Регіональна структура світового господарства

  Економічний розвиток Саудівської Аравії

Зараз основу економіки Саудівської Аравії становить вільне приватне підприємництво. Тим часом уряд здійснює контроль за основними сферами економічної  діяльності. Саудівська Аравія має  найбільші запаси нафти у світі, вважається найбільшим експортером  нафти й відіграє провідну роль в  ОПЕК. Доведені запаси сирої нафти  становлять 261,7 млрд барелів, або 35 млрд т (26% усіх запасів), а природного газу - близько 6,339 трлн куб. м (на січень 2002 року). Нафта приносить країні до 90% доходів  від експорту, 75% державних доходів  і 35-45% ВВП. Приблизно 25% ВВП надходить  із приватного сектора. У 1992 році ВВП  Саудівської Аравії був еквівалентний 112,98 млрд дол., або 6042 дол. на душу населення. У 1997 році ВВП становив 146,25 млрд дол., або 7792 дол. на душу населення; у 1999 році зріс до 191 млрд дол., або 9 тис. дол. на людину; у 2001 році - до 241 млрд дол., або 8460 дол. на людину. Однак реальне економічне зростання відстає від збільшення кількості жителів, що веде до безробіття та скорочення доходу на душу населення. Частка галузей економіки, не пов'язаних із видобутком і переробкою нафти, у  ВВП збільшилася з 46% у 1970 році до 67% у 1992 році (у 1996 році вона скоротилася  до 65%). 
У 1999 році уряд оголосив плани розпочати приватизацію електричних компаній, яку буде проведено після приватизації телекомунікаційних компаній. Щоб зменшити залежність королівства від нафти і збільшити зайнятість саудівського населення, кількість якого швидко зростає, останніми роками стрімко розвивається приватний сектор. Основними пріоритетами уряду Саудівської Аравії в найближчій перспективі є надання додаткових коштів на розвиток водної інфраструктури та освіти, оскільки нестача води і швидкий приріст населення не дозволяють країні повністю забезпечувати себе сільськогосподарськими продуктами. 

      2.1 Нафтова промисловість та її роль 
Найбільшим власником нафтових концесій і основним виробником нафти є "Арабієн амерікен ойл компані" (АРАМКО). З початку 1970-х років вона перебуває під контролем уряду Саудівської Аравії, а до цього цілком належала консорціуму американських компаній. Компанія отримала концесію в 1933 році й почала експорт нафти в 1938 році. Друга світова війна перервала розвиток нафтової промисловості, який поновився 1943 року, з початком будівництва нафтопереробного заводу в нафтовому порту Рас-Таннура. Видобуток нафти поступово збільшувався з 2,7 тис. т/день до 1944 р. до 33,5 тис. т/день у 1947 р. і 68,1 тис. т/день у 1949 р. До 1977 року щоденний видобуток нафти в Саудівській Аравії зріс до 1,25 млн. т і залишався високим протягом 1980-х років, поки не почав знижуватися внаслідок зменшення попиту на нафту на світовому ринку. У 1992 році видобувалося близько 1,15 млн т/день, причому 97% видобутку припадало на АРАМКО. Видобуток нафти ведеться й іншими, дрібнішими компаніями, такими як японська "Арабієн ойл компані", що діє у прибережних водах неподалік від кордону з Кувейтом, і "Гетті ойл компані", що веде видобуток на суші в районі кордону з Кувейтом. У 1996 році квота Саудівської Аравії, визначена ОПЕК, становила близько 1,17 млн т на день. У 2001 році середній обсяг видобутку становив 8,6 млрд барелів/день (460 млрд т/рік). Крім цього, вона користується запасами, що знаходяться у так званій нейтральній зоні на кордоні з Кувейтом, які дають їй ще додатково до 600 тисяч барелів нафти на добу. Найбільші родовища нафти розташовані у східній частині країни, на узбережжі Перської затоки або на шельфі. 
Основні нафтопереробні заводи: Арамко - Рас-Таннура (потужність 300 тис. барелів/день), Рабіг (325 тис. барелів/день), Янбу (190 тис. барелів/день), Рійяд (140 тис. барелів/день), Джидда (42 тис. барелів/день), Арамко-Мобіл - Янбу (332 тис. барелів/день), Petromin/Shell - аль-Джубейль (292 тис. барелів/день), Arabian Oil Company - Рас-аль-Хафджі (30 тис. барелів/день). 
Найважливішим чинником розвитку нафтової промисловості є близькі та взаємовигідні відносини, що склалися між АРАМКО й Саудівською Аравією. Діяльність АРАМКО сприяла припливу в країну кваліфікованих кадрів і створенню нових робочих місць для саудівців. 
Значні зміни у відносинах між нафтовими компаніями і урядом Саудівської Аравії почалися в 1972. Відповідно до підписаної сторонами угоди уряд отримував 25% майна АРАМКО. Було встановлено, що частка Саудівської Аравії поступово збільшиться до 51% до 1982. Однак у 1974 уряд прискорив цей процес і придбав у власність 60% акцій АРАМКО. У 1976 нафтові компанії дали обіцянку передати всю власність АРАМКО Саудівській Аравії. У 1980 вся власність АРАМКО перейшла до уряду Саудівської Аравії. У 1984 президентом компанії уперше став громадянин Саудівської Аравії. З 1980 уряд Саудівської Аравії почав сам встановлювати ціни на нафту і обсяги її видобутку, а нафтові компанії дістали права на розробку родовищ нафти як субпідрядники уряду.  
Зростання видобутку нафти супроводжувалося значним зростанням доходів від її продажу, особливо після чотирикратного стрибка цін на нафту в 1973-1974, що привело до гігантського зростання доходів уряду, які збільшилися з 334 млн. дол. у 1960 до 2,7 млрд. дол. у 1972, 30 млрд. дол. у 1974, 33,5 млрд. дол. у 1976 і 102 млрд. дол. у 1981. В подальшому попит на нафту на світовому ринку почав скорочуватися, і до 1989 доходи Саудівської Аравії від експорту нафти впали до 24 млрд. дол. Криза, що почалася після вторгнення Іраку в Кувейт у 1990, знову підняла світові ціни на нафту; відповідно доходи Саудівської Аравії від експорту нафти зросли в 1991 майже до 43,5 млрд. дол. У 1998, як наслідок різкого падіння світових цін на нафту на початку року, доходи Саудівської Аравії від експорту нафти становили 43,7 млрд. дол. 
 

2.2 Промисловість.  
Частка промисловості у ВВП країни становить 47% (1998). Зростання промислового виробництва в 1997 становило 1%. У минулому промисловість Саудівської Аравії була розвинена слабо, особливо галузі, не пов'язаної із видобутком і переробкою нафти. У 1962 було створено урядову Генеральну організацію нафти і мінеральних ресурсів (ПЕТРОМІН), до завдання якої входить розвиток нафтової і гірничодобувної промисловості, а також створення нових нафтових, гірничодобувних і металургійних підприємств. У 1975 було утворено Міністерство промисловості та енергетики, до якого перейшла відповідальність за підприємства ПЕТРОМІНа, не пов'язані із видобутком і переробкою нафти. Найбільшими проектами ПЕТРОМІНа став сталеливарний завод у Джидді, побудований у 1968, і нафтопереробні заводи в Джидді та Ер-Рияді, побудовані наприкінці 1960-х і початку 1970-х. ПЕТРОМІН також надав 51% коштів для будівництва заводу азотних добрив у Даммамі, яке було завершене в 1970.  
У 1976 було створено урядову Корпорацію важкої промисловості Саудівській Аравії (САБІК) - холдингова компанія з початковим капіталом 2,66 млрд. дол. До 1994 САБІК належало 15 великих підприємств в Ель-Джубайлі, Янбу і Джидді, які виробляли хімікати, пластмаси, промисловий газ, сталь та інші метали. У Саудівській Аравії добре розвинені харчова і скляна галузі промисловості, ремісниче виробництво і промисловість будівельних матеріалів, зокрема цементу. В 1996 обсяг промислового виробництва становив  близько 55% ВВП.  
Ще в I тис. до н.е. жителі Аравійського п-ова видобували золото, срібло і мідь на родовищах, розташованих приблизно за 290 км на північний схід від Джидди. Нині ці родовища знову розробляються, і в 1992 тут було видобуто близько 5 т золота.  
Виробництво електроенергії в Саудівській Аравії збільшилося з 344 мВт у 1970 до 17049 мВт у 1992. На цей час електрифіковані майже 6000 міст і сільських населених пунктів на всій території країни. У 1998 виробництво електроенергії становило 19 753 мВт, при цьому протягом наступних двох десятиріч очікується щорічний приріст потреб в електроенергії, що дорівнює 4,5%. Для їх задоволення потрібно збільшити виробництво електроенергії майже до 59 000 мВт.

2.3 Сільське господарство.  
Частка сільського господарства у ВВП країни зросла з 1,3% у 1970 до більш як 6,4% у 1993 і 6% у 1998. За цей період виробництво основних продуктів харчування збільшилося з 1,79 млн. т. до 7 млн. т. Саудівська Аравія повністю позбавлена постійних водогонів. Землі, придатні для обробки, займають 7 млн. га, або менш як 2% її території. Незважаючи на те, що середньорічна кількість опадів становить всього 100 мм, сільське господарство Саудівської Аравії, яке використовує сучасні технології і техніку, динамічно розвивається.  Площа оброблених земель зросла з 161,8 тис. га у 1976 до 3 млн. га в 1993, і Саудівська Аравія перетворилася з країни, що імпортувала велику частину продовольства, на експортера продуктів харчування. У 1992 продукція сільського господарства склала в грошовому вираженні 5,06 млрд. дол., при цьому експорт пшениці, фініків, молочних продуктів, яєць, риби, птиці, овочів і квітів приніс прибуток у 533 млн. дол. Частка сільськогосподарського сектору у ВВП з 1985 по 1995 збільшувалася на 6,0% за рік. У країні вирощуються також ячмінь, кукурудза, просо, кава, люцерна і рис. Важливою галуззю є тваринництво, представлене розведенням верблюдів, овець, кіз, ослів і коней.  
Довгострокові гідрологічні дослідження, які розпочалися в 1965, дозволили виявити значні водні ресурси, придатні для сільськогосподарського використання. Крім глибоких свердловин по всій країні, Міністерство сільського і водного господарства Саудівської Аравії використовує більш як 200 водосховищ загальним обсягом 450 млн. куб. м. Країна є найбільшим у світі виробником опрісненої води. У середині 1990-х 33 опріснювальних заводи щодня опріснювали 2,2 млрд. л морської води, задовольняючи таким чином на 70% потреби населення в питній воді.  
Тільки сільськогосподарський проект в Ель-Хасі, завершений у 1977, дав змогу зрошувати 12 тис. га і забезпечити роботою 50 тис. людей. До інших найбільших іригаційних проектів відносяться проект Ваді-Джизан на узбережжі Червоного моря (8 тис. га) і проект Абха в горах Асіра, на південному заході. У 1998 уряд оголосило про новий проект розвитку сільського господарства вартістю 294 млн. дол. Бюджет Міністерства сільського господарства збільшився з 395 млн. дол. у 1997 до 443 млн. дол. у 1998.

2.4 Транспорт.  
До 1950-х перевезення вантажів всередині Саудівської Аравії здійснювалося в основному верблюжими караванами. Побудована в 1908 Хиджазька залізниця (1300 км, у т.ч. 740 км по Хиджазу) не функціонувала з часу Першої світової війни. Для перевезення паломників використовувалося автосполучення по тракту Неджеф (в Іраку) - Хаїль - Медіна.  
Початок видобутку нафти повністю змінив економіку країни і забезпечив її швидке зростання. Поштовхом для швидкого розвитку послужило створення мережі доріг, портів і комунікацій. У 1970-ті -1990-ті створено розгалужену дорожню мережу, що з'єднала між собою величезні посушливі райони, розташовані у віддалених частинах країни. Найбільша автомагістраль перетинає Аравійський півострів від Даммама на березі Перської затоки через Ер-Ріяд і Мекку до Джидди на березі Червоного моря. У 1986 було завершено будівництво 24-кілометрового шосе, прокладеного по греблі, що з'єднала Саудівську Аравію і Бахрейн. В рузультаті масштабного будівництва довжина доріг з твердим покриттям зросла з 1600 км у 1960 до більш ніж 44 104 км шосейних доріг і 102 420 км грунтових доріг у 1997.  
Істотно розширилася залізнична мережа. Є одна залізниця, яка зв'язує Ер-Ріяд через оазис Хуфуф з портом Даммам у Перській затоці (571 км); в середині 1980-х залізниця була продовжена до промислового центру Ель-Джубайль, розташованого з півночі від Даммама; в 1972 побудована гілка від основної магістралі до Ель-Харджа (35,5 км). Загальна довжина залізниць становить 1392 км (2002).  
У країні створена розгалужена мережа трубопроводів: довжина трубопроводів сирої нафти - 6400 км., нафтопродуктів - 150 км., газопроводів - 2200 км (включаючи рідкого природного газу - 1600 км). Великий трансаравійський нафтопровід з'єднує нафтопромисли Перської затоки з портами в Червоному морі. Основні порти в Перській затоці: Рас-Таннура, Даммам, Ель-Хубар і Міна-Сауд; на Червоному морі: Джидда (через нього йде основна частина імпорту і головний потік паломників у Мекку і Медіну), Джизан і Янбу.  
Зовнішньоторговельні перевезення здійснюються головним чином морським шляхом.  "Саудівська національна компанія морських перевезень" має у своєму розпорядженні 21 судно для транспортування нафтопродуктів. Усього морський торговий флот налічує 71 судно вантажопідйомністю 1,53 млн. т дедвейт (включаючи ряд суден, які плавають під зарубіжними прапорами).  
Функціонує три міжнародних (в Ер-Ріяді, Джидді й Дахрані) і 206 регіональних і місцевих аеропортів і майданчиків для літаків, а також п'ять вертолітних станцій (2002). Авіаційний парк - 113 транспортних і пасажирських літаків. Повітряні лінії авіакомпанії  "Сауді-Арабієн ерлайнс" зв'язують Ер-Ріяд із столицями Близького і Середнього Сходу.

2.5 Державний бюджет.  
Бюджет Саудівської Аравії в 1993-1994 становив 46,7 млрд. дол., у 1992-1993 - 52,5 млрд. дол., а в 1983-1984 - 69,3 млрд. дол. Подібні коливання сталися внаслідок падіння прибутків від експорту нафти, які забезпечують 80% усіх прибутків держави. Проте в 1994 фінансовому році 11,5 млрд. дол. було виділено на будівельні й ремонтні програми і 7,56 млрд. дол. - на розвиток вищої освіти, університетів, на розвиток промисловості та на інші проекти розвитку, такі як поліпшення засолених грунтів і електрифікація. У 2003 дохідна частина бюджету Саудівської Аравії становила 46 млрд. дол., а витратна - 56,5 млрд. дол., у 2000 дохідна частина бюджету - 41,9 млрд. дол., витратна - 49,4 млрд. дол., у 1997 дохідна частина бюджету - 43 млрд. дол., а витратна - 48 млрд. дол., дефіцит бюджету становив 5 млрд. дол. Витрати в бюджеті 1998 заплановані на рівні 47 млрд. дол., а доходи - 52 млрд. дол. Тільки з кінця 1999 швидке зростання цін на нафту дало змогу країні отримати профіцит у бюджеті (12 млрд. дол. у 2000). Зовнішній борг країни скоротився з 28 млрд. дол. (1998) до 25,9 млрд. дол. (2003).  
Починаючи з 1970 приймаються п'ятирічні плани розвитку. П'ятий п'ятирічний план (1990-1995) був спрямований на зміцнення приватного сектору, розвиток освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення; ним передбачалося також збільшення витрат на оборону. Шостий п'ятирічний план розвитку (1995-1999) передбачав продовження економічної політики попереднього періоду. Основну увагу звернено на розвиток економічної діяльності в секторах економіки, не пов'язаних з нафтовою промисловістю, передусім у приватному секторі, з особливим акцентом на промисловість і сільське господарство. Сьомий п'ятирічний план (1999-2003) сконцентрований на економічній диверсифікації і посиленні ролі приватного сектору в саудівській економіці. Протягом 2000-2004 саудівський уряд мав намір досягти середньорічне зростання ВНП на 3,16%, з передбачуваним зростанням 5,04% в приватному секторі і 4,01% в секторах, не пов'язаних з виробництвом нафти. Уряд також поставив мету створити 817 300 нових вакансій для саудівських підданих.  
Зовнішні економічні зв'язки Саудівської Аравії є відображенням її ролі провідного світового експортера нафти. Велика частина прибутку від зовнішньої торгівлі була інвестована за кордоном і пішла на допомогу іноземним державам, зокрема Єгипту, Йорданії та іншим арабським країнам. Навіть після падіння цін на нафту в середині й кінці 1980-х країна зберегла позитивний зовнішньоторговельний баланс: якщо в 1991 імпорт склав у цілому 29,6 млрд. дол., а експорт - 48,5 млрд. дол., то в 2001 ці показники зросли до 39,5 і 71 млрд. дол. відповідно. Позитивне сальдо торговельного балансу в результаті зросло з 18,9 млрд. дол. (1991) до 31,5 млрд. дол. (2001).  
Основними статтями імпорту Саудівської Аравії є промислове обладнання, транспортні засоби, озброєння, продовольство, будівельні матеріали, наукове обладнання, продукція хімічної промисловості, тканини і одяг. Основний потік імпорту надходить із США (16,6%), Японії (10,4%), Великої Британії (6,1%), Німеччини (7,4%), Франції (5%), Італії (4%) (на 2001). Уряд обіцяв внести відповідні зміни до торгового, інвестиційного і податкового законодавства як підготовку до вступу до Світової організації торгівлі (СОТ).  
Основна стаття експорту - нафта і нафтопродукти (90%). У 2001 основними країнами-експортерами були: Японія (15,8%), США (18,5%), Південна Корея (10,3%), Сінгапур (5,4%), Індія (3,5%). Нафта, що забезпечує основні надходження від експорту, постачається в США, Японію і Західну Європу. У зв'язку із зростанням промислового виробництва Саудівська Аравія стала експортувати продукти нафтохімії, споживчі товари і продукти харчування. У 1997 валютні резерви країни становили 7,57 млрд. дол.  
Саудівська Аравія є одним з найбільших у світі економічних донорів: у 1993 вона надала 100 млн. дол. на відбудову Лівану; з 1993 країна передала 208 млн. дол. допомоги палестинцям.  
Грошова система. З 1928: 1 соверен = 10 ріалам = 110 кершам, з 1952: 1 соверен = 40 ріалам = 440 кершам, з 1960: 1 Саудівський ріал = 100 халалам. Функції центрального банку виконує Валютне агентство Саудівської Аравії.

    ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити висновок, що виникнення і становлення світового ринку – це складний і довготривалий процес, що був обумовлений міжнародним поділом праці і капіталістичним виробництвом.

Світовий  ринок являє собою сукупність ринків окремих країн, що пов’язані  між собою законами міжнародного поділу праці. Світовий ринок є сферою забезпечення розширеного відтворення, тому зв’язки між товаровиробниками  різних країн здійснюються через  обмін товарами і розширюються в  міру збільшення масштабів виробництва.

Також треба зазначити, що взаємодія світових господарств відбувається на основі різноманітних виробничих, економічних  та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання  послуг, рух капіталу, обмін інформацією  з наукових знань, обмін здобутками культури і через міграцію робочої  сили.

Світовий  ринок має складну структуру, яка може змінюватись під впливом  різних чинників, але найголовніший  з них є НТР, так як протягом усієї своєї історії людство  перебуває у стані постійного наукового пошуку, змінюючи навколишній  світ.

    Щодо  України, необхідно визначити її місце в світовій економіці. Перебуваючи  складовою частиною радянської економіки, українська була орієнтована на участь у МПП переважно серед країн  – членів СЕВ. Особливістю цього  інтеграційного угрупування було централізоване регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. Це дозволило захищати національні  економіки від подій міжнародного ринку, але одночасно лишало можливості постійно об’єктивно оцінювати рівень ефективності національного виробництва. І як наслідок таких умов – відсталість  від світових інтеграційних процесів і випадання з світових господарських зв’язків.

    Для включення України до світового  і регіональних ринків необхідно  перетворити, а по суті створити нову економічну систему, усунути бар’єри, які гальмують економічні і науково-технічні зв’язки України з іншими країнами, забезпечити економічну ефективність зовнішніх зв'язків. Ринкова структура  господарства України має складатись з різних самостійних суб'єктів  господарчої діяльності, що грунтується  на законах та економічній вигоді. Важливими умовами інтеграції України  з регіональними світовими ринками  є налагодження випуску конкурентоспроможної продукції і створення конкурентного  середовища.   Необхідні також  перетворення в економічній сфері,  великі  капіталовкладення,  стимулювання виробництва, створення сприятливого інвестиційного клімату.