Ринок цінних паперів в контексті зовнішньоекономічної політики

На рівні  права ЄС, зокрема, регулюються:

• діяльність на фондовому ринку;

• умови започаткування та здійснення діяльності осіб, які надають послуги на цьому ринку;

• умови функціонування інвестиційних фондів;

• спрощення  процедури розміщення сертифікатів інвестиційних фондів на території  всього Співтовариства;

• вимоги щодо пропонування цінних паперів невизначеному колу осіб (відкритий продаж);

• встановлення мінімальних вимог щодо інформації, яку має бути розкрито невизначеному  колу осіб;

• спрощення  процедури транскордонного випуску  цінних паперів та ін.

Основними актами права ЄС, що врегульовують функціонування фондового ринку є:

1) Директива  Ради 93/22/ЕЕС від 10 травня 1993 р.  щодо інвестиційних послуг у  сфері цінних паперів;

2) Директива  Ради 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 р.  щодо узгодження законів, підзаконних  та адміністративних актів, що  стосуються інститутів спільного інвестування у цінні папери.

Ці нормативні акти мають різні сфери застосування та є взаємодоповнюваними. Зокрема, Директива 93/22 застосовується до:

• безпосередньо  суб'єктів інвестиційної діяльності (інвестиційних компаній);

• кредитних установ, що надають інвестиційні послуги (на підставі відповідної ліцензії).

У свою чергу, Директива 85/611 застосовується виключно до інститутів спільного інвестування у цінні  папери.

До інструментів фондового ринку в Є С належать:

• цінні папери, що перебувають у вільному обігу;

• інструменти  грошового ринку;

• похідні цінні  папери (у тому числі опціони, ф'ючерсні  угоди та форварди).

Опціон (лат. option — вільний вибір) — стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладання опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту (Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 2004 p.).

Ф'ючерсна угода (англ. future — майбутнє) згідно з цивільно-правовою практикою західних держав — спеціальна строкова угода з приводу купівлі (продажу) цінних паперів (товарів, валютних цінностей) за фіксованою на момент укладання угоди ціною і виконанням операції через певний період (здебільшого 2-3 роки). До закінчення терміну угоди вноситься невелика сума, яка певною мірою гарантує її виконання. В цих угодах третім учасником є біржа, розрахункова палата як посередник між продавцем і покупцем.

Форвард (англ. forward — вперед) — форма термінових швидких розрахунків, що здійснюються не пізніше, ніж через 2-3 дні після укладання угоди, банками, промисловими фірмами з метою уникнення можливих збитків від коливань зміни цін, курсу валют. За форвардною угодою продавець і покупець погоджуються на купівлю (продаж) цінних паперів (товарів, валютних цінностей) на певну дату. Ціна реалізації визначається в момент укладання угоди.

У біржовій практиці України ф'ючерсні та форвардні  угоди мають дещо інше значення.

Суб'єктами ринку  цінних паперів ЄС, відповідно до Директиви 93/22, є будь-які юридичні особи, основний вид діяльності яких — надання інвестиційних послуг для третіх осіб на професійній основі. За законодавством ЄС держави-члени можуть прирівняти до інвестиційних компаній ті суб'єкти, які не мають статуту юридичної особи, за умови, що:

• їхній юридичний  статус гарантує рівень захисту інтересів  третіх осіб, еквівалентний тому, що забезпечує статус юридичної особи;

• вони підлягають відповідному нагляду з боку регулятивного  органу, відповідно до їх організаційно-правової форми.

Таким чином, у  законодавстві ЄС немає прямої заборони щодо поширення державами-членами  поняття "суб'єкт інвестиційної  діяльності" також на відповідних  фізичних осіб. Проте, якщо такі фізичні  особи надають інвестиційні послуги  із зберігання цінних паперів чи коштів третіх осіб, це дозволяється лише за дотримання певних умов:

1) право власності  третіх осіб на такі цінні  папери та кошти повинні бути  захищені, зокрема від претензій  кредиторів (щодо стягнення на майно, відшкодування збитків та претензії іншого характеру), заявлених до суб'єкта інвестиційної діяльності (в даному випадку — сукупності фізичних осіб) або до його власників, так само, як і у разі непла тоспроможності суб'єкта інвестиційної діяльності чи його власників;

2) на суб'єкта інвестиційної діяльності, так само, як і на його власників, повинні поширюватися відповідні норми щодо критеріїв платоспроможності;

3) річна звітність  суб'єкта інвестиційної діяльності  має перевірятися аудитором, кваліфікація  якого визнається за національним правом;

4) якщо власником  суб'єкта інвестиційної діяльності  є одна особа, вона має вжити  відповідних заходів з тим,  щоб забезпечити захист інтересів  інвесторів на випадок припинення  діяльності суб'єкта з причини  смерті, втрати дієздатності та в інших подібних випадках.

Діяльність  на ринку цінних паперів Є С  здійснюється його учасниками на підставі отримання відповідної ліцензії, порядок надання якої також встановлено  відповідно до Директиви 93/22:

• прийняття  та розміщення від імені клієнта  замовлень стосовно одного або кількох інструментів фондового ринку;

• виконання  наведених вище замовлень за рахунок  третіх осіб;

• укладання  угод з одним чи кількома інструментами  фондового ринку від свого  імені й власним коштом;

• управління інвестиційними портфелями за дорученням інвесторів, на власних розсуд та на основі індивідуального підходу, якщо такі портфелі містять один або кілька інструментів фондового ринку;

• андеррайтинг інструментів фондового ринку та їх розміщення в процесі емісії.

Андеррайтинг (англ. unerwritting — підписання, купівля) — купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний або частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.

Крім наведених  вище послуг, для здійснення яких передбачено спеціальний режим правового регулювання, існують також інші послуги, яким приділяється особлива увага на рівні європейського права. Йдеться про так звані додаткові послуги, які учасники фондового ринку можуть надавати разом з основними. Проте надання окремо додаткових послуг, без надання основних, не допускається.

Відповідно  до Директиви 93/22, додатковими послугами  на ринку цінних паперів ЄС є:

• послуги відповідального  зберігання (обслуговування депозитних скриньок);

• надання кредитів та позик інвестору для забезпечення йому можливості виконати операцію з  одними або кількома інструментами  ринку цінних паперів, якщо її учасником  виступає позикодавець;

• консультації підприємствам з питань структури  активів, стратегії виробництва та пов'язаних з цим питань, а також консультації та послуги, пов'язані із злиттям та придбанням підприємств;

• послуги, пов'язані  з андеррайтингом;

• консультації щодо інвестицій в один чи декілька інструментів фондового ринку;

• послуги з  обміну валют, якщо вони пов'язані з наданням інвестицій.

Таким чином, на рівні права ЄС визначено умови  започаткуван-ня та здійснення діяльності особами, які є учасниками ринку  цінних паперів, умови функціонування інвестиційних фондів та випуску  цінних паперів.

Умови започаткування та здійснення діяльності учасниками ринку цінних паперів ЄС мають  багато спільного з відповідними умовами щодо банків. Тому спостерігається  певна зона перетину діяльності небанківських  інвестиційних компаній та банків, що надають інвестиційні послуги.

Умови діяльності інвестиційних фондів мають на меті спрощення процедури розміщення сертифікатів інвестиційних фондів на території всього співтовариства. Починаючи із 70-х років, за зростаючої капіталізації ринків та глобалізації фінансових потоків у полі уваги Ради Європи опинилися проблеми, пов'язані з обігом цінних паперів та інсайдерською інформацією.

1970 р. у Гаазі  було укладено Конвенцію про  вето на цінні папери на  пред'явника у міжнародному обігу  № 72 (Конвенція щодо цінних  паперів). З урахуванням того, що міжнародний обіг цінних паперів постійно зростає, а захист прав їх законних тримачів відповідно ускладнюється, Конвенція запровадила процедуру, згідно з якою особа, яку було незаконно позбавлено цінних паперів, одержала можливість розміщувати вето на їх обіг на території усіх держав — учасниць Конвенції.

До розроблення  і підписання 1989 р. у Страсбурзі Конвенції  про інсайдерську торгівлю № 130 держави  спонукала постійно зростаюча кількість  інсайдерських операцій, здійснюваних нерезидентами. Небезпека інсаидерських операцій полягає у тому, що вони підривають принципи, на яких будується ринок цінних паперів, — однаковий доступ до інформації усіх ринкових операторів; належна якість інформації, що надається інвесторам, здійснення посередницьких операцій в інтересах клієнта.

Існуючі на час  прийняття Конвенції механізми  правового співробітництва виявилися  не дуже пристосованими для обміну цією досить специфічною інформацією. З урахуванням цього Конвенцією було запроваджено гнучкий механізм міжнародного співробітництва у формі прямого обміну інформацією про інсайдерські операції між компетентними органами держав.

Істотним внеском  у гармонізацію права держав стало  вироблення та закріплення у Конвенції  загальноєвропейського визначення інсайдерських операцій. До них віднесено операції, здійснювані особою, яка є головою, президентом, членом Ради директорів, іншого адміністративного чи наглядового органу, уповноваженим агентом або найманим службовцем емітента і свідомо використовує з метою створення переваг для себе або третьої сторони відому їй за посадою нерозкриту інформацію, оприлюднення якої має істотний вплив на ринку цінних паперів. До інсаидерських належать операції за участю інших осіб, які одержали відповідну інформацію внаслідок виконання службових обов'язків або від якоїсь із зазначених вище осіб.

 

 

Висновок 

Регулювання ринку цінних паперівє державною політикою, тому його слід розглядати в аспекті ролі держави у сфері випуску й обігу цінних паперів. Цю роль можна тлумачити як функції управління, участі, впливу або регулювання. Стосовно фондового ринку держава виконує кожну з цих функцій, але пріоритет, безперечно, належить функції регулювання. Саме регулювання забезпечує оптимальний рівень впливу держави на фондовий ринок. Тому головними принципами державного регулювання фондового ринку є орієнтація на загальнонаціональні інтереси та міжнародні принципи і стандарти стимулювання інвестиційної діяльності. Реалізація цього принципу пов'язана з вирішенням двох завдань:

1) сприяння активній  інвестиційній діяльності та інноваційному процесу на засадах розвитку наукомістких виробництв;

2) підтримка  процесу приватизації через розвиток  вторинного ринку цінних паперів  і на цій основі сприяння  реалізації радикальної економічної  реформи;

Розв'язання цих завдань неможливе без регулювання ринку цінних паперв державою. Ця обставина додатково посилюється тим, що фондовому ринкові притаманний рух капіталів, який забезпечується обігом різноманітних видів цінних паперів та їх похідних, що залежать від законодавчої бази і системи правовідносин власності. Не випадково, як свідчить досвід економічно розвинутих країн, фондовий ринок є одним з найбільш регламентованих і "регульованих" на відміну, наприклад, від товарних або валютних ринків.

Міжнародне  співробітництво України з питань приведення національної нормативно-правової бази держави у відповідність з міжнародними принципами та стандартами здійснюється на трьох рівнях:

1) Державною  комісією з цінних паперів  та фондового ринку;

2) міжвідомчими  робочими групами, які створюються відповідно до постанов та рішень уряду з метою узгодження дій щодо вироблення регулятивної політики у певних сферах;

3) урядом України  шляхом приєднання до міжнародних  конвенцій, які встановлюють стандарти  регулювання ринку цінних паперів, підписання міжнародних меморандумів тощо.

За роки своєї діяльності Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку налагодила ефективне співробітництво з усіма міжнародними установами, які розробляють стандарти та принципи регулювання ринку цінних паперів в контексті зовнішньоекономічної політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  літератури:

1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» // Верховна Рада України; Закон вiд 23.02.2006 № 3480-IV.
2. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Верховна Рада України; Закон вiд 30.10.1996 № 448/96-ВР.
3. Ватаманюк З.Г. Ринок цінних паперів в умовах фінансової глобалізації //Фінанси України. - 2007 . - № 6 . - С. 82 - 89
4. Забучинська Т. Порівняльно-правовий аналіз державного регулювання ринку цінних паперів (досвід України та США)/ Т. Забучинська //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - C. 57-60.
5. Забучинська Т. Співвідношення державного регулювання та державного управління на ринку цінних паперів //Юридична Україна. - 2007. - № 7. - C. 44-48
6. Онуфрієнко О. Регулятивні функції саморегулівних організацій на ринку цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 2. - C. 58-59
7. Порядочна С. Аналіз державно-правового регулювання ринків цінних паперів //Право України. - 2006. - № 10. - С.42-45
8. Приказюк Н. В. Ринок державних цінних паперів: світовий досвід та вітчизняні реалії //Фінанси України. - 2009. - № 2. - С.73-81
9. Проблеми становлення та напрями удосконалення функціонування ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. - 2007 . - № 6 . - С. 97 - 104
10. Ринок боргових цінних паперів в Україні: суперечності та тенденції розвитку: монографія / І. О. Лютий, Т. В. Грищенко, О. В. Любкіна та ін.; за заг. ред. : І. О. Лютого ; Київський нац. ун-т ім.Т. Г. Шевченка. - К. : Центр учбової літератури, 2008. - 431 с.
11. Терещенко Г.М. До питання ринкового регулювання руху цінних паперів //Фінанси України. - 2006 . - № 12 . - С. 79-87
12. Трофімова О. Поняття, ознаки та критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8. - C. 78-82.
13. Храмов В. О., Бовтрук Ю. А. Зовнішньоекономічна політика: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 264 с.
14. Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. - К.: Знання , 2006. - 535 с.