Ринок цінних паперів в контексті зовнішньоекономічної політики

• одержання  учасниками ринку цінних паперів  інформації про умови їх випуску  та обігу, результати фінансово-господарської  діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

• забезпечення рівних можливостей для доступу  емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

• гарантування прав власності на цінні папери;

• захисту прав учасників фондового ринку;

• інтеграції в  європейський та світовий фондові ринки;

• дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів  законодавства;

• запобігання  монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції  на ринку цінних паперів;

• контролю прозорості та відкритості ринку цінних паперів (ст. 2 Закону "Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні").

До органів, що здійснюють державне регулювання  ринку цінних паперів, належить передусім  Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи контролюють діяльність учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада, до складу якої входять керівники державних органів, які у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та положення про Координаційну раду затверджує Президент України за поданням голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ст. 5 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні").

Основними формами  державного регулювання ринку цінних паперів, згідно зі ст. 3 цього закону, є:

• прийняття  актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

• регулювання  випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

• надання спеціальних  дозволів (ліцензій) на здійснення професійної  діяльності на ринку цінних паперів  та забезпечення контролю такої діяльності;

• заборона та припинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення її згідно з чинним законодавством;

• реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про це;

• контроль дотримання емітентами порядку реєстрації випуску  цінних паперів та інформації про  їх випуск, умови продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою  інформацією;

• створення  системи захисту прав інвесторів і контролю дотримання цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

• контроль достовірності  інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

• встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю їх дотримання;

• контроль дотримання антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;

• контроль систем ціноутворення на ринку цінних паперів;

• контроль діяльності осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

• застосування інших заходів щодо державного регулювання  і контролю випуску та обігу цінних паперів.

Діяльність  з випуску та обігу цінних паперів  як виключна діяльність допускається на підставі дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Вона визначає перелік документів, необхідних для одержання дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, а також відомостей, які торговець цінними паперами повинен подавати протягом терміну дії цього дозволу. Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності може бути виданий торговцям цінними паперами, які мають внесений статутний фонд у розмірі не менше 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на здійснення комісійної діяльності щодо цінних паперів — не менше 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 27 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Регулювання ринку  цінних паперів має свою специфіку. У міжнародній практиці існують дві основні моделі організації ринку цінних паперів. Одна передбачає панування на ньому комерційних банків (Німеччина, Японія, Франція), інша є змішаною, тобто допускає активну роль як банківських, так і небанківських фінансово-кредитних інститутів (США, Великобританія). У тих країнах, де на ринку цінних паперів панує обмежена кількість комерційних банків, діяльність яких підконтрольна центральному національному банку та іншим урядовим агенціям, державне регулювання є значним.

Регулювання ринку цінних паперів на національному рівні (державне регулювання) здійснюється у вигляді прямого втручання у його функціонування, а також непрямого впливу на цей ринок.

Засоби прямого  втручання. До них належить весь комплекс законотворчої діяльності представницьких органів з проблем ринку цінних паперів, а також заходи, що вживаються різними державними органами для введення нових та зміни старих положень і норм стосовно діяльності цього ринку. Здебільшого це ліцензування учасників ринку цінних паперів, обмеження та заборони на впровадження та обіг певних видів цінних паперів, укладання деяких угод, реєстрація цінних паперів тощо.

В Україні ліцензійні умови здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів затверджені  Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва (Наказ № 49 від 14 березня 2001 р. "Про затвердження ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів"). Регламентовано види професійної діяльності, які можуть здійснюватися на ринку цінних паперів. До них, зокрема, законодавством віднесено:

1) торгівлю цінними  паперами — здійснення цивільно-правових  угод з цінними паперами, які  передбачають їх оплату проти  поставки їх новому власнику  на підставі договорів доручення  чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність);

2) депозитарну  діяльність — з надання послуг  щодо зберігання цінних паперів  та/або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;

3) розрахунково-клірингову  діяльність — з визначення  взаємних зобов'язань щодо угод  з цінними паперами та розрахунків  за ними;

4) діяльність  з управління цінними паперами  — здійснюється від свого імені за винагороду протягом певного терміну на підставі відповідного договору щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

5) діяльність з управління активами — здійснюється за винагороду компанією з управління активами на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інвесторам на праві власності;

6) діяльність  з ведення реєстру власників  іменних цінних паперів — збирання, фіксація, оброблення, зберігання та надання даних, що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо цих паперів, їх емітентів та власників;

7) діяльність  з організації торгівлі на  ринку цінних паперів — на  дання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод щодо цінних паперів на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів.

Регламентовано  також умови здійснення професійної  діяльності на ринку цінних паперів. Ця діяльність, у тому числі посередницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством, та за умови вступу до щонайменше однієї саморегульованої організації. Крім того, зазначено, що у процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів особи, які її виконують, зобов'язані дотримуватися встановлених відповідно до цього закону та інших актів законодавства України обов'язкових нормативів достатності власних коштів та інших показників і вимог, які обмежують ризики щодо операцій з цінними паперами (ст. 4 "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні").

Система важелів  непрямого впливу.

До неї належать:

• контроль за грошовою масою, що перебуває в обігу, та обсягом кредитів за допомогою державного впливу на ставки позичкового відсотка;

• податкова  політика держави;

• гарантії уряду  щодо депозитів, кредитів, позика приватного сектору;

• вихід держави  на ринки позикових капіталів (випуск казначейських векселів, середньострокових та довгострокових облігацій, емісія зобов'язань державних установ та ін.), що створює пряму конкуренцію у боротьбі за кредити між державою та корпораціями;

• зовнішньоекономічна  політика держави (регулювання операцій з іноземною валютою, золотом, заходи для стимулюванню експорту тощо).

Інституційне  забезпечення ринків цінних паперів  покладається, як правило, на Державну комісію з цінних паперів відповідної  країни, Міністерство фінансів або на державні (центральні) банки та інші державні органи. Наприклад, у США, розробленням та перевіркою виконання відповідних законів займається Комісія з цінних паперів та бірж. Регулюючі органи виконують переважно три функції, спрямовані на захист інвесторів від фінансових втрат:

1) реєстрація  всіх учасників ринку цінних  паперів. Усі кандида ти повинні  задовольняти певним вимогам  фінансового стану, тобто володіти  необхідним (мінімальним) власним  капіталом;

2) забезпечення  всіх суб'єктів економіки достовірною інформацією. Це досягається передусім публікаціями проспектів емісії, що містять повну і правдиву інформацію про випуск цінних паперів та емітента. Винятком є приватне розміщення цінних паперів серед обмеженого та заздалегідь відомого кола осіб. Крім того, емітенти зо бов'язані періодично публікувати фінансову звітність, відомості про зміни в складі керівних осіб фірми;

3) контроль та підтримання  правопорядку на ринку цінних  паперів. Уповноважені на це  органи можуть розслідувати будь-які  порушення закону, застосовувати адміністративні заходи щодо винних осіб, передавати справи до суду.

Крім наведених заходів  державного регулювання важливе  значення для нормального функціонування ринку має внутрішнє його самоврядування. Важлива роль у цьому належить саморегульованим організаціями, якими переважно виступають фондові біржі як найрозвинутіші форми організації контролю та регулювання постійно діючого ринку цінних паперів. На цьому ринку активно діють й інші організації, що також створюють правила поведінки на ньому та забезпечують належний контроль їх дотримання.

На міжнародному, або наднаціональному, рівні регулювання ринку цінних паперів здійснюється спеціалізованими інститутами, до участі в яких залучаються  регулятори таких ринків різних країн  світу з метою об'єднання зусиль комісій із цінних паперів щодо регулювання міжнародного руху капіталів та створення сприятливого клімату для ефективного перерозподілу коштів, а також обміну досвідом та уніфікації методів виявлення та запобігання шахрайству в цьому секторі. До таких інститутів регулювання ринків цінних паперів належать універсальні (OECD) та спеціалізовані (IOSCO) міжнародні організації, регіональні утворення (ЄС) та договірні двосторонні та багатосторонні альянси, які охоплюють більшість країн сучасного цивілізованого світу.

 

2. Міжнародна  організація комісій з цінних  паперів та організація міжнародного  співробітництва

 

Міжнародна організація комісій з цінних паперів (International Organisation of Securities Commissions — IOSCO). Це міжнародна спеціалізована організація, що об'єднує більше 170 членів з понад 80 країн світу. Вона є провідним наднаціональним органом регулювання міжнародного ринку цінних паперів.

Мета її створення:

• об'єднання державних  органів країн світу для забезпечення кращого регулювання ринків цінних паперів;

• обмін досвідом у відповідних  галузях економіки для сприяння розвитку внутрішніх ринків;

• об'єднання зусиль, спрямованих  на визначення стандартів щодо ефективності здійснення міжнародних операцій з  цінними паперами;

• взаємодопомога у забезпеченні інтеграції ринків цінних паперів;

• введення стандартів з  ефективного правозастосування  проти зловживань на фондовому ринку.

IOSCO складається з постійних комітетів (Президентський, Виконавчий, Технічний, Комітет нових ринків та Консультативний); чотирьох регіональних комітетів та тимчасових робочих груп, які створюються в межах кожного з комітетів для розв'язання конкретних проблем та завдань і вироблення рекомендацій у вузьких напрямах сфер діяльності організації.