльності;  
   б) взаємозбагачення соціально-економічного і духовно-культурного життя всіх народів;  
   в) підкорення соціокультурних цінностей одних країн іншим на підґрунті інтеграції;  
   г) правильної відповіді немає.  
   13. Система міжнародних економічних відносин виражає:  
   а) сукупність господарських зв'язків і залежностей, які склалися у зовнішньому просторі внаслідок співробітництва між різними суб'єктами всесвітнього господарства;  
   б) об'єднання економік окремих держав під керівництвом наднаціональних органів управління;  
   в) спеціалізацію країн на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вони мають абсолютні переваги;  
   г) правильної відповіді немає.  
   14. Найпершою формою міжнародного співробітництва, а значить і економічних відносин між країнами, стала:  
   а) міграція робочої сили;  
   б) світова торгівля;  
   в) конвертованість валюти;  
   г) освоєння джерел енергії та сировини.  
   17. Стратегічною формою міжнародних економічних відносин слід вважати сьогодні у першу чергу:  
   а) ввіз і вивіз капіталу;  
   б) світові валютно-фінансові зв'язки;  
   в) науково-технічне співробітництво;  
   г) спільну боротьбу із злочинністю.  
   15. Найзагальнішою метою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:  
   а) встановлення високих митних тарифів на товари, що ввозяться з-за кордону;  
   б) створення сприятливих умов для розширеного відтворення всередині країни за рахунок вигідного міжнародного співробітництва;  
   в) валютні обмеження, підвищення вимог до технічних, санітарних та інших стандартів щодо якості  
   продукції;  
   г) забезпечення необхідними робочими місцями висококваліфікованих працівників у межах країни.  
   16. Найгострішою загальною проблемою міжнародного співробітництва в сучасний період стає:  
   а) дотримання прав і свобод працівника, утвердження соціальної справедливості;  
   б) забезпечення рівного доступу усіх країн на світовий ринок, усунення дискримінації;  
   в) спільне вирішення глобальних проблем людства;  
   г) усунення циклічності суспільного відтворення.  
   17. Глобальними вважаються проблеми, які:  
   а) сприяють виживанню і розвитку людей за екстремальних умов;  
   б) є всезагальними (планетарними), загрожують людству в цілому і потребують об'єднання зусиль усіх країн для їх вирішення;  
   в) породжені науково-технічними революціями, принциповими оновленнями технологій виробництва; г) означають міжнародне співробітництво в усіх сферах економіки задля добробуту людей.  
   18. Розрізняють глобальні проблеми:  
   а) національні;  
   б) регіональні;  
   в) континентальні;  
   г) правильної відповіді немає.  
   19. Економічна безпека країни переважно залежить від:  
   а) стану розв'язку глобальних проблем;  
   б) обмеженості усіх видів ресурсів та джерел енергії;  
   в) рівня відкритості національної економіки, загострення її чутливості до екзогенних (зовнішніх) факторів розвитку;  
   г) компетентності зовнішньої економічної політики держави.  
   20. Під залежністю національної економіки розуміють головним чином:  
   а) такі причинні зв'язки, при яких внутрішній процес виробництва у країні контролюється в основному силами зовні;  
   б) наявність зовнішнього державного боргу;  
   в) використання іноземної валюти у грошовому обігу країни;  
   г) вплив світового ринку на розвиток національного господарства.