Стилі мовлення

   Стилі мовлення

   Стиль літературної мови — різновид мови. (її функціональна підсистема), що характеризується добиранням таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтві і добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це властиві слова на своєму місці.

   Кожний  стиль має:

   Ø сферу поширення й уживання (коло мовців);

   Ø функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

   Ø характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

   Ø систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

   Ці  складові конкретизують, оберігають, певною мірою регламентують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не заперечує останню, а лише використовує сло ни форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, заява, наказ, протокол, резюме, розпорядження, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть мати забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане. Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

   Термін  «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, повідомлення і дії, впливу.

   Високорозвинена сучасна літературна українська мова має роз-ужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і конфесійний. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова. Якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших — переважно монолог.

   Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування м різних його сферах і галузях.

   У межах кожного функціонального  стилю сформувалися свої різно види — підстилі — для точнішого й доцільнішого відображення пев них видів спілкування та реалізації конкретних завдань.

   Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер екс пресивності мовних складників, вирізняємо їхні різновиди: урочи стий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та інші підстилі.

   Розмовний стиль

   Сфера використання розмовного стилю —  усне повсякденне спілкування в  побуті, у родині, на виробництві.

   Основне призначення — бути засобом впливу й невимушено го спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

   Слід  розрізняти неформальне й формальне  спілкування. Пер ше — нерегламентоване,' його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, рег ламентоване формою і змістом.

   Якщо  звичайне спілкування заздалегідь  не планується, не ви значаються його мета і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, про гнозування можливих висновків, результатів.

   У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, зазви чай не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування має частіше довільний інформативний характер.

   Ділова  ж розмова, як правило, не виходить за межі визначе ної теми, має конструктивний характер і підпорядкована роз в'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь  визначеної мети.

   Основні ознаки спілкування:

   Ø безпосередня участь;

   Ø усна форма;

   Ø неофіційність стосунків між  мовцями (неформальне); невимушеність;

   Ø непідготовленість (неформальне);

   Ø використання несловесних засобів (логічних наголосів, темб ру, пауз, інтонації);

   Ø використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести і міміка);

   Ø емоційні реакції;

   Ø потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцен тувати головне.

   Основні мовні засоби:

   Ø емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, сино німи та ін.);

   Ø суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарв лення, зниженості);

   Ø прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, одно складові);

   Ø часте використовування різноманітних, займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);

   Ø специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, про сторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо;

   Ø заміна термінів розмовними словами (мобільний  телефон — мобіла, труба; клавіатура комп 'ютера — клава).

   Розмовний Стиль поділяється на два підстилі:

   а) розмовно-побутовий;

   б) розмовно-офіційний.

   Типові  форми мовлення — усні діалоги  та полілоги.

   Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією  — їх відчуває і спонтанно обирає сам мовець.

   Публіцистичний  стиль

   Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-по літична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, на вчання.

   Основне призначення:

   Ø розв'язання важливих актуальних суспільно-політичних про блем інформаційно-пропаґандистськими методами;

   Ø активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяль ності, до бажання зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

   Ø пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та актив на агітація за втілення їх у повсякдення.

   Основні ознаки:

   Ø доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);

   Ø логічність доказів і полемічність викладу;

   Ø поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учас ників, викладення наукових положень і фактів з емоційно-екс  пресивною образністю;

   Ø наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативно го авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

   Ø широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор,, гіпербол та ін.).

   Основні мовні засоби:

   Ø синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

   Ø лексика, насичена суспільно-політичними  й соціально-еконо мічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатоман  датний, приватизація та ін.,);

   Ø багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (по літичний бомонд, наукова еліта, епохальний вибір й ін.,), експре сивні сталі словосполуки (інтелектуальний потенціал, одностай ний вибір, рекордний рубіж), перифрази (біле золото — бавовна; голубі магістралі — ріки; легені планети — ліси й ін.,);

   Ø уживання в переносному значенні наукових, спортивних, му зичних, військових та інших термінів (опинитися на лаві запас них, орбіти співробітництва, президентський тил, парламентсь кий  хор, лідер змагання, фронт робіт, галопуюча інфляція, брудні гроші, відмивання грошей, заморожування цін і под.,);

   Ø часте використання іншомовних суфіксів -їст (-ист), -атор, -ація та ін. (пацифіст, культурист, провокатор, пролонгація); пре фікси псевдо-, нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдоідея, неофашизм, суперкомп 'ютер, інтерактивний);

   Ø різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зво ротний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повто рюваними сполучниками та ін.;

   Ø використання влучних афористичних, інтригуючих заголовків.

   Публіцистичний  стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подавання інформації поділяють на такі підстилі:

   а) стиль ЗМІ— засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телевізія  тощо;

   б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, по літичні доповіді, нариси тощо);

   В) есей (короткий нарис вишуканої форми);

   г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

   Художній  стиль

   Цей найбільший і найпотужніший стиль  української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до своїх творів, надаючи більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.

   Художній  стиль широко використовується у  творчій діяльності, різних видах  мистецтва, у культурі й освіті.

   Як  у всіх зазначених сферах, так і  в белетристиці (красному письменстві  — художній літературі) цей стиль  покликаний крім Інформаційної функції  виконувати найсуттєвішу — естетичну: впливати засобами художнього слова  через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

   Основні ознаки:

   Ø образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, сло весний образ, зоровий  образ);

   Ø поетичний опис дійсності навіть у прозових і драматичних творах;

   Ø естетика мовлення, призначення якої — викликати в читача почуття  прекрасного;

   Ø експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе й ін.);

   Ø зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, але горії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігу ри), конкретно-чуттєве живописання дійсності;

   Ø відсутність певної регламентації  використання засобів, про які йтиметься  далі, та способів їх поєднання, відсутність будь-яких нормувань;

   Ø суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світо бачення, світовідчуття  і, відповідно, світовідтворення автора, спря моване на індивідуальне світосприйняття  й інтелект читача).

   Основні мовні засоби:

   Ø наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, пе реважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, оз нак);

   Ø емоційно-експресивна лексика (синоніми, антоніми, омоні ми, фразеологізми);

   Ø авторські новотвори (слова, значення, вирази), формування індивідуального стилю митця;

   Ø історизми, архаїзми, діалектизми, просторічні  складниці, навіть жаргонізми, наприклад:

   Ø поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі;

   Ø широке використовування різноманітних типів речень, син таксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики.

   Повною  мірою представлені всі стилістичні  фігури (еліпсис, періоди, риторичні  питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

   За  родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

   а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, опо відання, новела, художні мемуари, нарис);

   б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма;

   в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);